Провадження № 2-з/470/3/26
Справа № 470/163/26
09 березня 2026 року с-ще Березнегувате
Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Лусти С.А.,
за участю секретаря судового засідання Дячук А.А.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
06 березня 2026 року заявник через свого представника адвоката Розніна В.А. звернувся до Березнегуватського районного суду Миколаївської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.
В позові зазначив, що 01 червня 2025 року відповідач взяв у нього в борг грошові кошти, в сумі 28700 доларів США, під 3% щомісяця, зі строком повернення до 01 вересня 2025 року. Зобов'язання з повернення коштів відповідач не виконав, грошові кошти та проценти за їх користування не повернув, а тому позивач просив суд стягнути з нього на його користь заборгованість за позикою, в розмірі 36966,16 доларів США, з яких 28700 доларів США основний борг, 7832,32 доларів США проценти за користування позикою та 433,84 доларів США три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Крім того просив стягнути з відповідача витрати на оплату судового збору, в розмірі 12849,44 грн. та професійної правничої допомоги, в розмірі 45000,00 грн., докази на підтвердження яких будуть надані за результатами розгляду справи.
Того ж дня заявник через свого представника адвоката Розніна В.А. звернувся до Березнегуватського районного суду Миколаївської області із заявою про забезпечення вказаного позову, у якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу та знаходяться на його рахунках у банківських установах, а також рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачу, в межах суми позики, що становить 1606179,65 грн.
Перевіривши матеріали заяви про забезпечення позову та доданих до неї документів, суд дійшов наступного.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Так з матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за позикою, на підтвердження яких надано відповідні докази, зокрема копію розписки відповідача про отримання у борг від позивача грошових коштів, у розмірі 28700 доларів США під 3 відсотки, строком до 01 вересня 2025 року.
У заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання зобов'язання за позикою, при цьому активно витрачає кошти на ведення підприємницької діяльності, має у власності значну кількість транспортних засобів та у випадку задоволення позову судом, може швидко відчужити належне йому майно.
До позовної заяви позивачем додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 березня 2026 року, де маються дані про реєстрацію відповідача як фізичної особи-підприємця з видами економічної діяльності, зокрема, вирощування зернових культур, оптова торгівля зерном та вантажний автомобільний транспорт. Також позивачем надано докази перебування у власності відповідача певного рухомого майна (транспортні засоби, причепи) та нерухомого майна (житловий будинок, земельна ділянка).
За такого, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд доходить висновку про необхідність забезпечення позову, шляхом накладення арешту саме на рухоме майно відповідача, без заборони користування таким майном, оскільки воно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, через фактичне залишення у володінні власника та обмеження лише можливості розпоряджатися ним.
Зазначене кореспондується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14- 729цс19).
Оскільки предметом спору є стягнення боргу за позикою, розмір якого складає 36966,16 доларів США, є підстави вважати, що вид забезпечення позову - накладення арешту на рухоме майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами, а тому підстав для накладення арешту на нерухоме майно, суд не вбачає.
Стосовно арешту грошових коштів відповідача, які знаходяться на його банківських рахунках, то за вимогами частини 1 статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову" роз'яснено судам, що при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовних вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018).
Будь-яких відомостей про наявність у відповідача банківських рахунків, назв банківських установ, у яких вони відкриті та їх номерів, позивачем до заяви про забезпечення позову не надано.
У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Без зазначення конкретних рахунків відповідача, арешт рахунків може зашкодити істотним чином правам та охоронюваним законом інтересів відповідача та не забезпечить збалансованості інтересів сторін.
Вказане вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 вересня 2019 року (справа № 320/3560/18, провадження № 61-5051св19).
Отже, враховуючи те, що заявником не надано суду відомостей про наявність у відповідача рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, а також враховуючи накладення арешту на рухоме майно відповідача, суд доходить висновку про недоцільність застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на його банківських рахунках.
Крім цього суд вважає, що накладення арешту на рахунки відповідача в межах заявленої суми здатне перешкодити здійсненню ним господарської діяльності, та як наслідок - суттєво погіршити його майновий стан.
Також, у відповідності до ч.7 ст.153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Згідно ч.3 ст. 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Враховуючи викладене, підстав для застосування зустрічного забезпечення, у відповідності до ст. 154 ЦПК України, суд не вбачає, з урахуванням природи спірних відносин, що виникли між сторонами, способу забезпечення позову, наявності зареєстрованої у позивача адреси проживання та відсутності у суду даних про вчинення позивачем дій щодо зловживання наділеними процесуальними правами та дій спрямованих на відчуження належного майна або інших дій, які можуть свідчити про наміри позивача утруднити або унеможливити виконання рішення суду у випадку відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.149,150,153,157 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, шляхом арешту рухомого майна відповідача, задовольнити.
Накласти арешт на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , що зареєстрований по АДРЕСА_1 , без заборони користування таким майном.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, шляхом арешту нерухомого майна та грошових коштів, що належать відповідачу і перебувають на його рахунках у банківських установах, відмовити.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Копію ухвали для виконання направити до регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С. А. Луста