вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" лютого 2026 р. Справа № 911/2786/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Панченко К. О.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Бумба О. А. (адвокат - ордер серії АА № 1617413 від 04.08.2025 р.);
від відповідача: не з'явились;
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш Енд Кері Україна», м. Київ, Україна
до держави - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація
про стягнення 1 276 157, 12 доларів США
ТОВ «Метро Кеш Енд Кері Україна» звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до держави - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення 1 276 157, 12 доларів США збитків, що еквівалентно за курсом НБУ на дату оцінки (01 лютого 2024 року) 47 935 907, 30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем завданням у лютому - березні 2022 р. в результаті збройної агресії російської федерації проти України через потрапляння бойових снарядів, обстріли і відсутність електричної енергії шкоди майну, що належить позивачу, а саме знищення (псування) товарно-матеріальних цінностей, що знаходились у логістичному розподільчому центрі, що розташований у селі Колонщина Бучанського району Київської області.
Згідно з ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов?язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 366 цього ж кодексу підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
2. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що пред?явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
2. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції судів України лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами України.
3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
4. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19 зазначив, що Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов?язаних із завданням шкоди здоров?ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб?єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівнимне має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно допунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res (2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов?язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.
Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exception"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:
- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).
Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України.
Верховний Суд виходить із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.05.2022 р. у справі № 760/17232/20-ц зазначив, що у статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження" (Sabeh El Leil v. France (скарга N 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга N 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга N 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга N 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
ЄСПЛ неодноразово визнавав, що "надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави" (Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга N 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга N 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров?ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.
Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exception").
Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Отже, Верховний Суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.
Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд доходить висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.
Верховний Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов?язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІХ про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2025 р., керуючись положеннями ст. ст. 365, 366 Господарського процесуального кодексу України, ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», вищевказані та інші висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відкрито провадження у справі № 911/2786/25 за позовом ТОВ «Метро Кеш Енд Кері Україна» до держави - Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення 1 276 157, 12 доларів США, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 01.10.2025 р.
01.10.2025 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 05.11.2025 р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.11.2025 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 26.11.2025 р.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.12.2025 р. постановлено, що 26.11.2025 р. судове засідання у призначений судом час відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 05.11.2025 р. не відбулось у зв?язку із тимчасовою втратою працездатності судді і призначено проведення судового засідання із викликом та за участю представників учасників справи на 14.01.2026 р.
14.01.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 28.01.2026 р.
28.01.2026 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 18.02.2026 р.
18.02.2026 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи по суті спору не надав.
Щодо належного повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно із відповідними Указами Президента України, що були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв?язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов?язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендовано не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами юстиції росії і білорусі на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 р. на офіційному вебсайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв?язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.
Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв?язку та звернення до уповноваженого органу Російської Федерації із судовим дорученням про вручення документів.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у процесі розгляду даної справи судом було забезпечено можливість реалізації відповідачем права на захист своїх прав та інтересів у даній справі, так як всі процесуальні документи були оприлюдненні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, матеріали позовної заяви та доданих до неї документів були направлені позивачем на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Республіці Молдова, ухвала Господарського суду Київської області від 03.09.2025 р. про відкриття провадження у справі, ухвала Господарського суду Київської області від 01.10.2025 р. про відкладення розгляду справи із нотаріально засвідченим перекладом на російську мову були направлені позивачем на адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Республіці Польща.
Відповідно до ч. 9. ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
12.12.2016 р. між позивачем та ТОВ «Бізнес Груп К» (в подальшому найменування - ТОВ «Флеймінг Дайс») було укладено договір про надання логістичних послуг, згідно з умовами пунктів 1.1.-1.3. якого за цим Договором Виконавець зобов'язується надавати Замовнику логістичні послуги, визначені в цьому Договорі, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
1.2. Цей Договір також визначає правила та норми, що забезпечують надання Виконавцем логістичних послуг Замовнику.
1.3. Логістичні послуги, які будуть надаватись за цим Договором, включають, але не обмежуються, наступними послугами (надалі - «Послуги»):
- Операції на платформі (обробка товарів на розподільчому центрі (надалі - «Розподільчий Центр») з функціями зберігання):
- Роботи з розвантаження та завантаження, зберігання товарів на складі, робота з товарним запасом та сортування товару на складі;
- Транспортування та обробка товару в Розподільчому Центрі: транспортування товарів з платформи до центрів торгівлі (надалі - «Центри торгівлі»), а також з одного Центру торгівлі до іншого або зворотне транспортування.
