Справа № 464/8956/25
пр.№ 2/464/645/26
10.03.2026 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючої - судді - БЕСПАЛЬОК О.А.
з участю секретаря судових засідань - БРИНОШ А.Я.
представника позивача - ПЕТРИНИ С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРА І К», з участю третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Міра і К», з участю третьої особи ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди.
Позов мотивує тим, що вересня 2024 року близько 14 год. по вул.Стрийська, 109 у м.Львові відбулася ДТП (падіння в транспорті) за участю її, як пасажира, та маршрутного таксі №25 марки «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який працював водієм у ТОВ «Міра і К». Внаслідок падіння отримала ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме закритий перелом правої плечевої кістки через хірургічну шийку зі зміщенням (у верхній третині зі зміщенням фрагментів) вивихом головки правої плечової кістки. Постановою про закриття кримінального провадження віп 30 вересня 2024 року кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12024141410000853 за ознакам кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України, яке закрито, у зв?язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. В ході проведення кримінального розслідування не було здобуто, і відповідно не надано жодних доказів, які б підтверджували той факт, що шкода спричинена внаслідок непереборної сили або внаслідок умислу загиблого. Також підтвердженням того, що шкода не заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого є той факт, що кримінальне провадження розслідувалось за статтею 286 КК України, як дорожньо-транспортна пригода, і жодних підстав для перекваліфікації не було. В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього їй завдано шкоду, у зв?язку з чим виникло право на її відшкодування. Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу загиблого, тому саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст.ст.1166, 1187 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди. Шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов?язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується роботодавцем. Оскільки, моральна шкода була завдана водієм ОСОБА_4 під час виконання ним трудових обов?язків, то така шкода відшкодовується ТОВ «МІРА І К», як володільцем джерела підвищеної небезпеки. Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, через отримані травми приблизно місяць дотримувався лежачого режиму, приймала обезболюючі і протизапальні лікарства, зазнала значних фізичних і моральних страждань, які кардинально змінили її звичний спосіб життя, перенесла два хірургічні втручання (операції) із встановлення пластин і в подальшому можлива ще одна операція із демонтажу такої металоконстуркції, відвідувала діагностичні процедури, які супроводжувались сильними больовими відчуттями та дискомфортом. Довгий час відвідувала реабілітаційні процедури (курси з реабілітації), а саме 38 і 8 курсів кінезіотерапії та механотерапії по 60 хв., а також лікувальні масажі, а саме 20 масажів по 60 хв. Через перелом правої плечевої кістки втратила здатність самостійн виконувати навіть найпростіші побутові дії. Більш того, самостійно не мала можливості навіть приготувати собі їжу. Наразі змушена обмежити мобільність, потребує сторонньої допомоги для забезпечення найнеобхідніших життєвих потреб, таких як відвідування туалету, прийняття душу чи зміна одягу. Постійна залежність від інших осіб (допомагають приятелі та сусіди) спричиняє відчуття приниженн людської гідності, психологічного дискомфорту та почуття тягаря для близьких, які надають таку допомогу. На момент подання позову не повністю розгинається рука (часткова контрактура руки). Перспективи відновлення здоров?я залишаються невизначеними. З огляду на характер травм, повне відновлення фізичних функцій є малоймовірним. Потребує тривалого та витратного реабілітаційного процесу, який включатиме медичні огляди, фізіотерапевтичні процедури та медикаментозне лікування. Дані заходи вимагатимуть значних фінансових, фізичних та емоційних ресурсів, що додатково обтяжуватиме її стан. Постійні больові відчуття та обмежена рухливість матимуть хронічний характер і супроводжуватимуть її протягом усього життя.
Внаслідок ДТП у неї зруйновані актуальні життєві плани, втрачено можливості для реалізації нових перспектив у особистих і соціальних сферах. Травми та їх наслідки спричинили глибоке відчуття невпевненості, тривоги та панічного страху, зокрема щодо пересування транспортом чи перебування на дорозі, що перетворило кожен вихід із дому на джерело стресу та нервового виснаження, переживання призводять до депресивного стану, швидкої втомлюваності та втрати радості життя. З урахуванням викладеного, оцінює розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди у розмірі 400000 грн., вважажє такий розмір розумним, справедливим і необхідним для часткового відновлення попереднього стану та зможе допомогти в організації життя після ДТП. Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди не включає у себе розмір страхового відшкодування, пов?язаного із лікуванням потерпілого, тимчасовою втратою працездатності потерпілим, стійкою втратою працездатності потерпілим, моральною шкодою у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров?ю згідно ст. 26-1 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яке має намір отримати із страхової компанії, в якій був застрахований транспортний засіб винуватця ДТП у позасудовому порядку, відповідно до Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Просить позов задоволити у повному обсязі.
Позивачка, представник відповідача, третя особа у судові засідання жодного разу не з'явились, хоча повідомлялись про таке належно та вчасно, про причини неявки суд не повідомили, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
Представник позивачки ОСОБА_5 в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення, аналогічні мотивам позовної заяви, просив такий задоволити. Надав згоду на винесення заочного рішення, наслідки винесення якого йому відомі та зрозумілі.
Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до озгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено до підготовчого судового засідання на 22 січня 2026 року.
Ухвалою суду від 22 січня 2026 року підготовче засідання відкладене до 03 лютого 2026 року, у зв'язку з неявкою сторін та відсутністю повідомлення про вручення відповідачу та третій особі. Представник позивача подав клопотання про проведення такого у його відсутності.
Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 19 лютого 2026 року.
19 лютого 2026 року в судовому засіданні оголошено перерву до 10 березня 2026 року, у зв'язку з неявкою відповідача та третьої особи, неповідомлення останніми про причини неявки.
Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, правові норми, які підлягають застосуванню у відносинах сторін, дослідивши фактичні обставини, врахувавши доводи сторін, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У відповідності до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зазначено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Звертаючись до суду, позивач сам визначає предмет і підстави свого позову, що є реалізацією принципу диспозитивності судового процесу, закріпленого в статті 13 ЦПК України.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).
Позивачкою до позову долучено квитанції про сплату медичних послуг та купівлю медичних засобів (а.с.11-16).
З виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №81735 ОСОБА_3 вбачається, що така перебувала у стаціонарі з 07 по 23 вересня 2024 року з діагнозом перелому інших та множинних частин верхнього кінця плечової кістки з вивихом головки плечової кістки справа (а.с.18 зв.-19).
У відповідності до копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №95737 ОСОБА_3 вбачається, що така перебувала у стаціонарі з 21 жовтня по 01 листопада 2024 року з діагнозом нижнього вивиху плечової кстки справа, стан після МОС правого плеча (а.с.19зв.-20). Надано копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №184/25/644/В від 03 лютого 2025 року, рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №184/25/644/1 (а.с.20зв.-22, 22зв.-24).
Відповідно до копії консультації лікаря ортопеда-травматолога від 16 січня 2025 року ОСОБА_3 встановлено діагноз як наслідок ДТП 07 вересня 2024 року: закритий перелом правої плечевої кістки у верхній третині зі зміщенням кісткових фрагментів, вивихом головки правої плечової кістки, стан після ВР МОС перелому пластиною та гвинтами. Застарілий звих головки правої плечової кістки, стійка виражена комбінована контрактура правого плечового, правого ліктевого суглобів, больовий синдром (а.с.17). з копії реабілітаційного висновку від 14 квітня 2025 року пацієнтці рекомендовано повторні курси реабілітації в динаміці, виконання програм ЛФК в домашніх умовах, протизапальна та знеболююча терапія, оперативне лікування в плановому порядку - ВР звиху головки правої плечової кістки, пластика ротаторної манжети правого плечового суглоба 9а.с.17 зв.). Аналогічний діагноз та лікування вказано у копії виписки (а.с.18).
Нормами ч.2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом), відшкодовується особою, яка на правовій підставі володіє таким об'єктом.
Частина 5 статті 1187 ЦК України встановлює, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду незалежно від вини, якщо не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статті 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання трудових обов'язків.
Представник позивача покликається на п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року. що обов'язок відшкодувати шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.
Судом встановлено, що позивачка 07 вересня 2024 року близько 14 години була пасажиркою маршрутного таксі № НОМЕР_2 , який курсував маршрутом вулиці Стрийської у м.Львові.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у п.89 постанови від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22 вказала, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивниий причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2024 року у справі №357/11901/22 для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Крім того, у постанові від 08 лютого 2023 року у справі №710/1956/21 Верховний Суд виснував, що для цивільної відповідальності відповідача у вигляді відшкодування ним шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під його керуванням, за правилами статті 1187 ЦК України, наявність його вини у вчиненні ДТП, не має значення, водночас, однією із обов'язкових умов для такого виду відповідальності є об'єктивна сторона цього виду відповідальності, тобто зміст порушення, який полягає у неправомірності дій відповідача (протиправність поведінки заподіювача шкоди) при здійсненні діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки (при керуванні транспортним засобом), внаслідок якої сталась ДТП...».
Постановою старшого слідчого ВРЗ СТ СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області Чемериса Р.М. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12024141410000853 закрито, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК України. В ході проведення досудового розслідування допитувались потерпіла - пасажир ОСОБА_3 , свідки ОСОБА_4 (водій), досліджувався висновок судово-медичної експертизи, яким встановлено тілесні ушкодження у ОСОБА_3 , проведено огляд відеозаписів.
При огляді відеозаписів не виявлено різкого початку руху автобусу із зупинки громадського транспорту, часткове зменшення швидкості автобусом на заокругленні дороги, падіння пасажира, різкого гальмування та початку руху не встановлено (а.с.9).
У відповідності до протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 17 вересня 2024 року з пояснень останнього вбачається, що працює у ТОВ «Міра і К». 07 вересня 2024 року в 06 год. заступив на зміну маршрутного автобуса №25 сполученням ТРЦ «Кінг Крос» - вул. Кордуби у м.Львові. Перед тим, проведено огляд на стан сп'яніння, механіком оглянуто автобус на наявність механічних несправностей. Того дня керував автобусом марки «Богдан», д.н.з. НОМЕР_1 , в 13 год. 30 хв. заїхав на автовокзал «Львів», що на вул. Стрийській у м.Львові, де на зупинці громадського транспорту здійснив посадку та висадку пасажирів. Після чого плавно розпочав рух, продовжив такий згідно маршруту. В салоні автобуса було приблизно 15 пасажирів. Виїжджаючи з автовокзалу на вул. Стрийська у м.Львові, пасажири повідомили, що одна із пасажирок зсунулась на одне коліно, однак в подальшому сіла на своє місце. Пасажирка не скаржилась на наявність будь - яких тілесних ушкоджень, не виражала жодних претензій чи зауважень. На перетині вулиць Виговського - Любінська дана пасажирка вийшла на зупинці громадського транспорту та сіла на лавку, а він продовжив рух по маршруту. На час знаходження жінки в маршрутці, ним, як водієм, не було застосовано різкого гальмування чи різкого початку руху. Про те, що хтось з пасажирів отримав травму, йому стало відомо від працівників поліції (а.с.10).
Представник позивача у позові неодноразово зазначає подію, як ДТП.
Визначення дорожньо - транспортної пригоди міститься у Постанові КМУ «Про Правила дорожнього руху» №1306, відповідно до якого це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули (автокатастрофа) або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
По факту падіння пасажирки ОСОБА_6 у маршрутному таксі №25, який курсував маршрутом по вул.Стрийській, 109 у м.Львові органом досудового розслідування зареєстроване кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №1202414140000853, яке в подальшому постановою слідчого закрите 30 вересня 2024 року. Протокол про притягнення водія ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП не складався. Постанова про закриття кримінального провадження ОСОБА_6 не оскаржувалась.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 дійсно взаємодіяла з джерелом підвищеної небезпеки, як пасажир громадського транспорту, однак її падіння у транспорті не стало наслідком неправомірних дій водія чи його бездіяльності.
Відповідно до п.п. «а» п.5.2 Правил дорожнього руху пасажири, користуючись транспортним засобом, повинні сидіти або стояти (якщо це передбачено конструкцією транспортного засобу) в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше просування.
З постанови про закриття кримінального провадження від 30 вересня 2024 року вбачається, що ОСОБА_6 здійснила посадку в громадський транспорт та пішла сідати на крісло, тримаючись рукою за металевий поручень. Водій різко розпочав рух, внаслідок чого її права рука не втрималась металевого поручня, однак вона встигла вхопитися лівою рукою за інший. Оскільки водій різко прискорився, не втрималась поручнів та впала між сидіннями.
Твердження позивачки щодо різкого руху та різкого прискорення спростовується дослідженими старшим слідчим ВРЗ СТ СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області Чемерисом Р.М. доказами, а саме, показаннями свідка ОСОБА_7 , оглянутими відеозаписами, з яких вбачається посадку ОСОБА_6 у громадський транспорт, розпочаток руху транспортного засобу, часткове зменшення швидкості водієм і падіння пасажирки. Різкого гальмування та початку руху на відеозаписі не встановлено.
Тобто, судом не встановлено об'єктивної сторони відповідальності, неправомірності дій відповідача (протиправність поведінки заподіювача шкоди) при здійсненні діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки (при керуванні транспортним засобом), внаслідок якої травмувалась пасажирка. Як зазначалось судом вище, для деліктної відповідальності необхідна протиправна поведінка працівника - водія, причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою, вина особи, яка завдала шкоду. З постанови слідчого вбачається, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з АТП «Міра і К» (відповідач та третя особа в жодне судове засідання не з'явились).
Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем будь-яких протиправних дій, які б призвели до завдання позивачці моральної шкоди. Крім того, позивачка та її представник не довели наявності причинного зв'язку між діями відповідача (працівника відповідача - водія) та заявленою шкодою.
Позивачка вищевказану постанову про закриття кримінального провадження не оскаржувала, хоча кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024141410000853 від 07 вересня 2024 року закрите, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Жодних матеріалів щодо водія ОСОБА_7 щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України не складалося.
Медичні документи ОСОБА_6 підтверджують лише сам факт наявності травми у позивачки, однак не встановлюють, що ця травма була отримана з вини водія ОСОБА_7 , його неправомірних дій чи бездіяльності, що є необхідною складовою об'єктивної сторони відповідальності, як і причинно - наслідковий зв'язок.
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв'язку такої поведінки із завданою шкодою.
Саме лише травмування позивачки у громадському транспорті не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями водія транспортного засобу, взаємодії ОСОБА_6 з таким, як пасажирки, та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
З врахуванням вищенаведеного, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.
Оскільки ОСОБА_6 звільнено від сплати судового збору, у задоволенні позову суд відмовляє, тому такі віднесені за рахунок держави.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення витрат за надання правової допомоги.
Керуючись ст.ст. 2, 81, 89, 141, 247, 263-265, 280 - 282 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРА І К», з участю третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 10 березня 2026 року.
СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК