вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
05.03.2026 Справа № 904/4867/22 (904/5943/25)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Камші Н.М.
за участю секретаря судового засідання Бакаєвої А.О., розглянувши справу
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро", с. Маломихайлівка, Криничанський район, Дніпропетровська область
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро", с. Маломихайлівка, Криничанський район, Дніпропетровська область
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна", с. Крупець, Славутський район, Хмельницька область
про визнання недійсним пункту 5.2. договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 від 19.03.2021 та стягнення заборгованості у розмірі 213 950,00 грн.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: Нечитайло Т.В.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро" (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту 5.2. договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 від 19.03.2021 та стягнення заборгованості у розмірі 213 950,00 грн.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.10.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Мартинюку С.В. в межах справи про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (52342, Дніпропетровська обл., Криничанський р-н, село Маломихайлівка (з), вул. Незалежності, будинок 1а, ідентифікаційний код 33075664) № 904/4867/22 та присвоєно єдиний унікальний номер справи № 904/4867/22 (904/5943/25).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Мартинюк С.В.) від 24.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами. Крім того, вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна".
Згідно Розпорядження № 28 від 09.01.2026 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" призначено повторний автоматизований розподіл справи № 904/4867/22 (904/5943/25) з огляду на те, що суддю Мартинюка С.В. відраховано від штату.
Згідно із Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2026 справу № 904/4867/22 передано на розгляд судді Камші Н.М.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2026 постановлено про таке:
- прийняти справу № 904/5943/25 до провадження в межах справи № 904/4867/22 про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро";
- розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 09.02.2026 об 11:40 год.;
- запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати позивачу, докази такого направлення надати суду.
09.02.2026 до суду від ліквідатора СТОВ "Акцент-Агро" Плесюка О.С. (представника позивача у справі) надійшла заява від 06.02.2026, в якій він просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника позивача.
У судове засідання 09.02.2026 з'явився представник третьої особи, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з'явились, при цьому судом , була врахована заява позивача про розгляд справи без участі його представника, яка була задоволена судом.
Відповідач причини неявки у судове засідання не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, суд прийшов до висновку про необхідність відкладення розгляду справи по суті на іншу дату, повторно зобов'язавши відповідача та третю особу виконати вимоги ухвали суду від 19.01.2026.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 було постановлено про таке:
- розгляд справи по суті відкладено на 05.03.2026 об 11:20 год.;
- повторно зобов'язано відповідача подати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати позивачу, докази такого направлення надати суду;
- запропоновано третій особі надати письмові пояснення по суті спору, копію пояснень направити на адресу позивача та відповідача, докази такого направлення надати суду.
27.02.2026 до суду від третьої особи надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" просить суд надати можливість його представнику взяти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.
04.03.2026 до Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якій він просить надати можливість його представнику взяти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.
У судове засідання 05.03.2026 з'явився представник третьої особи, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з'явились, при цьому про дату час та місце судового засідання позивач та відповідач повідомлені належним чином, оскільки згідно з довідками Господарського суду Дніпропетровської області про доставку електронного листа встановлено, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (позивач) та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро" (відповідач) отримали ухвалу суду від 09.02.2026- 10.02.2026.
Відповідач причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, при цьому згідно з довідкою Господарського суду Дніпропетровської області про доставку електронного листа встановлено, що 19.01.2026 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро" отримало ухвалу суду від 19.01.2026, якою прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи про банкрутство, відкрито провадження у справі та запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
У судовому засіданні 05.03.2026 представник третьої особи підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач відзив на позовну заяву до суду не надавав, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.
У порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому 05.03.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (далі - СТОВ "Акцент-Агро").
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 СТОВ "Акцент-Агро" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича.
Ініціюючим кредитором банкрута є Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Опт". Також, кредитором банкрута є Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна".
В процесі ліквідаційної процедури позивач виявив, що протягом 2021-2022 років СТОВ "Акцент-Агро" здійснило декілька платежів на рахунок відповідача в сумі 220 950,00 грн. із однаковими призначеннями платежів: "поворотня фінансова допомога згідно з договором №ФП19/03/2021 від 19.03.2021, без ПДВ. При цьому відповідачем було частково повернуто позику на суму 7 000,00 грн. із призначеннями платежів: "поворотня фiнансова допомога згiдно договору № ФП-19/03/2021 вiд 19.03.2021, без ПДВ. За результатом вказаних операцій за балансом платежів заборгованість відповідача склала 213 950,00 грн.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 19.03.2021 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (далі - позикодавець, позивач) та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро" (далі - позивальник, відповідач) був укладений договір безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 (далі - договір, а.с.19), за умовами пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у пункті 2.1. договору (далі - фінансова допомога), а позичальник зобов'язується повернути у визначений договором строк. Фінансова допомога є безпроцентною.
У пункті 6.1. договору визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання фінансової допомоги позичальникові, сума якої визначена у пункті 2.1. договору.
Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1. договору та закінчується після виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (пункт 6.2. договору).
У пункті 2.1. договору сторони погодили, що розмір фінансової допомоги становить 1500 000,00 грн. Розмір позики може змінюватись за згодою сторін.
За умовами пунктів 3.1.,3.2. договору фінансова допомога передається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позичальника. Фінансова допомога вважається переданою позичальникові в момент зарахування позики на поточний рахунок позичальника.
Відповідно до пункту 5.1. договору фінансова допомога повертається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позикодавця.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що фінансова допомога вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок, яку позичальник зобов'язується повернути до 13.11.2026.
Позивач вважає, що вказаний договір є фраудаторним в частині строку повернення позики (13.11.2026), посилаючись на таке.
Згідно з публічними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником позивача є ОСОБА_1 , що вбачається із здійснення ним контролю над номінальними власниками позивача (непрямий вирішальний вплив), про що прямо вказано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Керівником позивача та відповідача на момент вчинення правочину була одна і та ж особа - ОСОБА_2 , який залишається керівником відповідача по даний момент та був усунутий від виконання обов'язків керівника позивача у зв'язку із ліквідацією.
При цьому, 11.01.2023 було відкрито провадження у даній справі № 904/4867/22 про банкрутство позивача, а спірний правочин укладено 19.03.2021, тобто у так званий підозрілий період, менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Позивач зауважує, що відповідач є не просто заінтересованою особою, він є так званим "юридичним клоном" позивача, що вбачається, зокрема, з наступного: має із ним співзвучну назву, спільних бенефіціара та керівника, одну адресу, спільні контактні реквізити. Позивач вважає, що вказані дії були здійснені умисно напередодні банкрутства позивача для можливості заплутування власників земельних паїв та полегшення процесу переоформлення земельних ділянок та загалом переведення всіх нечисельних позитивних аспектів бізнес-історії банкрута-позивача на новоствореного відповідача.
Також, відповідач був зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа лише 12.02.2022, за місяць до укладення оспорюваного договору і всі бізнес-процеси позивача після реєстрації відповідача почали переводитися на відповідача для уникнення розрахунків із кредиторами. Крім того, у той же день 12.02.2022, із бенефіціаром ОСОБА_1 було зареєстровано ще 3 юридичні клони компаній-боржників: СТОВ "Лан-Снаб", ТОВ "ВСП Промінь", СТОВ "АП"Маяк", на підставі чого всі активи та бізнес процеси перейшли у фактичне користування відповідача.
Як вбачається із доданих до позову даних фінансової звітності позивача та відповідача річний дохід позивача із 26 млн. грн. у 2022 році знизився до 562 тис. грн. у 2023 році та до нуля у 2024 році, оскільки 2023 рік був останнім роком, коли позивач подавав звітність. Натомість, річний дохід відповідача із 412 тис. грн. у 2021 році збільшився до 10,5 млн. грн. у 2022 році та склав понад 80,7 млн. у 2024 році. При цьому відповідно до відомостей земельного банку (тобто договорів на право користування сільськогосподарськими угіддями) багато земельних ділянок, що були у користуванні позивача, були переоформлені на відповідача, але перший повністю припинив господарську діяльність та не розрахувався із кредиторами, а другий має оборот понад 80,7 млн. у 2024 році, очевидно користуючись і земельними ділянками, і технікою позивача.
У той же час, враховуючи наведені обставини, між позивачем та відповідачем був укладений оспорюваний правочин щодо надання позики на 1 500 000,00 грн., із зазначенням у пункті 5.2. договору, що фінансова допомога вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок, яку позичальник зобов'язується повернути до 13.11.2026.
Позивач зауважує, що погоджуючи вказаний строк повернення фінансової допомоги, для позивача не було жодної ділової мети надавати позику на п'ять з половиною років, за умови, що позивач знаходився у вкрай незадовільному фінансовому становищі, що врешті-решт призвело до його банкрутства. Отже, замість того, щоб покращувати своє фінансове становище та направляти кошти на погашення заборгованості перед кредиторами, позивач фактично надав кошти на безоплатній основі заінтересованій особі, а точніше - своєму юридичному "клонові".
За вкладеного позивач вказує, що встановлення строку 5,5 років у ситуації близького банкрутства має всі ознаки фіктивності/зловживання правом, оскільки:
- фактично позичальник (афілійована особа) отримує можливість вивести активи з-під стягнення кредиторів; принаймні встановлений законом строк ліквідації є меншим від 5,5 років;
- строк є непропорційним і штучно відтерміновує повернення у спосіб, що шкодить інтересам інших кредиторів; він має фіктивний характер з метою створення видимості "довгострокової дебіторської заборгованості", щоб приховати відтік активів;
- позивач не міг розраховувати на отримання повернення коштів через 5,5 років, адже його фінансовий стан уже був критичним у переддень банкрутства, натомість, відповідач, який є заінтересованою особою, жодним чином не відреагував на фінансовий та юридичний стан позивача та не повернув позику "достроково", маючи понад 80 млн. грн. річної виручки за рахунок активів позивача;
- строк позики не відповідає звичаям ділового обороту, оскільки сільськогосподарський виробник не є банком, постійно потребує грошових коштів через значну собівартість виробництва. Більше того, інфляційні процеси в державі призводять до знецінення коштів, що, поряд із безпроцентним характером позики означає прямі збитки для позичальника, в даному випадку - позивача. Так, за розрахунком позивача, що додані до даного позову, інфляційні збитки від надання безвідсоткової позики в сумі 213 950,00 грн. лише за період з 20.01.2022 по 13.10.2025 становлять 120 701,87 грн., тобто половина від суми позики. При цьому інфляційні збитки станом на 13.11.2026 будуть ще більшими. Вказане свідчить про економічну недоцільність та очевидну збитковість такого правочину.
- положеннями статті 1 Закону України "Про підприємництво" визначено, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку. Таким чином, надання безвідсоткової позики строком на 5,5 років суперечить цілям позивача щодо отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності.
Крім того, щодо підстав визнання недійсним саме пункту 5.2. договору позивач зазначає, що ключове питання для відновлення прав позивача полягає в тому, на яких умовах була надана позика та коли вона має бути повернута відповідачем (строк повернення), адже позика була надана на строк 5,5 років, що в даному випадку є незаконним, оскільки:
- договір укладено між заінтересованими особами у підозрілий період;
- відповідач є не просто заінтересованою особою, а так званим "юридичним клоном" позивача, має співзвучну назву, той самий вид діяльності, спільних бенефіціара, керівника, однакову адресу та контактні дані. Відповідач у незаконний спосіб користується активами та земельним банком позивача, його виручка у 2024 році склала понад 80 млн. грн., тоді як позивач востаннє декларував про виручку у 2023 році на рівні 500 тис. грн.;
- виконання договору позивачем вже завдало інфляційних збитків у сумі 120 701,87 грн., тобто половина від суми позики;
- договір з таким строком відтерміновує повернення позики у спосіб, що шкодить інтересам інших кредиторів; він має фіктивний характер з метою створення видимості "довгострокової дебіторської заборгованості", щоб приховати відтік активів. Отже, такий договір порушує баланс інтересів кредиторів і боржника, суперечить моральним засадам суспільства (містить зловживання правом).
Отже, позивач, вважає, що укладення СТОВ "Акцент-Агро" договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 від 19.03.2021 з СТОВ "Агрофірма "Акцент-Агро" із зазначенням строку повернення фінансової допомоги до 13.11.2026, а також, подальше неналежне невиконання такого договору з боку відповідача, мало виключно єдину мету, яка полягала у відчуженні активів позивача з метою унеможливлення задоволення вимог кредиторів, а тому звернувся з позовом до суду про визнання недійсним пункту 5.2. договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 від 19.03.2021 та стягнення заборгованості у розмірі 213 950,00 грн.
Оцінивши подані позивачем докази на предмет належності, допустимості, достовірності, вірогідності, суд дійшов до наступного висновку.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Відповідно до ст. 11 ЦК України зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договорів, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.
Згідно із п.14.1.257 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
За своїм правовим характером вказані правовідносини відносяться до договору позики, який підпадає під правове регулювання статей 1046-1050 ЦК України.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Відповідно до вимог ст.ст. 526, 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк встановлений договором або законом.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 42 КУзПБ.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника (п. 25 постанови Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 906/43/22 (906/366/22)).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) висловила наступні висновки.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
У контексті цього спору, слід також звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).
Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором. У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей ". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Матеріалами справи підтверджено, що укладення договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 від 19.03.2021 підпадає під трирічний строк, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (11.01.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство СТОВ "Акцент-Агро").
За наслідками проведеного аналізу встановлено, що у СТОВ "Акцент-Агро" наявні ознаки втрати платоспроможності, тобто надкритичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, це підтверджує також той факт, що при такій критичній неплатоспроможності задоволення вимог кредиторів неможливо в повному обсязі, і така ситуація проглядається протягом усього аналізованого періоду 2021-2023 років. Оскільки станом на звітні дати має місце поточна неплатоспроможність, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними засобами наприкінці звітного періоду лежить на критичній нормативній межі.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази повного виконання відповідачем зобов'язань за оспорюваним договором, відповідачем було повернуто позику лише частково на суму 7 000,00 грн., неповернутою є фінансова допомога у розмірі 213 950,00 грн.
Суд зауважує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Так, добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в п. 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
При цьому суд відзначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).
Таким чином, приймаючи до уваги недопустимість зловживання правом, порушення принципу добросовісності, враховуючи, що боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання із встановленням завідомо тривалого строку його виконання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим, а також, суд керуючись п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, абз. 3 ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 5.2. договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 від 19.03.2021, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро", в частині визначення строку повернення позики до 13.11.2026, - підлягають задоволенню.
Також, позивач просить суд про стягнення з відповідача на свою користь грошових коштів у сумі 213 950,00 грн., посилаючись на те, що в силу укладеного між сторонами оспорюваного договору позики позивачем було надано загалом позики на суму 220 950,00 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи банківськими висками (а.с. 20-23), однак вказані грошові кошти відповідачем повернуті лише в частині 7000,00 грн., тому відповідно заборгованість відповідача складає 213 950,00 грн.
Суд відзначає, що термін "поворотна фінансова допомога" визначена у пункті 14.1.257. Податкового кодексу України: Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Поняття "Поворотна фінансова допомога" як за своїм нормативно визначеним змістом, так і за тим змістом, який у нього вкладається суб'єктами господарських правовідносин у звичайному діловому обороті, відповідає поняттю "позика" статті 1046 Цивільного кодексу України. Відповідно до вказаної статті, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 Цивільного кодексу України, Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті 610 ЦКУ, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами статті 611 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Положеннями статей 526, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного та Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем було надано відповідачу загалом позику на суму 220 950,00 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи банківськими висками (а.с. 20-23), однак вказані грошові кошти відповідачем повернуті лише в частині в сумі 7 000,00 грн.
Так, 21.05.2025 позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення позики, проте вказана вимога була залишена без відповіді.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, 1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. 2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів повернення отриманої відповідачем від позивача позики у залишковій неповернутій частині в сумі 213 950,00 грн. матеріали справи не містять.
Відтак суд приходить до висновку, що грошові кошти в сумі 213 950,00 грн. є такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин справи, які підтверджені належними доказами, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору слід віднести на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним пункт 5.2. договору безпроцентної поворотної фінансової допомоги № ФП-19/03/2021 від 19.03.2021, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (ідентифікаційний код 33075664) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро" (ідентифікаційній номер 44079897), в частині визначення строку повернення позики - до 13.11.2026.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Акцент-Агро" (52342, Дніпропетровська область, Кам'янський район, с. Маломихайлівка, вул. Незалежності, буд. 1А; ідентифікаційній номер 44079897) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (52342, Дніпропетровська область, Кам'янський район, с. Маломихайлівка (з), вул. Незалежності, будинок 1а; ідентифікаційний код 33075664) 213 950,00 грн. - заборгованості та 4 989,80 грн. - судових витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили через 20 днів після підписання повного тексту і в цей же строк може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду у встановленому порядку.
Повне рішення складено - 10.03.2026.
Суддя Н.М. Камша