Справа № 461/1670/26
Провадження № 1-кс/461/1298/26
05.03.2026 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника скаржника - адвоката ОСОБА_3 , слідчого - ОСОБА_4 , розглянувши скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого,
ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб органу досудового розслідування щодо неналежного розгляду заяви про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні.
Подану скаргу мотивує тим, що Головним управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025140000000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.02.2025 року. В межах даного кримінального провадження 14.01.2026 скаржник звернувся до органу досудового розслідування з клопотанням про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні.18.02.2026 скаржник отримав лист з повідомленням про рішення слідчого про відмову у задоволенні наведеного клопотання. Скаржник вказує, що всупереч положень ст. 55, 220 КПК України, слідчим не було винесено мотивованої постанови за результатами розгляду відповідного клопотання. Скаржник вважає вказану бездіяльність слідчого неправомірною.
Отже, скаржник вважає, що неналежний розгляд відповідного клопотання порушує його права, а тому просить скаргу задовольнити, визнати бездіяльність уповноважених осіб органу досудового розслідування незаконною, а також зобов'язати відповідну уповноважену особу розглянути повторно клопотання ОСОБА_5 про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні.
Представник скаржника у судовому засіданні скаргу підтримав з мотивів наведених у ній та просив таку задовольнити.
Слідчий в судовому засіданні скаргу заперечив з мотивів безпідставності, зазначивши, що ОСОБА_5 повідомлений про відсутність підстав для задоволення його клопотання належним чином. Вважає, що повідомлення листом ОСОБА_5 про результати розгляду його клопотання відповідає вимогам закону, а тому просив відмовити у задоволенні скарги.
Дослідивши матеріали скарги, заслухавши доводи учасників процесу, приходжу до наступних висновків, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до ч. 3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Згідно п. 19, 25 ч. 1 ст. 3 КПК України:
- сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники;
- учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.
В ході розгляду скарги встановлено наступне.
Згідно скарги Головним управлінням Національної поліції у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025140000000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.02.2025 року.
В межах даного кримінального провадження 14.01.2026 скаржник звернувся до органу досудового розслідування із заявою про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні. Зокрема, у вказаній заяві наведено, серед іншого, наступне:
«Отже згідно ст. 55 КК України я ОСОБА_5 є потерпілим у кримінальному провадженні, якому цим кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди в особливо великих розмірах.
У зв'язку із цим, відповідно до ст. 220 КПК України звертаюся із заявою-клопотанням про визнання ОСОБА_5 потерпілим у кримінальному провадження, про що винести відповідну постанову.» Крім того, заява містить посилання на кримінальне провадження №42025140000000040, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.02.2025 року.
18.02.2026 скаржник отримав лист за підписом слідчого відділу розслідування злочинів проти довкілля слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_6 , яким ОСОБА_5 повідомлено про те, що його заява про визнання потерпілим розглянута. У зазначено листі, серед іншого наведено наступне:
«У відповідь інформуємо, що досудове розслідування кримінального провадження стосується самовільного зайняття земельної ділянки та не стосується виду господарської діяльності, що на ній здійснюється. Тому повідомляємо, що у випадку встановлення фактів порушення встановлених відповідно до ст. 55 КПК України, ви маєте право в порядку ст. 214 КПК України звернутися з відповідною заявою про вчинення відносно вас правопорушення». Крім того, зазначений лист містить посилання на положення ст. 1166 ЦК України, щодо порядку відшкодування шкоди.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до статті 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Одним з напрямів ефективного функціонування державної влади в Україні є забезпечення законності діяльності органів досудового розслідування, які виходячи з принципу верховенства права, зобов'язані керуватись законом при здійсненні своїх повноважень. Саме тому об'єктивно необхідним є створення надійного і ефективного механізму судового контролю за діяльністю органів досудового розслідування, оскільки саме судовий контроль справедливо вважається найбільш дієвим інструментом забезпечення прав і свобод громадян.
У теоретичному аспекті «судовий контроль» покликаний: забезпечити законність та обґрунтованість обмеження конституційних прав і свобод громадян під час досудового розслідування шляхом ухвалення рішень про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, що обмежують конституційні права громадян та розгляду скарг на дії (бездіяльність) та рішення слідчого чи прокурора.
Кримінальним процесуальним законом здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні віднесено до повноважень слідчого судді, який є суддею суду першої інстанції, а у випадку, передбаченому статтею 247 КПК України, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Статтею 26 КПК України також встановлено засади диспозитивності кримінального провадження. Зокрема, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ч. 1-5 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Отже, положення ст. 55 КПК України наділяють слідчого та прокурора правом відмовити у задоволенні заяви про визнання потерпілим, але покладають на цих осіб обов'язок винести вмотивовану постанову за результатами розгляду відповідної заяви.
Крім того, питання надання процесуального статусу потерпілого на стадії досудового розслідування належить саме до повноважень слідчого та прокурора, а не слідчого судді.
Під час досудового розслідування клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав (ч. 1 ст. 220 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 220 КПК України, про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Згідно положень статті 110 КПК України, процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.
Відповідно до положень ч. 1,2 ст. 40 КПК України, слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Слідчий уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;
3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;
6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;
7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;
8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;
9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.
Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Отже наведені положення визначають повноваження слідчого, зокрема вказують на те, що він, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Також, наведені положення встановлюють види процесуальних документів, які постановляються слідчим, випадки коли вони виносяться та вимоги до них.
Оцінюючи доводи скаржника, також виходжу з наступного.
Вмотивованість процесуального рішення це фактичне відображення усіх мотивів особи яка його ухвалила у змісті такого рішення. Вимогу вмотивованості не можна ототожнювати з вимогам законності й обґрунтованості. Разом з тим, вмотивоване процесуальне рішення повинно містити відомості про доводи та міркування учасників кримінального провадження, їх належну оцінку та врахування або відхилення на підставі конкретно сформульованих мотивів та доказів, відображення змісту доводів на які посилається заявник, норми права, які застосовані при розгляді відповідного клопотання, з посиланням на процесуальні положення мають бути застосовані у конкретній ситуації.
Вмотивованість процесуального рішення забезпечує дотримання принципу верховенства права, об'єктивності під час з'ясування обставин справи (оцінки доводів заявника), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час кримінального провадження. В свою чергу, недотримання наведеної вимоги щодо наведення належних та достатніх мотивів у процесуальному рішенні може призвести до недотримання загальних засад кримінального процесуального законодавства.
Жодних даних про належний розгляд зави ОСОБА_5 , зокрема винесення відповідної вмотивованої постанови слідчого, в ході розгляду справи слідчому судді не повідомлено. Доводи слідчого про те, що повідомлення листом ОСОБА_5 про результати розгляду його клопотання відповідає вимогам закону є безпідставними та суперечать положенням ст. 55, 220 КПК України. Більше того, у листі слідчого відсутня навіть чітка вказівка на прийняте рішення, тобто прямо не зазначено, що у задоволенні заяви відмовлено.
До повноважень слідчого судді статтею 303 КПК України віднесено розгляд скарг на окремі рішення, дії та бездіяльність слідчого чи прокурора. Наведений у статті 303 КПК України перелік таких рішень, дій чи бездіяльності є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до положень статті 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Виходячи з наведеного, підстав для ухвалення рішення про визнання бездіяльності уповноважених осіб слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області (слідчого ОСОБА_6 ), яка виразилась у неналежному розгляді заяви від 14.01.2026 року та невинесенні вмотивованої постанови за результатами його розгляду, незаконною немає, адже це питання виходить за межі компетенції слідчого судді визначеної ст. 307 КПК України.
Ухвалюючи рішення у даній справі, враховую також усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи наведені вище доводи та мотиви, приходжу до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення та слід зобов'язати слідчого Головного управління Національної поліції у Львівській області уповноваженого на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42025140000000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.02.2025 року, розглянути заяву ОСОБА_5 від 14.01.2026 про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні у спосіб та строки визначені Кримінальним процесуальним кодексом України, повідомивши заявника про прийняте рішення.
Керуючись ст. 303, 304, 306, 307 КПК України,
Скаргу задовольнити частково.
Зобов'язати слідчого Головного управління Національної поліції у Львівській області уповноваженого на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42025140000000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.02.2025 року, розглянути заяву ОСОБА_5 від 14.01.2026 про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні у спосіб та строки визначені Кримінальним процесуальним кодексом України, повідомивши заявника про прийняте рішення.
У решті вимог скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1