Постанова від 04.03.2026 по справі 910/22374/14

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2026 р. Справа№ 910/22374/14

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Алданової С.О.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.03.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Гетьман»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 (повний текст складено 24.11.2025)

про задоволення скарги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на дії Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

у справі № 910/22374/14 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Малого приватного підприємства «Гетьман»

про стягнення грошових коштів

та

за зустрічним позовом Малого приватного підприємства «Гетьман»

до Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі позивач/стягувач) звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просило:

- визнати дії старшого державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Федорчука Микити Федоровича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.12.2023 по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 - неправомірними;

- скасувати постанову старшого державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Федорчука Микити Федоровича від 12.12.2023 про закінчення виконавчого провадження по виконавчому провадженню № НОМЕР_2;

- зобов'язати старшого державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Федорчука Микити Федоровича відновити виконавче провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14.

В обґрунтування вказаної скарги скаржник зазначав, що:

- він направив до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у Київській області (нині - Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) на примусове виконання оригінал наказу Господарського суду міста Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14 про стягнення з Малого приватного підприємства «Гетьман» грошових коштів у загальному розмірі 54 822,27 грн.;

- 12.12.2023 Ірпінським відділом Державної виконавчої служби винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу у цій справі у зв'язку з фактичним виконанням вимог виконавчого документа в повному обсязі;

- позивач отримав вказану постанову засобами поштового зв'язку 30.09.2025;

- постанова Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.12.2023 винесена відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та мотивована тим, що «вимоги виконавчого документа виконані фактично та в повному обсязі. Виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто»;

- однак, з часу направлення наказу Господарського суду міста Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14 на примусове виконання (з липня 2016 року) і по теперішній час грошові кошти, що підлягають стягненню за вказаним виконавчим документом, на рахунок позивача не находили ні від боржника, ні від органу виконавчої служби;

- враховуючи, що рішення суду фактично не було виконано, підстави для закінчення виконавчого провадження у старшого державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федорчука Микити Федоровича були відсутні.

У запереченнях на скаргу позивача на дії державного виконавця Мале приватне підприємство «Гетьман» (далі відповідач/божник) зазначив, що:

- 08.12.2023 він сплатив заборгованість в повному обсязі, що підтверджується копією платіжної інструкції № 164928397 від 08.12.2023, з якої вбачається, що Мале приватне підприємство «Гетьман» перерахувало на рахунок виконавчої служби 60 304,49 грн., з призначенням платежу «стягнення за ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого документу: наказ №910/2237/14 виданий 04.05.2016 документ видав: Господарський суд м. Києва»;

- у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі відповідачем рішення суду, 12.12.2023 старшим державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федорчуком М.М. і було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2;

- відтак, посилання позивача на те, що рішення суду фактично не було виконано і підстави для закриття даного виконавчого провадження були відсутні, не відповідають дійсності та спростовуються платіжною інструкцією, яка додана до даних заперечень, у зв'язку з чим, підстав для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 немає;

- позивачем подано скаргу з пропуском строку, передбаченого ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 341 ГПК України, а тому дана скарга має бути залишена без розгляду.

У відповіді на заперечення відповідача позивач повідомив, що постанову Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.12.2023 позивач отримав поштовим відправленням 30.09.2025, а отже, скарга подана в межах строку на оскарження дій виконавчої служби.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14 скаргу Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на дії Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції задоволено:

- визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023;

- зобов'язано Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14 про стягнення з Малого приватного підприємства «Гетьман» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» грошових коштів 50 767,82 грн. заборгованості за фактичне користування нежилими приміщеннями, 1 962,85 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, 272,25 грн. 3% річних та 1 819,35 грн. судового збору у порядку та у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Вказана ухвала обґрунтована наступним:

- скаржник отримав постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.12.2023 ВП № НОМЕР_2 30.09.2025, а звернувся до суду зі скаргою 02.10.2025. тобто в межах десятиденного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, який передбачено п. а) ч. 1 ст. 341 ГПК України;

- виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження має на меті поновлення порушеного права стягувача та фактичне задоволення його позовних вимог;

- з поданої боржником платіжної інструкції №164928397 від 08.12.2023 слідує, що сума стягнення за наказом була сплачена ним на користь Ірпінського відділу Державної виконавчої служби, водночас, всупереч ст. 74 ГПК України, суду не надано доказів здійснення розподілу стягнутих з боржника сум та перерахування їх на користь скаржника;

- винесена державним виконавцем постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023 не містить відомостей щодо проведення розподілу та перерахування грошових сум на користь стягувача;

- за встановлених обставин неперерахування грошових сум стягувачу доводи боржника про належне та повне виконання рішення суду є необґрунтованими.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Мале приватне підприємство «Гетьман» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14, відмовити у задоволенні скарги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація».

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Жодних додаткових умов дана норма закону не містить;

- відповідачем фактично виконано в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, відтак, державний виконавець у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний був закінчити виконавче провадження;

- стаття 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов'язок та чіткі строки закриття виконавцем виконавчого провадження у випадку погашення боргу боржником, таким чином, виносячи оскаржувану постанову, державний виконавець діяв у відповідності до закону;

- ані ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», ані інші норми вказаного Закону не містять такої обов'язкової умови про те, що виконавче провадження підлягає закінченню лише після перерахування грошових коштів на рахунок стягувача;

- Законом України «Про виконавче провадження» передбачені випадки, коли стягувач може ухилятись від отримання стягнутих коштів, проте це не є тією обставиною, при якій державний виконавець протягом року не може закінчити виконавче провадження, оскільки в даному випадку будуть порушуватись права боржника, який повністю виконав зобов'язання;

- судом першої інстанції не були досліджені матеріали виконавчого провадження, які зберігаються у виконавчій службі, та причини, через які орган державної виконавчої служби не перерахував кошти стягувачу;

- серед таких причин могли бути невірно зазначені стягувачем реквізити банківського рахунку, чи ігнорування повідомлень державного виконавця про надання реквізитів рахунку для перерахування цих коштів, і, як наслідок, перерахування даних коштів до Державного бюджету України;

- позивач не звертався до державної виконавчої служби з вимогою перерахувати їм дані кошти, а відразу оскаржив до суду постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження;

- боржник, який належним чином виконав свої зобов'язання, не повинен нести негативні наслідки за бездіяльність органу державної виконавчої служби, яка могла полягати у неперерахуванні коштів стягувачу, чи бездіяльність стягувача, який по якійсь причині не отримав від державної виконавчої служби сплачені боржником кошти.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2025 справа № 910/22374/14 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Хрипун О.О., Гончаров С.А.

З урахуванням того, що апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 витребувати матеріали справи № 910/22374/14 у Господарського суду міста Києва, а розгляд питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відкладено до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали 18.12.2025 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 № 09.1-08/2673/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/22374/14 у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 18.12.2025, а судді Гончарова С.А. у відрядженні у період з 20.12.2025 по 24.12.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 справа № 910/22374/14 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Малого приватного підприємства «Гетьман» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14; справу призначено до розгляду на 14.01.2026 о 10:45 год.

26.12.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд в задоволенні скарги відповідача відмовити, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити в силі з посиланням на те, що:

- виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, має на меті поновлення порушеного права стягувача та фактичне задоволення його позовних вимог;

- всупереч ст. 74 ГПК України Ірпінським відділом державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) або боржником не надано доказів здійснення розподілу стягнутих з боржника сум та перерахування їх на користь скаржника;

- винесена державним виконавцем постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023 також не містить відомостей щодо проведення розподілу та перерахування грошових сум на користь стягувача;

- неперерахування грошових коштів стягувачу є підтвердженням неправомірності винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023.

05.01.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому заявник просить долучити до матеріалів справи копію листа Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області від 08.12.2025 № 10984. До вказаного клопотання додано копію відповідного листа.

06.01.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому заявник просить долучити до матеріалів справи всі наявні документи з Автоматизованої системи виконавчих проваджень у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2. До вказаного клопотання додані копії документів з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 розгляд справи № 910/22374/14 відкладено на 05.02.2026 о 10:00 год.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. на лікарняному у період з 19.01.2026 по 06.02.2026 судове засідання у призначений час не відбулось, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 розгляд апеляційної скарги Малого приватного підприємства «Гетьман» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14 призначено на 24.02.2026 о 12:30 год.

20.02.2026 до суду від відповідача надішли пояснення, в яких заявник зауважив на тому, що:

- за наданої позивачем заяви про відкриття виконавчого провадження вбачається, що позивачем були вказані реквізити, проте позивачем не було надано до суду доказів, які могли б підтвердити наявність розрахункового рахунку з таким номером. У зв'язку з чим, не можливо встановити достовірність реквізитів вказаних у заяві стягувача. При цьому, стягувач при зазначенні даних реквізитів міг допустити технічну помилку, що могло призвести до неможливості перерахування коштів йому на рахунок;

- заява про відкриття виконавчого провадження була подана стягувачем у 2016 році, і в ній були зазначені реквізити рахунку, актуальні станом на момент подачі даної заяви, проте з 05.08.2019 в Україні було запроваджено міжнародний номер банківського рахунку IBAN. Відповідачем було перераховано кошти на рахунок виконавчої служби 08.12.2023, тобто після запровадження даних змін;

- оскільки позивачем не було надано до відділу державної виконавчої служби нових реквізитів свого рахунку згідно стандарту IBAN, відповідно державний виконавець був позбавлений можливості перерахувати дані кошти стягувану;

- отже, саме через бездіяльність стягувача державний виконавець не зміг перерахувати кошти останньому, стягувач у свою чергу протягом тривалого часу не проявляв зацікавленості щодо стану даного виконавчого провадження, у зв'язку з чим, державний виконавець був змушений перерахувати дані кошти до Державного бюджету України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 910/22374/14 до 09:20 год. 04.03.2026.

Щодо наданих позивачем та відповідачем під час апеляційного перегляду додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням всіх наданих позивачем та відповідачем в суді апеляційної інстанції доказів.

Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правом на подання відзиву не скористався.

Станом на 04.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, додаткових пояснень, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції зміні, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено і підтверджується матеріалами справи, а також відомостями, що містяться в Комп'ютерній програмі «ДСС», а також в ЄДРСР, наступне.

15.10.2014 Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Малого приватного підприємства «Гетьман» про стягнення 50 767,82 грн. заборгованості за фактичне користування нежилими приміщеннями, 1 962,85 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою та 495,21 грн. 3% річних.

03.11.2014 до суду надійшла зустрічна позовна заява Малого приватного підприємства «Гетьман» до Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про стягнення 166 848,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2016:

- позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задоволено частково: стягнуто з Малого приватного підприємства «Гетьман» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» грошові кошти: 50 767,82 грн. заборгованості за фактичне користування нежилими приміщеннями, 1 962,85 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, 272,25 грн. 3% річних та 1 819,35 грн. судового збору, в іншій частині первісного позову відмовлено;

- в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

04.05.2016 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ (далі Наказ).

04.07.2016 позивач пред'явив Наказ до виконання до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції у Київській області (нині Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)), з огляду на що було відкрите виконавче провадження ВП НОМЕР_2.

08.12.2023 відповідач сплатив заборгованість, що підтверджується копією платіжної інструкції № 164928397 від 08.12.2023, з якої вбачається, що Мале приватне підприємство «Гетьман» перерахувало на рахунок виконавчої служби 60 304,49 грн. з призначенням платежу «стягнення за ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого документу: наказ №910/2237/14 виданий 04.05.2016 документ видав: Господарський суд м. Києва».

12.12.2023 державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

30.09.2025 позивачем поштовим відправленням отримано постанову Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.12.2023.

02.10.2025 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якій просив суд:

- визнати дії старшого державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Федорчука Микити Федоровича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.12.2023 по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 - неправомірними;

- скасувати постанову старшого державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Федорчука Микити Федоровича від 12.12.2023 про закінчення виконавчого провадження по виконавчому провадженню № НОМЕР_2;

- зобов'язати старшого державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Федорчука Микити Федоровича відновити виконавче провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14.

Згідно номенклатури справ, що підлягають знищенню, матеріали справи № 910/22374/14 були знищенні 20.06.2022 у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання.

Ухвалою суду від 06.10.2025 скаргу позивача прийнято до розгляду, ухвалено відновити втрачене судове провадження у справі господарського суду міста Києва № 910/22374/14 за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Малого приватного підприємства «Гетьман» про стягнення грошових коштів, зустрічним позовом Малого приватного підприємства «Гетьман» до Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про стягнення грошових коштів, в частині, необхідній для розгляду скарги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на дії Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); зобов'язано скаржника та боржника подати всі наявні у них матеріали справи, які збереглися та будь-які інші документи і матеріали, що стосуються даної справи.

На виконання вимог вказаної ухвали суду скаржник надав копію заяви про направлення наказу у цій справі для пред'явлення його до виконання до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції у Київській області (нині Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)), довідку з АБ «Укргазбанк» про відсутність надходження коштів на рахунок скаржника від Ірпінського відділу Державної виконавчої служби.

Боржник надав копію платіжної інструкції про самостійну сплату коштів, передбачених наказом Господарського суду на рахунок Ірпінського відділу Державної виконавчої служби.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14 скаргу Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на дії Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції задоволено, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.

Позиції сторін детально викладені вище.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.05.2019 року № 2-рп (ІІ)/2019) наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист: невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання рішення господарського суду визначено ст.ст. 339-345 ГПК України.

Ст. 339-1 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 340 ГПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.12.2023 ВП № НОМЕР_2 30.09.2025 (поштове відправлення № 0601196420588), а до Господарського суду міста Києва звернувся 02.10.2025, відтак, як вірно встановлено судом першої інстанції, строк, передбачений п. «а» ч. 1 ст. 341 ГПК України, позивачем пропущено не було.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 Закону учасниками виконавчого провадження є, зокрема, виконавець, сторони (стягувач і боржник), представники сторін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч. 3 ст. 39 Закону у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 47 Закону грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Згідно із п. 1 ст. 44 Закону органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція) визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті.

Згідно з п. 2 розділу VII Інструкції операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 цього розділу, здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок

За визначенням п. 11 розділу VII Інструкції, при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис «ознайомлений», підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

Виплата стягнутих грошових коштів (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем в порядку, визначеному статтею 47 Закону, а також з урахуванням строків вчинення виконавчих дій, визначених у додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08. 2016 за № 1126/29256. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6, 7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні.

Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою органу державної виконавчої служби невідкладно після отримання розпорядження державного виконавця.

Приватний виконавець у разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів зобов'язаний перерахувати кошти стягувачу - фізичній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів, стягувачу - юридичній особі не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня їх надходження на відповідний рахунок.

Згідно із п. 14 розділу VII Інструкції перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Відповідно до п. 16 розділу VII Інструкції у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум.

Відповідальна особа органу державної виконавчої служби у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

Приватний виконавець здійснює перерахування коштів до Державного бюджету України не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку.

Надаючи оцінку доводам сторін з урахуванням наведених приписів законодавства колегія суддів зауважує, що на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить лише про виконання судового рішення, за яким зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов'язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

При цьому, до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже, і відсутні підстави стверджувати про виконання боржником грошового зобов'язання при надходженні коштів на депозитний рахунок органу ДВС.

Отже, факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов'язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Виконавець, хоча й від імені держави, однак діє «саме в інтересах стягувача» задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, тобто, стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає «отримувачем» таких коштів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19 та від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20.

З моменту надходження коштів на рахунок виконавчої служби починається стадія розподілу коштів. Відтак, невчинення дій по перерахуванню коштів призводить до порушення інтересів та прав, як стягувача, так і боржника.

Тобто має місце певний конфлікт, оскільки з моменту списання коштів з рахунків боржника, у останнього змінюється облік розміру заборгованості, а саме рахується така обставина, як часткове виконання рішення. При цьому, кошти на рахунок стягувачу не надійшли, а отже відсутні підстави вважати, що рішення (заборгованість) є частково погашеною, облік заборгованості не змінюється у стягувача. Істотним є те, що до моменту перерахування коштів стягувачу і отримання останнім їх у розпорядження за боржником обліковується прострочена заборгованість.

Конфлікт полягає в тому, що не розподіл коштів виконавцем зумовлює наявність права у стягувача проводити відповідні нарахування, хоча за диспозицією норм права - з боржника кошти вже є стягнутими, тобто має місце можливість виникнення у останнього додаткової відповідальності, хоча з його сторони неправомірних дій вчинено не було.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 08.10.2025 зазначив, що перерахування стягувачам коштів, стягнутих з боржника, здійснюється в порядку їх розподілу відповідно до статей 45-47 розділу VI «Розподіл стягнутих з боржника грошових сум» Закону України «Про виконавче провадження» та не відноситься до виконавчих дій, визначених статтею 10 Закону та розділом IV «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» Закону.

Відтак, перерахування вже стягнутих коштів є адміністративно-фінансовою дією, а не процесуальною виконавчою дією, і, як зазначено пунктом 13 розділу VII Інструкції, виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу.

Оформлення розпоряджень, погодження цих розпоряджень, направлення до казначейської служби є діями, які вчиняються на стадії розподілу коштів, стягнутих з боржника, а проведення таких дій регламентується Інструкцією та є певним технічним елементом процедури розподілу коштів.

Так, відповідно до п. 9 ч. 1 статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень цієї норми є факт виконання рішення суду у повному обсязі таким чином, як визначено відповідно до виконавчого документа. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення (постанова Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 904/1209/18, від 16.01.2025 по справі № 580/1226/24).

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов'язаний пересвідчитися, що відповідне зобов'язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.

Водночас джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов'язання (постанова Верховного Суду від 16.01.2025 по справі № 580/1226/24).

Як було зазначено, 08.12.2023 відповідач перерахував на рахунок виконавчої служби 60 304,49 грн. з призначенням платежу «стягнення за ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого документу: наказ №910/2237/14 виданий 04.05.2016 документ видав: Господарський суд м. Києва».

12.12.2023 державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Колегія суддів зазначає, що постанова про закінчення виконавчого провадження - це офіційний документ, який видає виконавець (державний або приватний) для завершення справи, коли рішення повністю виконано або існують інші законні підстави для припинення примусового стягнення. Ця постанова припиняє усі виконавчі дії, знімає арешти та обмеження, а виконавчий документ повертається до органу, що його видав. Підставами можуть бути повне погашення боргу, відмова стягувача від стягнення, відсутність майна у боржника тощо.

04.07.2016 скаржник пред'явив наказ Господарського суду міста Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14 до виконання до Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби України Головного територіального управління юстиції у Київській області (нині Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)).

У заяві про направлення для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14 заявник вказав реквізити стягувача: р/рахунок НОМЕР_1 АБ «Укргазбанк», м. Київ, МФО 320478, код ЗКПО 03366500.

Як вбачається з довідки АБ «Укргазбанк», наданої позивачем, надходження на поточний рахунок Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація», який відкрито в АБ «Укргазбанк», від Державної виконавчої служби у БРКОЦМУМЮ (код ЄДРПОУ 34780165) за період з 01.12.2023 по 23.10.2025 відсутні.

У постанові про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023 зазначено, що вимоги виконавчого документа виконані фактично та в повному обсязі, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто, з огляду на що, вказаною постановою на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону постановлено виконавче провадження з примусового виконання Наказу закінчити; припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішень.

Враховуючи, що п. 9 ч. 1 статті 39 Закону визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, виконавчим документом у цій справі (Наказом) зазначено стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти, виконавче провадження у даній справі може бути закінчено лише після реального отримання стягувачем грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що всупереч ст. 74 ГПК України, суду не надано доказів здійснення розподілу стягнутих з боржника сум та перерахування їх на користь скаржника, а винесена державним виконавцем постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023 не містить відомостей щодо проведення розподілу та перерахування грошових сум на користь стягувача.

Надана скаржником копія платіжної інструкції № 164928397 від 08.12.2023, з якої вбачається, що Мале приватне підприємство «Гетьман» перерахувало на рахунок виконавчої служби 60 304,49 грн. з призначенням платежу «стягнення за ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого документу: наказ № 910/2237/14 виданий 04.05.2016 документ видав: Господарський суд м. Києва» є доказом перерахування вказаних коштів на рахунок ДВС, однак, враховуючи вищевикладене, не може бути доказом перерахування вказаних сум на рахунок стягувача та їх отримання останнім.

Відтак, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що за вказаних обставин неперерахування грошових сум стягувачу доводи боржника про належне та повне виконання рішення суду є необґрунтованими.

Враховуючи, що стягувач реально не отримав сплачені боржником грошові кошти, у ДВС не було правових підстав для закінчення виконавчого провадження за вказаним наказом.

У листі від 08.12.2025 № 10984 Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області зазначає про те, що грошові кошти в сумі 54 822,27 грн. (сплачені відповідачем в рахунок виконання судового рішення у цій справі № 910/22374/14 - примітка суду) залишились на депозитному рахунку відділу у зв'язку з відсутністю в матеріалах виконавчого провадження інформації про банківські реквізити стягувача, стягувачем грошові кошти витребувано не було, і, з огляду на вказане 09.12.2024 вказані кошти були перераховані до Державного бюджету України.

Колегія суддів зазначає про те, що відсутність в матеріалах виконавчого провадження інформації про банківські реквізити стягувача спростовується змістом наявної в матеріалах справи заяви позивача про пред'явлення Наказу до виконання (а.с. 26) в якій позивачем вказано свої реквізити: р/рахунок НОМЕР_1 АБ «Укргазбанк», м. Київ, МФО 320478, код ЗКПО 03366500.

При цьому наявними у матеріалах справи документами не підтверджується, що державний виконавець після отримання від відповідача грошових коштів в рахунок виконання Наказу вчиняв будь-які дії як щодо перерахування таких коштів позивачу за вказаними останнім у заяві реквізитами, так і щодо повідомлення останнього про виконання відповідачем Наказу. Слід окремо зазначити про те, що постанову про закінчення виконавчого провадження виконавцем було винесено 12.12.2023 (тобто у п'ятиденний строк з дня сплати відповідачем коштів), а направлено позивачу у вересні 2025 року, тобто майже через дев'ять місяців після перерахування виконавцем коштів до Державного бюджету України.

Також колегія суддів зазначає про таке.

Стаття 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначає перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, до яких, серед іншого, віднесені:

- фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону);

- якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України (п. 14 ч. 1 ст. 39 Закону).

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону у разі якщо стягнуті з боржника грошові кошти не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових коштів.

Відповідно до п. 16 розділу VII Інструкції у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум.

Відповідальна особа органу державної виконавчої служби у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

Приватний виконавець здійснює перерахування коштів до Державного бюджету України не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку.

Отже, за змістом положень Закону, у випадку невитребування стягувачем протягом року стягнутих з боржника грошових коштів виконавче провадження підлягає закриттю на підставі, яка визначена п. 14 ч. 1 ст. 39 Закону, а не на підставі, яка визначена п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону.

Водночас, як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023 виконавче провадження закрито саме на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, тобто у зв'язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а не у зв'язку з перерахуванням стягнутих з боржника коштів до Державного бюджету України.

Відтак, колегія суддів відхиляє твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи документів з реквізитами рахунку стягувача, як на обґрунтування правомірності неперерахування органом ДВС коштів на рахунок стягувача, оскільки в даному випадку виконавче провадження закрито саме на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону.

Слід окремо зауважити на тому, що закриття виконавчого провадження на підставі, яка визначена у п. 14 ч. 1 ст. 39 Закону можливе лише у випадку якщо такі кошти вже перераховані до Державного бюджету України, тобто після закінчення річного строку перебування таких коштів на рахунку виконавчої служби та за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових коштів

Колегія суддів звертає увагу на те, що нормі, закріпленій у ч. 7 ст. 47 Закону кореспондує підстава закінчення виконавчого провадження, передбачена п. 14 ч. 1 ст. 39 Закону.

Так, закрити провадження на цій підставі, враховуючи норму ч. 7 ст. 47 Закону, виконавець може лише у випадку, якщо:

- ним було вчинено активні дії щодо з'ясування актуальних реквізитів стягувача, повідомити останнього про перебування на рахунку органу ДВС стягнутих на його користь коштів;

- вказані кошти не витребувані стягувачем на протязі одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що державний виконавець ДВС безпідставно, у порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження», закінчив виконавче провадження по наказу № 910/2237/14, виданому 04.05.2016 Господарським судом міста Києва.

При цьому колегія суддів зауважує на наступному.

Саме собою порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Зважаючи на міркування розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти як вимоги не до самого акта, а до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, спричинюють настання дефектних наслідків.

Водночас не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то вони залежно від характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, але в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.

Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18).

Стаття 129-1 Конституції України гарантує обов'язковість виконання судового рішення.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника та не повинно створювати для стягувача зайвих перешкод і витрат, наразі як і для боржника.

Європейський суд з прав людини у справі у рішенні «Глоба проти України» no. 15729/07 від 05.07.2012 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні «Горнсбі проти Греції» ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки Верховний Суд виклав у постанові від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та постанові від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

Закон передбачає можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із ч. 1 ст. 41 Закону у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/3411/14).

Відповідно до висловлених раніше висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII (постанова від 03.11.2020 у справі № 916/617/17) постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що за змістом ч. 3 ст. 74 Закону Ураїни «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Цей начальник при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Однак можливість оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця в порядку, визначеному ч. 3 ст. 74 Закону, не позбавляє стягувача можливості захистити свої порушені права та інтереси шляхом звернення з відповідною скаргою до суду, що передбачено ч. 1 ст. 74 зазначеного Закону та ч. 1 ст. 339 ГПК України. Такий захист має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування судом визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця не може відповідати зазначеним критеріям, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження, яка перешкоджає стороні виконавчого провадження реалізувати свої права на виконання остаточного судового рішення, після розгляду судом скарги, залишається чинною.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду надала висновок щодо можливості суду не тільки визнавати неправомірними дії чи бездіяльність виконавця, а й скасовувати постанови виконавця і розширила дискреційні повноваження суду під час розгляду скарги на дії/бездіяльність виконавця, адже такий захист права спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 40 Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим законом.

Положеннями ч. 1 ст. 41 Закону встановлено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

З аналізу наведених положень слід дійти висновку, що необхідною умовою для відновлення виконавчого провадження є визнання судом незаконною постанови державного виконавця про його закінчення.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив вимоги скарги в частині визнання незаконної та скасування постанови державного виконавця Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023. Ухвала суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом не має наслідком автоматичне притягнення до відповідальності боржника, адже в останнього не виникає обов'язку повторно сплатити вже сплачені згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14 кошти, а відтак, необґрунтованим є твердження апелянта про подвійне стягнення коштів та подвійне притягнення до відповідальності.

Водночас, враховуючи, що метою виконавчого провадження є примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які не були виконані боржником добровільно, щоб забезпечити реалізацію прав та законних інтересів стягувачів шляхом стягнення коштів, без скасування постанови про закриття виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом стягувач фактично не має можливості іншим шляхом отримати вказані кошти.

Щодо вимоги скаржника про зобов'язання Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.05.2016 № 910/22374/14 про стягнення з Малого приватного підприємства «Гетьман» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» грошових коштів 50 767,82 грн. заборгованості за фактичне користування нежилими приміщеннями, 1 962,85 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, 272,25 грн. 3% річних та 1 819,35 грн. судового збору у порядку та у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», слід зазначити таке.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника)

Водночас, статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що:

- у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

- у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.

Відтак, виконавець після одержання судового рішення, яким постанову про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, визнано судом незаконною чи скасовано, має обов'язок відновити відповідне виконавче провадження, проте на даний час виконання такого обов'язку ним ще не було порушено.

Як було зазначено, відповідно до правового висновку, який викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20, ефективним засобом, здатним відновити право стягувача на примусове виконання остаточного судового рішення, є скасування постанови про закриття виконавчого провадження, оскільки після її скасування виконавче провадження в силу ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення.

Оскільки обов'язок державного виконавця відновити виконавче провадження встановлений безпосередньо приписами ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у суду відсутні підстави для зобов'язання державного виконавця вчиняти відповідні дії, за винятком випадку, коли виконавець безпідставно ухилятиметься від вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 41 вказаного Закону.

За таких обставин, вимога скаржника про зобов'язання Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції в частині задоволення вказаних вимог підлягає скасуванню.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції мали місце неправильне застосування норм процесуального права, а відтак, ухвала Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14 підлягає зміні, скарга підлягає частковому задоволенню, а саме, задовольняється вимога про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 від 12.12.2023, в задоволенні решти вимог скарги відмовляється.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Малого приватного підприємства «Гетьман» задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Гетьман» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частини ухвали Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 у справі № 910/22374/14 в такій редакції:

« 1. Скаргу Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» м. Києва на дії Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 12.12.2022.

3. В задоволенні решти вимог скарги відмовити.».

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/22374/14.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 09.03.2026

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.О. Алданова

О.М. Сибіга