Рішення від 02.03.2026 по справі 916/2522/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2522/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

від відповідача: адвокат Коцар О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2522/25

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, № 1, м. Одеса, 65039)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (вул. Балківська, № 1-Б, м. Одеса, 65029)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (вул. Лейпцизька, № 15, м. Київ, 01601)

про стягнення неустойки в сумі 122 198,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна», в якій просив суд:

- виселити Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» з частини крівлі будівлі ЦТП № 74, загальною площею 2,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 20, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 104072,60 грн, а також понесені судові витрати.

В подальшому позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідача неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди в сумі 122198,89 грн, розрахунок якої здійснено за період з 02.05.2021 по 06.10.2025.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди від 18.07.2013 № ТГО-291/13 та норм законодавства в частині порушення строків повернення орендованого майна після закінчення договору та несплати неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.

2. Короткий зміст аргументів учасників справи.

2.1. Аргументи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Так, позивач зауважує, що між КП «Теплопостачання міста Одеси» та ПрАТ «МТС Україна» укладено договір оренди № ТГО-291/13 від 18.07.2013, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди загальною площею 2,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 20 (частина крівлі ЦТП № 74).

В подальшому, як пояснює позивач, було замінено орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради, змінено назву орендаря на ПрАТ «ВФ Україна» та продовжено термін дії цього договору, а надалі відбулась автоматична пролонгація договору на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто до 01.05.2021, починаючи з 01.06.2018.

При цьому, позивач наголошує, що орендар не дотримався передбаченого чинним законодавством порядку продовження строку дії договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, визначених договором, а саме не подав у встановлені строки відповідної заяви про продовження договору оренди встановленого зразка у визначеній законодавством формі та не додав передбачених документів. За таких обставин строк дії договору оренди ТГО-291/13 від 18.07.2013, укладеного між сторонами у цій справі, закінчився 01.05.2021.

В свою чергу, як вказує позивач, оскільки відсутні підстави вважати спірний договір оренди продовженим чи поновленим, позивач констатує, що він припинив свою дію 01.05.2021, тому, як наслідок, відповідач не має правових підстав для подальшого користування об'єктом оренди. При цьому, позивач додає, що питання припинення дії договору оренди у зв'язку із закінченням строку його дії було досліджено в рамках судового розгляду по справі № 916/1826/22.

Позивач зазначає, що ним неодноразово надсилались заяви орендарю з повідомленням про закінчення строку дії договору оренди, пропозицією сплатити заборгованість за договором та здійснити фактичне повернення співробітникам Департаменту за актом приймання-передачі об'єкта оренди, загальною площею 2,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 20 (частина крівлі ЦТП № 74).

Однак, за ствердженням позивача, протягом тривалого часу відповідачем не виконані зазначені у повідомленнях вимоги, чим спричинено істотне порушення пункту 4.4. договору оренди щодо зобов'язання у 15-денний термін повернути орендодавцю приміщення за актом у належному стані. Більш того, позивачем зафіксовано, що станом на 03.04.2025 орендар продовжує використовувати об'єкт оренди, тим самим порушуючи умови договору щодо його припинення у зв'язку із закінчення його строку дії.

Відтак, позивач підсумовує, що ПрАТ «ВФ Україна» не виконано у добровільному порядку вимоги щодо передачі (повернення) орендодавцю об'єкта оренди за актом та сплати неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, у зв'язку з чим Департамент вимушений був звернутись до суду із відповідним позовом.

Одночасно позивач наголошує, що правом стягнення неустойки, як штрафної санкції за прострочення повернення об'єкта, наділений виключно орендодавець, оскільки наслідки невиконання обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві регламентує ч. 2 ст. 785 ЦК України. При цьому, несвоєчасне повернення орендарем об'єкта оренди створює негативні наслідки та збитки для орендодавця, оскільки останній позбавлений можливості володіти, розпоряджатися та використовувати своє майно на власний розсуд, надавати його в оренду іншим особам, а відтак орендодавець не отримує орендну плату за майно комунальної власності.

Щодо тверджень відповідача стосовно правомірності користування об'єктом позивач зазначає 03.10.2019 прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX, відповідно до положень якого продовження договору могло здійснюватися виключно у встановленому законом порядку, який вимагає дій орендаря - подання заяви, оцінки, рецензії, однак ПрАТ «ВФ Україна» не подало такої заяви, не здійснило дій для приведення договору у відповідність із Законом, у зв'язку з чим строк дії договору оренди закінчився 01.06.2021, а відповідач, з огляду на відсутність нового договору, користується майном без правових підстав, порушуючи ст. 785 ЦК України та п. 7.11. договору.

Також, позивач вказує, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення об'єкта оренди, у зв'язку з чим і було нараховано заявлену до стягнення неустойку. Стверджує, що будь-які фінансові операції між відповідачем та КП «ТМО» не можуть замінити виконання обов'язків перед Департаментом. Водночас, твердження відповідача щодо наявності взаємозаліку з КП «ТМО», як вважає позивач, жодним чином не можуть свідчити про належне виконання зобов'язань перед орендодавцем, оскільки фінансові операції відбувалися поза межами договірних правовідносин, встановлених між сторонами основного договору оренди.

Посилання відповідача на те, що об'єкт оренди є частиною критичної інфраструктури позивач вважає такими, що жодним чином не спростовують ані юридичного факту припинення дії договору, ані обов'язку відповідача повернути майно після закінчення строку його дії, а наявність телекомунікаційного обладнання на даху будівлі, навіть якщо воно забезпечує важливі функції, не надає відповідачу права безстроково користуватися об'єктом комунальної власності. Відтак, на переконання позивача, ні статус об'єкта як критичної інфраструктури, ні обставини воєнного стану не звільняють відповідача від обов'язку повернути майно, користування яким після 01.05.2021 здійснюється без будь-яких правових підстав.

Безпідставними позивач вважає також і заперечення відповідача щодо стягнення неустойки та «подвійного стягнення», оскільки стягнення неустойки у вигляді подвійної орендної плати не є повторним покаранням, а виступає самостійним заходом відповідальності за порушення зобов'язань після закінчення строку дії договору. Окрім того, твердження про сплив строку позовної давності, на думку позивача, є юридично необґрунтованими та підлягають відхиленню з огляду на те, що відповідно до положення пунктів 12, 19 «Прикінцевих положень» Цивільного кодексу України строк позовної давності у відповідних правовідносинах продовжується.

2.2. Аргументи Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна».

Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та вказує, зокрема, що у КП «ТМО», як у балансоутримувача майна, на підставі рішення Одеської міської ради № 2733-VII від 14.12.2017 та договору, виникло право на отримання частки щомісячних орендних платежів у розмірі 95% коштів за оренду майна, переданого відповідачу. Так, з внесенням зазначених змін до договору в орендаря виник обов'язок самостійно проводити розподіл щомісячної суми орендної плати та перераховувати її в визначених частинах безпосередньо на рахунок балансоутримувача майна - КП «ТМО» та орендодавця - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у порядку, встановленому рішенням Одеської міської ради. При цьому, між КП «ТМО» та ПАТ «ВФ Україна» були проведені заліки зустрічних однорідних вимог;

Щодо нарахування позивачем неустойки, відповідач надав суду акт звірки взаєморозрахунків з КП «ТМО» станом на 01.04.2025 з відсутньою заборгованістю та зауважив, що відповідач постійно та в повному обсязі виконував всі взяті на себе зобов'язання, що були передбачені умовами укладеного договору оренди, у тому числі, щодо вчасної та в повному обсязі сплати всіх орендних платежів за договором до дня звернення позивачем до суду. Відтак, позовні вимоги про стягнення неустойки відповідач вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки одночасне нарахування та стягнення орендної плати за фактичне користування орендованим майном та неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, за один і той же період користування майном після закінчення строку дії договору є неможливим, оскільки свідчитиме про притягнення до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що фактично призведе до стягнення з відповідача потрійного розміру орендної плати.

Отже, на думку відповідача, є всі правові підстави зменшити суму (розмір вимог до стягнення) неустойки (у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої позивачем за прострочення повернення відповідачем орендованого майна, відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України) на суму орендної плати, що була сплачена відповідачем позивачу за один і той же «позадоговірний» період.

Запропонований позивачем розрахунок неустойки відповідач вважає безпідставним, оскільки такий розрахунок здійснено виходячи з подвійного щомісячного розміру 100% орендної плати, при умові належними йому до отримання, відповідно до положень укладеного договору, лише 5% від щомісячного розміру загальної орендної плати, а 95% належні КП «ТМО». Відповідач також вважає неправомірною індексацію орендної плати, з урахуванням розміру якої нараховується неустойка, за період, коли договір вже було припинено. Крім того, на переконання відповідача, позивач не мав права включати ПДВ до суми неустойки.

Також, відповідач додає, що листом від 02.08.2023 Одеська міська рада повідомила, що направила заяву відповідача балансоутримувачу для прийняття рішення згідно чинного законодавства і далі відбулося «делегування» даного питання між ДКВ ОМР та КП «ТМО». В подальшому, листом від 17.04.2024 відповідач знову звернувся до ДКВ ОМР з проханням укласти договори та звертав увагу орендодавця та балансоутримувача на можливість укладення договорів оренди щодо об'єктів, які не задіяні в процесі основного виробництва.

Окрім того, посилаючись на Порядок розміщення об'єктів і споруд електронних комунікацій на земельних ділянках та інших об'єктах нерухомого майна державної та комунальної власності під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.2025 № 555, відповідач вважає, що постачальник електронних комунікацій мереж та/або послуг має право на розміщення об'єктів та/або споруд електронних комунікацій на будівлі, споруді, в тому числі щодо частини крівлі ЦТП, оскільки договір розміщення вважається укладеним на 15 день (або 10 робочий день) з дати отримання відповідної заяви.

Також, відповідач зауважує, що позивач нарахував неустойку за період з 02.05.2021 по 31.03.2025, однак звернувся з позовом до суду 06 травня 2025 року, тобто поза межами позовної давності, у зв'язку з чим строк позовної давності щодо вимог позивача за період, у т.ч. починаючи з 06 травня 2021 року по 06 травня 2024 року - минув та керуючись правом, наданим нормою статей 266, 267 ЦК України, відповідач заявляє клопотання (заяву) про застосування до спірних правовідносин позовної давності та застосування наслідків спливу позовної давності.

Заперечуючи проти збільшення розміру нарахованої неустойки відповідач додатково вказує, що заборгованість штучно створена самим позивачем, який нараховував потрійну орендну плату, неправильно обраховував строк дії/продовження договору оренди, нараховував неустойку з індексом інфляції та ПДВ, всіляко ухилявся та протидіяв укладенню нових договорів. Натомість відповідач, за його твердженням, постійно та в повному обсязі виконував взяті на себе зобов'язання, що були передбачені умовами укладеного договору оренди, у тому числі, щодо своєчасної та в повному обсязі сплати всіх орендних платежів.

При цьому, оскільки позивачем не надано жодних доказів здачі спірного приміщення в оренду 3й особі, навіть за своєчасного повернення майна з оренди, відсутні будь-які докази, що свідчили би про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, останній просить зменшити розмір санкцій, як надмірно великих порівняно із збитками кредитора, враховуючи виконання зобов'язання боржником та не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, на 95%.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2025 позовна заява вх.№2584/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

01.07.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 2584/25 від 26.06.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2522/25. Постановлено справу № 916/2522/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "17" липня 2025 року о 12:40 год.

17.07.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/2522/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "05" серпня 2025 року о 10:40 год., про що відповідач був повідомлений відповідною ухвалою суду від 17.07.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

29.07.2025 ПрАТ «ВФ Україна» було подано до суду відзив (вх. № 23772/25) на позовну заяву, який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами. У відзиві, серед іншого, було викладено клопотання відповідача щодо залучення до участі у справі Одеської обласної державної (військової) адміністрації та Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» як третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Окрім того, відповідач просив забезпечити проведення всіх судових засідань у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.08.2025 позивачем була подана суду відповідь на відзив (вх. № 24291/25), яка судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими доказами.

Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2025 у справі № 916/2522/25 на 05.08.2025 о 10:40 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 31.07.2025 по 07.08.2025 включно на лікарняному.

08.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/2522/25 призначено на "26" серпня 2025 року о 14:20 год.

11.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» та постановлено здійснити проведення підготовчого засідання по справі № 916/2522/25, яке призначено на "26" серпня 2025 року о 14:20 год. та всіх подальших судових засідань в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку «ВКЗ».

26.08.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/2522/25 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду.

Окрім того, 26.08.2025 протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено частково клопотання Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» та залучено до участі у справі № 916/2522/25 Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, в задоволенні клопотання відповідача в частині залучення до участі у справі Одеської обласної державної адміністрації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, судом відмовлено, оскільки відповідачем не доведено, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов'язки вказаної третьої особи.

Того ж дня судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "11" вересня 2025 року об 11:40 год., про що Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» було повідомлено відповідною ухвалою суду від 27.08.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

09.09.2025 від відповідача до суду надійшли заперечення (вх. № 27892/25) на відповідь на відзив, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

11.09.2025 позивачем до суду подано заяву (вх. № 28258/25), до якої додано докази направлення КП «Теплопостачання міста Одеси» позовної заяви з додатками та відповіді на відзив.

11.09.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/2522/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "16" жовтня 2025 року об 11:00 год., про що КП «Теплопостачання міста Одеси» повідомлено у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України ухвалою суду від 12.09.2025.

15.10.2025 позивач звернувся до суду із заявою (вх. № 32437/25), відповідно до якої просив поновити Департаменту строк на подачу доказів та долучити до матеріалів справи акт повернення нерухомого майна від 06.10.2025.

16.10.2025 відповідачем була подана суду заява (вх. № 32452/25) про закриття провадження у справі в частині вимог Департаменту про виселення відповідача з орендованого майна, яке було мотивоване обставиною фактичного повернення об'єкта оренди позивачу за актом приймання-передачі майна з оренди від 06.10.2025.

16.10.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/2522/25 судом було постановлено протокольну ухвалу, якою заяву позивача (вх. № 32437/25 від 15.10.2025) було задоволено, поновлено строк на подання до суду доказів та долучено надані позивачем документи до матеріалів справи. Окрім того, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до "18" листопада 2025 року об 11:20 год.

23.10.2025 від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до суду надійшла заява (вх. № 33500/25) про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди за період з 02.02.2021 по 06.10.2025 в розмірі 122198,89 грн. Вказану заяву судом було прийнято до розгляду.

03.11.2025 від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення та заперечення (вх. № 34704/25) на заяву про збільшення позовних вимог, які судом були долучені до матеріалів справи.

18.11.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/2522/25 судом, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2522/25 до судового розгляду по суті на "11" грудня 2025 року о 10:40 год.

25.11.2025 відповідачем були подані суду додаткові пояснення (вх. № 37569/25), які не прийняті судом та залишені без розгляду, про що у судовому засіданні 11.12.2025 було постановлено відповідну протокольну ухвалу з проголошенням мотивів суду згідно з ч.10 ст. 240 ГПК України.

11.12.2025 у судовому засіданні по справі № 916/2522/25, враховуючи неявку представників відповідача та третьої особи у судове засідання з розгляду справи по суті, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "25" грудня 2025 року о 12:40 год. Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» та Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/2522/25 були повідомлені ухвалою суду від 12.12.2025, постановленою у відповідності до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.

25.12.2025 у судовому засіданні по справі № 916/2522/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "13" січня 2026 року о 10:30 год.

08.01.2026 позивач звернувся до суду із заявою (вх. № 591/26) про проведення судового засідання за наявними матеріалами у справі без участі позивача, де останній просив позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх збільшення, задовольнити в повному обсязі.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.12.2025 у справі № 916/2522/25 на 13.01.2026 о 10:30 год., не відбулося у зв'язку відсутністю доступу до підсистеми ВКЗ та відсутністю стабільного з'єднання з медіа-сервером та мережею інтернет в установі суду, що унеможливило проведення судового засідання в режимі відеоконференції з учасниками справи, які знаходились поза межами суду з використанням технічних засобів представників.

14.01.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/2522/25 призначено на "20" січня 2026 року о 14:40 год.

20.01.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (вх. № 32452/25 від 16.10.2025) та закрито провадження у справі № 916/2522/25 в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» щодо виселення Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» з частини крівлі будівлі ЦТП № 74, загальною площею 2,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 20.

Окрім того, 20.01.2026 у судовому засіданні по справі № 916/2522/25, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "03" лютого 2026 року о 10:20 год.

03.02.2026 у судовому засіданні по справі № 916/2522/25, з метою надання можливості представникам підготуватись до судових дебатів, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "19" лютого 2026 року о 12:00 год.

19.02.2026 КП «Теплопостачання міста Одеси» було подано до суду заяву (вх. № 6120/26), згідно якої просило розглянути справу № 916/2522/25 без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами та з урахуванням правової позиції КП «ТМО», озвученої представником третьої особи у попередніх судових засіданнях, зокрема, в частині того, що КП «ТМО» не заперечує проти задоволення позову Департаменту у цій справі.

Під час розгляду справи по суті представники позивача та третьої особи виступили із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених ними у заявах по суті, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.

Відповідач під час розгляду справи по суті також виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у його поясненнях, та у задоволенні позову просив відмовити з урахуванням його заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Також, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань. Судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

Враховуючи наведене, 19.02.2026 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 02.03.2026 о 12:40 год.

02.03.2026 судом, відповідно до ч.1 ст.219 та ст. 240 ГПК України, в присутності представника відповідача було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як свідчать матеріали справи, 18.07.2013 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (орендодавець, КП «ТМО») та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна» (орендар) був укладений договір оренди № ТГО-291-13, згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди, загальною площею 2,0 кв.м., яке розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 20 (частина крівлі будівлі ЦТП № 74) (далі - об'єкт оренди).

Пунктом 1.3. договору визначений строк його дії з 18.07.2013 по 18.06.2016.

Відповідно до п. 2.1.-2.4. договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 року, з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради.

За орендоване нерухоме майно орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 402 (чотириста дві) грн 70 коп (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Орендна плата з урахуванням податку на додану вартість складає 483 (чотириста вісімдесят три) гривні 24 копійок. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Відповідно до п. 4.6. договору у випадку припинення дії цього договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщень.

Згідно з п. 7.11. договору його дія припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

За актом приймання-передачі від 18.07.2013 орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-291-13, а саме - частину покрівлі будівлі ЦТП № 74, площею 2,0 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 20 та перебуває на балансі КП «Теплопостачання міста Одеси», під розміщення телекомунікаційного обладнання.

16.04.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець, позивач, ДКВ ОМР) та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» (орендар, відповідач, ПрАТ «ВФ Україна») був укладений додатковий договір № 1 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2013 № ТГО-291-13, відповідно до умов якого, керуючись рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 № 1962-VII «Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 № 56-V «Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси», рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 № 2284-VII «Про визначення органу, уповноваженого управляти майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси», та на підставі акту приймання - передачі від 16 квітня 2018 року у преамбулі та розділі «місцезнаходження сторін» договору назву орендодавця змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

У п. 1.2. додаткового договору погоджено змінити назву орендаря на Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна».

За умовами п. 1.3. додаткового договору продовжено термін дії договору оренди до 01.06.2018.

Відповідно до п. 1.4. додаткового договору доповнено п. 2.2. договору та погоджено, що з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату, у встановленому договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ, на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Укладення додаткового договору від 16.04.2018 також погоджено балансоутримувачем - Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 2020 року звертався до відповідача з претензіями № 0113/387 від 26.02.2020, № 01-13/2702 від 28.07.2020, в яких позивач, зокрема, вимагав погасити заборгованість з орендної плати, яка мала місце під час дії договору, а також вимагав повернення об'єкту оренду, у зв'язку з закінченням договірних правовідносин сторін, тощо.

Між тим, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, позивачем був переданий на вирішення господарського суду спір про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та неустойки, нарахованої за період з 10.03.2020 по 30.11.2021. Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.01.2023 у справі № 916/1826/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023, позивачу у задоволенні позову було відмовлено повністю, при цьому судом було зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення неустойки, у зв'язку з тим, що позивач помилково вважав договір припиненим з 10.03.2020, зазначив, що договір був продовжений до 01.05.2021, а також щодо відсутності доказів направлення позивачем відповідачу, станом на цю дату і протягом місяця після відповідного строку, повідомлення про припинення договору.

Претензією № 01-13/1399 від 27.06.2023 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» про закінчення терміну дії договору з 01.05.2021 та про нарахування останньому неустойки у розмірі 58493,78 грн за період з 02.05.2021 по 31.05.2023, яку вимагав терміново сплатити.

Листом №01-10/00287 01-19/1439 від 26.07.2023 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ПрАТ «ВФ Україна», що невиконання останнім як орендарем зобов'язань щодо повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі після припинення договору є підставою для нарахування неустойки на підставі ч. 2 ст. 758 ЦК України.

03.04.2025 уповноваженими представниками позивача було проведено обстеження об'єкту оренди (частини крівлі будівлі ЦТП № 74), загальною площею 2,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Архитекторська, 20, про що складений відповідний акт з фотофіксацією. За даними акту зафіксовано наступне: строк дії договору оренди встановлено судом до 01.05.2021; договір страхування не надано; об'єкт оренди знаходиться у задовільному стані.

06.10.2025 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (як орендодавцем), Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» (як орендарем) та Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (як балансоутримувачем) підписаний акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності за договором оренди ТГО-291/13 від 18.07.2013, згідно з яким ПрАТ «ВФ Україна» передано, а КП «Теплопостачання міста Одеси» прийнято зі строкового платного користування нерухоме майно, що належить до комунальної власності, а саме: частину крівлі будівлі ЦТП № 74 КП «ТМО», площею 2 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Архітекторська, 20.

Встановивши факт повернення орендованого майна позивачу та враховуючи, що предмет спору у цій справі в частині вимог позивача про виселення відповідача перестав існувати після відкриття провадження у справі, Господарський суд Одеської області ухвалою від 20.01.2026 закрив провадження у справі в частині виселення відповідача з об'єкта оренди у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині.

Отже, предметом позову у даній справі є уточнені позовні вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 122 198,89 грн, яку нараховано за період з 02.05.2021 по 06.10.2025 (з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про збільшення позовних вимог).

5. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В той же час, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі ст. 762 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У ч. 2 ст. 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Контроль за виконанням умов договорів оренди нерухомого та рухомого майна покладається на орендодавців майна. Контроль за використанням нерухомого та рухомого майна покладається на балансоутримувачів (ч. ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Аналогічні положення містив Закон України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону України від 10.04.1992 №2269-XII до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв'язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 №157-IX «Про оренду державного та комунального майна»), який діяв на час укладення договору оренди №ТГО-291/13 від 18.07.2013.

Так, згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-XII (до втрати ним чинності з 01.02.2020) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а за змістом статті 27 вказаного Закону у разі закінчення строку договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Як встановлено судом, правовідносини між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» виникли на підставі договору оренди № ТГО-291/13 від 18.07.2013 із відповідним додатковим договором, які підписано сторонами, який за своєю юридичною природою є договором найму (оренди) комунального майна, містить суттєві умови для такого виду договорів визначені законом, недійсним не визнано, а отже договір є таким, що породжує права та обов'язки для його сторін.

Укладений між сторонами договір оренди № ТГО-291/13 від 18.07.2013, як і укладений до нього додатковий договір, став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що укладений між сторонами договір оренди за своєю правовою природою відноситься до договорів оренди, а майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності, відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин та звернення із позовною заявою), Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

За змістом наведених вище норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України. Натомість із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Судом враховується, що положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Саме такі правові висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 тощо.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Одеської області від 09.01.2023, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 у справі № 916/1826/22, які відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними по відношенню до справи № 916/2522/25, встановлено, зокрема, що договір №ТГО-291/13 від 18.07.2013, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна», був продовжений до 01.05.2021, а відтак з 02.05.2021 - припинив свою дію.

Таким чином, виходячи, що спір у справі №916/1826/22 виник між тими ж сторонами, що і у даній справі, обставина щодо припинення дії договору № ТГО-291/13 від 18.07.2013 не підлягає доказуванню. Отже, з припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виник новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Пунктом 4.4. договору №ТГО-293/13 від 18.07.2013 визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Зі змісту статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі № 910/16362/18.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

В даному випадку, судом встановлено, що щонайменше з 27.03.2023 (дата прийняття Південно-західним апеляційним господарським судом постанови у справі № 916/1826/22) відповідач був обізнаний про те, що договір оренди № ТГО-291/13 від 18.07.2013 діяв до 01.05.2021 включно, оскільки ПрАТ «ВФ Україна» було учасником справи № 916/1826/22, в якій досліджувалось питання щодо терміну дії договору.

Таким чином, беручи до уваги те, що договір №ТГО-291/13 від 18.07.2013 припинив свою дію з 02.05.2021, суд зазначає, що, з урахуванням пункту 4.4. вказаного договору оренди, відповідач був зобов'язаний повернути позивачеві орендоване майно в строк до 17.05.2021 (включно), між тим, орендоване майно було повернуто Департаменту комунальної власності Одеської міської ради лише 06.10.2025, про що свідчить відповідний акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 06.10.2025, який підписано орендодавцем - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, орендарем - Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» та балансоутримувачем комунального майна - Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси».

При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вчиняв активні дії щодо реалізації свого обов'язку із повернення майна балансоутримувачу чи орендодавцю. Також матеріали справи не містять доказів вчинення орендодавцем та балансоутримувачем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря після закінчення строку дії договору, або ухилення від підписання акту приймання-передачі майна у визначений договором строк.

За таких обставин, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, суд зауважує, що Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» своєчасно не повернуло позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, що свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов'язку зі сплати неустойки.

В це же час, з урахуванням заперечень відповідача суд зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. При цьому, саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб'єктів.

Отже, оскільки саме позивач є орендодавцем переданого відповідачу у користування майна, тому саме позивач може заявляти позовну вимогу про зобов'язання орендаря сплатити неустойку за частиною 2 статті 785 ЦК України (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/12670/22 та від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, які у даних постановах релевантні до правовідносин у цій справі саме в частині розмежування прав орендодавця та балансоутримувача).

Водночас, вирішуючи питання щодо обґрунтованості проведеного позивачем розрахунку, з урахуванням встановлених судом обставин та заперечень відповідача, суд зазначає наступне.

Так, перевіривши наданий позивачем до Господарського суду Одеської області розрахунок неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за договором №ТГО-291/13 від 18.07.2013, суд вбачає, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради необґрунтовано проігноровано узгоджений сторонами у пункті 4.4. вищенаведеного договору п'ятнадцятиденний строк для повернення відповідачем орендованого приміщення, у зв'язку з чим помилково визначено початковий момент нарахування неустойки та, відповідно, здійснено нарахування останньої за період 02.05.2021.

Водночас, згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, з урахуванням п. 4.4. договору та ч. 5 ст. 254 ЦК України (16.05.2021 - вихідний день) відповідач зобов'язаний був повернути майно з оренди до 17.05.2021 включно та фактично з цього часу у відповідача припинилося право користування орендованим майном та виник обов'язок щодо його повернення відповідно до умов договору оренди, а неустойку, в свою чергу, слід рахувати починаючи з 18.05.2021. При цьому, суд також зазначає про відсутність підстав для нарахування неустойки до 06.10.2025 включно, враховуючи, що актом повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 06.10.2025, встановлено факт повернення відповідачем спірного орендованого майна.

Відтак, за висновком суду, неустойку слід рахувати, починаючи з 18.05.2021 по 05.10.2025 включно.

Також, суд вважає слушними доводи відповідача щодо безпідставності включення до суми неустойки індексу інфляції та податку на додану вартість, оскільки, враховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Отже, суд виснує, що позивач невірно здійснив розрахунок неустойки, оскільки безпідставно до бази орендної плати, яка існувала станом на день припинення договору, додавав кожного місяця індекс інфляції.

Крім того, суд встановив, що до суми неустойки, нарахованої на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було включено податок на додану вартість.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, зокрема, у статті 185 останнього перелічені операції платників податку, що є об'єктом оподаткування. Заходи відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування.

Податковим кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не регламентовано включення до бази оподаткування ПДВ заходів відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено винятків щодо спеціальної неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179. пункту 14.1. статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - новостворена підприємством вартість за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Тобто додана вартість (Value Added) - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва, які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

З огляду на аналіз частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Отже, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Саме такий правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги помилковість здійсненого позивачем розрахунку неустойки, в якому ним неправильно обрано початковий та кінцевий момент нарахування та безпідставно включено щомісячний індекс інфляції і податок на додану вартість, судом здійснено власний розрахунок неустойки за період з 18.05.2021 по 05.10.2025, виходячи того, що орендна ставка без ПДВ у спірних правовідносинах за квітень 2021 року та станом на 01.05.2021 становить 1036,54 грн (визначена позивачем орендна плата за 30 днів у травні 2021 року в сумі 1003,10 грн/30 днів х 31 день травня = 1036,54 грн). Таким чином, оскільки розмір неустойки становить подвійну орендну плату, у спірних правовідносинах остання за 52 повних місяці (червень 2021- вересень 2025) становить 107800,16 грн (1036,54 х 2 = 2073,08 грн х 52 місяці). За період з 18.05.2021 по 31.05.2021 розмір неустойки становить 936,22 грн (1036,54 грн : 31 день х 14 х 2), а за період з 01.10.2025 по 05.10.2025 розмір неустойки становить 334,36 грн (1036,54 грн : 31 день х 5 х 2). Відтак, загальний розмір неустойки за період з 18.05.2021 по 05.10.2025 становить 109070,74 грн (936,22 + 107800,16 + 334,36).

Водночас, як вбачається з наданого позивачем розрахунку та не заперечується сторонами, відповідачем було сплачено 56173,45 грн, а Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, в свою чергу, враховано вказану оплату при визначенні розміру неустойки за спірний період.

За таких обставин суд зазначає, що залишок неустойки за несвоєчасне повернення відповідачем об'єкта оренди після закінчення строку дії договору №ТГО-291/13 від 18.07.2013 за період з 18.05.2021 по 05.10.2025 становить 52897,29 грн (розраховано наступним чином: 109070,74 грн - 56173,45 грн = 52897,29 грн).

Доводи відповідача стосовно можливості стягнення з нього на користь позивача лише 5% неустойки, передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України, з огляду на встановлений договором розподіл орендної плати (95% КП «ТМО» як балансоутримувачу та 5% Департаменту як орендодавцю), суд вважає безпідставними, оскільки невиконання наймачем передбаченого частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо повернення наймодавцеві речі у разі припинення договору є порушенням умов договору що, в свою чергу, породжує саме у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Будь-які інші особи, у тому числі ті, на користь яких розподілялась частина орендної плати, не наділені правом на отримання неустойки. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 08.12.2022 у справі № 910/16396/21, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20.

Відтак, у даній справі заявлені вимоги не про стягнення орендної плати, яка дійсно має розподілятись таким чином, а про стягнення неустойки на підставі ст. 785 ЦК України, що є мірою відповідальності за несвоєчасне повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, при цьому будь-який інший порядок розподілу такої відповідальності за ст. 785 ЦК України, аніж стягнути її на користь орендодавця, а не балансоутримувача, ані чинне законодавство, ані укладений договір, ані акти органу місцевого самоврядування не містять.

Також судом не приймаються до уваги твердження відповідача про виконання ним зобов'язань через взаємозалік з КП «ТМО», оскільки як вже було зазначено після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду), тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. При цьому, саме наймодавець наділений правом на стягнення неустойки.

Таким чином, оскільки саме наймодавець наділений правом на стягнення неустойки, взаємовідносини відповідача з балансоутримувачем - КП «Теплопостачання міста Одеси» ані змінюють правову природу неустойки, яка стягується по цій справі, ані впливають на правовідносини сторін у даній справі за змістом заявлених позовних вимог, а отже будь-які взаємозаліки та взаєморозрахунки відповідача з третьою особою в цій частині не звільняють відповідача від обов'язку сплатити наймодавцю неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди.

Водночас, вирішуючи питання щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача позовної давності суд зазначає, що відповідно до змісту з п.12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України строк позовної давності, визначений ЦК України, був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (з 12.03.2020 по до 30.06.2023), а також зупинений на час дії в Україні воєнного стану (введений з 24.02.2022) до 04.09.2025. За таких обставин, враховуючи, що у спірних правовідносинах прострочення повернення об'єкту оренди має місце з 18.05.2021, а період нарахування неустойки визначений по 05.10.2025, відповідно, строк позовної давності для звернення позивача до суду не пропущений.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, викладеного у запереченнях на заяву про збільшення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Так, в обґрунтування зменшення розміру неустойки, відповідач, зокрема, зазначає про відсутність будь-яких доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення господарської діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, а тому просить суд зменшити розмір санкцій, як надмірно великих порівняно із збитками кредитора.

Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 по справі №910/14706/22 відступив від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі №914/730/17, від 30.10.2019 у справі №924/80/19, та сформував правову позицію про те, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.

Отже, така неустойка, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. В свою чергу, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Натомість, заявляючи про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для її зменшення, як і не довів винятковості обставин, які б могли бути враховані судом для зменшення неустойки.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення ним збитків, погіршення його фінансового стану внаслідок дій ПрАТ «ВФ Україна», оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення неустойки покладений саме на відповідача.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки, з огляду на що клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки не підлягає задоволенню.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають частковому задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, були ретельно досліджені судом і взяті судом до уваги, однак вони не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, та не спростовують наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, оцінивши подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, відповідачем в повному обсязі не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зроблених судом висновків в сумі 52897,29 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.

Судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 ГПК України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог частково судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1048,61 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (вул. Лейпцизька, № 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 14333937) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, № 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди в розмірі в розмірі 52 897 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто сім) грн 29 коп та судовий збір в розмірі 1 048 (одна тисяча сорок вісім) грн 61 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 09 березня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський