ЄУН: 336/1919/26
Провадження №: 2/336/2294/2026
Ухвала
іменем України
09 березня 2026 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Петренко Л.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про відстрочку сплати судового збору за позовною заявою ОСОБА_1 до ДІАМ про визнання права власності, -
встановив:
02 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ДІАМ про визнання права власності.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 03 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДІАМ про визнання права власностізалишено без руху та надано п'ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених в ухвалі. Роз'яснено позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде йому повернута.
04 березня 2026 року позивач звернулась до суду з заявою про відстрочку сплати судового збору, зазначивши, що вона є фізичною особою, яка не має доходів за попередній календарний рік, а тому просить також зменшити судовий збір до мінімальної суми в розмірі 1331,20 грн. та надати розстрочку до ухвалення рішення по справі.
В ухвалі суду від 03 березня 2026 року зокрема було вказано, що позивачу необхідно зазначити ціну позову, а для визначення ціни позову позивач повинен надати суду Звіт щодо дійсної вартості спадкового майна (надавши його до суду у повному обсязі) та сплатити судовий збір, відповідно до дійсної вартості.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову.
В позовній заяві ціна позову не зазначена, хоча заявлено вимоги майнового характеру про визнання права власності на частину квартири.
Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. Тягар доказування вартості майна несе позивач.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (ч. 2 ст. 176 ЦПК України).
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.95 за N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» встановлено, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Окрім того, вартість майна визначається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Оцінка дійсної вартості майна має бути проведена із врахуванням норм ст.5,12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність».
Як вказано у ст.1 зазначеного закону, положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
У цьому Законі: майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності; майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.
Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
Випадки обов'язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Права, обов'язки та відповідальність суб'єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Акт оцінки майна є документом, складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підписаний звіт про оцінку майна підлягає зберіганню оцінювачами та суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання в електронній формі протягом трьох років з дати складення такого звіту, якщо більший строк не встановлено законодавством.
Так, документ, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору це звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Так, для визначення ціни позову позивач повинен надати суду Звіт щодо дійсної вартості спадкового майна (надавши його до суду у повному обсязі) та сплатити судовий збір, відповідно до дійсної вартості.
Частиною 1 ст.3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.
Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір».
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року 3328,00 грн.
Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем заявлено вимогу майнового характеру.
Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до пункту 29 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17 жовтня 2014 року N 10 (зі змінами та доповненнями) роз'яснено наступне, відповідно до статті 8 Закону N 3674-VI та статті 82 ЦПК єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.
З урахуванням вимог статті 11 ЦПК суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону N 3674-VI, з власної ініціативи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 січня 2021 року у справі N 0940/2276/18 (провадження N 11-336апп20) зазначила, що з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Сторона, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст. 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (§ 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі "Kniat v. Poland"; § 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland").
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (§ 111 рішення Європейського суду з прав людини від 20 лютого 2014 року у справі "Shishkov v. Russia").
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання.
Позивач просить відстрочку сплати судового збору, або зменшити судовий збір до мінімальної суми в розмірі 1331,20 грн. та надати розстрочку до ухвалення рішення по справі, оскільки перебуває у скрутному матеріальному становищі тощо.
Водночас докази, які б надавали суду відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України підстави для розстрочення чи відстрочення його сплати до ухвалення судового рішення, позивач не надав.
Позивачем не подано доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, у зв'язку з чим клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 136, 258-261 ЦПК України, суддя,-
постановив:
Заяву ОСОБА_1 про відстрочку сплати судового збору за позовною заявою ОСОБА_1 до ДІАМ про визнання права власності - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: