пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 березня 2026 року Справа № 903/1161/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТА"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТТРАНС"
про стягнення 517 237,96 грн.
Суддя Шум М.С.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "УТА" просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СТТРАНС" 10 455,06 Євро (еквівалент - 517 237,96 грн.) заборгованості, а також судові витрати у справі в розмірі 6 206,86 грн. судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань згідно з договором №4800699 від 04.09.2024. Ухвалою суду від 29.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності.
Відповідач ухвалу суду отримав 07.01.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 41).
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру Суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду №910/14120/19 від 12.07.2021.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищевикладене, відсутність відзиву відповідача, закінчення строку для його подання, ст. 248 ГПК України щодо розгляду справи у спрощеному провадженні у розумні строки призначення справи без повідомлення сторін, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-
встановив:
04.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УТА» (ТОВ "УТА", Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТТРАНС" (Відповідач, Клієнт) був укладений договір №4800699, за умовами якого: ТОВ УТА (позивач) надає клієнту (відповідачу) для користування сервісні картки UTA, які дають клієнту право користування послугами і право купівлі товарів від імені і за рахунок UTA (з обов'язковим відшкодуванням витрат клієнтом), винятково за межами України, а саме: безготівкову закупку паливно-мастильних матеріалів на автозаправних станціях, що належать нафтовим компаніям, що приймають КК-UTA і зареєстровані UTA в його мережі авторизованих автозаправних станцій; безготівкову оплату за товари та послуги в фірмах: сервісних, ремонтних, допомоги на дорогах, прикордонних, на поромних переправах та інших, що приймають КК-UTA і зареєстровані UTA в його мережі авторизованих сервісних станцій; оплат за користування дорогами, автострадами, мостами, тунелями (т.зв. платне користування дорогами) (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.4. договору клієнт зобов'язується використовувати КК-UTA на умовах, зазначених в «Загальних правилах користування» (далі ЗПК), які є невід'ємною частиною даного договору та є обов'язковими для дотримання сторонами.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що оплата послуг і товарів, про які йде мова в ЗПК, придбаних клієнтом при використанні КК-UTA, проводиться на підставі стандартних актів про виконання робіт (надання послуг), які ТОВ "УТА" надає клієнтові два рази на місяць у спосіб, передбачений цим договором. Термін розрахунку за цим актом вказується безпосередньо в тексті акту.
Згідно з п. 2.3. договору, факт надання послуг ТОВ УТА фіксується в акті про виконання робіт (надання послуг), що підписується ТОВ УТА і клієнтом. Після складання акту, ТОВ УТА надсилає його клієнту електронною поштою на електронну адресу, зазначену в цьому договорі. Оригінали актів ТОВ УТА на власний розсуд надсилає клієнту, або поштовим відправленням, або засобами кур'єрської доставки, або вручає через свого уповноваженого представника в Україні ТОВ «УТА КАРД Україна». Акт вважається отриманим клієнтом на 5 календарний день з дня його надсилання поштовим відправленням, або засобами кур'єрської доставки, якщо клієнт не підтвердив отримання акту раніше. Сторони зобов'язуються забезпечити належне відправлення та отримання кореспонденції згідно адрес вказаних в даному договорі/додатковій угоді.
У випадку неотримання ТОВ УТА/ТОВ «УТА КАРД Україна» підписаного клієнтом акту, або вмотивованої відмови від його підписання протягом 7 календарних днів з дня надсилання ТОВ УТА оригіналу акту клієнту, надані послуги вважаються прийнятими клієнтом без зауважень щодо вартості та об'єму послуг, акт погодженим і підписаним клієнтом.
У зв'язку із наданням відповідачу відповідних послуг, позивачем було оформлено:
- акт про виконання робіт (надання послуг) від 28.02.2025 на загальну суму 3 108,78 євро із строком оплати до 20.03.2025, акт направлено відповідачу для підписання на електронну адресу: supruniuk21@gmail.com 10/03/2025; 05.08.2025 - кур'єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20451219896975), який отримано відповідачем- 06.08.2025;
- акт про виконання робіт (надання послуг) від 15.03.2025 на загальну суму 2 195,26 євро із строком оплати до 04.04.2025, який було надано (надіслано) відповідачу для підписання: 30.03.2025 - на електронну адресу: supruniuk21@gmail.com; 05.08.2025 - кур'єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20451219896975), та отримано відповідачем - 06.08.2025;
- акт про виконання робіт (надання послуг) від 31.03.2025 на загальну суму 548,60 євро із строком оплати до 20.04.2025, який було надано (надіслано) відповідачу для підписання: 04.04.2025 - на електронну адресу: supruniuk21@gmail.com; 05.08.2025 - кур'єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20451219896975), та отримано відповідачем - 06.08.2025;
- акт про виконання робіт (надання послуг) від 30.04.2025 на загальну суму 45,90 євро із строком оплати до 20.05.2025 який було надано (надіслано) відповідачу для підписання: 20.05.2025 - на електронну адресу: supruniuk21@gmail.com; 08.05.2025 - кур'єрською службою «Нова Пошта» (трекінг/накладна 20451219896975), та отримано відповідачем - 06.08.2025.
Відповідно до п. 2.4. договору, розрахунки за даним договором проводяться в євро. Витрати на переказ грошей оплачує клієнт.
Згідно з п. 2.5. договору клієнт зобов'язується проводити оплату на користь ТОВ УТА у безготівковій формі протягом 20 календарних днів від дати виставлення стандартного акту виконаних робіт до дати зарахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ УТА.
Відповідно до п. 4.2. договору, виконання зобов'язань за цим договором забезпечується шляхом перерахування клієнтом протягом 15 календарних днів з моменту підписання даного договору гарантійним платежем в розмірі 1 000 євро. Розмір гарантійного платежу може змінюватись за ініціативою ТОВ УТА пропорційно зміні об'єму послуг і вартості товарів, які отримує клієнт.
Згідно з п. 28 ЗПК, клієнт зобов'язаний негайно засобами електронного зв'язку проінформувати ТОВ УТА про зміну електронної адреси та адреси для листування та іншу зміну його правового статусу. ТОВ УТА не відповідає за помилки, що виникли до моменту надання інформації клієнтом про вищезазначені зміни та будь-які письмові повідомлення, вимоги, направлені на адресу клієнта, вважатимуться отриманими клієнтом.
Відповідно до п. 5.1. договору, відповідальність сторін і порядок застосування штрафних санкцій за даним договором визначається відповідно до ЗПК, що є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 5.2. договору, у разі порушення строків оплати послуг ТОВ УТА нараховує клієнту штраф у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення. Штраф нараховується від першого дня прострочення платежу до дня оплати щодо кожної суми, належної до оплати. Днем оплати заборгованості вважається день, коли зазначені кошти зараховані на розрахунковий рахунок ТОВ УТА.
20.05.2025 позивач надіслав відповідача вимогу з проханням сплатити протягом 5 банківських днів від дати отримання даної вимоги суму заборгованості за договором, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.
11.09.2025 позивач надіслав відповідача повторну вимогу про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати вартості послуг, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 4 978.74 євро основного боргу, 5 387,79 євро відсотків (штрафу згідно п. 5.2. договору), 88,53 євро 3% річних.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 8.1. договору, при неможливості вирішення шляхом переговорів, вирішення спірного питання передається на розгляд Господарського суду України. Відносини, не врегульовані даним договором, регулюються із застосуванням матеріального і процесуального права України (п. 8.2. договору).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Як вбачається із долучених до матеріалів справи актів про виконання робіт (надання послуг), які були надіслані відповідачу на його електронну адресу, а також засобами поштового зв'язку, останній зауважень щодо виконаних робіт/наданих послуг не висловив, мотивів відмови від підписання не зазначив.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення неперерахованих коштів, оскільки, відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення за період часу з 21.05.2025 по 22.12.2025 неустойку у вигляді штрафної санкції в сумі 5 387,79 євро.
Водночас, в договорі умову про сплату неустойки у вигляді штрафної санкції в такій редакції, сторонами не враховано положення ст. 549 ЦК України.
Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, розмір погодженої сторонами в п. 5.2. договору штрафної санкції, обрахованої від простроченої суми, за кожний день прострочення, не відповідає поняттю «штраф». Таким чином, передбачена сторонами у пункті 5.2. договору відповідальність клієнта за прострочення платежів у вигляді штрафу в розмірі 0,5% від простроченої суми, за кожний день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.
Наведене не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати вартості послуг, позивачем заявлено позов про стягнення неустойки, різновид якої має другорядне значення. Умовами договору передбачено можливість стягнення лише одного з різновидів неустойки, тобто, стягнення неустойки згідно п. 5.1. договору у вигляді пені виключає можливість стягнення штрафу.
Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що відносини, не врегульовані даним договором, регулюються із застосування матеріального і процесуального права України.
Таким чином, до вимог щодо стягнення пені за неналежне виконання відповідачем договору підлягає застосуванню саме законодавство України.
Суд зауважує, що передбачена сторонами у пункті 5.2. договору відповідальність клієнта за прострочення платежів у вигляді штрафу в розмірі 0,5% від простроченої суми, за кожний день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.
Оскільки, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати вартості послуг, позивачем заявлено позов про стягнення неустойки, різновид якої має другорядне значення. Умовами договору передбачено можливість стягнення лише одного з різновидів неустойки, тобто, стягнення неустойки згідно п. 5.1. договору у вигляді пені виключає можливість стягнення штрафу.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України, який втратив чинність 28.08.2025, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Законом України №4196-IX від 09.01.2025 ч. 3 ст. 549 ЦК України доповнено новим абзацом, відповідно до якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №917/2139/23, до зобов'язань, виражених в іноземній валюті, слід застосовувати обмеження пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, оскільки таке не суперечить чинному законодавству України.
У справі №903/1161/25 позивачем є юридична особа-нерезидент, а правовідносини виникли на підставі зовнішньоекономічного договору, який було укладено відповідно до міжнародних комерційних умов та правил міжнародної торгівлі. При цьому умови договору передбачали виконання договірних зобов'язань та відповідальність перед позивачем за несвоєчасно здійснену оплату за надані послуги позивачем у вигляді пені в іноземній валюті, оскільки це не суперечить чинному законодавству України, зокрема й вимогам статей 192, 533 ЦК України.
Суд зауважує, що позивачем не застосовано розмір пені, який установлено законом як граничний, а тому обчислення слід здійснювати на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Судом здійснено перерахунок пені, яка є підставною та підлягає до стягнення з відповідача в розмірі - 778,05 євро.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 88,53 євро 3% річних за період з 21.05.2025 по 22.12.2025.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що такі є правильні та підставні до стягнення з відповідача в розмірі 88,53 Євро.
Доводи та обґрунтування позивача відповідачем не спростовані та не заперечені.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до часткового задоволення в сумі 5 845,32 євро з яких: 4 978.74 євро основного боргу, 778,05 євро пені та 88,53 євро 3% .
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 3 470, 02 грн., слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТТРАНС"(43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 26 каб.209, код ЄДРПОУ 45599583) на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю "УТА" (Польща, 00-89, м. Варшава, вул. Інфлянська, 4Б, буд. С, ідентифікаційний код 0000647504) 5 845,32 євро з яких: 4 978.74 євро основного боргу, 778,05 євро пені та 88,53 євро 3% , а також 3 470.02 грн. витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя Микола ШУМ