Справа № 473/6265/25
Номер провадження 1-кп/473/101/2026
іменем України
"09" березня 2026 р. місто Вознесенськ
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судових засідань ОСОБА_2 ,
учасники процесу:
прокурор ОСОБА_3 ,
обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_6 ,
захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Вознесенська кримінальне провадження №12025152190000777 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
Прокурор підтримала клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вказавши, що продовжує існувати ризик переховування обвинувачених від суду, натомість як завершити розгляд провадження до закінчення строку запобіжного заходу не можливо.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його адвокат ОСОБА_6 просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Так ОСОБА_4 пояснив, що покази на слідчому експерименті він надавав неправдиві, оскільки вчинив це під тиском з боку поліції. Окрім того вказав, що він не вчиняв ніяких дій разом із ОСОБА_5 , обмовив останнього, так як поліцейські казали, що відпустять його додому.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його адвокат ОСОБА_7 просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора через зменшення ризику переховування від суду, так як ОСОБА_5 має дружину та дітей, яких має утримувати. Адвокат вказав, що якщо суд встановить такий ризик, то стосовно його клієнта слід застосувати домашній арешт у визначений час доби.
ОСОБА_5 стверджував, що вчинив правопорушення сам, а потерпілий перебував у стані сп'яніння, тому помилково вказав, що нападників було двоє.
Вирішуючи клопотання щодо запобіжного заходу суд враховує, що відповідно до ст.199 КПК України:
«3. Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
4. Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
5. Суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою».
На думку суду ризик переховування обвинувачених від суду не зменшився, оскільки їм пред'явлено обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого за попередньою змовою та в умовах воєнного стану. Обвинувачені хоча і мають родини та постійне місце проживання, проте це не утримало їх від можливого вчинення правопорушення, у вчиненні якого вони наразі обвинувачуються.
Так обставини, які суд повинен враховувати при обранні запобіжного заходу, містяться у ст.178 КПК України, та закон чітко не розкриває критеріїв, за якими можна встановити наявність чи відсутність кожного конкретного ризику, в тому числі переховування від правосуддя.
Так само КПК не розкриває зміст того, що слід вважати «достатніми підставами», залишаючи це на суб'єктивну оцінку суду.
Особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного чи обвинуваченого, а превентивно як гарантія настання правосуддя в майбутньому.
При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що підозрюваний/обвинувачений може спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.
Стосовно ризику (небезпеки) переховування від суду (як однієї з підстав застосування запобіжних заходів, передбаченої п.1 ч.1 ст.177 КПК), слід зауважити, що застосування запобіжного заходу, який оптимально відповідає конкретним обставинам кримінального провадження, багато у чому визначається характером (властивостями вчиненого злочину), одним з яких є тяжкість пред'явленого обвинувачення.
Необхідність врахування даного фактору зумовлена тим, що залежно від тяжкості обвинувачення залежить покарання, яке обвинувачений зобов'язаний буде понести (у разі визнання його винним).
Зокрема у п.2 ч.1 ст.178 КПК України вказано, що при оцінці відповідних ризиків (перелічених у ч.1 ст.177 КПК) слід враховувати зокрема тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною в інкримінованому правопорушенні.
При вирішенні питання про продовженні запобіжного заходу суд відповідно до вимог ст.178 КПК України перевіряє вагомість доказів про тяжкість покарання, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, які забезпечать належну процесуальну поведінку особи під час судового розгляду.
Відповідно до ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
Тому рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п.3 ст.5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження.
У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст.5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Водночас Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Також ЄСПЛ в своєму рішенні від 24.01.2026 року у справі «Тандир та інші проти України» визнав, що тримання колишнього судді Макарівського районного суду Київської області під вартою без визначення застави порушило європейські стандарти свободи та безпеки.
Отже в даному провадженні з метою забезпечення права обвинувачених на можливість застосування альтернативних запобіжних заходів має бути вирішено питання про заставу.
Судом на даному етапі судового розгляду встановлено наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України. Тому обраний обвинуваченим запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 утримуються під вартою тривалий час, а саме з 09 жовтня 2025 року, а тому має бути вирішено питання про можливість застосування стосовно них застави при вирішенні питання про продовження тримання під вартою.
Так ч.3 ст.183 КПК України визначено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Ч.4 та ч.5 ст.182 КПК України визначено, що розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб..
З огляду на тяжкість пред'явленого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачення, їх майнового та сімейного стану, відсутність непогашених судимостей, суд вважає за необхідне визначити заставу, альтернативну триманню під вартою, у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2026 році, а саме (3328 гривень для працездатних громадян х 20 = 66 560 грн.).
Відсутні підстави для того аби не визначати обвинуваченому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заставу, альтернативну триманню під вартою, оскільки згідно із п.1 ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право, а не обов'язок не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Щодо наданих обвинуваченими показів під час розгляду клопотання прокурора, то вони не можуть бути оцінені судом до моменту постановлення вироку згідно із вимогами ст.94 КПК України.
Пояснення ОСОБА_4 про можливі порушення його права на захист під час допиту слідчим не підтверджено, оскільки згідно із протоколом затримання від 09.10.2025 року його затримання відбувалося за участю захисника ОСОБА_6 , про що у справі є відповідне доручення від 09.10.2025 року
Керуючись ст.ст.331, 369-372 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці до 06 травня 2026 включно.
Визначити обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розмір застави, альтернативної триманню під вартою, а саме 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 грн.
В разі внесення застави обвинуваченим або іншими особами покласти на обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися з населеного пункту, в якому вони проживають, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання на території України.
В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу на більш м'який та про відмову в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 - відмовити.
Ухвала про продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Суддя ОСОБА_1