вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2026 р. Справа№ 910/6020/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від позивача: не з'явились,
від відповідача: Кубрак О.О. (в залі суду),
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнер Груп»
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 (повний текст складено 14.10.2025)
у справі №910/6020/25 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнер Груп»
про стягнення 1 436 451,97 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 11.09.2025),
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон» (далі - ТОВ «Ковальська Бетон») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнер Груп» (далі - ТОВ «Майнер Груп») 1 613 283,97 грн, з яких 1 433 704,89 грн основного боргу, 106 480,50 грн штрафних санкцій у вигляді пені, 37 802,59 грн втрат від інфляції та 35 295,99 грн 10% річних.
11.07.2025, 25.07.2025 та 11.09.2025 від ТОВ «Ковальська Бетон» надходили заяви про зменшення розміру позовних вимог, які суд приймав до розгляду у встановленому ГПК України порядку.
У заяві від 11.07.2025 ТОВ «Ковальська Бетон» повідомило, що після відкриття провадження у справі ТОВ «Майнер Груп» сплатило частину основного боргу на загальну суму 75 900,00 грн (23.05.2025 - 50 000,00 грн, 03.07.2025 - 9 700,00 грн, 08.07.2025 - 500,00 грн, 08.07.2025 - 11 000,00 грн, 09.07.2025 - 4 700,00 грн); у заяві від 25.07.2025 ТОВ «Ковальська Бетон» повідомило, що ТОВ «Майнер Груп» сплатило частину основного боргу на загальну суму 29 192,00 грн (15.07.2025 - 12 000,00 грн, 17.07.2025 - 6 500,00 грн, 21.07.2025 - 10 692,00 грн). У зв'язку з цим ТОВ «Ковальська Бетон» зменшувало розмір основного боргу, заявленого до стягнення з ТОВ «Майнер Груп».
У заяві, яка надійшла 11.09.2025, ТОВ «Ковальська Бетон» зменшило розмір позовних вимог та просило стягнути з ТОВ «Майнер груп» 1 256 872,89 грн основного боргу, 37 802,59 грн інфляційних втрат, 106 480,50 грн пені та 35 295,99 грн 10% річних від простроченої суми.
За текстом заяви ТОВ «Ковальська Бетон» зазначило, що в період з 29.07.2025 по 14.08.2025 ТОВ «Майнер Груп» сплатило частину основного боргу на загальну суму 71 740,00 грн (29.07.2025 - 2 940,00 грн, 31.07.2025 - 19 800,00 грн, 05.08.2025 - 7 000,00 грн та 14.08.2025 - 42 000,00 грн), що свідчить про зменшення суми основного боргу з 1 328 612,89 грн до 1 256 872,89 грн.
Позиції учасників справи.
У відзиві на позовну заяву ТОВ «Майнер Груп» зазначило, що жодним чином не ухиляється від виконання своїх грошових зобов'язань та готове їх виконувати в повному обсязі. Невиконання грошових зобов'язань за договором зумовлено тим, що з січня 2025 року ринок будівництва скоротився у 5-7 разів, попит на бетонну продукцію значно знизився. Водночас,сам позивач у цей період офіційно підняв вартість продукції. Всі ці обставини значно вплинули на платоспроможність відповідача.
Відповідач повідомив, що має намір виконати рішення добровільно та просить розстрочити виконання рішення суду за графіком рівними частинами на 12 місяців в межах строку, встановленого вимогами ст. 331 ГПК України.
ТОВ «Майнер Груп» зазначає, що розстрочення виконання судового рішення надасть можливість стабільного (щомісячного) надходження для позивача коштів згідно з графіком, наведеним у рішенні суду, не призвівши при цьому до негативних наслідків у вигляді повної неможливості відповідачем виконувати свої зобов'язання перед позивачем, адже примусове виконання рішення суду призведе до блокування рахунків відповідача, що повністю заблокує його господарську діяльність. І у даному випадку розстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідачем відповідальності, а навпаки організація та створення умов для подальшого виконання рішення суду.
У відповіді на відзив ТОВ «Ковальська Бетон» заперечило проти наведених відповідачем у відзиві пояснень, міркувань та аргументів в частині зменшення розміру штрафних санкцій до 1 грн та розстрочення виконання рішення суду за графіком рівними частинами на 12 місяців з дати ухвалення рішення.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Майнер Груп» на користь ТОВ «Ковальська Бетон» 1 256 872,89 грн основного боргу, 106 480,50 грн пені, 37 802,59 грн втрат від інфляції, 35 295,99 грн 10% річних та 21 546,78 грн витрат зі сплати судового збору.
Суд дійшов висновку, що заявлені ТОВ «Ковальська Бетон» вимоги є обґрунтованими.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначив, що відповідач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, наведених ним на обґрунтування відповідного клопотання.
Дослідивши матеріали заяви відповідача про розстрочку виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки боржник у поданій до суду заяві не навів існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у цій справі. Суд визнав, що твердження заявника не є тими обставинами, з якими приписи ст. 331 ГПК України пов'язують можливість надання розстрочки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2025, ТОВ «Майнер Груп» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким: позовні вимоги задовольнити частково в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 1 256 872,89 грн із розстроченням виконання рішення рівними частинами на 12 місяців; зменшити розмір пені та 10% річних до 1 грн; задовольнити клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення рівними частинами на 12 місяців відповідно до ст. 331 ГПК України та розстрочити виконання рішення суду за графіком рівними частинами на 12 місяців з дати ухвалення рішення суду.
Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права; суд не у повній мірі дослідив всі обставини справи та надав неналежну оцінку поданим сторонами доказам, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.
На думку апелянта, за результатами розгляду справи не досягнуто завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.
ТОВ «Майнер Груп» вважає, що суд необґрунтовано задовольнив вимоги про стягнення штрафних санкцій та безпідставно відмовив в задоволенні заяви про зменшення їх розміру та заяви про розстрочення виконання судового рішення.
За доводами скаржника, суд не врахував його доводи щодо часткової оплати після дати, на яку позивач визначив заборгованість, не дослідив належним чином розрахунок пені та 10% річних, а також інфляційних, та не надав оцінки наданим доказам складного фінансового стану підприємства та підставам для зменшення розміру штрафних санкцій і розстрочення виконання рішення суду.
Апелянт також вважає, що суд безпідставно не застосував положення ст. 551 та ст. 616 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції зазначав, що не ухилявся від виконання зобов'язань, здійснював поетапні платежі навіть після порушення провадження у справі; несвоєчасність розрахунків обумовлена форс-мажорними економічними обставинами; позивач не зазнав реальних збитків, оскільки продовжував постачання продукції. Обсяг відповідальності відповідача в даному випадку є непропорційним наслідкам порушення зобов'язання. Додатковий майновий тягар у вигляді штрафних санкцій може унеможливити виконання боржником його грошових зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним з огляду на складну економічну ситуацію в країні, введення воєнного стану, регулярні ракетні обстріли, застосування дронів та здійснення посилених мобілізаційних заходів, що в сукупності впливає на всі сфери діяльності як суспільства, так і суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того, позивач вимогу про стягнення штрафних санкцій обґрунтовується виключно формальними положенням законодавства та умов договору. Водночас у позові не зазначено обставин понесення позивачем збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором та доказів на підтвердження цього. Порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача (кредитора) збагатитися за рахунок боржника.
Апелянт вважає, що попри наведені доводи та надані докази (фінансова звітність, платіжні документи, обставини воєнного стану), суд відмовив у заяві про зменшення пені та 10% річних, обмежившись формальним цитуванням умов договору.
Позиції учасників справи.
ТОВ «Ковальська Бетон» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення - залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Позивач зазначає, що вимушений був звернутися з відповідним позовом до суду з цілком обґрунтованими, законними та справедливими вимогами про стягнення не лише боргу, а й інфляційних втрат, пені та 10 % річних від простроченої суми.
