Справа №760/5378/26
1-кс/760/2995/26
(повний текст)
4 березня 2026 року місто Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
підозрюваного ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання, що внесене ним в рамках досудового розслідування, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024110000000031 від 18.01.2024, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, -
Як вбачається зі змісту поданого клопотання, захисник просить змінити підозрюваному ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання, посилаючись на належну процесуальну поведінку підозрюваного після внесення застави, відсутність порушень покладених на нього обов'язків, а також на нові обставини, які, на думку сторони захисту, свідчать про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Водночас із самого клопотання вбачається, що ухвалою слідчого судді від 24.03.2025 до підозрюваного було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням альтернативної застави у розмірі 9 992 400 грн, а вже 25.03.2025 підозрюваного звільнено з-під варти у зв'язку з внесенням цієї застави. Надалі строк дії обов'язків, покладених на підозрюваного у зв'язку із застосуванням застави, неодноразово продовжувався, у тому числі ухвалою від 23.02.2026 до 23.04.2026 включно.
Отже, на момент розгляду клопотання підозрюваний не перебуває під запобіжним заходом у виді тримання під вартою, а перебуває під запобіжним заходом у виді застави з покладеними на нього процесуальними обов'язками.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений та його захисник мають право подати клопотання про зміну запобіжного заходу, у тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу. Разом із тим саме по собі подання такого клопотання не означає наявності підстав для його задоволення, оскільки слідчий суддя при його розгляді зобов'язаний з'ясувати, чи справді відпала потреба у чинному запобіжному заході, чи змінилися обставини, які зумовили його застосування, і чи є належним предметом розгляду той запобіжний захід, змінити який просить сторона захисту
За змістом ст. 182 КПК України застава є самостійним запобіжним заходом і полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків. Саме правова природа застави як майнової гарантії належної процесуальної поведінки означає, що вона не є символічною чи декларативною формою процесуального примусу, а виступає реальним механізмом забезпечення явки особи, дотримання нею встановлених судом обмежень та недопущення ухилення від кримінального провадження.
Крім того, згідно зі ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а з моменту такого звільнення вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави. Отже, закон прямо встановлює процесуальний наслідок внесення застави: припиняється фактичне застосування тримання під вартою як запобіжного заходу, а натомість починає діяти інший запобіжний захід - застава.
Саме тому прохальна частина клопотання захисника, в якій ставиться питання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання, не відповідає фактичному та процесуальному становищу підозрюваного. Після внесення застави і звільнення особи з-під варти предметом можливого перегляду може бути запобіжний захід у виді застави або покладені в межах цього заходу обов'язки, але не той запобіжний захід, який уже не діє.
Такий підхід узгоджується і з практикою Верховного Суду. В офіційному огляді практики Касаційного кримінального суду зазначено, що коли слідчий суддя застосовує тримання під вартою та одночасно визначає розмір застави, застава є альтернативним запобіжним заходом і невід'ємною частиною відповідного судового рішення. Верховний Суд також виходить із того, що поняття застосування запобіжного заходу охоплює не лише його первісне обрання, а й випадки зміни на інший запобіжний захід, коли суд фактично обирає інший захід. Тобто для належного вирішення питання необхідно чітко встановити, який саме запобіжний захід діє на момент розгляду, і лише цей захід може бути предметом зміни.
Доводи захисника про те, що підозрюваний з моменту внесення застави належно виконує покладені на нього обов'язки, прибуває за викликами, не ухиляється від органу досудового розслідування та суду, не впливає на свідків і не перешкоджає кримінальному провадженню, самі по собі не спростовують необхідності подальшого застосування застави. Навпаки, ці доводи підтверджують, що чинний запобіжний захід досягає своєї процесуальної мети. Із клопотання сторони захисту прямо вбачається, що саме після внесення застави підозрюваний не допустив жодного порушення покладених на нього обов'язків. Отже, зазначена захистом належна поведінка існує не поза дією застави, а саме в умовах її застосування.
У цьому аспекті слідчий суддя виходить із того, що причинно-наслідковий зв'язок між внесенням застави та належною процесуальною поведінкою особи не може ігноруватися. Якщо особа не переховується від суду, з'являється за викликами та виконує покладені обов'язки після того, як до неї застосовано заставу і роз'яснено наслідки її невиконання, то це свідчить не про зайвість застави, а про її ефективність. Інше тлумачення фактично означало б, що будь-який належно діючий запобіжний захід слід скасовувати лише тому, що він виявився ефективним.
Такий підхід суперечив би самій природі запобіжних заходів, визначеній у ст. 177 КПК України, адже їх завдання полягає саме у забезпеченні виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і запобіганні ризикам, а не в очікуванні їх порушення як умови для визнання заходу виправданим.
Стаття 194 КПК України вимагає від суду під час вирішення питання про запобіжний захід оцінити наявність обґрунтованої підозри, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також недостатність застосування більш м'яких заходів для їх запобігання. Однак під час подальшого розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу ця ж логіка працює у зворотному напрямі: суд має встановити не абстрактну можливість застосування більш м'якого заходу, а реальне відпадання потреби у чинному заході. Якщо чинний захід забезпечує належну поведінку підозрюваного, а наведені стороною захисту обставини лише фіксують відсутність порушень під час дії цього заходу, то такі обставини ще не доводять, що той самий результат буде досягнуто після усунення майнового стримувального чинника, яким є застава.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що за змістом п. 3 ст. 5 Конвенції звільнення особи може бути обумовлене гарантіями її явки до суду. У рішенні у справі Neumeister v. Austria Суд прямо виходив із того, що метою застави є забезпечення явки обвинуваченого до суду. У справі Mangouras v. Spain ЄСПЛ підтвердив, що застава є допустимим інструментом забезпечення належної процесуальної поведінки, а її розмір оцінюється крізь призму того, чи здатний він реально гарантувати явку особи та досягнення законної процесуальної мети.
Із практики ЄСПЛ також випливає, що при оцінці необхідності подальшого обмеження свободи національний суд повинен наводити «релевантні та достатні» підстави, а також перевіряти, чи можуть цілі провадження бути досягнуті менш суворими заходами. Саме тому в цій справі вирішальним є не саме по собі абстрактне посилання захисту на можливість особистого зобов'язання, а перевірка того, чи доведено, що чинна застава перестала бути необхідною. Такого доведення суду не надано. Навпаки, наведені стороною захисту факти підтверджують, що застава працює як ефективна гарантія явки і належної процесуальної поведінки.
Посилання захисника на позитивні характеристики особи підозрюваного, його місце роботи, соціальну інтегрованість, участь у діяльності підприємства, що має важливе значення для економіки, оборонної сфери та критичної інфраструктури, а також на благодійну допомогу, що надається у зв'язку з воєнним станом, слідчий суддя оцінює як дані, що характеризують особу, однак вони не спростовують чинності та необхідності саме застави. Ці дані можуть мати значення для оцінки пропорційності запобіжного заходу, але самі по собі не свідчать, що ризики, для нейтралізації яких застосовано заставу, зникли настільки, що майнова гарантія більше не потрібна.
Слідчий суддя також бере до уваги, що у клопотанні захисник фактично пов'язує відсутність переховування підозрюваного з власною тезою про можливість застосування особистого зобов'язання. Проте такий висновок є припущенням. Реально встановленим у справі є інше: підозрюваний не переховується саме за умов дії застави, наявності ризику звернення значної суми коштів у дохід держави та чинності процесуальних обов'язків, які неодноразово продовжувалися судом.
Саме це і свідчить, що застосований запобіжний захід залишається дієвим та адекватним.
За таких обставин слідчий суддя доходить висновку, наведені у клопотанні обставини не спростовують необхідність існування чинного запобіжного заходу, а, навпаки, підтверджують, що він належним чином забезпечує виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, унаслідок чого підозрюваний і не переховується від суду та органу досудового розслідування.
У зв'язку з цим клопотання захисника про зміну запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Виходячи із зазначеного, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст оголошується 9 березня 2026 р.
Слідчий суддя: ОСОБА_1