18.02.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2569/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. (доповідач),
судді Мороз В.Ф., Стефанів Т.В.
секретар судового засідання Солодова І.М.
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
Представник позивача: Гарбар Костянтин Григорович (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - адвокат, ордер
Представник відповідача: Бузівська Наталя Миколаївна (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - адвокат, довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 (повний текст рішення суду складено 09.09.2025;суддя Колісник І.І.)
у справі № 904/2569/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД»
про стягнення 61 603,60 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнігран" через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" заборгованості в сумі 3920784,38 грн, з яких: 3348710,07 грн - основний борг, 92030,49 грн - 3% річних, 480043,82 грн - інфляційні втрати.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 58811,77 грн та на професійну правничу допомогу орієнтовно в сумі 20000,00 грн позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати послуг перевезення вантажу в сумі 3296094,94 грн, наданих йому позивачем у період із січня по травень 2024 року згідно з договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 01/06-23П від 01.06.2023, а також щодо оплати товару в сумі 52615,13 грн, поставленого відповідачу за видатковими накладними № 473 від 22.02.2024 на суму 14352,00 грн, № 517 від 26.02.2024 на суму 13266,24 грн, № 1651 від 10.04.2024 на суму 24996,89 грн
Ухвалою суду від 20.05.2025 роз'єднано позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" заборгованості в сумі 3920784,38 грн, з яких: 3348710,07 грн - основний борг, 92030,49 грн - 3% річних, 480043,82 грн - інфляційні втрати, та виділено в самостійні провадження:
- позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" про стягнення основного боргу в сумі 3296094,94 грн та похідних позовних вимог за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом № 01/06-23П від 01.06.2023, які розглядатимуться у справі №904/1946/25;
- позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" про стягнення основного боргу в сумі 52615,13 грн та похідних вимог внаслідок прострочення відповідачем оплати товару за видатковими накладними № 473 від 22.02.2024 на суму 14352,00 грн, № 517 від 26.02.2024 на суму 13266,24 грн, № 1651 від 10.04.2024 на суму 24996,89 грн, які підлягають виділенню в самостійне провадження з наступним присвоєнням єдиного унікального номера.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.05.2025 виділено в окреме провадження позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" про стягнення основного боргу в сумі 52615,13 грн та похідних вимог внаслідок прострочення відповідачем оплати товару за видатковими накладними № 473 від 22.02.2024 на суму 14352,00 грн, № 517 від 26.02.2024 на суму 13266,24 грн, № 1651 від 10.04.2024 на суму 24996,89 грн та присвоєно унікальний номер судової справи № 904/2569/25.
Ухвалою суд від 20.05.2025, зокрема, відкрито провадження у справі № 904/2569/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
23.05.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС позивач подав уточнення позовних вимог у межах справи, що розглядається. Зокрема, позивач надав окремий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних із заборгованості в сумі 52615,13 грн за видатковими накладними № 473 від 22.02.2024 на суму 14352,00 грн, № 517 від 26.02.2024 на суму 13266,24 грн, № 1651 від 10.04.2024 на суму 24996,89 грн (далі - спірні видаткові накладні).
За наданим позивачем розрахунком заявлені до стягнення в межах цієї справи 3% річних за період з 15.05.2024 по 31.12.2025 становлять 1445,99 грн, а інфляційні втрати за травень 2024 року - березень 2025 року - 7542,48 грн. Ціна позову у справі - 61603,60 грн (52615,13 + 1445,99 + 75542,48 = 61603,60).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23.05.2025) про стягнення заборгованості в сумі 61603,60 грн, з яких: 52615,13 грн - основний борг, 1445,99 грн - 3% річних, 7542,48 грн - інфляційні втрати - задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" (ідентифікаційний код 32658487, місцезнаходження: 49083, місто Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 40А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" (ідентифікаційний код 24584514, місцезнаходження: 11634, Житомирська область, Коростенський район, селище міського типу Гранітне, вулиця Шевченка, будинок 15) основний борг у сумі 52615,13 грн, 3% річних у сумі 1445,99 грн, інфляційні втрати в сумі 7542,48 грн, судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Не погоджуючись з висновками та мотивами, якими керувався суд першої інстанції під час прийняття рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» звернулось через підсистему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 по справі № 904/2569/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Разом з тим, 15.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору, мотивоване тим, що на теперішній час відповідач не здійснює господарську діяльність і знаходиться у дуже скрутному фінансовому становищі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також за недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Скаржник зазначає, що предметом спору є стягнення з відповідача 52 615,13 грн основної заборгованості, яка, за твердженням позивача, виникла на підставі видаткових накладних №473 від 22.02.2024, №517 від 26.02.2024 та №1651 від 10.04.2024, а також відповідних рахунків на оплату.
На думку апелянта, позивач не довів належними доказами факту підписання зазначених видаткових накладних уповноваженими особами сторін. Подані до суду документи надані лише у вигляді pdf-копій, без подання електронних оригіналів з накладеними кваліфікованими електронними підписами, що, на переконання скаржника, не відповідає вимогам ч. 5 ст. 96 ГПК України. У зв'язку з цим відповідач ставить під сумнів відповідність поданих копій оригіналам та вважає, що такі докази не можуть братися судом до уваги.
Крім того, апелянт зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2023 по 22.05.2025 відповідачем не підписувався, що, на його думку, також свідчить про недоведеність заявленої заборгованості.
Скаржник також вказує, що позивач не надав доказів направлення відповідачу рахунків на оплату, а тому відсутні докази настання строку виконання грошового зобов'язання відповідно до положень ст. 692 ЦК України.
З огляду на наведене апелянт вважає, що позивач не довів виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати 52 615,13 грн, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимог про стягнення 3 % річних у сумі 1 445,99 грн та інфляційних втрат у сумі 7 542,48 грн скаржник зазначає, що вони є похідними від вимоги про стягнення основного боргу. Оскільки, на його думку, право позивача не порушено, підстави для їх стягнення відсутні.
Також апелянт посилається на складний фінансовий стан відповідача, зумовлений запровадженням воєнного стану та ускладненням господарської діяльності, та просить суд з урахуванням принципів справедливості і балансу інтересів сторін зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 10 % від заявлених сум.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» у судовій справі № 904/2569/25 передано на розгляд колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Мороз В.Ф.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2025 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали господарської справи № 904/2569/25.
24.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 904/2569/25.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2025 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» про відстрочення сплати судового збору - відмовлено. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25 - залишено без руху. Рекомендовано Товариству з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
10.10.25 від скаржника до ЦАГС надійшла заява, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн, відповідно до платіжної інструкції від 09.10.25.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 18.02.2026 о 12 год. 20 хв.
31.10.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «Юнігран» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним встановленням обставин справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позивач зазначає, що у період з грудня 2023 року по квітень 2024 року ним було поставлено відповідачу продукцію за видатковими накладними, зокрема №473 від 22.02.2024, №517 від 26.02.2024 та №1651 від 10.04.2024 на загальну суму 52 615,13 грн, яка відповідачем не оплачена. При цьому інші поставки за накладними №9082 від 01.12.2023 та №9363 від 19.12.2023 відповідачем були оплачені.
Позивач зазначає, що всі видаткові накладні та рахунки на оплату підписані сторонами із застосуванням електронних підписів та електронних печаток, а до матеріалів справи долучено розшифрування підписів та результати перевірки сертифікатів підписів і печаток. Із наданих документів вбачається, що документи підписані зі сторони позивача уповноваженою особою та прийняті зі сторони відповідача працівником Лісовською С.І., що підтверджує факт отримання відповідачем товару та рахунків на оплату.
На думку позивача, доводи апелянта про неподання оригіналів електронних доказів є необґрунтованими, оскільки разом із заявою про уточнення позовних вимог через систему «Електронний суд» було подано копії електронних документів разом із протоколами перевірки електронних підписів.
Позивач також зазначає, що між сторонами фактично виникли правовідносини поставки, укладені у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними, які містять істотні умови правочину та підписані сторонами.
Посилання апелянта на відсутність строку оплати є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо інший строк не встановлено договором. Відтак строк оплати настав у день отримання товару за відповідними видатковими накладними.
Позивач зазначає, що відповідач не заперечує факту отримання товару та не надав доказів його оплати, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги про стягнення заборгованості.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, позивач зазначає, що такі вимоги є обґрунтованими, оскільки відповідач тривалий час не виконує грошове зобов'язання. Крім того, відповідач не довів наявності підстав для зменшення розміру зазначених сум.
У зв'язку з викладеним позивач просить апеляційну скаргу ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі №904/2569/25 - без змін.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.02.2026 (у зв'язку з перебування на лікарняному судді Кощеєва І.М.) у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В, судді: Мороз В.Ф., Стефанів Т.В.
У судовому засіданні 18.02.2026 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення, нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Юнігран" (далі - позивач, постачальник) поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" (далі - відповідач, покупець) прийняло товар (щебінь гранітний, пісок з відсівів дроблення фракції) на загальну суму 52615,13 грн, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними: № 473 від 22.02.2024 на суму 14352,00 грн, № 517 від 26.02.2024 на суму 13266,24 грн, № 1651 від 10.04.2024 на суму 24996,89 грн (а.с. 106 - 108).
Для оплати поставленого товару позивачем були виставлені відповідачу рахунки № 413 від 22.02.2024 на суму 14352,00 грн, № 458 від 26.02.2024 на суму 13266,24 грн, № 1443 від 10.04.2024 на суму 24996,89 грн (а.с. 111 - 113).
Відповідач отриманий товар не оплатив, що й стало причиною спору.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстнції виснував, що між сторонами у спрощений спосіб виникли правовідносини поставки. Позивач поставив, а відповідач прийняв товар (щебінь гранітний та пісок з відсівів дроблення) на загальну суму 52 615,13 грн, що підтверджується видатковими накладними №473 від 22.02.2024, №517 від 26.02.2024 та №1651 від 10.04.2024, а також відповідними рахунками на оплату.
Відповідач доказів оплати поставленого товару не надав та факт його отримання не заперечував, у зв'язку з чим суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 52 615,13 грн.
Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3 % річних у сумі 1 445,99 грн за період з 15.05.2024 по 31.12.2025 та інфляційних втрат у сумі 7 542,48 грн за період травень 2024 року - березень 2025 року. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок із урахуванням правових позицій Верховного Суду щодо методики визначення інфляційних втрат, суд порушень у ньому не встановив.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що зменшення відповідних сум є правом суду і можливе лише за наявності виняткових обставин. Водночас відповідач не довів обставин, які б свідчили про надмірність заявлених до стягнення сум або про покладення на нього непропорційного фінансового тягаря. При цьому інфляційні втрати мають компенсаційний характер і їх зменшення законодавством не передбачено.
Також суд зазначив, що відсутність у боржника грошових коштів або складний фінансовий стан відповідно до статті 617 ЦК України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з даним висновком з огляду на наступне.
Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
Частинами першою, четвертою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частин першої, третьої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За частинами першою, другою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За змістом пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Статтею 207 цього Кодексу встановлені вимоги до письмової форми правочину.
Так, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1 ст. 207 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами першою, третьою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом статей 76, 77 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Надані позивачем копії спірних видаткових накладних та рахунків є паперовими копіями відповідних електронних документів, складених і підписаних представниками сторін за допомогою електронного документообігу. Оригінали цих документів в електронному виді з підтвердженням накладення електронного підпису й електронної печатки надані позивачем під час розгляду справи.
Згідно зі статтею 5 Закону України № 851-IV від 22.05.2003 (із змін і доп.) "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон № 851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
За змістом статті 6 Закону № 851-IV для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка.
Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа.
Суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно врахував те, що надані позивачем копії й оригінали спірних видаткових накладних та рахунків на оплату товару відповідають указаним нормативним вимогам.
Судом встановлено, що надані позивачем копії спірних видаткових накладних та рахунків є паперовими відтвореннями відповідних електронних документів, які були складені та підписані уповноваженими представниками сторін із використанням засобів електронного документообігу. При цьому під час розгляду справи позивачем надано оригінали зазначених документів в електронній формі разом із підтвердженням накладення на них електронних підписів та електронних печаток.
Системний аналіз зазначених нормативних положень та наданих позивачем доказів дозволяє дійти висновку, що між сторонами укладено у спрощений спосіб договір поставки товару, зазначеного у спірних видаткових накладних та рахунках до них. (а.с. 32-37 т 1)
Підтвердженням укладення між ТОВ «БУДІНДУСТРІЯ-СЕРВІС ЛТД» та ТОВ «Юнігран» договору поставки у спрощений спосіб є видаткові накладні, які містять найменування товару, його ціну та реквізити позивача, що свідчить про надання пропозиції щодо поставки товару (оферти). Водночас підпис та відбиток печатки відповідача на відповідних видаткових накладних підтверджують прийняття ним товару у визначеній позивачем кількості та на запропонованих умовах, що є належним підтвердженням акцепту. (а.с. 32-35 т 1)
За приписами частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частинами першою, другою, четвертою статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
За частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як доречно зазначив суд першої інстанції, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, а саме:
за видатковою накладною № 473 від 22.02.2024 на суму 14352,00 грн - не пізніше 22.02.2024;
за видатковою накладною № 517 від 26.02.2024 на суму 13266,24 грн - не пізніше 26.02.2024;
за видатковою накладною № 1651 від 10.04.2024 на суму 24996,89 грн - не пізніше 10.04.2024.
Відповідач під час вирішення спору у цій справі не надав, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують оплату товару.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у сумі 52615,13 грн є законними й обґрунтованими.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у сумі 1 445,99 грн, нарахованих за період з 15.05.2024 по 31.12.2025 на суму заборгованості за кожною із спірних видаткових накладних. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів не встановила порушень порядку його здійснення.
Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 7 542,48 грн, нараховані на суму основного боргу 52 615,13 грн за період з травня 2024 року по березень 2025 року з урахуванням офіційно встановлених індексів інфляції за відповідні місяці.
Перевіряючи правильність такого розрахунку, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №905/21/19 та від 20.08.2020 у справі №904/3546/19, якими визначено порядок розрахунку інфляційних втрат із застосуванням індексів інфляції до залишку заборгованості з урахуванням інфляційної складової за попередній період.
Крім того, у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено порядок врахування неповних місяців прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема залежно від кількості днів прострочення у відповідному місяці.
З урахуванням наведених правових підходів та перевірки здійсненого позивачем розрахунку колегія суддів дійшла висновку, що інфляційні втрати визначені позивачем правильно, а порушень методики їх обчислення не встановлено.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині є обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України суд може зменшити розмір неустойки, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому законодавством не визначено вичерпного переліку таких обставин, а тому питання про можливість зменшення неустойки вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів.
Зі змісту статті 549 ЦК України вбачається, що неустойка (штраф, пеня) є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Вирішуючи питання про зменшення її розміру, суд повинен оцінити, чи є відповідний випадок винятковим, зокрема з урахуванням інтересів сторін, ступеня виконання боржником зобов'язання, причин його невиконання або неналежного виконання, тривалості прострочення, наслідків порушення зобов'язання, співмірності заявлених до стягнення сум таким наслідкам, а також поведінки боржника щодо вжиття заходів для належного виконання зобов'язання.
Зазначені підходи узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Водночас у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 зазначено, що неустойка покликана стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання і не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника або джерело отримання кредитором невиправданого прибутку.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 звернула увагу, що з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, так і процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, однак таке зменшення можливе лише з урахуванням конкретних обставин справи.
Оцінюючи доводи відповідача та надані ним докази, колегія суддів не встановила наявності виняткових обставин, які б свідчили про необхідність зменшення заявлених до стягнення сум. Відповідач не довів, що нарахування 3 % річних у сумі 1445,99 грн створює для нього надмірний фінансовий тягар або є неспівмірним наслідкам порушення зобов'язання. Навпаки, зазначена сума є незначною та відповідає компенсаційній природі відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, з огляду на тривале прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Крім того, колегія суддів враховує, що чинним законодавством не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат, які за своєю правовою природою є способом відшкодування знецінення грошових коштів кредитора внаслідок інфляційних процесів.
Посилання відповідача на його фінансовий стан також не можуть бути підставою для зменшення відповідальності, оскільки відповідно до статті 617 ЦК України та усталеної судової практики відсутність у боржника грошових коштів не звільняє його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
За таких обставин підстав для зменшення розміру 3 % річних чи інфляційних втрат суд апеляційної інстанції не вбачає.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 10.03.2026.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.В. Стефанів