ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/480/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури - Черніговська О.С.,
представники інших учасників в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025, ухвалене суддею Семенчук Н.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 30.09.2025
у справі № 915/480/25
за позовом: заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача:
1) ОСОБА_1 ;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр»;
про: витребування земельної ділянки,
У березні 2025 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (далі Рада) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехцентр» (далі ТОВ «Євротехцентр») та Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (далі ТОВ «МК-Трейд»), у якому просив суд усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом:
- визнання недійсним акту приймання-передачі майна, яке вноситься до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», від 19.03.2024 № 1 в частині передання земельної ділянки площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві (далі земельна ділянка), зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 22.03.2024 № 54239322).
- зобов'язання ТОВ «МК-Трейд» повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Ради земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка повністю входить у стометрову прибережну захисну смугу річки Південний Буг та віднесена до територій зелених насаджень загального користування, що в силу приписів земельного, водного, а також містобудівного законодавства виключає можливість її передачі з комунальної у приватну власність
Однак, на підставі рішення Ради від 16.09.2014, фактично незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду, передано її у приватну власність ОСОБА_1 (з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), який 15.10.2014 на підставі договору купівлі-продажу від продав її ТОВ «Євротехцентр», яке 19.03.2024 передало її до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд».
У позові Прокурор також зазначив, що оскільки рішення Ради фактично вичерпало свою дію фактом видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності від 06.10.2014, то підстави для заявлення позовної вимоги про визнання його незаконним та скасування є недоцільним, оскільки не призведе до поновлення прав територіальної громади міста Миколаєва. Це ж саме стосується і самого свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу №1624 від 15.10.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр». Отже, скасування рішення Ради, свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу є неефективним способом захисту порушених інтересів територіальної громади.
Водночас, для поновлення порушених прав територіальної громади міста Миколаєва необхідним та ефективним є заявлення позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також зобов'язання ТОВ «МК-Трейд» повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Ради земельну ділянку водного фонду, адже саме ці способи захисту, з урахуванням обставин справи, призведуть до припинення зареєстрованого права власності останнього набувача земельної ділянки та реєстрації права власності на неї за належним власником - територіальною громадою міста Миколаєва.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що Рада, будучі власником спірної земельної ділянки, обізнаною про виявлені порушення та маючи необхідні повноваження, протягом тривалого часу не зверталася до суду з відповідним позовом.
ТОВ «МК-Трейд» заперечувало проти задоволення позову, зазначаючи про його необґрунтованість та безпідставність, зокрема, що:
- встановлена статтею 60 Земельного кодексу України та статтею 88 Водного кодексу України стометрова ширина прибережної захисної смуги від урізу води великої річки носить безумовний (обов'язковий) характер стосовно земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів. Натомість, розміри та межі водоохоронних зон та прибережної захисної смуги у межах населених пунктів (на землях міст, селищ міського типу та сіл) встановлюються з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов забудови, існуючих на час їх встановлення. В разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, необхідно враховувати також конкретну ситуацію. Таким чином, твердження Прокурора про знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі є хибними внаслідок невірного застосування норм матеріального права та не підтвердження такого факту належними та допустимими доказами;
- у позові Прокурором одночасно поєднано вимоги віндикаційного та неготорного позову.
17.04.2025 від відповідача надійшла заява про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності.
В обґрунтування заяви відповідач посилався на те, що:
- 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі Закон № 4292-IX), яким внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України.
- статтю 261 ЦК України (початок перебігу позовної давності) доповнено частиною 8, відповідно якої перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.
- статтю 391 (захист права власності власника майна) доповнено частиною 2, відповідно до якої якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Відповідач зазначав, що оскільки Прокурором заявлено негаторний позов, у той час, як діючий закон вимагає розглядати такий спір саме на підставі статей 387 і 388 ЦК України, використовуючи принцип jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку для вирішення спору належні приписи юридичних норм, суд зобов'язаний розглянути цей спір як віндикаційний. Отже, при вирішенні цього спору позовна давність може бути застосована.
На думку відповідача, строк позовної давності почав свій перебіг з 03.10.2014 (дата передачі спірної земельної ділянки першому набувачу ОСОБА_1 ), натомість позов було подано прокурором лише в березні 2025, тобто більше ніж через 10 років.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, 25.04.2025 Прокурором подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд вилучити позову вимогу про визнання недійсним акту приймання-передачі земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд», зі скасуванням державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку - замінити на вимогу про витребування земельної ділянки на користь територіальної громади міста Миколаєва від ТОВ «МК-Трейд».
Ухвалою суду від 03.06.2025 вказану заяву прокурора прийнято до розгляду.
В подальшому, ухвалою суду від 19.08.2025 закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ «Євротехцентр» (у зв'язку з відмовою прокурора від позову в цій частині) та залучено ТОВ «Євротехцентр» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 у справі № 915/480/25 позов прокурора задоволено повністю. Витребувано на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Ради від ТОВ «МК-Трейд» земельну ділянку площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві.
Місцевий господарський суд дійшов наступних висновків:
- Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави (територіальної громади м. Миколаєва) і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту;
- матеріалами цієї справи підтверджено, що спірна земельна ділянка повністю входить у прибережну захисну смугу річки Південний Буг, а відтак вона взагалі не могла бути передана з комунальної у приватну власність, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- крім того, внаслідок затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки фактично відбулась незаконна зміна її цільового призначення, а саме затвердження відбулося без його обов'язкового погодження компетентними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвитку водного господарства;
- з огляду на те, що рішення Ради прийнято з численними порушеннями законодавства, то ОСОБА_1 не набув у законний спосіб право власності на землю, а отже не мав права розпоряджатись нею, у тому числі відчужувати на користь ТОВ «Євротехцентр». Відповідно, і ТОВ «Євротехцентр» не мало права розпоряджатись спірною земельною ділянкою та вносити її до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд»;
- досліджуючи критерій пропорційності втручання держави у право власності, суд зазначив, що усі набувачі спірної земельної ділянки в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що вона розташована у безпосередній близькості до урізу води річки Південний Буг, належить до земель водного фонду, і її отримання у власність є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. Вказане свідчить про їх недобросовісність.
Щодо строку позовної давності, суд зазначив наступне:
- підстав для застосування у спірних правовідносинах преклюзивного строку для витребування майна у добросовісного набувача (10 років) відсутні, оскільки відповідна норма стосується витребування майна саме від добросовісного набувача, яким відповідач не є;
- матеріали справи свідчать про те, що про незаконність відведення спірної земельної ділянки органи прокуратури дізналися лише у жовтні 2023 року, після завершення процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді. Водночас, ,будь-яких доказів протилежного відповідачем надано не було;
- разом з тим, суд зазначив і про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску Прокурором строку позовної давності. Суд врахував, що: з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені повноважень щодо проведення перевірок за додержанням і застосуванням законів, так званого «загального нагляду»; при первісному зверненні до суду прокурором було фактично заявлено негаторний позов (що станом на той час узгоджувалось з приписами закону та сталою судовою практикою, яка склалася з вирішення земельних спорів у подібних правовідносинах), до вимог якого не застосовуються строки позовної давності; разом із тим, 09.04.2025 (після звернення прокурора до суду та відкриття провадження у даній справі) набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача», внаслідок чого Прокурором подано до суду заяву про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду; таким чином, при підготовці та поданні позову у Прокурора виникало обґрунтоване очікування щодо належності обраного способу захисту - негаторного позову, до вимог якого не застосовуються строки позовної давності.
Враховуючи наведене, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність визнання причин пропуску строку позовної давності за заявою Прокурора поважними, відповідно, про необхідність захисту порушеного права позивача, як власника земельної ділянки.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «МК-Трейд» подавало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги посилається на наступне:
- Рада у даному випадку має бути відповідачем, оскільки саме вона, за твердженням прокурора, незаконно передала земельну ділянку водного фонду у приватну власність фізичної особи;
- доводи Прокурора про знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі є хибними внаслідок невірного застосування норм матеріального права та не підтвердження такого факту належними та допустимими доказами. Захисна смуга у межах населених пунктів встановлюється з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склалися;
- 09.04.2025 набрав чинності Закон № 4292-ІХ, яким доповнено ст. 164 ГПК України. Однак, при розгляді даної справи, після прийняття судом до розгляду заяви прокурора про зміну предмета спору на вимогу про витребування земельної ділянки, судом не було залишено позовну заяву без руху з метою надання строку для надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна;
- посилаючись на вказаний Закон № 4292-ІХ, скаржник вкотре зауважує і про пропуск строку позовної давності, зазначаючи, що позов було подано прокурором лише в березні 2025, тобто більше ніж через 10 років після першої передачі спірної земельної ділянки першому набувачу;
- судом не надано жодної оцінки поважності пропуску строку позовної давності саме позивачем - Радою. До того ж, вона не подавала відповідну заяву про визнання причин пропуску цього строку поважними.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
07.11.2025 матеріали цієї справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 за апеляційною скаргою ТОВ «МК-Трейд» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 у справі № 915/480/25 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 28.11.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 915/480/25 до розгляду на 20.01.2026 о 14:15 год.
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що:
- з огляду на характер спірних правовідносин, зміну законодавства, а також предмет та підстави заявленого позову, прокурор правомірно визначив Раду позивачем. Жодних вимог до Ради не заявлено, а тому процесуальних підстав зазначати її відповідачем у прокурора немає;
- прокурором підтверджено належними та допустимими доказами факт входження спірної ділянки у прибережну захисну смугу річки Південний Буг;
- крім того, за інформацією Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, спірна земельна ділянка віднесена до територій зелених насаджень загального користування;
- посилання відповідача на набрання чинності Закону № 4292-ІХ є безпідставними, оскільки позовна заява прокурора подана ще 26.03.2025, тобто до набрання ним чинності , а отже підстав для покладення судом на прокурора обов'язку, визначеного у ч. 6 ст. 164 ГПК України (внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірної ділянки) немає;
- до того ж, такий обов'язок виникає виключно у випадку витребування нерухомого майна від добросовісного набувача. Проте, прокурор у позові та в заяві про зміну предмету позову зазначав, що ТОВ «МК-Трейд» є недобросовісним набувачем. З вказаним погодився і суд при ухваленні судового рішення.
- частина 8 ст. 261 ЦК України, на яку посилається відповідач, вказуючи про початок перебігу позовної давності, не має зворотної дії в часі. Дата державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку не може бути початком перебігу строку позовної давності за нормою, якої на час набуття ним права приватної власності ще не існувало (ч. 8 ст. 261 ЦК України набрала чинності лише 09.04.2025).
Відзив на апеляційну скаргу від третіх осіб ( ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр») не надходили.
19.01.2026 від ТОВ «МК-Трейд» надійшла заява (вх. № 251/26) про участь його представника в усіх судових засіданнях у справі № 915/480/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 20.01.2026 задоволена.
В судове засідання 20.01.2026 з'явився прокурор та представник ТОВ «МК-Трейд», які надали пояснення по суті спору.
Представники ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр» в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судових засіданнях 20.01.2026 та 24.02.2026 оголошувались перерви, про що постановлялись відповідні протокольні ухвали.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 повідомлено учасників цієї справи, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги ТОВ «МК-Трейд» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 відбудеться 03.03.2026 о 13:45 год. Одночасно надано можливість представнику ТОВ «МК-Трейд» взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку «EasyCon».
В судове засідання 03.03.2026 з'явився Прокурор.
Представники ТОВ «МК-Трейд», ОСОБА_1 та ТОВ «Євротехцентр» в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Прокурор заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Ради, прокурор у позовній заяві зазначав, що Рада є належним власником та розпорядником спірної земельної ділянки водного фонду, відповідно, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з частинам 3, 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до частин 1, 5 статті 60 вказаного Закону територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації.
Частиною 8 ст. 60 вказаного Закону визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
В матеріалах цієї справи міститься лист (запит) Прокурора від 19.02.2025 № 51-50/2-1571ВИХ-24, адресований Раді (а.с.44 т.1), в якому прокурор повідомив про виявлені порушення земельного законодавства, зокрема, про незаконне вибуття спірної земельної ділянки водного фонду та необхідність її повернення у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва, та просив у строк до 06.03.2025 надати інформацію про вжиття відповідних заходів реагування на усунення порушень.
У відповідь на вищевказаний запит Прокурора, Рада листом від 06.02.2025 (а.с.63 т.1) повідомила Прокурора, зокрема, про те, що у зв'язку із відсутністю відповідного доручення міського голови, звернень виконавчих органів міської ради або комунальних підприємств, позов до ТОВ «МК-Трейд» щодо спірної земельної ділянки не пред'являвся та не запланований до пред'явлення.
24.03.2025 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Раді відповідне повідомлення, а 27.03.2025 звернувся до суду із відповідним позовом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи скаржника в цій частині.
Щодо доводів скаржника з приводу того, що 09.04.2025 набрав чинності Закон № 4292-ІХ, яким доповнено ст. 164 ГПК України, однак при розгляді даної справи, після прийняття судом до розгляду заяви прокурора про зміну предмета спору на вимогу про витребування земельної ділянки, судом не було залишено позовну заяву без руху з метою надання строку для надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, 09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-ІХ від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема, внесено зміни до статей 164, 174, 238 ГПК України, а також до статей 388, 390, 391 ЦК України, що передбачають нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі, - обов'язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.
Так, ст. 164 ГПК України доповнено частиною 6 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 2 ст. 174 ГПК України доповнено абз. 3 такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму».
Крім того, Законом № 4292-ІХ також доповнено ст. 390 ЦК України частиною 5 наступного змісту:
« 5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Колегія суддів зазначає, що з системного аналізу вказаних норм убачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.
При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Норми, які зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
З матеріалів цієї справи вбачається, що позовна заява подана прокурором до набрання чинності Законом № 4292-ІХ, а тому, остання і не могла містити доказів внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою вартості земельної ділянки на депозитний рахунок суду. Більш того, поданий прокурором позов є негаторним, а не віндикаційним.
25.04.2025 прокурором подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд замінити вимогу «про зобов'язання повернути земельну ділянку» (негаторний позов) на вимогу «про витребування земельної ділянки» (віндикаційний позов).
Ухвалою суду від 03.06.2025 вказану заяву прокурора прийнято до розгляду.
Водночас, колегія суддів зазначає, що із системного аналізу вищевказаних норм Закону № 4292-ІХ випливає, що внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою вартості земельної ділянки на депозитний рахунок суду є умовою ухвалення рішення по суті саме у справах про витребування від добросовісного набувача і не встановлює універсальної процесуальної умови прийняття позовної заяви та відкриття провадження у будь-якому віндикаційному позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
При цьому у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі ст. 387 ЦК України без застосування приписів ч. 5 ст. 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним).
Натомість, у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 14.01.2026 у справі №354/160/25, від 01.12.2025 у справі № 354/419/25, від 19.11.2025 у справі № 523/14914/24.
Доводи прокурора і його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади внаслідок неправомірних і недобросовісних дій її набувачів, зокрема і ТОВ «МК-Трейд». Тобто у цій справі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) прокурор звернувся з вимогою про витребування майна у ТОВ «МК-Трейд» саме як у недобросовісного набувача.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21 зазначив, що оскільки прокурор пред'явив позов про витребування нерухомого майна у недобросовісного набувача (останнього набувача), то приписи ч. 5 ст. 390 ЦК України, ч. 6 ст. 164, ч. 4 ст. 174 ГПК України у такому випадку не підлягають застосуванню.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що як при поданні позову, так і при поданні заяви про зміну предмета позову, у прокурора був відсутній обов'язок надавати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки).
Щодо суті спору.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, пунктами 6, 6.2. рішення Ради від 16.09.2014 «Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва» № 43/40 (а.с.28 т.1):
- затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:01:033:0027) загальною площею 938 кв.м. (під одно - та двоповерховою житловою забудовою), у тому числі 938 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Зазначено, що земельна ділянка згідно з додатком 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, має обмеження у використанні: - типу 05.01 - «водоохоронна зона» на земельну ділянку площею 938 кв.м. (п. 6 рішення);
- надано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 938 кв.м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (п. 6.2. рішення).
Відповідно до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с.35-38 т.1), а також висновку Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 09.04.2014 (а.с.39 т.1) вказана земельна ділянка має обмеження у використанні з кодом 05.01 - водоохоронна зона на всю площу 0,0938 га.
03.10.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, про що свідчить інформація з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.20 т.1).
15.10.2014 між ОСОБА_1 (Продавець) та ТОВ «Євротехцентр» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (а.с.40-41 т.2), відповідно до п. 1. якого ОСОБА_1 продав, а ТОВ «Євротехцентр» прийняло у власність земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (дев'ять), площею 0,0938 га. Земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 , виданого Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 06.10.2014, індексний номер: 27720355.
Кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200·01:033:0027.
Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., та зареєстрований в реєстрі за № 1624.
15.10.2014 за ТОВ «Євротехцентр» зареєстровано право власності на земельну ділянку, про що свідчить інформація з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.20 т.1).
Відповідно до акту № 1 від 19.03.2024 приймання-передачі майна, яке вноситься до статутного капіталу ТОВ «МК-Трейд» (а.с.59 т.1), ТОВ «Євротехцентр» передало, а ТОВ «МК-Трейд» прийнято у якості внеску до статутного капіталу загалом 16 земельних ділянок, у тому числі і земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по АДРЕСА_1 .
При цьому, з протоколу загальних зборів ТОВ «МК-Трейд» від 19.03.20245 № 3/2024 (а.с.60 т.1) вбачається, що за рахунок вищевказаного додаткового вкладу, ТОВ «Євротехцентр» увійшло і до складу учасників ТОВ «МК-Трейд» із часткою 99 % статутного капіталу вказаного товариства.
22.03.2024 за ТОВ «МК-Трейд» зареєстровано право власності на земельну ділянку, про що свідчить інформація з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.20 т.1).
22.03.2024 єдиним учасником ТОВ «Євротехцентр» прийнято рішення № 24/03-2 (а.с.62 т.1) про вихід із складу учасників ТОВ «МК-Трейд».
Водночас, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, викладеної у листі від 25.10.2023 № 2282/10 (а.с.51 т.1), земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об'єкту річки Південний Буг.
Крім того, листом від 23.01.2024 № 434/02.02.01-40/11/14/24 (а.с.29 т.1) Рада (у відповідь на запит Прокурора) надана викопіювання з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027.
Відповідно до вказаного викопіювання відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки складає 53 м., до північної - 83 м. (а.с.30 т.1).
Листом від 13.06.2024 за № 9032/12.01-12/12/7/24 (а.с.56 т.1) Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради повідомив Прокурора, що згідно з основним кресленням Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Ради від 18.06.2009 № 35/15, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 належить до території зелених насаджень загального користування.
Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації, викладеної у листі від 28.11.2023 № 1607/01.1-03/04 (а.с.574 т.1), землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. 3 Прикордонному, 9 у м. Миколаєві на розгляд Управління не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.
Листом від 21.11.2023 № 2520/10 (а.с.54 т.1) Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області Державного агентства водних ресурсів України також повідомив Прокурора, що ним не погоджувались упродовж 2013-2014 років проекти землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок по пров. Прикордонному третьому в м. Миколаєві.
З матеріалів цієї справи вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 відсутні будь-які об'єкти будівлі чи інженерні споруди, що підтверджується Актом № обстеження земельної ділянки від 31.01.2025 (а.с.32 т.1) та не заперечується учасниками цієї справи.
Також колегією суддів встановлено, як станом на час відведення спірної земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 (2014 рік), так і на станом на час ухвалення рішення судом, Радою не приймалось рішень щодо затвердження документації із землеустрою про затвердження проектів щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території м. Миколаєва.
Предметом позову у даній справі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) є вимога Прокурора витребувати спірну земельну ділянку від ТОВ «МК-Трейд» на користь Ради.
Як вже зазначалось, в якості підстав для задоволення позову прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка повністю входить у стометрову прибережну захисну смугу річки Південний Буг та віднесена до територій зелених насаджень загального користування, що в силу приписів земельного, водного, а також містобудівного законодавства виключає можливість її передачі з комунальної у приватну власність.
Задовольняючи позов Прокурора, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Щодо строку позовної давності, суд зазначив, зокрема, що про незаконність відведення спірної земельної ділянки органи прокуратури дізналися лише у жовтні 2023 року, після завершення процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.
Разом з тим, суд зазначив і про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску Прокурором строку позовної давності.
Насамперед колегія суддів зазначає, що законність/незаконність рішення Ради, відповідно законність/незаконність передачі спірної земельної ділянки у приватну власність, має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло саме на момент прийняття такого рішення.
Відповідно до п. є) ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній станом на момент прийняття Радою рішення від 16.09.2014 № 43/40) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких - землі водного фонду.
Частиною першою ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 статті 3 Водного кодексу України (тут і далі також в редакції, чинній станом на момент прийняття Радою рішення від 16.09.2014 № 43/40) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Згідно з п.п. а), б) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України).
Відповідно до наведеного у ст. 1 Водного кодексу України визначення, прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Частино першою ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (п. в) ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України).
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 88 Водного кодексу України та абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173.
За змістом положень ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
Статтею ст. 88 Водного кодексу України визначено, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (п. «ґ» ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України).
Частина друга ст. 59 Земельного кодексу України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).
Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у Земельному кодексі України немає.
Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.
Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води (постанови Верховного Суду від 16.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц та від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).
За таких обставин, земельна ділянка, що накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту річки Південний Буг не може бути передана у приватну власність, незважаючи на те, що Радою не був затверджений відповідний проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на території м. Миколаєва.
Частиною 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Так, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка повністю входить у стометрову прибережну захисну смугу річки Південний Буг прокурором надано суду інформацію Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області (лист від 25.10.2023 № 2282/10, а.с.51 т.1), а також додані до листа Ради від 23.01.2024 № 434/02.02.01-40/11/14/24 (а.с.29 т.1) геопросторові дані - викопіювання з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 (а.с.30 т.1), відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об'єкту річки Південний Буг, відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки складає 53 м., до північної - 83 м.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на спростування вказаних доводів та аргументів прокурора про те, що спірна земельна ділянка повністю входить у стометрову прибережну захисну смугу річки Південний Буг.
Фактично, позиція відповідача ґрунтується лише на відсутності затвердженої у встановленому законом порядку документації із землеустрою щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території м. Миколаєва.
Натомість, як вже зазначалось, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання у власність земельної ділянки (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).
Таким чином, керуючись стандартом більшої переконливості (за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний), колегія суддів доходить висновку про те, що докази, надані Прокурором на підтвердження обставин знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування цих обставин.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами та аргументами прокурора про те, що оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги, встановленої ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, абз. 2 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173, то вона (земельна ділянка) не може бути передана у приватну власність.
Колегія суддів зазначає, що вказані вище вимоги земельного та водного законодавства є доступними, чіткими, а наслідки їхньої дії - передбачуваними як для органу, який надав спірну земельну ділянку водного фонду у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що мало місце у даному випадку, так і для особи, яка, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважала за можливе спробувати отримати у власність таку ділянку для вказаної мети.
При придбанні майна, покупець має проявляти розумну обачливість, що є стандартною діловою практикою.
Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення законності / незаконності, можливості / неможливості набуття права власності на відповідне нерухоме майно.
Усі набувачі спірної земельної ділянки (як ОСОБА_1 , так і ТОВ «Євротехцентр» та ТОВ «МК-Трейд»), в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши щонайменшу розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована у безпосередній близькості до урізу води річки Південний Буг, відповідно, в межах її стометрової прибережної захисної смуги, а відтак і про можливі негативні наслідки та ризики у разі набуття права власності на таке майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 також зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що ні ОСОБА_1 , ні ТОВ «Євротехцентр», ні ТОВ «МК-Трейд» не є добросовісними набувачами спірного нерухомого майна.
Щодо способу захисту.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).
Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Віндикаційний позов - є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до ст. 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим.
Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інші).
Тобто, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі, то ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
У таких випадках порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння.
Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, у випадках, коли на певний об'єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об'єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою за наявності одночасно двох умов: 1) знаходження земельної ділянки у приватній власності не допускається в силу закону; 2) наявність зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок, в силу яких особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на них є неможливим в принципі.
Якщо ж хоча б одна з зазначених умов не дотримана, то наявність державної реєстрації права власності за порушником свідчить про заволодіння ним майном за принципом реєстраційного підтвердження володіння.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду зводиться до того, що, що ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним майном не призводять до заволодіння порушником таким майном за наявності одночасно двох умов: 1) закон прямо виключає можливість перебування відповідного майна у приватній власності, тобто встановлює імперативну заборону його приватизації чи іншого способу відчуження; 2) майно має очевидні, зовнішні, об'єктивні та видимі ознаки, які дозволяють особі, що діє розумно та обачливо, усвідомити неможливість набуття приватної власності на такий об'єкт у принципі.
Негаторний позов щодо земельної ділянки водного фонду опосередковується вимогою про повернення земельної ділянки її власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).
Рішення суду про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем (суб'єктом, на користь якого ухвалене судове рішення) права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, поданий прокурором позов був негаторним - про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання ТОВ «МК-Трейд» повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Ради земельну ділянку.
Вказаний спосіб захисту, з огляду на вищенаведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, є належним та ефективним.
Натомість, 25.04.2025 прокурором подано заяву про зміну предмету позову, в якій він просив суд замінити вимогу «про зобов'язання повернути земельну ділянку» на вимогу «про витребування земельної ділянки», яка є характерною ознакою саме віндикаційного позову.
Колегія суддів вважає, що суд помилково прийняв та розглянув змінені прокурором позовні вимоги, з огляду на наступне.
У частині 1 та пункті 4 частини третьої статті 162 ГПК передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Тож предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, з якою особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів та стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів (висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Предметом же спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт тощо, з приводу якого виник правовий конфлікт (спір) між позивачем і відповідачем.
Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, від 01.08.2019 у справі № 916/1743/18, від 14.09.2021 у справі № 909/243/18, від 29.01.2025 у справі № 127/17760/23 (провадження № 61-12756св24) тощо.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.
Водночас, зміна позивачем первинно обраного способу захисту на вказаний не є зміною предмета позову, оскільки вона не набуває нового матеріально-правового значення, а саме не трансформується у самостійну матеріально-правову вимогу, а лише уточнює спосіб виконання судового рішення у цій справі.
Отже, надана прокурором заява про зміну предмета позову фактично є заявою про зміну способу захисту порушеного права держави (територіальної громади), а не заявою про зміну предмета позову в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.
Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законом.
Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
За обставинами цієї справи, мета Прокурора спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Миколаєва), який не втратив володіння специфічним об'єктом цивільних відносин (земельною ділянкою водного фонду), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від ТОВ «МК-Трейд».
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).
Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ТОВ «МК-Трейд», колегія суддів розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «МК-Трейд» земельну ділянку як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Миколаєва за правилами негаторного позову.
Висновок про те, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально, а також про можливість суду розглядати вимогу про витребування (за правилами статей 387 і 388 ЦК України) як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді (за правилами статті 391 ЦК України) сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, які колегія суддів враховує при розгляді даної справи у відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу того, що діючий закон вимагає розглядати такий спір саме на підставі статей 387 і 388 ЦК України.
Так, Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною 2 такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Відтак, за змістом ч. 2 ст. 391 ЦК України (в редакції, чинній з 09.04.2025) негаторний позов не застосовується до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії щодо відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа приватної власності.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позов подано Прокурором 27.03.2025, тобто до набрання чинності Законом № 4292-IX (09.04.2025).
Під зворотною (ретроспективною) дією акта розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-IX встановлено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Тобто законодавець надав зворотну дію лише окремим положенням вказаного Закону: 1) в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна; 2) у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо нерухомого майна.
Водночас, вказаний припис не містить жодного нормативного встановлення зворотної дії у часі саме частини 2 ст. 391 ЦК України.
Тобто приписи ч. 2 ст. 391 ЦК України у даному випадку не мають зворотної дії в часі, а отже не є застосовними до позову Прокурора, що розглядається в межах даної справи, провадження у якій відкрито раніше, ніж вказаний Закон набрав чинності.
В іншому випадку, законодавцем було б визначено, що всі положення цього Закону, а не лише, як ним зазначено, в певній частині, мають зворотну дію в часі у справах відповідної категорії, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення по суті справи.
Щодо позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Натомість негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.
А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Такий підхід у судовій практиці також є досить усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц).
З огляду на те, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі, тобто заявлений Прокурором позов має розглядатися саме як негаторний, який, як зазначено вище, є єдиним належним способом захисту у спірних правовідносинах, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном.
Частиною третьою статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.
У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третьої статті 13, частина сьомої статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).
Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інших).
За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.
«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки.
«Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.
Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 752/14695/22.
За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідача
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений можливості звернутися в установленому законом порядку з позовними вимоги про відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 у справі № 915/480/25 підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної та резолютивної частин в редакції цієї постанови.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 у справі № 915/480/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2025 у справі № 915/480/25 викласти у наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 12/1; код ЄДРПОУ 41714688) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 938 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:033:0027 по пров. Прикордонному третьому, 9 у м. Миколаєві.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Трейд» (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 12/1; код ЄДРПОУ 41714688) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову.
Повернути Миколаївській обласній прокуратурі (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп., сплачений за платіжною інструкцією № 446 від 19.03.2025».
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена 06.03.2026.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
Судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська