Справа № 463/10459/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/117/26 Доповідач: ОСОБА_2
02 березня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за місцем проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України,-
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 ,
за апеляційними скаргами прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_8 захисника обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 , -
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Строк покарання за цим вироком - рахувати з часу затримання ОСОБА_6 в порядку приведення вироку до виконання.
Зараховано ОСОБА_6 у строк відбуття покарання період його затримання та тримання під вартою з 01.05.2024 по 03.05.2024.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_6 у виді застави залишено без змін. Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 227100 грн., внесену заставодавцем ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 , на рахунок ТУ ДСА у Львівській області UA598201720355219002000000757, ЄДРПОУ 26306742, відкритий у ДКС України (МФО 820172), - повернути заставодавцю.
Вирішено питання з судовими витратами, речовими доказами, арештом майна.
Згідно вироку, обвинувачений ОСОБА_6 15.04.2024, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) потерпілого, шляхом обману, не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, в умовах воєнного стану, у ході телефонної розмови з ОСОБА_10 повідомив останнього, що за послуги з незаконного перетину державного кордону України ОСОБА_10 має передати ОСОБА_6 грошові кошти в загальній сумі 20000 євро та надати відповідні копії документів, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. При цьому ОСОБА_6 , не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, запевнив потерпілого у виконанні зазначених зобов?язань, та в ході розмови повідомив, що забезпечить виготовлення документів, які дадуть можливість ОСОБА_10 безперешкодно перетнути державний кордону України. В подальшому 01.05.2024 близько о 10:40 год. ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , попередньо домовившись, зустрілись на території ТЦ «Епіцентр», що за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 188а, де ОСОБА_10 передав ОСОБА_6 копії документів, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та кошти в сумі 20000 євро, що згідно довідки НБУ станом на 01.05.2024 становить 847282 грн., та є великим розміром, як нібито оплату за організацію ОСОБА_6 незаконного перетину ОСОБА_10 державного кордону України. Таким чином, ОСОБА_6 вчинив усі дії, які вважав необхідними для заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_10 у великому розмірі, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, так як ОСОБА_11 одразу після отримання грошових коштів, не маючи можливості ними розпорядитися, був затриманий працівниками правоохоронних органів, а предмет кримінального правопорушення (грошові кошти) був вилучений під час проведення слідчих дій.
На вирок суду прокурор Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, просить оскаржуваний вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, та призначити покарання 7 років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю повязаною із перевезенням осіб через державний кордон України строком на 2 роки з конфіскацією майна. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування зазначає, що вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Прокурор вказує, що відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, а судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, у якому наведено належні та достатні мотиви й підстави його ухвалення.
На думку прокурора, суд першої інстанції, змінюючи правову кваліфікацію дій ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 332 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, дійшов помилкового висновку про недоведеність стороною обвинувачення складу злочину, передбаченого ст. 332 КК України. Суд мотивував своє рішення тим, що органом досудового розслідування нібито не встановлено реальності будь-яких домовленостей ОСОБА_6 щодо виготовлення документів та механізму фактичного перетинання державного кордону України за його сприяння.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу вироку лише покази обвинуваченого ОСОБА_6 , надані під час судового розгляду, якими він визнав вину у шахрайстві та пояснив свої дії нібито неможливістю оплатити замовлені товари з Китаю через запровадження митних платежів, а також посилався на свій волонтерський статус, участь у допомозі ЗСУ, діяльність як служителя церкви та військового капелана. При цьому, як зазначає прокурор, на підтвердження таких пояснень обвинуваченим не було надано жодних доказів, а на стадії досудового розслідування він відмовлявся від дачі показань.
Крім того, звертає увагу, що наведені обвинуваченим пояснення були надані вже після формування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 березня 2025 року у справі № 466/5535/23, згідно з яким у разі отримання грошових коштів під приводом організації незаконного перетину державного кордону без реального наміру виконати обіцяне, такі дії підлягають кваліфікації за ст. 190 КК України.
Разом із тим прокурор зазначає, що твердження обвинуваченого про відсутність у нього будь-якої інформації щодо порядку перетину державного кордону України та відповідних зв'язків не відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам, зокрема матеріалам негласних слідчих (розшукових) дій та показам свідка ОСОБА_10 .
Наголошує, що статус ОСОБА_6 як волонтера, служителя церкви та військового капелана об'єктивно передбачає наявність широкого кола контактів, у зв'язку з чим він міг володіти інформацією щодо порядку та можливостей незаконного перетинання державного кордону чоловіками призовного віку в період дії воєнного стану.
Також у в апеляційній скарзі, прокурором наведено покази свідка ОСОБА_10 , який повідомив, що звернувся до ОСОБА_6 з метою з'ясування можливості перетину державного кордону України в умовах воєнного стану. За його показами, обвинувачений повідомив про необхідність передання грошових коштів у сумі 20 000 євро та надання копій документів, зокрема паспорта для виїзду за кордон і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, пообіцяв виготовити документи, що дадуть змогу безперешкодно перетнути державний кордон України, уникнути черг, а також повідомити час і пункт пропуску.
Прокурор зазначає, що ні обвинувачений, ні свідок не заперечують факту передання документів та грошових коштів. За таких обставин, на думку прокурора, з об'єктивної сторони дії ОСОБА_6 полягали у розробленні плану незаконного переправлення особи через державний кордон України шляхом виготовлення документів, які надають право на такий перетин у період дії воєнного стану.
У зв'язку з наведеним прокурор вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 409 та п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 411 КПК України є підставою для скасування вироку з ухваленням нового судового рішення.
На вирок суду адвокат ОСОБА_8 захисник обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить оскаржуваний вирок змінити та призначити ОСОБА_6 покарання з урахуванням ст. 75 КК України.
В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 реальне покарання у виді позбавлення волі та відмовляючи у застосуванні положень статті 75 КК України, дійшов необґрунтованих та внутрішньо суперечливих висновків.
Захисник вказує, що, посилаючись на спрямованість дій обвинуваченого на заволодіння грошовими коштами у великому розмірі, введення в оману потерпілої особи та абстрактну «підвищену суспільну небезпеку» вчиненого в умовах воєнного стану, суд першої інстанції не навів конкретного та переконливого обґрунтування, з яких саме причин застосування більш м'якого покарання або звільнення від його відбування з випробуванням не забезпечить досягнення мети покарання, визначеної статтею 50 КК України. На думку захисника, суд обмежився загальними оціночними міркуваннями, не пояснивши, чому саме ізоляція від суспільства є єдиним можливим засобом виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції виключив з обвинувачення обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, оскільки така ознака вже врахована законодавцем як кваліфікуюча у складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Таким чином, у справі відсутні будь-які обставини, що обтяжують покарання, тоді як наявні виключно обставини, що його пом'якшують.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що дії ОСОБА_6 судом кваліфіковано як закінчений замах на шахрайство, а не як закінчений злочин, оскільки він не мав реальної можливості розпорядитися грошовими коштами, був затриманий безпосередньо після їх отримання, а передані кошти мали імітаційний характер. Фактична майнова шкода потерпілому не настала. За таких обставин, на переконання захисника, ступінь суспільної небезпеки вчиненого є істотно нижчим, ніж у випадку закінченого шахрайства, що суд мав урахувати при призначенні покарання.
Захисник наголошує, що суд першої інстанції, відмовляючи у застосуванні до ОСОБА_6 положень статті 75 КК України, не навів конкретних і переконливих причин, з яких саме ізоляція від суспільства є необхідною, а звільнення від відбування покарання з випробуванням - таким, що не здатне забезпечити досягнення мети покарання. За наявності позитивних даних про особу обвинуваченого, відсутності обставин, що обтяжують покарання, наявності кількох пом'якшуючих обставин, а також з урахуванням того, що вчинене є закінченим замахом, суд, на думку захисника, обмежився загальними формулюваннями без належного аналізу.
Вказує, що суд не надав належної оцінки тому, що ізоляція ОСОБА_6 від суспільства неминуче призведе до негативних наслідків для його неповнолітньої доньки, яка перебуває на його утриманні, що, на думку сторони захисту, суперечить принципам справедливості та індивідуалізації покарання.
У зв'язку з наведеним захисник вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через свою суворість.
На апеляційну скаргу прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 захисник обвинуваченого ОСОБА_6 подав заперечення.
При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів, навівши у судовому засіданні аналогічні доводи та просив подану апеляційну скаргу сторони обвинувачення задоволити, апеляційну скаргу захисника просив залишити без задоволення.
Обвинувачений та захисник заперечили апеляційні вимоги прокурора, просили задоволити апеляційну скаргу захисника, при цьому обвинувачений зазначив, що визнав свою винуватість у заволодінні чужим майном шляхом обману, пояснивши, що жодних реальних можливостей чи зв'язків для сприяння у незаконному перетині державного кордону України він не мав та фактично не вчиняв жодних дій, спрямованих на організацію чи сприяння такому перетину, отримані кошти в подальшому мав намір повернути.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У частині 1 статті 91 КПК України наведені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Серед іншого у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, тощо.
Згідно зі ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На переконання колегії суддів вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку дотримано.
Відповідно до обвинувального акта дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.3 ст.332 КК України, як організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, шляхом надання порад, вказівок, наданням засобів вчинені щодо кількох осіб, з корисливих мотивів.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_6 перекваліфіковано з ч.3 ст.332 КК України на ч.2 ст. 15 ч.4 ст. 190 КК України.
З таким висновком місцевого суду погоджується і колегія суддів, та вважає, що розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 суд повно всебічно та об'єктивно дослідив всі обставини провадження, дав належну оцінку усім доказам з точки зору їх допустимості, достовірності і належності, а сукупності досліджених доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, та належним чином вмотивував свої висновки.
В обґрунтування такого висновку суд посилався на покази обвинуваченого ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_10 та інші докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду.
Так, згідно з наведеними у вироку показаннями, ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України заперечив, визнав винність у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві) та надав наступні показання. Після окупації АР Крим він разом із сім'єю виїхав на підконтрольну Україні території, де проводив волонтерську діяльність на користь ЗСУ. Він є служителем церкви та одночасно військовим капеланом, приймав активну участь у зборі спорядження для військової бригади, яка дислокувалася у зоні проведення бойових дій. На момент вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень були запроваджені митні платежі на товари із Китаю, у зв'язку з чим він не зміг оплатити усі замовлені товари. А тому вирішив шляхом обману заволодіти грошовими коштами громадянина ОСОБА_10 , маючи намір у подальшому їх повернути. З останнім він познайомився телефоном, коли той зателефонував йому з метою з'ясування обставин можливості перетину особою чоловічої статі державного кордону України під час дії воєнного стану на території України. В ході розмови він дійсно повідомив останньому, що за такі послуги з перетину державного кордону України той має передати йому грошові кошти в загальній сумі 20000 Євро та мати відповідні копії документів, а саме: паспорт громадянина України для виїзду закордон та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Жодною інформацією щодо порядку перетину державного кордону чи реальних зв'язків, які б дозволяли вирішувати питання щодо перетину державного кордону України, він не володів. Усі розмови телефоном та особисто із ОСОБА_10 були спрямовані на обман останнього та створення у нього враження, що він дійсно зможе вирішити його питання. Зазначив, що отриманими в автомобілі коштами не встиг розпорядитися, так як був затриманий працівниками правоохоронних органів, які вилучили кошти на місці події.
Також, місцевим судом враховано показання свідка ОСОБА_10 , який в судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що він є головою громадської організації, яка займалась організацією та наданням гуманітарної допомоги. Навесні до нього звернувся чоловік, анкетні дані якого на даний час він не може пригадати, з приводу надання йому допомоги з перетином державного кордону України. Оскільки йому не було відомо про можливі шляхи легального перетину державного кордону чоловіками він погодився з цього приводу зателефонувати до обвинуваченого ОСОБА_6 , який зі слів даного громадянина володів необхідною інформацією. Далі 15.04.2024 він зателефонував до ОСОБА_6 з метою з'ясування обставин можливості перетину державного кордону України під час дії воєнного стану на території України безпосередньо ним. В ході розмови ОСОБА_6 повідомив йому, що за такі послуги з перетину державного кордону України він має передати йому грошові кошти в загальній сумі 20000 Євро та мати відповідні копії документів, а саме: паспорт громадянина України для виїзду закордон та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. З приводу незаконної діяльності ОСОБА_6 , який за грошові кошти організовував незаконний перетин чоловіками державного кордону України, він звернувся до слідчого управління поліції з відповідною заявою та погодився співпрацювати з метою викриття злочинної діяльності останнього. Надалі він декілька разів телефонував ОСОБА_6 та консультувався з ним з приводу можливого виїзду закордон. Останній повідомив його, що конкретний пункт пропуску через державний кордон має бути відомий напередодні виїзду, також повинні бути дані водія та транспортного засобу для перетину кордону, й у черзі стояти їм не доведеться, так як автомобіль буде на контролі у прикордонній службі. При цьому ОСОБА_6 запевнив його щодо виконання зазначених зобов'язань, та в ході розмови повідомив, що забезпечить виготовлення документів, які дадуть можливість безперешкодно перетнути державний кордон України. Гроші він повинен був передати ОСОБА_6 у м. Києві, однак якщо він оплатить останньому дорогу, то він міг приїхати у м. Львів. В подальшому 01.05.2024 близько 10:40 год., попередньо домовившись, вони зустрілись на території ТЦ «Епіцентр», що за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 188а в приміщенні кафе, де поспілкувались певний час. Після цього на паркувальному майданчику в автомобілі він передав ОСОБА_6 копії документів, а саме: паспорта громадянина України для виїзду за кордон та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також кошти в сумі 20000 Євро за допомогу з перетином державного кордону України. Грошові кошти для вручення обвинуваченому (не справжні, імітаційні) йому були надані працівниками поліції. Чи помічалися такі, він не пригадує. Одночасно на нього було одягнуто спеціальну техніку для фіксації розмови з обвинуваченим. Останній при ньому в автомобілі перерахував отримані кошти, після чого одразу був затриманий працівниками правоохоронних органів, а сума коштів вилучена під час проведення слідчих дій.
Крім цього, ухвалюючи оскаржуваний вирок місцевим судом було враховано і надані письмові докази, з належною повнотою досліджені у судовому засіданні, а саме:
Постанову слідчого від 23.04.2024 та письмову згоду ОСОБА_10 від 23.04.2025, згідно яких вбачається, що останній за його згодою був залучений до проведення слідчих (розшукових) у кримінальному провадженні № 42024142410000109 від 22.04.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР на підставі повідомлення Департаменту військової контррозвідки СБ України від 18.04.2024 про самостійне виявлення ознак відповідного кримінального правопорушення.
Протокол обшуку від 01.05.2024 з додатками, з якого вбачається, що на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 01.05.2024 в присутності понятих за участю обвинуваченого ОСОБА_6 слідчим ВРОТЗ СУ ГУНП у Львівській області ОСОБА_12 із залученням оперативних працівників СБУ у Львівській області в період з 11.18 год. по 12.51 год. був проведений обшук на території паркувального майданчика ТЦ «Епіцентр», що за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 188а, в автомобілі обвинуваченого «Volkswagen Touareg», д.н.з. НОМЕР_1 , в ході якого виявлено та вилучено наступні речі, а саме: зовні схожі грошові кошти номіналом 100 Євро в кількості 200 шт., загальною сумою 20 000 Євро однієї серії та номера SC4041870609; мобільний телефон марки «Самсунг» ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 із сім картою з номером НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , мікро SD об'ємом 8 GB, посвідчення ОСОБА_6 № НОМЕР_6 в двох примірниках; флеш-накопичувач чорного кольору, флеш-накопичувач об'ємом 1 ТВ із шнуром, мобільний телефон марки «Самсунг» ІМЕІ1: НОМЕР_7 , ІМЕІ2: НОМЕР_8 із сім-картами НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ; оригінал довіреності №217 від 29.02.2024 на 1 арк., витяг про реєстрацію в єдиному реєстрі довіреностей №52149738 на 1 арк., довідка №19 від 21.04.2024 в 3-х примірниках на 1 аркуші кожен, оригінал супровідного листа №31/10-002 від 31.10.2023 на 1 арк., копія рішення №1167 від 21.07.2023 на 1 арк., оригінал наказу №178 від 06.12.2023 на 1 арк., оригінал наказу №165 від 31.10.2023 на 1 арк.; транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», д.н.з. НОМЕР_1 , із одним ключем запалювання та свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_11 .
Вказані речі, а також речі, виявлені та вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_3 , постановою слідчого від 01.05.2024 визнані речовими доказами, й на такі ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2024 накладено арешт. Також ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2024 накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 0110945300:01:011:0196, площею 0.058 га, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
Протокол затримання ОСОБА_6 від 01.05.2024, згідно з яким останнього було затримано 01.05.2024 о 12 год. 54 хв. одразу після проведення обшуку автомобіля, при цьому під час проведення його особистого обшуку будь-яких речей не вилучалося; ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2024, якою щодо ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб з утриманням у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)» із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 227 100 грн., після внесення якої 03.05.2024 ОСОБА_6 було звільнено з-під варти, а також інші матеріали кримінального провадження, які були досліджені судом під час судового розгляду.Постанову прокурора від 25.04.2025, згідно якої було вирішено здійснити контроль за вчиненням злочину у виді спеціального слідчого експерименту без зміни обстановки із залученням свідка ОСОБА_10 та використанням попередньо ідентифікованих спеціальних імітаційних засобів у вигляді грошових коштів у сумі 20000 Євро, які будуть передані ОСОБА_6 . Було надано доручення на проведення НСРД від 25.04.2025 оперативним підрозділам, а саме співробітникам 1 головного відділу 6 управління ДВКР СБУ.
Протоколи, які складено за результатами проведення НСРД: від 30.04.2024 виготовлення імітаційних коштів, від 01.05.2024 огляду особи ОСОБА_10 та від 01.05.2025 вручення йому імітаційних коштів.
Протоколи НСРД з відповідними додатками (носіями інформації), які були оглянуті та досліджені судом, а саме: протокол аудіоконтролю особи ОСОБА_10 від 30.04.2024 (телефонна розмова із ОСОБА_6 26.04.2024 з 17.20 до 17.22), протокол аудіоконтролю особи ОСОБА_10 від 30.04.2024 (телефонна розмова із ОСОБА_6 30.04.2024 з 12.41 до 12.43), протокол аудіоконтролю особи ОСОБА_10 від 02.05.2024 (телефонна розмова із ОСОБА_6 01.05.2024 з 10.13 до 10.15), протокол аудіо -, відеоконтролю особи ОСОБА_10 від 02.05.2024 (аудіо та відеоконтроль спілкування із ОСОБА_6 01.05.2025 з 10.41 до 11.09) та протокол аудіо -, відеоконтролю особи ОСОБА_6 від 02.05.2024 (аудіо та відеоконтроль спілкування із ОСОБА_10 01.05.2025 з 10.41 до 11.09), підтверджуються обставини, зазначені у пред'явленому ОСОБА_6 обвинуваченні, а також у наданих свідком ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_6 суду показаннях, зокрема щодо спілкування останніх між собою в зазначений у протоколах час та місці телефоном та особисто 01.05.2024 з приводу можливого сприяння та організації обвинуваченим ОСОБА_6 перетину свідком ОСОБА_10 державного кордону України за грошову винагороду в сумі 20000 Євро, одержану ОСОБА_6 на території паркувального майданчика ТЦ «Епіцентр», що за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 188а, у власному автомобілі у вигляді імітаційних грошових засобів, які одразу після вручення були вилучені в останнього під час проведення обшуку автомобіля.
Висновок експерта від 20.09.2024 № 3304-Е за результатами проведення криміналістичної експертизи відеозвукозапису підтверджується, що на досліджуваних записах розмов, що містяться на карті пам?яті "Kingston", інв. № 6/29-286т, та оптичному DVD-R диску "Verbatim", iнв. № 6/29-285, (дивись рисунок 1 - 2) зафіксоване усне мовлення ОСОБА_6 . Висловлювання ОСОБА_6 позначені як «Б» в копіях протоколів за результатами здійснення негласної слідчої (розшукової) дії у виді аудіо -, відео - контролю особи в кримінальному провадженні № 42024142410000109 від 22.04.2024 № 17/6/1/5-531т від 02.05.2024, № 17/6/1/5-548т від 02.05.2024, № 17/6/1/5-545т від 30.04.2024, № 17/6/1/5-546т від 30.04.2024, № 17/6/1/5-547т від 02.05.2024. На досліджуваних записах розмов, що містяться на карті пам?яті "Kingston", інв. № 6/29-286т, та оптичному DVD-R диску "Verbatim", інв. № 6/29-285т, (дивись рисунок 1 - 2) ознак монтажу не виявлено. Встановити в категоричній формі наявність (відсутність) ознак монтажу на досліджуваних записах розмов не виявляється можливим по причині, вказаній в п. 3 дослідницької частини висновку.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні й беззаперечні докази, які б доводили поза розумним сумнівом, що ОСОБА_6 з корисливих мотивів організовував незаконне переправлення осіб через державний кордон України, керував цим чи сприяв цьому шляхом надання порад, настанов, інструктажу, а тому кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 332 КК є неправильною.
При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано з приводу наведеного вище послався на наступне.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Верховним Судом, у постанові від 10 березня 2025 року у справі № 466/5535/23, якщо особа під приводом організації незаконного перетину державного кордону військовозобов'язаним отримує від нього грошові кошти, не маючи реального наміру виконувати обіцяне, а лише використовує вигадану інформацію як спосіб заволодіння чужим майном, такі дії слід кваліфікувати як шахрайство (ст. 190 КК), а не як організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон (ст. 332 КК). Визначальним для розмежування цих складів кримінальних правопорушень є мотив та мета вчиненого діяння. Зазначений висновок обґрунтовується наступним.
Кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 332 КК настає за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, зокрема, вчинене з корисливих мотивів.
З об'єктивної сторони це кримінальне правопорушення може проявлятися у чотирьох формах: 1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України, 2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, 3) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України, 4) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Організація - це дії, які виявляються в розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.
Сприяння - це будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Сприяння порадами чи вказівками полягає в наданні особам інформації щодо найбільш зручних маршрутів руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання та інших обставин, які є необхідними для реалізації намірів на незаконне перетинання кордону.
Керівництво - це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: надання відповідних настанов, проведення інструктажу щодо виконання тих чи інших дій, їх координація, забезпечення їх прикриття, віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов'язків тощо.
Під корисливим мотивом треба розуміти випадки, коли винний, здійснюючи незаконне переправлення через державний кордон України, мав на меті одержати у зв'язку з цим протиправні матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Щодо кримінальної відповідальності за ст. 190 КК, то положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де обман і зловживання довірою передбачені у ст. 190 КК як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства.
Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні неправдивих відомостей (активний обман) або у приховуванні відомостей про обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для рішення про передачу майна або права на майно (пасивний обман). Обманом є введення людини в оману або підтримка вже наявної омани шляхом впливу на її психіку з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює.
У свою чергу, обман у намірах полягає у тому, що під час отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання винна особа ще в момент заволодіння цим майном має на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.
Повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей є особливими видами інформаційного впливу на психіку особи з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює, який призводить до того, що особа перекручено сприймає дійсність, а отже, здійснює процес мислення на ґрунті омани, що й обумовлює зовні добровільне волевиявлення особи, яка володіє майном, на передачу майна чи права на нього винному, а отже і наступне фактичне протиправне заволодіння тим чужим майном або набуття права на таке.
Заволодінням установлюється панування над річчю, що і є результатом застосованого обману потерпілого, якого в такий спосіб зовні добровільно спонукають передати винуватому майно чи право на майно, фактичним наслідком чого є заподіяння матеріальної шкоди.
У свою чергу, суб'єктивна сторона складу кримінальних правопорушень, передбачених як ч. 3 ст. 332, так і ч. 1 ст. 190 КК, характеризується такими юридичними ознаками, як прямий умисел, корисливі мотив і мета (за ч. 2 ст. 24 КК прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання).
Спрямовуюча функція мотиву полягає в постановці суб'єктом мети кримінального правопорушення і визначенні шляху її досягнення. Мета кримінального правопорушення - це результат, якого намагається досягти суб'єкт під час вчинення правопорушення, керуючись певним мотивом; суб'єктивний образ бажаного результату дії чи бездіяльності, тобто ідеальна в думках модель майбутнього кінцевого результату, до якого прагне суб'єкт кримінального правопорушення.
Мета кримінального правопорушення підпорядкована мотиву. Саме на основі мотиву, керуючись ним, суб'єкт ставить собі мету, досягненню якої він підкорює своє діяння.
Для кваліфікації діяння за елементами складу необхідно встановити відповідність (тотожність, ідентичність) між мотивом і метою, якими фактично керувався або переслідував суб'єкт кримінального правопорушення та законодавчому закріпленні цих ознак у кримінально-правовій нормі.
У такому разі потрібно встановити домінуючий мотив, який і буде покладено в основу кваліфікації кримінального правопорушення.
У випадках, коли винна особа, вчиняючи правопорушення, керувалася мотивом, який є характерний для декількох статей особливої частини КК, то належить з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати дії за тією частиною статті КК, якою визначено відповідальність за вчинення правопорушення з такого мотиву.
Суб'єктивна сторона дозволяє розмежувати суміжні кримінальні правопорушення, відмежувати їх від інших правопорушень та від діяння, яке не є кримінально караним.
Установлення ознак суб'єктивної сторони допомагає правильно розкрити інші елементи складу кримінального правопорушення.
Ретельне дослідження фактичних обставин вчиненого особою діяння забезпечить можливість правильно оцінити суб'єктивну сторону (вину, мотив та мету) конкретного складу кримінального правопорушення.
Зміст прямого умислу утворюють два моменти - інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний визначається усвідомленням суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачення суспільно небезпечних наслідків, у той час як вольовий - бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, що передбачаються винною особою.
У цьому провадженні важливим для правильної кваліфікації кримінального правопорушення є і встановлення умислу засудженого, чи був він спрямований на об'єкт посягання - грошові кошти (чуже майно) шляхом шахрайства чи на отримання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України.
Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел розмежовується на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований). Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає.
Визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення визначеної мети, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допускає настання одного з двох чи більше, але індивідуально визначених наслідків.
Вчиняючи шахрайство, винна особа цілком усвідомлює: суспільну небезпечність самого діяння, тобто фактичну сторону діяння та його суспільне значення; об'єкт і предмет кримінального правопорушення, цінність матеріальних благ і інших предметів спеціального призначення; спосіб вчинення правопорушення, той факт, що свідомо вводить потерпілого в оману шляхом обману чи зловживання довірою, що останній лише зовнішньо добровільно передає їй предмет кримінального правопорушення, тоді як фактично ця воля потерпілого є фіктивною; факт заволодіння майном, правом на майно чи предметами спеціального призначення.
Таким чином, об'єктивна та суб'єктивна сторона шахрайства як конкретного акту вольової поведінки суб'єкта кримінального правопорушення перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємообумовленості. Вчинюване шляхом обману чи зловживання довірою заволодіння майном, правом на майно, предметами спеціального призначення є свідомим та вольовим діянням, яке обумовлено потребами, інтересами винної особи, прагненням досягнення конкретного результату свідомо вибраним шляхом.
Як вбачається з матеріалів цього кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачується в організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, вчиненого з корисливих мотивів.
Частина 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
З матеріалів провадження видно, що ОСОБА_6 в ході судового розгляду надав зізнавальні показання у вчиненні дій шахрайського характеру, спрямованих на заволодіння чужим майном шляхом обману.
Незважаючи на фіксацію спілкування обвинуваченого зі свідком ОСОБА_10 щодо можливого виїзду за кордон, орган досудового розслідування не встановив реальності жодних із цих можливих домовленостей, механізму виготовлення документів та надалі фактичного перетинання за допомогою ОСОБА_6 будь-якими особами державного кордону України.
Важливим у цьому провадженні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що ОСОБА_6 , умисно, з корисливих мотивів, заволодіваючи чужим майном, зокрема, беручи на себе при цьому певні зобов'язання, одразу не мав наміру їх виконувати, використовуючи певні обставини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності його фактичних дій.
З покладених в основу обвинувачення доказів вбачається, що обвинувачений жодних планів та деталей реалізації переправлення ОСОБА_10 через державний кордон України не розробляв, не обумовлював таких можливостей та не мав справжніх намірів, а його розмови зводилися до обману для незаконного заволодіння грошовими коштами, що, на думку суду, безумовно свідчить про те, що дії ОСОБА_6 були способом шахрайства (вигаданою інформацією) та спрямовані на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, а не організацію перетинання державного кордону України, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, оскільки такі дії були вчинені в умовах воєнного стану та зводилися до заволодіння грошовими коштами в розмірі 20000 євро, що згідно довідки НБУ станом на 01.05.2024 становить 847282 грн., та є великим розміром заподіяної шкоди.
Крім того, на момент отримання від ОСОБА_10 документів та грошових коштів ОСОБА_6 не мав на меті виконувати зобов'язання з організації незаконного переправлення ОСОБА_10 через державний кордон, а інше не підтверджується матеріалами провадження, отже, дії ОСОБА_6 потрібно кваліфікувати саме як шахрайство.
Зважаючи на викладене вище та ураховуючи мету і мотив дій ОСОБА_6 , він мав конкретизований, простий, визначений умисел, спрямований на досягнення мети у виді заволодіння грошовими коштами ОСОБА_10 , а не порушення порядку перетинання державного кордону України.
Надаючи кримінально-правову оцінку діям ОСОБА_6 , судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.02.2018 у справі № 541/440/15-к, згідно якої шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб. Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства. Згідно з ч. 2 ст. 15 КК замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Як видно з матеріалів справи і це встановлено судовими інстанціями, засуджений виконав усі дії, які вважав необхідними для заволодіння грошима потерпілого, проте злочин не було закінчено причин, які не залежали від його волі, оскільки відразу після передачі потерпілим грошей засудженого було затримано на місці, що позбавило можливості розпорядитися зазначеними грошима. Таким чином, нормативне визначення закінченого злочину в поєднанні з фактичними обставинами справи, щодо яких судовими інстанціями постановлено оспорені судові рішення, дають підстави дійти висновку про те, що дії засудженого не утворюють закінченого шахрайства, а мають розцінюватись як закінчений замах на шахрайство, оскільки він не мав реальної можливості розпорядитися грошима на свій розсуд.
У цьому конкретному кримінальному провадженні аналогічно встановлено, що ОСОБА_6 був затриманий на місці події кримінального правопорушення, що позбавило його можливості розпорядитися переданими йому грошовими коштами (імітаційними коштами), а слідча дія обшуку розпочалася одразу після передачі йому цих коштів, які є предметом кримінального правопорушення. При цьому судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 вважав отримані ним імітаційні грошові кошти справжніми, а тому вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, так як останнього було затримано на місці вчинення злочину.
Враховуючи, що сторона захисту повністю визнає вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, фактичні обставини якого підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, з метою покращення становища обвинуваченого суд вважав за можливе перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 332 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, та вважає доведеною винність обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненого в умовах воєнного стану, у великих розмірах. Його дії слід вірно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України за кваліфікуючою ознакою, злочин, вчинений у великих розмірах.
Отже, вирок районного суду в частині зміни кваліфікації дій обвинуваченого є законним і обґрунтованим, оскільки у цьому провадженні стороною обвинувачення не наведено конкретних даних про реальний механізм переправлення (маршрут, учасники, зв'язки, домовленості з третіми особами, підготовчі дії), натомість встановлено лише передачу коштів та створення видимості надання послуги, що відповідає способу заволодіння майном шляхом обману, а тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги прокурора немає.
Перевіряючи доводи сторони захисту, щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 покарання, не пов'язаного з реальним позбавленням волі, колегія суддів виходить з такого.
В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен ураховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України.
Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.
Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 12 червня 2009 року), рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Згідно матеріалів справи при призначенні ОСОБА_6 покарання місцевим судом у повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особу винного, те, що вчинене кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_6 , відноситься до тяжких злочинів. Обвинувачений ОСОБА_6 є раніше не судимою особою, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується у зв'язку з волонтерською діяльністю на користь Збройних Сил України та виконанням обов'язків військового капелана. Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки останній визнав винуватість та надав відповідні показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, які встановлені в ході судового розгляду. З обвинувачення ОСОБА_6 судом виключено вказівку на обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, оскільки зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, й врахована судом при кваліфікації дій ОСОБА_6 .
Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, що є мінімальним розміром, передбаченим санкцією ч.4 ст. 190КК України, і таке своє рішення належним чином мотивував.
На думку колегії суддів, підстави для застосування щодо ОСОБА_6 при призначенні йому покарання положень ст. 75 КК України відсутні.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що при призначені покарання обвинуваченому, необхідно враховувати виховну дію покарання, оскільки воно повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе покарання за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Відтак, підстав вважати, що призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через суворість, немає.
З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги не містять правових підстав для скасування чи зміни оскаржуваного вироку суду, а отже такі визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими та до задоволення не підлягають.
При цьому, за наслідками апеляційного перегляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Личаківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, апеляційні скарги прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_8 захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4