Номер провадження: 22-ц/813/1188/26
Справа № 496/2780/22
Головуючий у першій інстанції Портна О.П.
Доповідач Громік Р. Д.
18.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
11 липня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , з залученням третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області, в якому просить скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, визначити порядок виконання рішення суду відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 265 ЦПК України та судові витрати покласти на відповідача.
Свої вимоги мотивує тим, що позивачка є власницею житлового будинку та земельної ділянки площею 0,2024 га, кадастровий номер 5121085200:02:003:0588, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
До 2005 року біля вказаного житлового будинку під високовольтними лініями електропередач знаходилася недобудована споруда, між якою та парканом позивачки існує проїзд до будинку та земельної ділянки позивачки.
У листопаді 2021 року позивачці стало відомо про наявність помилок в Публічній кадастровій карті України, що унеможливлюють внесення до Державного земельного кадастру інформації про земельну ділянку позивачки відповідно до фактичних меж та конфігурації.
Крім того, з 2020 року між позивачкою та відповідачем існує спір щодо самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки - проїзду до земельної ділянки позивачки.
За результатами інвентаризації земельної ділянки позивачки та розгляду заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, 12.02.2022 року від кадастрового реєстратора Відділу №3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Волинській області позивачем було отримано Рішення №РВ-0700037822022 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) Державного земельного кадастру у зв'язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Рішення № РВ-0700037822022 було зазначено про наявність перетину земельної ділянки (кадастровий номер 5121085200:02:003:0588) з земельною ділянкою з кадастровим номером 5121085200:02:003:0646, власником якої є відповідач.
Також відповідно до викопіювання з публічної карти з мережі Інтернет, до земельної ділянки позивачки існує проїзд, який є землями загального користування (вулицею), однак зазначений проїзд включено в площу земельної ділянки відповідача. Відповідач виправити невідповідність фактичних меж земельної ділянки з відомостями Державного земельного кадастру не бажає.
Позивачка зверталася до Усатівської сільської ради щодо вирішення питання з відновлення проїзду до її земельної ділянки та вилучення його з власності відповідача, але отримала відповідь, що при приватизації земельної ділянки відповідачем Усатівська сільська рада Біляївського району не погоджувала відповідачу акт встановлення меж земельної ділянки.
Вирішити земельний спір позивачу з відповідачем не вдається. Наявність перетину земельних ділянок порушує право власності позивачки на земельну ділянку, а також включення проїзду (вулиці) в площу земельної ділянки відповідача створює позивачу перешкоди в користуванні своїм житловим будинком. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаними позовними вимогами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області про скасування державної реєстрації земельної ділянки задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5121085200:02:003:0646, площею 0,0451 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо такої земельної ділянки (номер запису про право власності/довірчої власності: 24488683, дата та час державної реєстрації: 18.01.2018, 10:24:05, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1467200451210). В іншій частини відмовлено у задоволенні позовних вимог. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992,40 гривень.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване судове рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позовних вимог. Окрім того суд не звернув увагу на відсутність повідомлення сторони відповідача та його представника про дату та час розгляду справи.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що ні ОСОБА_1 , ні його представник не були сповіщені про судове засідання, призначене на 11 листопада 2024 року, так як матеріали справи не містять жодних доказів направлення судових повісток стороні у справі.
Колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи положення п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_2 необхідно відмовити з огляду на таке.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Апеляційним судом встановлено, що власницею житлового будинку та земельної ділянки площею 0,2024 гектарів, кадастровий номер 5121085200:02:003:0588, наданої для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), є ОСОБА_2 , що підтверджується копіями Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.06.2016 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1-887, право власності за яким зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2016 року, номер запису: 14946348, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 946637751210, та Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13.06.2016 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області, зареєстрованого в реєстрі № 1-890, право власності за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.06.2016 року, номер запису про право власності: 14946617, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 672838451210. (а.с. 11, 12, 13, 14-15)
Власником земельної ділянки площею 0,0451 гектарів, кадастровий номер 5121085200:02:003:0646, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, № інформаційної довідки: 300969608 від 22.02.2022 року, право власності в якому за відповідачем зареєстровано 18.01.2018 року, номер запису про право власності: 24488683, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1467200451210, на підставі відомостей з ДЗК, серія та номер: 725302, виданий 18.01.2018 року, видавник: Державний земельний кадастр; заяви про поділ земельної ділянки, серія та номер: 1208, виданий 19.08.2017 року, видавник: ПН Гуменюк А.М.; рішення виконавчого комітету місцевої ради депутатів, серія та номер: 207, виданий 30.08.2017 року, видавник: виконавчий комітет Усатівської сільської ради. (а.с. 16)
Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9900937312022 від 05.07.2022 року, земельна ділянка площею 0,0451 гектарів, кадастровий номер 5121085200:02:003:0646, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , має обмеження у використанні, а саме: вид обмеження: охоронна зона навколо (уздовж) об'єкта енергетичної системи; строк дії обмеження: безстроково. (а.с. 17-18)
2021 року на замовлення ОСОБА_2 . Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТР ПРИВАТИЗАЦІЇ» виготовлена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 19-90).
З Плану меж земельної ділянки позивачки, складеного за результатами зйомки, вбачається перетин земельної ділянки позивачки з земельною ділянкою відповідача. Окрім цього, також вбачається перетин земельної ділянки відповідача з суміжною земельною ділянкою ОСОБА_3 (а.с. 91, 121).
Рішенням № РВ-0700037822022 державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.02.2022 року, позивачці відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв'язку з розташуванням в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (а.с. 92).
Листом № 1058 від 12.06.2020 року Усатівською сільською радою Біляївського району Одеської області повідомлено позивачку, що сільська рада не погоджувала акт встановлення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , де вони є суміжним землевпорядником. (а.с. 93, 120).
Проїзд та межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається також з фотофіксації. (а.с. 94, 95, 96).
18 вересня 2006 року Біляївським районним відділом земельних ресурсів Одеської області на ім'я ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 21.02.2006 року Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1-445, був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку (серія та номер нечитабельні), яким підтверджувалося право власності на земельну ділянку площею 0,0766 гектарів, кадастровий номер 5121085200:02:003:0093, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 164-165).
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що фактично спірні правовідносини стосуються захисту прав сусідніх землекористувачів на землю, визначення накладення меж сусідніх земельних ділянок.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
У позовній заяві ОСОБА_2 вважає, що саме по собі скасування державної реєстрації земельної ділянки поновить порушене її право землекористувача.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації це право не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (пункти 121-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22).
Колегія суддів зауважує, що між сторонами фактично існує спір щодо меж сусідніх земельних ділянок, зокрема в частині площі їх накладення. Жодна із сторін не оспорює наявність в іншої права на відповідні об'єкти, як такі, водночас питання постає саме у фактичних межах земельної ділянки та накладення двох земельних ділянок одна на одну.
За змістом частин першої, другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення наведених норм земельного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №362/884/16-ц (провадження № 61-18682св18) зазначено: «Відповідно до роз'яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку. Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постановах від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15».
Аналогічні правові висновки про належний спосіб захисту порушеного права викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №369/4912/18.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовної заяви.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування аварійних (екстренних відключень без застосування графіків) відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 09 березня 2026 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки, відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 березня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева