Номер провадження: 22-ц/813/168/26
Справа № 947/28876/19
Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.
Доповідач Громік Р. Д.
18.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторух сервіс», ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.
Короткий зміст позовних вимог.
22 листопада 2019 року представник ТОВ «Авторух Сервіс» та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просили:
- стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авторух сервіс» матеріальну шкоду у розмірі 40 400 гривень.
- стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.
- стягнути за відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авторух сервіс» 109 800 гривень в якості упущеної вигоди.
- стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 403 грн, пов'язані з розглядом справи.
Позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги тим, що 25 травня 2019 року о 10:03 годині, при в'їзді на територію за адресою: м. Одеса, вул. Одарія, 2, стояв автомобіль - евакуатор «Mitsubishi Fuso Canter», державний номер НОМЕР_1 , на платформу якого заїжджав екскаватор гусеничний марки Kobelco SK30URномерний знак НОМЕР_2 - 00322, з піднятим вперед ковшем. В цей час автобус марки «Mersedes Benz 0560», державний номер НОМЕР_3 знаходився справа від евакуатора та зупинився, водій автобуса впенившись в безпечності руху та тільки після того поновив рух.
У момент, коли автобус зрівнявся з автомобілем-евакуатором, відповідачем ОСОБА_3 стрімко здійснено розворот ковша вправо, та як наслідок нанесено удар по верхній частині переднього скла автобуса. Внаслідок чого була завдана матеріальна шкода. Відповідачами було відмовлено у сплаті вартості розбитого скла.
06 вересня 2019 року постановою Одеського апеляційного суду постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.07.2019 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності скасовано. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України закрито згідно п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП України у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Експертним висновком №10601190 від 11.06.2019 року встановлено, що автобус має групу пошкоджень у лівій верхній частині переднього скла, який відображає динамічну контактну взаємодію з об'єктом, що має виступаючу косо орієнтовану слідообразну кромку імовірно покриту продуктами корозії металу або іншою речовиною схожого кольору, що впливав в напрямку спереду назад і кілька справа наліво відносно поздовжньої осі Автобуса.
Експертним висновком №103-19 встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mersedes Benz 0560», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , внаслідок ДТП становить 40 400 гривень.
Таким чином, загальна сума матеріального збитку, заподіяного позивачеві в результаті винних дій відповідача, склала 40 400 гривень.
Заподіяна моральна шкода позивачу ОСОБА_2 виражається в тому, що у нього, внаслідок ДТП, погіршився емоційний стан здоров'я, як наслідок пережитих негативних емоцій.
Неправомірні дії відповідачів завдали моральної шкоди, яка також полягає в тому, що упродовж декілька місяців після пошкодження майна, водій ОСОБА_2 відчував постійні нервові переживання, стривоженість та дискомфорт від того, що довелося доводити свою невинуватість через безпідставне його звинувачення в протоколі поліцією. У результаті доведення в суді своєї невинуватості постійно проявлялися емоційні спалахи, нервові переживання.
Враховуючи характер та обсяг душевних страждань позивача ОСОБА_2 , які він зазнав в зв'язку зі ДТП та враховуючи його стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його житті, позивач визначає розмір причиненої йому моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року позовні вимоги ТОВ «Авторух сервіс», ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторух сервіс» матеріальну шкоду у розмірі 40 400 гривень. Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10000 гривень. Стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авторух сервіс» судовий збір у розмірі 2 403 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що:
1)в момент зіткнення 25.05.2019 року автобуса марки «Мерседес-Бенц,0560» р/н НОМЕР_4 (власник ТОВ «Авторух сервіс») із ковшом екскаватору марки “Кobelco SK30UR», р/номер НОМЕР_5 (PR-00322) роботи на платформу автомобіля «Mitsubishi Fuso Canter», р/н НОМЕР_6 ) завершено не було;
2)між діями водіїв ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , власника транспортних засобів ОСОБА_1 і завданою 25.05.2019 року шкодою для майна ТОВ «Авторух сервіс» відсутній причинний зв'язок.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення першої інстанції оскаржується у задоволеній частині, а тому підлягає перегляду виключно у цій частині.
Так, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача ТОВ «Авторух сервіс» матеріальної шкоду у розмірі 40 400 грн., оскільки саме така сума необхідна для відновлення пошкодженої речі відповідно до висновка експерта.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої позивачу ОСОБА_2 в результаті ДТП, яка виникла з вини відповідачів, суд вважав, що розмір моральної шкоди слід визначити у розмірі 1 000 гривень, який підлягає стягненню з відповідачів на користь ОСОБА_2 .
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (стаття 281 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 11 березня 2020 року адвокат Лошакова Ю.С., яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , подала відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 139-179).
Крім того судом першої інстанції не постановлена ухвала про заочний розгляд справи. Також судом першої інстанції проігноровано обставину подання відзиву відповідачем ОСОБА_1 і винесено заочне рішення за відсутності підстав, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції порушив порядок розгляду справи та постановив заочне рішення за умов, коли таке не вбачалось можливим, що є порушенням норм процесуального права та права відповідачів на доступ до правосуддя, а тому рішення першої інстанції підлягає скасуванню.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що 03 червня 2019 року старшим інспектором ВРОН ДТП УПП в Одеській області ДПП старшим лейтенантом поліції Смолінської Н.О. у відношенні ОСОБА_2 був складений протокол серії ОБ №175096 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
З даного протоколу вбачається, що 25 травня 2019 року о 10 годині 03 хвилин в м. Одесі по вул. Одарія на проти будинку 2 водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Mercedes Benz 0560 номерний знак НОМЕР_4 , перед початком руху не впевнився в безпечності, в результаті чого допустив зіткнення з ковшем гусеничного екскаватора Kobelco SK36UR номерний знак НОМЕР_5 , який був погружений на вантажну платформу Mitsubishi Fuso Cater номерний знак НОМЕР_6 . В результаті зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху.
Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 384,20 грн.
На дану постанову суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2019 року та провадження у справі закрити за відсутністю події і складу правопорушення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2019 року скасовано. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України).
За змістом вказаної норми з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 226/817/19 (провадження № 61-6327св20) вказано, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) касаційний суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №757/31237/18.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу (вантажна платформа TYBFE74BE4DU02787 д.н. НОМЕР_6 ), а також екскаватора гусеничного (реєстраційний номер НОМЕР_5 ) (т.1, а.с.150,151).
Водночас водіями відповідних транспортних засобів під час ДТП були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Колегія суддів зазначає, що стороною позивача не доведено наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також дане заперечується самою стороною відповідача ОСОБА_1 .
Також береться до уваги той факт, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 25 вересня 2019 року (види діяльності: 4941 Вантажний автомобільний транспорт (основний); 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 63.99 Надання інших інформаційних послуг; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів; 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устаткування; 52.51 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками), а саме ДТП було 25 травня 2019 року. Даний факт виключає можливість оформлення ОСОБА_1 трудових відносин з фізичними особами загалом.
Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (стаття 1167 ЦК України).
Порядок і умови відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, визначені статтями 1187, 1188 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1188 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки кожному з їх володільців за рахунок іншого із них.
Відповідно до цієї статті шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
При цьому вина у завданні шкоди, згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.
Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 522/11610/15-ц (провадження № 61-13624св18), в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року в справі № 344/9572/16-ц (провадження № 61-17552св18), в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі справа № 345/4614/16-ц (провадження № 61-31818св18) та інших.
Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, за відсутності встановлення вини учасників ДТП, яке сталося за взаємодії джерел підвищеної небезпеки, до моменту розгляду в суді справи про відшкодування відповідної шкоди, суд, який розглядає справу зобов'язаний установити усі вищезазначені обставини ДТП, зокрема винну особу або ступінь вини кожного з учасників ДТП, для правильного застосування статті 1188 ЦК України.
В даній справі відбулось зіткнення двох джерел підвищеної небезпеки і кожна сторона звинувачує одна одну в порушенні ПДР і завданні шкоди.
Пред'явлення позову одним із власників/користувача джерела підвищеної небезпеки до іншого не надає йому перевагу у змагальності сторін і не звільняє від обов'язку доведення своїх позовних вимог.
Відповідно до роз'яснень даних в п.4 Постанови Пленуму ВСС України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції взагалі не оцінював питання відповідності дій відповідача ОСОБА_3 вимогам Правил дорожнього руху.
Основним доводом винуватості ОСОБА_3 позивачі зазначають порушення Правил охорони праці під час вантажно-розвантажувальних робіт, які затверджені Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 19.01.2015 №21.
Апеляційний суд звертає увагу, що застосування Правил охорони праці під час вантажно-розвантажувальних робіт, які затверджені Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 19.01.2015 №21, у даній цивільний справі не застосовуються з огляду на таке.
Як зазначено у Загальних положеннях: ці Правила поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності та організаційно-правової форми, які в процесі своєї діяльності виконують вантажно-розвантажувальні роботи, навантаження (розвантаження) або вивантаження (далі - вантажно-розвантажувальні роботи).
Однак доказів того, що ОСОБА_3 є суб'єктом господарювання (зокрема фізичною особою-підприємцем) стороною позивача не надано.
Сам по собі факт закриття провадження відносно ОСОБА_2 у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП не свідчить про автоматичне визнання винуватим ОСОБА_3 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди.
Наданий позивачами висновок експерта №103-19 по дослідженню автомобіля Мерседес-Бенс 0560 р.н. НОМЕР_4 , який складений 25.06.2019, визначав виключно питання вартості матеріального збитку завданого досліджуваному транспортному засобу внаслідок ДТП 25.05.2019, однак не встановлював причинно-наслідкового зв'язку із діями учасників ДТП. Інших доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку у діях ОСОБА_3 та ДТП стороною позивача не надано.
Колегія суддів зазначає, що частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що позивачами у справі не доведено, що відповідачем ОСОБА_3 були порушені права та інтереси за захистом яких вони звернулись до суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування аварійних (екстренних відключень без застосування графіків) відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 09 березня 2026 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторух сервіс», ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 09 березня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда