27 січня 2026 р.Справа №160/979/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В., розглянувши заяву громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову по справі за позовом громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровський державний медичний університет про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровський державний медичний університет, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви від 26.01.2026 року, позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області номер 120312000006282 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянину Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте на підставі підпункту 1 пункту 63 Постанови Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 року;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відновити дію посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянину Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внести відповідні зміни до Єдиної інформаційно- аналітичної системи управління міграційними процесами відносно громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , або прийняти нове рішення з урахуванням правової оцінки суду та фактичних обставин справи;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області утриматися від вчинення будь-яких дій, спрямованих на примусове повернення, примусове видворення чи інше припинення законного перебування громадянина Турецької Республіки МЕХМЕТ АРАЗ (МЕХМЕТ НОМЕР_2 ) на території України - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Ухвалою суду від 21.01.2026 року позовна заява була залишена без руху та надано строк для усунення недолік позовної заяви.
26 січня 2026 року до суду надійшла заява про усунення недолік позовної заяви разом із уточненою позовною заявою.
Також, 26 січня 2026 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позву в якій позивач просить:
-зупинити дію Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області номер 120312000006282 про відкликання посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянину Турецької Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте на підставі підпункту 1 пункту 63 постанови Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 року;
-заборонити Головному управлінню Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та будь - яким іншим органам приймати рішення або вчиняти дії щодо примусового повернення чи примусового видворення позивача за межі України, а також створювати перешкоди у законному перебуванні позивача на території України до остаточного вирішення спору по суті.
Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначив, що оскаржуваним рішення відповідача було відкликано посвідку на тимчасове проживання на підставі підпункту 1 пункту 63 постанови Кабінету Міністрів України № 322 від 25.04.2018 року «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання», однак він фактично продовжує перебувати на території України на законних підставах, оскільки після відрахування з одного закладу вищої освіти він у встановлені строки був зарахований до іншого закладу вищої освіти, що підтверджується відповідними документами. Клопотання Дніпровського державного медичного закладу про відкликання посвідки на тимчасове проживання було подано із значним порушенням строків, а саме, понад дев'ять місяців після фактичного відрахування позивача, що суперечить принципам правової визначеності та належного врядування. Тому, у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза примусового повернення або примусове видворення позивача за межі України, що призведе до неможливості виконання майбутнього рішення суду. Крім того, вважає, що оскаржуване рішення має очевидні ознаки протиправності, що само по собі є самостійною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 151 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Заяву про забезпечення позову позивач обгрунтовує тим, що оскаржуване рішення має очевидні ознаки протиправності, тому невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідком заподіяння шкоди його правам та інтересам, істотно ускладнить їх відновлення або взагалі унеможливить. Отже на даний час існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, у зв'язку з чим для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суд зауважує, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, слід зазначити, що рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Однак, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19 та від 29.01.2020 у справі № 280/4367/19.
Варто також вказати, що підстави, які зазначає позивач у заяві про забезпечення позову є предметом майбутнього розгляду справи по суті, а тому, встановлення обставин законності прийняття/неприйняття відповідного рішення, дій/бездіяльності відповідача, їх оцінка повинна бути надана судом з урахуванням доказів та посилань, якими обґрунтовує відповідач свої заперечення та пояснень інших учасників справи, при розгляді справи по суті.
Згідно з ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч.1 ст.77 КАС України).
Виходячи з викладених заявником обставин та вищенаведених положень чинного законодавства, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки позивач не довів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст. 151 КАС України.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи наведені норми законодавства, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає до задоволення.
Згідно з частиною 5 статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 139, 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову по справі за позовом громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровський державний медичний університет про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена, оскарження не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 295 -297 КАС України.
Суддя І.В. Тулянцева