Справа № 459/819/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/996/25 Доповідач: ОСОБА_2
04 березня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 захисника обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року за ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України, -
встановила:
вироком Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263 КК України, ч.4 ст.296 КК України та призначено покарання:
-за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки;
-за ч.4 ст.296 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правпорушень шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки та 1 (один місяць).
Строк відбування рахувати з часу набрання вироком законної сили.
У строк відбування покарання у виді позбавлення волі зараховано строк перебування під вартою в період з 21.01.2025 року до часу набрання вироком законної сили.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
Згідно вироку, ОСОБА_6 у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці придбав та переносив осколкову наступальну ручну гранату РГД-5, яка є бойовим припасом. В подальшому, 20 січня 2025 року, близько 18 години 15 хвилин, ОСОБА_6 , кинув осколкову наступальну ручну гранату РГД-5, яка є бойовим припасом, в стіну будинку №24, що по вулиці Сокальській в місті Шептицькому, внаслідок чого відбувся вибух, пошкоджено стіну та металопластикове вікно квартири АДРЕСА_2 , чим грубо порушено громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства.
Таким чином, своїми діями обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.263 КК України та ч.4 ст.296 КК України.
На вирок суду адвокат ОСОБА_8 захисник обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить оскаржуваний вирок скасувати та закрити кримінальне провадження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю викладених у ньому висновків фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні вину не визнав, стверджував, що інкримінованих йому дій не вчиняв, а під час досудового розслідування обмовив себе під впливом працівників поліції, які нібито запевняли його у застосуванні більш м'якого запобіжного заходу та можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд першої інстанції, на думку сторони захисту, безпідставно відхилив ці показання, пославшись лише на присутність захисника під час слідчого експерименту, не навівши належних мотивів для спростування доводів про самообмову.
Також апелянт стверджує про порушення засади безпосередності дослідження доказів, оскільки суд першої інстанції поклав в основу вироку відомості з протоколу огляду відеозапису з камери спостереження, не здійснивши безпосереднього дослідження такого відеозапису в судовому засіданні та не надавши оцінки його доказовому значенню з урахуванням низької якості зображення, що унеможливлює ідентифікацію особи, зафіксованої на відео.
Захисник звертає увагу на недопустимість доказів, отриманих під час огляду відеозапису, оскільки участь оперуповноваженого у такій слідчій дії з фактичним «впізнанням» обвинуваченого не передбачена КПК України, а отримані внаслідок цього відомості не можуть визнаватися допустимими доказами.
Крім того, апелянт вказує на істотні суперечності між протоколом огляду місця події та актом перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів, зокрема щодо часу, способу, місця та суб'єктів виявлення і вилучення металевих фрагментів та спускового важеля підривника, а також щодо використання спеціального вибухотехнічного обладнання. На думку захисту, такі суперечності не були усунуті судом першої інстанції та повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.
Окремо зазначає, що місце виявлення балаклави не узгоджується з напрямком руху особи, зафіксованої на відеозаписі з камери спостереження, однак суд першої інстанції не навів жодних обґрунтованих мотивів, які б логічно пояснювали таку невідповідність у сукупності з іншими доказами.
Також захисник вважає припущенням міркування суду про вищу доказову цінність первинних показань свідка, у тому числі неповнолітнього, оскільки такі висновки, на переконання апелянта, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону чи спеціальних наукових знаннях.
Заслухавши доповідача, виступ захисника та обвинуваченого, які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечив подану апеляційну скаргу, просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження дотримано наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, спрямовані на встановлення об'єктивної істини у справі, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: покази потерпілої ОСОБА_9 ; покази неповнолітнього свідка ОСОБА_10 ; покази свідка ОСОБА_11 ; покази свідка ОСОБА_12 ; витяг з ЄРДР №12025141150000053 від 20.01.2025; Рапорт аналогічного змісту; Протокол огляду місця події від 20.01.2025, з відеозаписом; Довідки вибухотехніків № 26 та № 27 від 20.01.2025; Акт перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів № 36 від 20.01.2025; Постанову про визнання речовим доказом від 21.01.2025; Ухвалу про арешт майна від 22.01.2025; Протокол проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_6 в присутності адвоката ОСОБА_13 з відеозаписом; Постанову та протокол відібрання біологічних зразків в обвинуваченого; Протокол проведення слідчого експерименту від 21.01.2025 за участю свідка ОСОБА_14 ; Протокол огляду речового доказу (відеозапису) від 21.01.2025, з диском; Постанову про визначення речовим доказам; Заяву ОСОБА_15 від 21.01.2025 про добровільну видачу; Протокол огляду місця події від 21.01.2025; Постанову про визнання речовим доказом від 22.01.2025; Ухвалу про арешт майна від 27.01.2025; Висновок експерта №47/2025-мг; Висновок експерта №СЕ-19/114-25/2296-ВТХ; Висновок експерта №49/2025-мг; Висновок експерта №85/2025-мг, зміст яких детально викладено у вироку суду.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України.
Колегія суддів не знаходить підстав для задоволення доводів апеляційної скарги захисника щодо незаконності та необґрунтованості вироку, неповноти судового розгляду та недоведеності винуватості обвинуваченого.
Так, доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 під час досудового розслідування обмовив себе, оскільки працівники поліції нібито запевнили його у застосуванні більш м'якого запобіжного заходу та можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів вважає безпідставними.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, у ході проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_6 в присутності захисника останній чітко, однозначно та послідовно відтворив обставини події 20.01.2025 року, які повністю узгоджуються з фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті. Суд першої інстанції надав належну оцінку таким показанням та обґрунтовано не прийняв до уваги твердження обвинуваченого про самообмову, оскільки такі показання були надані в присутності адвоката та зафіксовані з використанням відеозапису. При цьому будь-яких об'єктивних даних, які б підтверджували застосування до обвинуваченого незаконного впливу або примусу, матеріали кримінального провадження не містять.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що версія подій, викладена обвинуваченим у судовому засіданні, спрямована на уникнення кримінальної відповідальності та спростовується сукупністю інших досліджених у судовому засіданні доказів.
Безпідставними є й доводи апеляційної скарги про порушення судом принципу безпосередності дослідження доказів під час оцінки відеозапису з камери спостереження.
Як убачається з вироку, судом було безпосередньо досліджено відеозапис, долучений до протоколу огляду речового доказу від 21.01.2025 року, з якого встановлено, що у момент вибуху біля одного з під'їздів будинку відбувається вибух, після чого особа чоловічої статі, одягнена в одяг, що нагадує камуфляж, пробігає від місця вибуху та зникає з поля зору камери. Водночас під час огляду відеозапису оперуповноважений повідомив, що особою, зафіксованою на відео, є ОСОБА_6 , якого він знає особисто та може впізнати за ходою і манерою руху. Ці відомості були оцінені судом у сукупності з іншими доказами, зокрема результатами слідчих експериментів, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження.
Таким чином, твердження захисника про те, що такі відомості не можуть бути використані як доказ, спростовуються змістом вироку, оскільки суд першої інстанції дослідив відповідний відеозапис у судовому засіданні та надав йому оцінку в сукупності з іншими доказами.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо неналежності доказів, отриманих під час огляду місця події.
З вироку вбачається, що під час огляду місця події 20.01.2025 року поблизу під'їзду №3 будинку №24 по вул. Сокальській у м. Шептицькому за участю спеціалістів-вибухотехніків було виявлено та вилучено металеві фрагменти різних форм та розмірів, а також балаклаву темного кольору, що зафіксовано протоколом огляду місця події та відеозаписом до нього. В подальшому ці предмети були досліджені експертами, які встановили, що вилучені фрагменти є частинами осколкової наступальної ручної гранати РГД-5.
Також судом було досліджено висновки експерта, відповідно до яких у змиві з важеля підривача УЗРГМ виявлено змішані препарати ДНК, які містять генетичні ознаки, характерні для генетичного профілю обвинуваченого ОСОБА_6 , що додатково підтверджує його причетність до події.
Отже, твердження захисника про недопустимість доказів, отриманих під час огляду місця події, спростовуються змістом досліджених судом доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку відповідно до вимог ст.94 КПК України.
Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про наявність суперечностей між протоколом огляду місця події та актом перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, результати огляду місця події, довідки вибухотехніків та акт перевірки об'єкта узгоджуються між собою та підтверджують факт вибуху бойового припасу - ручної гранати РГД-5 - біля будинку №24 по вул. Сокальській у м. Шептицькому та вилучення відповідних уламків і елементів підривача. При цьому вказані документи були досліджені судом у судовому засіданні та оцінені у сукупності з іншими доказами, зокрема висновками експертів.
Доводи апеляційної скарги щодо місця виявлення балаклави також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Як зазначено у вироку, твердження обвинуваченого про те, що балаклава була знайдена в іншому місці, ніж напрямок руху особи на відеозаписі, не суперечить іншим зібраним у справі доказам та не впливає на встановлені судом обставини кримінального правопорушення.
Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги щодо неправомірної оцінки показань свідка ОСОБА_16 .
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що первинні показання свідка, надані нею одразу після події, мають більшу доказову цінність, оскільки відображають безпосереднє сприйняття події. Такі показання були надані під час слідчого експерименту за участю психолога та представника служби у справах дітей, були послідовними та узгоджувалися з іншими доказами у справі.
Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку усім доказам у їх сукупності та обґрунтовано дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263 та ч.4 ст.296 КК України, доведена поза розумним сумнівом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника фактично зводяться до незгоди сторони захисту з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не містять обставин, які б свідчили про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, які є тяжкими, даних про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, не працює, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше судимий за злочин проти власності, відсутності обставин, що пом'якшують покарання судом та обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, з належним мотивуванням. Призначене обвинуваченому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на необхідність дотримуватися принципу юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу «res judicata» - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду тільки тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою касацію, а сама можливість існування двох думок на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України»).
Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції було створено необхідні умови для реалізації сторонами принципів змагальності й диспозитивності, закріплених у статтях 22 та 26 КПК.Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні й доведеності їх переконливості перед судом.
Таким чином, суд першої інстанції належно та повно оцінив і перевірив усі зібрані по справі докази. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли скасування чи зміну вироку, колегією суддів не встановлено. Відтак вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Шептицького міського суду Львівської області від 07 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 за ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 296 КК України залишити без змін,апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з часу отримання копії рішення суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4