Згідно з п. 1.6. Додатку № 1 до договору з урахуванням додаткових угод до нього до розподільчих центрів відноситься, у тому числі, розподільчий центр за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Колонщина, вул. Київська, 3 К та 3 Д (в подальшому адреса змінена на вул. Київська, 23).
03.06.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп Логістика» (орендар) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Зеніт-Ніка» (орендодавець) уклали Договір, за умовами якого орендарю в орендне користування було передано нерухоме майно.
14.10.2020 р. між ТОВ «Зеніт-Ніка» (попередній орендодавець), ТОВ «ТМ «Плюс сервіс» (новий Орендодавець) та ТОВ «Бізнес груп логістика» (попередній орендар) було підписано угоду про заміну сторони від 14.10.2020 р. та додаткову угоду № 2 від 14.10.2020 р., відповідно до якого всі права та обов'язки орендодавця за Договором перейшли до ТОВ «ТМ «Плюс сервіс».
01.11.2021 р. між ТОВ «ТМ «Плюс сервіс» (орендодавець), ТОВ «Бізнес груп Логістика» (попередній орендар) та ТОВ «Бізнес груп К» (новий орендар) укладено угоду про заміну сторони від 01.11.2021 та додаткову угоду № 7 від 01.11.2021, відповідно до якого всі права та обов'язки орендаря за Договором перейшли до ТОВ «Бізнес груп К».
В подальшому «ТОВ «Бізнес груп К» змінило найменування на «ТОВ "Флемінг Дайс».
За умовами п. 1.1 Договору, в редакції додаткової угоди № 6 від 17.09.2021 р., в орендне користування було передано рухоме та нерухоме майно, що розташоване у Київській області, Макарівському районі, в селі Колонщина по вулиці Київська, будинок 23, а саме нерухоме майно загальною площею 13 002, 36 кв м, а також (стелажне обладнання) у загальній кількості 8 907 палетомісць.
Відповідно до переліку населених пунктів територіальних громад Київської області, які перебували в тимчасовій окупації з лютого по квітень 2022 року с. Колонщина Макарівської селищної територіальної громади, де розташований об?єкт оренди, у період з 01.03.2022 по 01.04.2022 перебувало у тимчасовій окупації.
Аналогічні відомості містяться в переліку населених пунктів територіальних громад Київської області, які перебували в тимчасовій окупації (лютий-квітень 2022 року), який долучено до листа Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації № 01.1-18/1119 від 30.06.2022 р.
Листом ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» № 08/100/4245 від 20.04.2022 р. підтверджено, що через активні бойові дії на території Макарівського району Київської області були пошкоджені електричні мережі від яких здійснюється розподіл (постачання) електричної енергії на орендований об?єкт і на час написання вказаного листа ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» проводились аварійно відновлювальні роботи, проте електропостачання в с. Колонщина відновлено не було.
19.05.2022 р. сторонами був підписаний акт прийому-передачі (повернення) об?єкту оренди, що, у свою чергу, і стало підставою для припинення Договору.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Київської області від 06.06.2023 р. у справі № 911/255/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Плюс сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес груп К» про стягнення заборгованості за договором оренди № 030620-1 від 03.06.2020 р. відмовлено у задоволенні позову повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 р. рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2023 р. у справі № 911/255/23 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.03.2024 р. рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2023 р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 р. у справі № 911/255/23 залишено без змін.
При цьому, залишаючи без змін рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2023 р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 р. у справі № 911/255/23, Верховний Суд у своїй постанові від 20.03.2024 р. встановив та зазначив, що відповідно до переліку населених пунктів територіальних громад Київської області, які перебували в тимчасовій окупації з лютого по квітень 2022 року с. Колонщина Макарівської селищної територіальної громади, де розташований об?єкт оренди, у період з 01.03.2022 р. по 01.04.2022 р. перебувало у тимчасовій окупації.
На виконання вимог щодо доведеності орендарем обставин неможливості використання орендованого об'єкту, останнім, зокрема, була надана довідка №156 від 19.05.2022 Макарівської селищної ради в якій вказано, що на території с. Колонщина Бучанського району Київської області у період з 27.02.2022 р. по 30.03.2022 р. проводились воєнні (бойові) дії.
Слід окремо зауважити і на тому, що з листа ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» №08/100/4245 від 20.04.2022 р. слідує, що через активні бойові дії на території Макарівського району Київської області були пошкоджені електричні мережі від яких здійснюється розподіл (постачання) електричної енергії на спірний об'єкт і на час написання вказаного листа ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» проводились аварійно відновлювальні роботи, проте електропостачання в с. Колонщина відновлено не було. Відсутність електропостачання на спірному об'єкті, засвідчується, зокрема, актами про надання послуг перевезення відходів (яйця, овочі) у квітні 2022 року, актами здачі-прийняття робіт з приймання зберігання та захоронення промислових відходів, які підтверджують, у свою чергу, вивезення та утилізацію Відповідачем зіпсованих продуктів, які зберігались на спірному об'єкті.
Зазначене вище вказує на виконання Відповідачем вимог законодавства щодо доведеності неможливості користування об?єктом оренди.
Касаційний господарський суд погоджується із висновками господарських судів, зокрема, щодо того, що без дотримання температурного режиму, електропостачання, забезпечення під'їзних шляхів для транспорту, забезпечення охорони об??єкта оренди, а також забезпечення фактичного доступу до такого об?єкта оренди він фактично не може використовуватись у господарській діяльності орендарем. Окрім того, перебування населеного пункту, де розташований об'єкт оренди, в окупації, проведення активних бойових дій безумовно унеможливлює використання об?єкта оренди з метою, для досягнення якої він взятий в оренду, а саме по собі зберігання у приміщеннях об'єкта оренди Відповідачем майна у даному випадку пов'язана з неможливістю його переміщення в інше місце, враховуючи окупацію відповідної території та проведенням активних бойових дій, що, відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України звільняє Відповідач від обов?язку по оплаті орендної плати за період з 01.03.2023 по 01.04.2023 включно.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 4, 5, 7 ст. 75 цього ж кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 06.06.2023 р. у справі № 911/255/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Плюс сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес груп К» про стягнення заборгованості за договором оренди № 030620-1 від 03.06.2020 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 р. та постановою Верховного Суду від 20.03.2024 р.
Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є неспростованими, доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що у період, у тому числі, з січня по лютий 2022 р. логістичним провайдером ТОВ «Бізнес Груп К» (в подальшому найменування - ТОВ «Флеймінг Дайс») надавались позивачу логістичні послуги за договором у розподільчому центрі за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Колонщина, вул. Київська, 3 К та 3 Д (в подальшому адреса змінена на вул. Київська, 23), що підтверджується відповідними актами надання послуг, наявними у матеріалах справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», крім іншого, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із подальшим продовженням строку дії воєнного стану в Україні згідно з відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які в подальшому були затверджені відповідними Законами України, прийнятими Верховною Радою України.
Відповідно до довідки № 10 від 13.01.2023 р. Макарівської селищної ради, виданій позивачу, на території села Колонщина Бучанського району Київської області у період з 27.02.2022 р. по 30.03.2022 р. проводились воєнні (бойові) дії.
Згідно з наказами № 84 від 13.03.2022 р., № 10 від 30.03.2022 р., № 102 від 01.04.2022 р. Головнокомандувача Збройних Сил України Київська область у період з 24.02.2022 р. по 30.04.2022 р. визнесена до територій ведення воєнних (бойових) дій.
У відповідності до листа ПРАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» у період з 28.02.2022 р. по 07.04.2022 р. за адресою: с. Колонщина, вул. Київська, 23, послуга з розподілу електрозабезпечення була відсутня внаслідок пошкодження мереж компанії, спричиненого веденням бойових дій.
Згідно з сертифікатом № 3200-25-0810 від 21.05.2025 р. про форс-мажорні обставини, виданим Київською обласною (регіональною) торгово промисловою палатою ТОВ «Флейминг Дайс», за яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, масовані ракетні обстріли цивільної та транспортної інфраструктури, пошкодження об'єктів енергетичної інфраструктури, військові дії; віднесення територій, де розташовані орендовані нежитлові приміщення ТОВ "ФЛЕЙМІНГ ДАЙС" Наказом Міністерства з питань тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. №309, до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а саме: с. Колонщина, Макарівської селищної територіальної громади; - щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: надати логістичні послуги: операції на платформі (обробка товарів на розподільчому центрі з функціями зберігання): роботи з розвантаження та завантаження, зберігання товарів на складі, робота з товарним запасом та сортування товару на складі; транспортування та обробка товару в Розподільчому Центрі: (село Колонщина, вул. Київська, 23, Макарівський р-н, Київська обл.), транспортування товарів з платформи до центрів торгівлі, а також з одного Центру торгівлі до іншого або зворотне транспортування, у терміни: 24.02.2022 р. по 01.04.2022 р. за Договором про надання логістичних послуг б/н від 12.12.2016 року, укладеним з ТОВ «Метро Кеш Енд Кері Україна».
Відповідно до Сюрвеєрського звіту № 1 від 12.04.2022 р., складеного ПРАТ «Страхова компанія «Уніка», в результаті огляду, проведеного 09.04.2022 р. у розподільчому логістичному центрі за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Колонщина, вул. Київська, 3 К та 3 Д (в подальшому адреса змінена на вул. Київська, 23), встановлено, що у будівлі знаходиться 40 (сорок) вантажно-розвантажувальних рамп. Рампи з 1 до 15 обслуговують товар Страхувальника. Будівля в районі 36, 37 та 38 рамп має руйнування внаслідок влучення снаряда. Також товар Страхувальника був розморожений в період з 28 лютого до 03 квітня 2022 року і після подачі електроенергії знову заморожений. Внаслідок відсутності електроенергії у складських приміщеннях Страхувальника була відсутня можливість підтримання належної температури. Враховуючи результати огляду, можемо повідомити, що більшість ТМЗ Страхувальника, що знаходяться на складі, не придатні до подальшої реалізації у зв?язку зі знаходженням значний час в умовах непридатних для зберігання і простроченим терміном реалізації.
В квітні 2022 р. позивачем було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, що знаходились у розподільчому логістичному центрі за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Колонщина, вул. Київська, 3 К та 3 Д (в подальшому адреса змінена на вул. Київська, 23), в результаті чого складено Акт від 30.04.2022 р. інвентаризації станом на 19.04.2022 р.
Як вбачається із матеріалів справи, купівля-продаж товару, переміщеного і який зберігався у розподільчому логістичному центрі за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Колонщина, вул. Київська, 3 К та 3 Д (в подальшому адреса змінена на вул. Київська, 23) здійснювалась позивачем у контрагентів, що підтверджується відповідними товарними накладними, перелік яких вказаний у позовній заяві, наявними у матеріалах справи.
20.03.2023 р. Старшим слідчим в особливо важливих справах Слідчого управління ГУ СБУ у м. Києві та Київській області внесено відомості за № 42022112200000062 до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, за фактом пошкодження товарно-матеріальних цінностей позивача, що зберігались у розподільчому логістичному центрі за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Колонщина, вул. Київська, 3 К та 3 Д (в подальшому адреса змінена на вул. Київська, 23).
Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача - Російської Федерації на свою користь 1 276 157, 12 доларів США збитків, що еквівалентно за курсом НБУ на дату оцінки (01 лютого 2024 року) 47 935 907, 30 грн.
З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Додатково щодо юрисдикції даного спору суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об??єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об?єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов?язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов?язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об?єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу 1 1977 року до них.
Станом на час подання цього позову, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 р., ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 р., та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об?єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН,Женевських Конвенцій 1949 р. та Додаткового протоколу1 1977 р. до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІX «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.
Дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Не поважаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України Російська Федерація не може розраховувати на повагу до її судового імунітету. Інший підхід ставив би жертв війни, осіб, яким завдано шкоду у ще більш вразливе становище, коли позбавляючи особу права на звернення до національного суду, та відсутність гарантій забезпечення права таких осіб на ефективний судовий розгляд їх справ в судах Російської Федерації, фактично позбавляє таких осіб права на судовий захист, як такого.
Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 в п.п. 32-34, викладено наступні правові висновки:
- російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України;
- країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22);
- таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом;
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Підсумовуючи, в частині розповсюдження на розглядувану справу права судового імунітету російської федерації, суд приходить до висновку про незастосування його в цій справі з огляду на обставини, що викладено вище.
Отже, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі або юридичній особі, їх майну, здоров?ю, життю фізичної особи внаслідок збройної агресії російської федерації) російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Статтею 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
2. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави.
3. Право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.
4. Сторони зобов'язання, що виникло внаслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.
Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Згідно з ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з ст. 1166 цього ж кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди та стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.
У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об?єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об?єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об?єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов?язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об?єднаних Націй.
Як вже зазначалося, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 р. № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 р. № 182 зобов?язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача є актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл, пошкодження майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Згідно ст. 53 IV Женевської конвенції 1949 року будь-яке знищення окупуючою Державою рухомого або нерухомого майна, що є приватною або колективною власністю приватних осіб або Держави, громад або громадських або кооперативних організацій, яке не є абсолютно необхідним для воєнних операцій, забороняється.
За змістом ст. ст. 48, 51, 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1), від 8 червня 1977 року:
- для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об?єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти … цивільні й воєнні об?єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об?єктів (ст. 48);
- напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об'єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об'єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об'єкти й цивільних осіб або цивільні об?єкти, не розрізняючи їх. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об'єкт розглядається ряд явно пов'язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об?єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об'єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об'єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти (ст. 51);
- цивільні об?єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресалій. Цивільними об'єктами є всі ті об'єкти, які не є воєнними об'єктами, як вони визначені в пункті 2. 2. Напади повинні суворо обмежуватися об'єктами. Що стосується об'єктів, то воєнні об'єкти обмежуються тими об'єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу. 3. У разі сумніву в тому, чи не використовується об'єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об?єкт використовується в цивільних цілях (ст. 52).
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом у процесі розгляду справи, вищевказані фактичні обставини свідчать про знищення (псування) внаслідок збройної агресії Російської Федерації товарно-матеріальних цінностей позивача, які зберігались в Розподільчому центрі (логістичний склад) за адресою: вул. Київська, 23, с. Колонщина, Бучанський (Макарівський) район, Київська область, що зробило їх повністю непридатним для використання за цільовим призначенням (подальшої реалізації).
Тож, внаслідок протиправних дій відповідача та порушення Росією Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму (п. 1, 2), Заключного акту наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, договорів, укладених між Україною та Російською Федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, майно позивача було пошкоджене та знищене.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого (пошкодженого) майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено (пошкоджено) майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідні обстріли та воєнні дії, так і за спричинені ними наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Також доведеним позивачем є факт заподіяння шкоди неправомірними діями відповідача та причинно-наслідковий зв?язок між цими діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
Згідно з Звітом № ОЦ-2059/1 від 20.03.2024 р. про незалежну оцінку розміру реальних збитків, а саме реальних збитків, завданих ТОВ «Метро Кеш Енд Кері Україна» внаслідок знищення, пошкодження та втрати майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації за адресою: вул. Київська, 23, с. Колонщина, Бучанський (Макарівський) район, Київська область, складеним і проведеним суб?єктом оціночної діяльності Запорізькою торгово-промисловою палатою, сума реальних збитків завданих ТОВ «Метро Кеш Енд Кері Україна» внаслідок знищення, пошкодження та втрати майна в Розподільчому центрі (логістичний склад) за адресою: вул. Київська, 23, с. Колонщина, Бучанський (Макарівський) район, Київська область, у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, з урахуванням ПДВ станом на 01.02.2024 р. склала 1 276 157, 12 доларів США або в перерахунку за курсом НБУ на дату оцінки (01 лютого 2024 року - 37, 5627 грн) 47 935 907, 30 грн.
Як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України через потрапляння бойових снарядів, обстрілів, як наслідок через відсутність електроенергії, було завдано шкоди майну, що належить позивачу, а саме товарно-матеріальним цінностям (товару), що знаходилось в Розподільчому центрі (логістичний склад) за адресою: вул. Київська, 23, с. Колонщина, Бучанський (Макарівський) район, Київська область, і відповідно такі дії відповідача є протиправними, обстріли та пошкодження майна позивача, були здійснені внаслідок реалізації відповідачем акту агресії, а тому саме відповідач є відповідальним за заподіяння вказаної майнової шкоди позивачу, у зв'язку із чим у позивача відповідно до ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків у розмірі 1 276 157, 12 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату оцінки (01 лютого 2024 року) 47 935 907, 30 грн, що складають розмір реальних збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження майна позивача.
Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача 1 276 157, 12 доларів США збитків, що еквівалентно за курсом НБУ на дату оцінки (01 лютого 2024 року) 47 935 907, 30 грн, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати, а саме судовий збір в дохід державного бюджету, оскільки позивач у встановленому порядку звільнений від його сплати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation, код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш Енд Кері Україна» (02140, проспект Петра Григоренка, 43, м. Київ, Україна; ідентифікаційний код 32049199) суму збитків у розмірі 1 276 157 (один мільйон двісті сімдесят шість тисяч сто п?ятдесят сім) доларів США 12 (дванадцять) центів США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату оцінки (01 лютого 2024 року) 47 935 907 (сорок сім мільйонів дев?ятсот тридцять п?ять тисяч дев?ятсот сім) грн 30 (тридцять) коп.
3. Стягнути з держави Російська Федерація (Russian Federation, код ISO ru/rus 643) в доход Державного бюджету України судові витрати 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн 00 (нуль) коп. судового збору
4.Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя В.М.Бацуца
Повний текст рішення складено і підписано
10 березня 2026 р.