ТОВ «Ковальська Бетон», з огляду на заперечення ТОВ «Майнер Груп» в частині, що стосується розрахунків, повідомляє, що станом на 10.12.2024 розмір заборгованості відповідача за отриманий від позивача товар складав 2 337 863,91 грн. У період з 10.12.2024 по 27.03.2025 відповідач перерахував за товар кошти на загальну суму 2 277 285,24 грн, які фактично були зараховані за товар, отриманий станом на 10.12.2024. А отже залишок заборгованості, що утворилася станом на 10.12.2024, склав 60 578,67 грн. У період з 10.12.2024 по 27.02.2025 відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 1 373 126,22 грн, з яких: на загальну суму 734 100,78 грн у період з 10.12.2024 по 30.12.2024; на загальну суму 10 786,58 грн у період з 09.01.2025 по 11.01.2025; на загальну суму 628 238,86 грн у період з 06.02.2025 по 27.02.2025. Загальна сума боргу станом на 07.05.2025 - 1 433 704,89 грн.
Керуючись приписами чинного законодавства, а також п. 4.3 договору, позивач реалізував право щодо розрахунку інфляційного збільшення суми боргу, пені та 10% річних, який викладений в позовній заяві. Оскільки за змістом п. 4.3 договору оплата товару здійснюється протягом 14 календарних днів з дати поставки товару, розрахунок пені та 10% річних проведений починаючи з 25.12.2024 на суму боргу в розмірі 60 578,67 грн (утворилася станом на 10.12.2024), з 13.01.2025 на суму боргу в розмірі 734 100,78 грн (утворилася станом на 30.12.2024), з 25.01.2025 на суму боргу в розмірі 10 786,58 грн (утворилася станом на 11.01.2025), з 13.03.2025 на суму боргу 628 238,86 грн (утворилася станом на 27.02.2025). Згідно з проведеним та зазначеним у позовній заяві розрахунком сума інфляційного збільшення суми боргу - 37 802,59 грн, пені - 106 480,50 грн, 10% річних - 35 295,99 грн. Всі розрахунки проведені з дотриманням законодавства та з безумовним урахуванням узгоджених між сторонами умов щодо строків оплати товару. Зважаючи на наведені в апеляційній скарзі аргументи, позивач зауважує, що відповідач не зазначив, за якими саме із всіх врахованих у розрахунку пені та річних накладними з боку позивача не враховано 14-денний строк на здійснення оплати, що також дає додаткові обґрунтовані підстави стверджувати про безпомилкове проведення позивачем відповідних розрахунків.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6020/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 до надходження матеріалів справи №910/6020/25.
13.11.2025 матеріали справи №910/6020/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Майнер Груп» про відстрочку сплати судового збору. Апеляційну скаргу ТОВ «Майнер Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі №910/6020/25 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Майнер Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі №910/6020/25. Розгляд справи призначено на 12.01.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 на задоволення відповідного клопотання представника відповідача відкладено судове засідання до 25.02.2026.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
01.11.2024 ТОВ «Ковальська Бетон» (постачальник) та ТОВ «Майнер Груп» (покупець) уклали договір №БТРД_2024/11/054 поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчинів (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупцю на умовах цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити бетонні суміші готові та будівельні розчини, які надалі іменуються «товар», в асортименті та за цінами, визначеними сторонами у видаткових накладних.
Згідно з п. 4.3 договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару. Сторони домовились, що зарахування отриманих за товар грошових коштів здійснюється постачальником в порядку, передбаченому ст. 534 ЦКУ.
У разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 ЦК України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки (п. 5.2 Договору).
В період з 01.11.2024 по 30.11.2024 ТОВ «Ковальська Бетон» на виконання умов договору поставило та передало у власність ТОВ «Майнер Груп» товар на загальну суму 2 299 194,36 грн.
Крім того, в період з 02.12.2024 по 27.02.2025 ТОВ «Ковальська Бетон» поставило та передало у власність ТОВ «Майнер Груп» товар на загальну суму 2 120 491,58 грн.
Станом на дату подання позовної заяви розмір заборгованості ТОВ «Майнер Груп» за поставлений йому ТОВ «Ковальська Бетон» товар склав 1 433 704,89 грн.
ТОВ «Ковальська Бетон» здійснило нарахування на суму основного боргу штрафних санкцій, зокрема, 106 480,50 грн пені, 37 802,59 грн втрат від інфляції та 35 295, 99 грн 10% річних, які заявило до стягнення у поданій суду позовній заяві.
11.09.2025 ТОВ «Ковальська Бетон» у зв'язку з частковою сплатою ТОВ «Майнер Груп» боргу зменшило відповідною заявою розмір заявленого до стягнення основного боргу та просило стягнути з ТОВ «Майнер груп» 1 256 872,89 грн основного боргу, 37 802,59 грн інфляційних втрат, 106 480,50 грн пені та 35 295,99 грн 10% річних від простроченої суми.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд встановив, що сторони уклали договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Стаття 655 ЦК України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).
Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. 1-3 ст. 692 ЦК України).
Колегія суддів відзначає, що ТОВ «Майнер Груп» оскаржує рішення суду першої інстанції в частині, що стосується відмови суду:
- у розстроченні виконання рішення про стягнення суми основного боргу 1 256 872,89 грн рівними частинами на 12 місяців;
- зменшити розмір пені та 10% річних до 1 грн;
- у задоволенні клопотання ТОВ «Майнер Груп» про розстрочення виконання рішення рівними частинами на 12 місяців відповідно до ст. 331 ГПК України та розстрочити виконання рішення суду за графіком рівними частинами на 12 місяців з дати ухвалення рішення суду.
Отже, ТОВ «Майнер Груп» не оскаржує (та за текстом відзиву на позовну заяву не заперечує) розмір основної заборгованості, присудженої до стягнення судом першої інстанції (1 256 872,89 грн).
Також у прохальній частині апеляційної скарги відсутні вимоги щодо присуджених до стягнення з ТОВ «Майнер груп» на користь ТОВ «Ковальська Бетон» 37 802,59 грн втрат від інфляції.
Щодо заявлених до стягнення 106 480,50 грн пені та 35 295,99 грн 10% річних апеляційний суд відзначає таке.
Суд встановив, що станом на дату звернення ТОВ «Ковальська Бетон» з позовною заявою основний борг складав 1 613 283,97 грн. Розмір основного боргу зменшувався під час судового провадження у справі у зв'язку з його сплатою відповідачем (зазначено вище за текстом цієї постанови).
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Частинами першою, третьою ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п. 4.3 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дати поставки товару. Сторони домовились, що зарахування грошових коштів отриманих за товар здійснюється постачальником в порядку, передбаченому ст. 534 ЦКУ.
У разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 ЦК України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки (п. 5.2 Договору).
Наданий ТОВ «Ковальська Бетон» розрахунок свідчить, що нарахування пені та 10% річних здійснено з 25.12.2024 на суму боргу у розмірі 60 578,67 грн (утворилася станом на 10.12.2024), з 13.01.2025 на суму боргу у розмірі 734 100,78 грн (утворилася станом на 30.12.2024), з 25.01.2025 на суму боргу в розмірі 10 786,58 грн (утворилася станом на 11.01.2025), з 13.03.2025 на суму боргу 628 238,86 грн (утворилася станом на 27.02.2025).
Такий розрахунок (зокрема, в частині визначення початку прострочення виконання зобов'язання з оплати) відповідає умовам п. 4.3, 5.2 договору. Колегія суддів у цьому питання також враховує, що оплати, здійснені відповідачем після 25.12.2024, зараховувались позивачем за раніше поставлений, але не оплачений товар, оскільки відповідач у призначенні платежу вказував про оплату «згідно договору» без вказівки на конкретно визначену накладну. Наведеним також спростовуються доводи апеляційної скарги у відповідній частині.
Отже, до стягнення з ТОВ «Майнер Груп» на користь ТОВ «Ковальська Бетон» підлягають 106 480,50 грн пені та 35 295,99 грн 10% річних.
Щодо зменшення розміру пені та 10% річних до 1 грн.
Відповідно до ст. 233 ГПК України (який був чинним на час пірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
У постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/17 Верховний Суд зауважив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зазначила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (п. 8.22).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (п. 8.23).
Водночас у п. 8.24 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24 тощо.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і частини третьої ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
У заяві про зменшення штрафних санкцій ТОВ «Майнер Груп» зазначало, що обсяг його відповідальності у даному випадку є непропорційним наслідкам порушення зобов'язання. Додатковий майновий тягар у вигляді штрафних санкцій може унеможливити виконання боржником його грошових зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним з огляду на складну економічну ситуацію в країні, введення в країні воєнного стану, регулярні ракетні обстріли, застосування дронів та здійснення посилених мобілізаційних заходів, що в сукупності впливає на всі сфери діяльності як суспільства, так і суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідач просив врахувати, що умовами договору встановлені підвищена ставка відсотків річних, замість 3% встановлено 10%, а також подвійна облікова ставка НБУ замість облікової ставки НБУ. Відповідач не може жодним чином вплинути на зміну цих чи будь-яких інших умов, оскільки такі умови договору встановив постачальник (позивач) та на інших умовах договору поставку не здійснює. На думку відповідача, порушення ним своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача збагатитися за рахунок боржника.
На підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України ТОВ «Майнер груп» просило зменшити суму пені та річних процентів до 1 грн з урахуванням поважності причин прострочення, добросовісної поведінки відповідача, тяжкої фінансової ситуації, підтвердженої звітністю, та відсутністю реальних збитків у позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні цього клопотання, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин. Доводи заявника про бажання позивача збагатитися за його (відповідача) рахунок колегія суддів оцінює критично та вважає їх нічим не підтвердженими припущеннями відповідача. Щодо доводів заявника про те, що він не може жодним чином вплинути на зміну умов договору, колегія суддів зазначає, що сторони є вільними у виборі контрагентів та узгоджують умови договорів на власний розсуд, доказів звернення до позивача з пропозиціями щодо умов договору, в т.ч. розміру % річних, а також відмови позивача у їх погодженні, відповідач не надав.
Щодо посилань заявника на введення в країні воєнного стану, регулярні ракетні обстріли, застосування дронів та здійснення посилених мобілізаційних заходів, що в сукупності впливає на всі сфери діяльності як суспільства, так і суб'єктів підприємницької діяльності, колегія суддів зазначає, що спірний договір був укладений 1.11.2024, тобто тоді, коли перелічені заявником обставини вже не один рік мали місце у країні і відповідач був обізнаний про їх існування.
На думку суду, нараховані позивачем штрафні санкції, відсотки річних (навіть за ставкою 10%) та інфляційні втрати аж ніяк не є занадто великими у порівнянні із сумою основного боргу, визначені з урахуванням його часткового погашення та тривалістю прострочення. Крім того ставка пені цілком відповідає ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Щодо розстрочення виконання рішення суду.
Приписами ст. 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 331 ГПК України суд який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Водночас ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку вимог ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому відповідне право господарського суду щодо розстрочення виконання рішення суду не обмежується певним строком, а може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом. Зазначена заява повинна бути обґрунтувати заявником і у ній мають бути вказані обставини, з якими пов'язується можливість розстрочення виконання рішення.
Питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Оцінка відповідних обставин, які є підставою для відстрочення судового рішення, здійснюється у кожному конкретному випадку з урахування унікальних обставин судового спору.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що заявник у поданій суду заяві не навів існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі. Доводи, які заявник наводить на обґрунтування клопотання, не є тими обставинами, з якими приписи ст. 331 ГПК України пов'язують можливість надання розстрочки. Сама лише відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, про що заявник зазначає у своїй заяві, не вважаються обставинами, які є підставою для надання боржнику розстрочення виконання рішення. Крім того, у такому випадку не буде дотримано балансу інтересів сторін, оскільки позивач вже поставив відповідачу товар, який відповідач не оплатив, тобто вже поніс витрати, які обґрунтовано заявив до стягнення, в той час як відповідач, який здійснює підприємницьку діяльність, цей товар отримав та використав у своїй господарській (підприємницькій) діяльності, але не оплатив.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Майнер Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі №910/6020/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі №910/6020/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 9.03.2026.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова