ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3220/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.,
суддів: Діброва Г.І., Принцевська Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача - Сокуренко Є.С.
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025, ухвалене суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 29.12.2025
у справі № 916/3220/25
за позовом: Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
до відповідача: ОСОБА_1
про: стягнення 14 224 961,22 грн,
У серпні 2025 року Акціонерне товариство Комерційного банку «Приватбанк» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 14224961,22 грн (з яких: 3308344,27 грн 3% річних та 10916616,95 грн інфляційних втрат) за невиконання простроченого грошового зобов'язання за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.
Позов мотивований тим, що 09.07.2013 рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області у справі № 2117/5981/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 29.08.2013, стягнуто з ОСОБА_1 (як поручителя за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Концентрейт» (далі ТОВ «Глобал Концентрейт») зобов'язань за кредитним договором №Г001Г/С від 03.12.2009) на користь Банку заборгованість у загальній сумі 22509581,70 грн. Натомість, на теперішний час рішення суду останнім і досі не виконано (сплачено лише 367,81 грн).
Банк зазначав, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, зокрема, що: жодних зобов'язань по сплаті інфляційних витрат чи 3% річних договір поруки не передбачав, тому їх стягнення є незаконним; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється; позивачем пропущено строк позовної давності; даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у задоволенні позову Банку відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що у даному випадку розмір заявлених вимог до поручителя є більшим за розмір кредиторських вимог, пред'явлених до боржника за основним зобов'язанням. Врахувавши висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові 16.08.2023 у справі № 910/23952/15, те, що порука має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов'язання правову природу, а також те, що у межах розгляду справи про банкрутство основного боржника - ТОВ «Глобал Концентрейт», ним були визнані в повному обсязі вимоги щодо заборгованості за кредитним договором №Г001Г/С від 03.12.2009 у сумі 20202005,47 грн перед кредитором (Банком), які були включені до реєстру вимог кредиторів, при цьому, розмір вимог обмежувався датою встановлення мораторію та відповідні вимоги були задоволені рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 09.07.2013 у справі №2117/5981/12, яке набрало законної сили 29.08.2013, суд дійшов висновку про те, що розмір пред'явлених кредиторських вимог до боржника - поручителя обмежується розміром кредиторських вимог, пред'явлених до боржника за основним зобов'язанням.
При цьому, суд зазначив, що в даному випадку відповідні зобов'язання між Банком та ОСОБА_1 витікають саме з первісного зобов'язання, що було забезпечене порукою, а не з рішення суду, а отже, на поручителя - відповідача у даному випадку не може бути покладено зобов'язання за невиконання відповідного рішення суду.
Таким чином, з огляду на те, що у даному випадку розмір заявлених вимог до поручителя є більшим за розмір кредиторських вимог, пред'явлених до боржника за основним зобов'язанням, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Банку та відсутність підстав для їх задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, Банк подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Банк посилається на наступне:
- суд першої інстанції не врахував, що договірні правовідносини сторін трансформувалися у охоронні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду;
- висновки суду про обмежену відповідальність поручителя нівелюють саму сутність рішення суду про стягнення з поручителя боргу, яке набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню;
- суд помилково враховував правову позицію Верховного Суду у вказаній постанові, оскільки: відносно ОСОБА_1 судом не відкривалось провадження у справі про неплатоспроможність, Банком не пред'являлись до нього кредиторські вимоги; розмір заявлених кредиторських вимог у справі про банкрутство основного боржника не має правового значення, оскільки є рішення суду, яке є обов'язковим до виконання; ОСОБА_1 є фінансовим, а не майновим поручителем; кредиторські вимоги у справі про банкрутство та рішення суду про стягнення боргу з боржника мають ключові відмінності між собою, оскільки є різними процесами та інструментами стягнення боргу.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/3220/25, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.
28.01.2026 матеріали надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України та встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів доплати судового збору у розмірі 51209,85 грн (за належними реквізитами).
09.02.2026 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію від 06.02.2026 № ZZ426B2HF5 на суму 51209,85 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Банка на рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі № 916/3220/25, встановлено відповідачу строк до 27.02.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено дану справу до розгляду на 03.03.2026 о 14:15 год.
Відзив на апеляційну скаргу відповідача, від позивача не надходив.
12.02.2026 від Банка надійшла заява (вх. № 576/26) про участь його представника в усіх судових засіданнях у справі № 916/3220/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 задоволена.
02.03.2026 від Банка надійшли письмові пояснення, до яких додано низку постанов Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частини 2 ст. 625 ЦК України.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.
В судове засідання 03.03.2026 з'явився представник Банка (в режимі відеоконференції), який просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у даній справі, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.
Враховуючи, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням статтей 120, 202, 270, ч. 2 ст. 273 ГПК України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 03.12.2009 між Банком та ТОВ «Глобал Концентрейт» (Позичальник) укладено кредитний договір № Г001Г/С (далі кредитний договір) (а.с.10-13), за умовами п. А.1., А.3. якого вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія з лімітом у 10805000,95 грн, строк повернення кредиту до 25.11.2010 (згідно графіка).
Згідно з п.п. 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, А.7, А.8 кредитного договору Позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 26 % річних, а при порушенні будь-яких грошових зобов'язань позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 52 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, з кінцевим терміном повернення 25.11.2010.
В якості забезпечення виконання ТОВ «Глобал Концентрейт» своїх зобов'язань за кредитним договором, 03.12.2009 між Банком (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладено договір поруки № Г001Г/С-П (далі договір поруки) (а.с.14), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ «Глобал Концентрейт» (Боржник) своїх обов'язків за кредитним договором, згідно з яким Кредитор падав Боржнику кредит в сумі 10805000,95 грн, а Боржник зобов'язаний: повернути кредит в строк до 25.11.2010, сплачувати за його користування 26% річних в дату сплати процентів, якою с 25-те число кожного поточного місяця починаючи з 25.03.2010, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 52 % річних в дату сплати процентів, зазначену више, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі (п.1 договору поруки).
Згідно з п.2 договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, то і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород. штрафів. пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (п.3 договору поруки).
Пунктом 4 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання Боржником обов'язків за кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.
04.07.2011 ухвалою Господарського суду Херсонської області порушено провадження у справі № 5024/1263/2011 про банкрутство ТОВ «Глобал Концентрейт» та, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим заборонено органам стягнення та органам державної виконавчої служби стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства (а.с.137).
Постановою Господарського суду Херсонської області від 01.09.2011 у справі №5024/1263/2011 визнано ТОВ «Глобал Концентрейт» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру відносно нього строком на 6 місяців, призначено ліквідатора товариства (а.с.138-140).
29.02.2012 ліквідатором ТОВ «Глобал Концентрейт» скеровано на адресу Банку повідомлення про визнання грошових вимог у загальній сумі 20202005,47 грн у справі про банкрутство ТОВ «Глобал Концентрейт» та включення їх до реєстру вимог кредиторів (а.с.136), а саме:
- 17 942 079, 94 грн (10 289 492,33 грн заборгованість за кредитом; 7 652 587 грн заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом; 85 грн судові витрати; 40 грн витрати за внесення до реєстру;
- 2 259 925,53 грн пеня;
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 09.07.2013 у справі №2117/5981/12 задоволено позов Банку, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 22509581,70 грн (з врахуванням дати введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений 04.07.2011 у справі про банкрутство ТОВ «Глобал Концентрейт»), з якої:
- 10 289 492,33 грн заборгованість за кредитом;
- 7 652 587 грн заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом
- 2 307 576,30 грн штрафи;
Також стягнуто судові витрати у розмірі 2 823 грн, а всього - 22 512 404,70 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 29.08.2013 рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 09.07.2013 у справі №2117/5981/12 залишено без змін (а.с.19-20).
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 05.06.2015 у справі №5024/1263/2011, зокрема: затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; юридичну особу банкрута ТОВ «Глобал Концентрейт» ліквідовано та виключено з ЄДРПОУ; провадження у справі про банкрутство припинено (а.с.141-142).
В матеріалах справи наявна постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко Оксаною Сергіївною від 11.01.2014 про відкриття виконавчого провадження № 41414444 з виконання виконавчого листа, виданого Новокаховським міським судом Херсонської області від 31.10.2013 у справі №2117/5981/12 (а.с.21).
У подальшому, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою Іваном Миколайовичем від 10.09.2019 встановлено, що майно, на яке можливо звернути стягнення у боржника не виявлено, що підтверджується матеріалами зведеного виконавчого провадження, та повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.22).
Як зазначає позивач, під час повернення виконавчого документа останній був втрачений Відділом примусового виконання рішень.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 02.02.2023 у справі №212/4634/22 (а.с.23-26), яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.04.2023 (а.с.27-29), задоволено заяву Банку та поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання та видано дублікат виконавчого листа по справі № 2117/5981/12 за рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 09.07.2013.
При цьому, позивач зазначає, що в подальшому виконавчі провадження не відкривались, рішення суду відповідачем не виконувалось.
Позивачем також надано суду розрахунок заборгованості (а.с.30-31), згідно з яким станом на 03.07.2025 заборгованість за кредитним договором становить 10289492,33 -за тілом кредиту, 7652587,61 грн - за процентами, 2704143,49 грн - пеня; загалом 20646223,43 грн.
Матеріали справи також містять банківські виписки за рахунками ОСОБА_1 та ТОВ «Глобал Концентрейт» (а.с.32-51), з яких вбачається, що після 01.09.2014 на погашення боргу надійшло 120,05 грн; під час примусового виконання рішення у ВП № 41414444, відповідно до призначення платежу, на погашення боргу за виконавчим листом №2117/5981/12 від відповідача надійшло: 19.08.2015 - 50,57 грн; 11.11.2015 - 68,26 грн; 11.11.2015 - 39,50 грн; 10.12.2015 - 89,43 грн.
Таким чином, на виконання рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 09.07.2013 у справі № 2117/5981/12 загалом було сплачено лише 367,81 грн.
Предметом позову у даній справі є вимоги Банку стягнути з ОСОБА_1 14224961,22 грн (з яких: 3308344,27 грн 3% річних та 10916616,95 грн інфляційних втрат) за невиконання простроченого грошового зобов'язання за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК Українив разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (частина друга статті 615 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, ч. 2 ст.554 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Порука має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов'язання правову природу і не може існувати як самостійний правочин за відсутності укладеного основного правочину, виконання зобов'язань за яким забезпечуються порукою.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Як вже зазначалося, рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області у справі № 2117/5981/12, яке набрало законної сили 29.08.2013, стягнуто Поручителя на користь Банку заборгованість за кредитним договором. На теперішний час рішення суду відповідачем і досі не виконано.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням.
Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження.
Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/128/15-ц також вказано, що рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання.
До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача, як поручителя, сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. У даному випадку відповідні зобов'язання між Банком та ОСОБА_1 витікають саме з первісного зобов'язання, що було забезпечене порукою, а не з рішення суду.
Разом з тим, як вже зазначалося, що 04.07.2011 ухвалою Господарського суду Херсонської області було порушено провадження у справі № 5024/1263/2011 про банкрутство основного боржника (ТОВ «Глобал Концентрейт») та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
29.02.2012 ліквідатором ТОВ «Глобал Концентрейт» вимоги щодо заборгованості за кредитним договором у сумі 20 202 005,47 грн визнані в повному обсязі та включені до реєстру вимог кредиторів.
Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 09.07.2013 у справі №2117/5981/12 про стягнення з Поручителя 22 509 581,70 грн також ухвалено з врахуванням дати введення мораторію.
Предметом позову у даній справі є вимоги Банку стягнути з Поручителя 3% річних та інфляційних втрати за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.
Тобто у даному випадку розмір заявлених вимог Банка до поручителя є більшим за розмір кредиторських вимог Банка, пред'явлених до боржника за основним зобов'язанням.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 16.08.2023 у справі № 910/23952/15 зауважив, що «господарські суди, з огляду на похідний (акцесорний) характер виникнення зобов'язання, визначаючи розмір кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця (заставодавця), за наявності провадження у справі про банкрутство основного боржника, зобов'язані враховувати розмір кредиторських вимог, визнаних у такій справі про банкрутство основного боржника під час встановлення та визначення розміру кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця.
Така вимога зумовлена тим, що розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору, що, в свою чергу, зумовлює висновок про те, що розмір пред'явлених кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця не може бути більшим за розмір кредиторських вимог, пред'явлених до боржника за основним зобов'язанням».
Такі висновки також узгоджуються також із правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 902/492/17 та Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що вищенаведені висновки Верховного Суду є цілком релевантними і до правовідносин поруки.
Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, розмір заявлених кредиторських вимог у справі про банкрутство основного боржника не має правового значення під час визначення вимог до поручителя.
Враховуючи вищевикладене, те, що порука має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов'язання правову природу, а також те, що у межах розгляду справи про банкрутство основного боржника (ТОВ «Глобал Концентрейт») ним були визнані в повному обсязі вимоги щодо заборгованості за кредитним договором у сумі 20202005,47 грн перед кредитором, які були включені до реєстру вимог кредиторів, при цьому, розмір вимог обмежувався датою встановлення мораторію та відповідні вимоги були задоволені рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 09.07.2013 у справі №2117/5981/12, яке набрало законної сили 29.08.2013, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір пред'явлених кредиторських вимог до боржника поручителя має обмежуватися розміром кредиторських вимог, пред'явлених до боржника за основним зобов'язанням.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що доводи скаржника не спростовують висновків суду, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2025 у справі № 916/3220/25 - без змін.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена 06.03.2026.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська