Житомирський апеляційний суд
Справа №274/3766/25 Головуючий у 1-й інст. Большакова Т. Б.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
09 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №274/3766/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Большакової Т.Б. в м. Бердичів Житомирської області,
У травні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 у розмірі 60 104,41 грн., з яких: 46 909,81 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 12 662,19 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 532,41 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
В обґрунтування позову зазначало, що 11.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». Вказує, що 11.07.2024, будучи клієнтом банку, ОСОБА_1 уклав з банком кредитний договір №АВН0СТ155101720658215902 щодо надання останньому кредиту в розмірі 50 000 грн строком на 36 місяців (тобто до 10.07.2027) зі сплатою процентів у розмірі 75,00% щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. Звертає увагу на те, що кредитний договір складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту. Кредитний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Вказує, що станом на 28.05.2025 ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка становить 60 104,41 грн., з яких: 46 909,81 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 12 662,19 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 532,41 грн - загальний залишок заборгованості за пенею. Враховуючи вищевикладене просило позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 у розмірі 60 104,41 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» суму судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Звертає увагу на те, що в наданій позивачем заяві зазначається саме про договір надання банківських послуг, а не кредитний договір, а тому заява і умови та правила надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» не є належними та допустимими доказом у справі. Зазначає, що позивач має довести з якою саме редакцією умов та правил надання банківських послуг ознайомився відповідач. Вказує, що заявка про надання послуги «Швидка готівка» також не є договором в розумінні положень чинного законодавства, оскільки не фіксує волю сторін договору та його змісту, а є документом, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням, тобто пропозицією, на адресу установи чи посадової особи, які жодним чином не відповідають і не підпадають під поняття договору чи є підтвердженням приєднання до договору в розумінні чинного законодавства України. Зазначає, що паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який ЗУ «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит.
Звертає увагу на те, що з наданого позивачем до справи меморіального ордеру вбачається, що платником є ОСОБА_1 (тобто відповідач), а отримувачем ПАТ «Акцент-Банк» (тобто позивач). Зазначає, що позивачем в матеріали справи не надано виписки з рахунку клієнта, яка б містила реквізити, передбачені п. 63 Положення. В матеріали справи надано лише виписку по кредиту, а не по рахунку. Вказує, що встановлений розмір процентів перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеним, не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов'язань за цим договором. Вважає, що у зв'язку із недоведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов кредитних договорів, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, відсотками відсутні. Зазначає, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
19 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» АТ «Акцент-Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг, приєднавшись до них та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до умов та правил, викладеними на сайті банку. Звертає увагу на те, що у разі, якщо документи підписано за допомогою електронного підпису, то він є аналогом власноручного підпису. Вказує, що погодження використання електронного підпису між сторонами було досягнуто при проведенні верифікації і ідентифікації клієнта при первісному зверненні до банку і підписанні анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку та/або заяви про погодження використання УЕП. Підкреслює, що виписка по рахунку відповідача підтверджує погашення. Також зазначає, що виписки по рахункам та розрахунок заборгованості свідчить про тривале виконання зобов'язань за кредитним договором позичальником і активне користування кредитом, що вчергове підтверджує отримання позичальником кредиту та наявну заборгованість. Вказує, що в заяві клієнта №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 зазначено номер картки клієнта на який було зараховано кошти кредиту. Зазначає, що споживчим кредитам пеня не нараховується лише у випадку, якщо договір укладений до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто до 24.01.24, а у випадку коли договір заключений після цієї дати (11.07.2024 року), то посилання на неправомірне нарахування пені є безпідставним.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в А-Банку.
Також, 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 підписав заяву щодо встановлення кредитного ліміту за картою/рахунком.
11 липня 2024 року ОСОБА_1 підписав заяву про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101720658215902.
Відповідно до пункту 2 заяви кредит строковий, сума кредиту 50 000 грн (п.4). Строк кредиту 36 місяців з 11.07.2024 по 10.07.2027 включно (п.5).
Згідно з п.6 процентна ставка 75%, щомісячний платіж 3563,27 грн (п.7).
Пунктом 8 заяви передбачено, що денна процента ставка становить 0,14%.
Загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту, відсотків та комісій становить (загальна вартість кредиту) 128 277,47 грн (п. 10.).
Відповідно до п.12 заяви про надання послуги «Швидка готівка» передбачено, що у випадку порушення клієнтом зобов'язань із погашення заборгованості клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 грн) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 (п'ятнадцять) відсотків суми простроченого платежу.
Відповідно до п.18 відповідач погодився, що до укладання договору ознайомився з актуальними умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням www.a-bank.com.ua/terms, та до укладання цієї угоди ознайомився з інформацією, яка розміщена на веб-сайті та доступна за посиланням www.a-bank.com.ua, в повному об'ємі у відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
У вказаній заяві ОСОБА_1 також підтвердив, що ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір. Вказана заява складена в електронній формі та підписана відповідачем цифровим власноручним підписом.
Також, 11.07.2024 ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», відповідно до якого: сума/ліміт кредиту становить 50 000 грн., строк кредитування - 36 місяців, спосіб надання кредиту - шляхом зарахування коштів на поточний рахунок клієнта з подальшою можливістю зняття коштів. Процентна ставка - 75% річних, тип процентної ставки - фіксована. Розмір щомісячного платежу - 3 563,27 грн. Кількість щомісячних платежів - 36. При підписанні паспорту споживчого кредиту «Швидка готівка» відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування, а також підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього в разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
Меморіальним ордером №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 підтверджено факт перерахування коштів в сумі 50 000 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 та виписки по кредиту від 28.05.2025 ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 60 104,41 грн., з яких: 46 909,81 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 12 662,19 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 532,41 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що сторони обумовили у письмовому вигляді істотні умови договору у тому числі ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами; відповідальність за порушення клієнтом зобов'язань (пені). З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідачем фактично отримано кредитні кошти на підставі укладеного кредитного договору №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024, які ним не повернуто. Отримані відповідачем кредитні кошти відображені в розрахунку заборгованості, доданому до позовної заяви, в якому зазначається про користування відповідачем кредитними коштами. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача нараховану заборгованість по договору №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 розмірі 60 104,41 грн.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до статті 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У даній справі встановлено, що 11 липня 2024 року ОСОБА_1 підписав заяву про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101720658215902.
Відповідно до п.18 відповідач погодився, що до укладання договору ознайомився з актуальними умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням www.a-bank.com.ua/terms, та до укладання цієї угоди ознайомився з інформацією, яка розміщена на веб-сайті та доступна за посиланням www.a-bank.com.ua, в повному об'ємі у відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
У вказаній заяві ОСОБА_1 також підтвердив, що ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір. Вказана заява складена в електронній формі та підписана відповідачем цифровим власноручним підписом.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 .
Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 та виписки по кредиту від 28.05.2025 ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 60 104,41 грн., з яких: 46 909,81 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 12 662,19 грн - загальний залишок заборгованості за процентами та 532,41 грн - загальний залишок заборгованості за пенею.
На виконання умов договору ОСОБА_1 сплачено: 11.08.2024 - 3563,27 грн.; 12.09.2024 - 5,04 грн.; 14.09.2024 - 54,99 грн.; 28.09.2024 - 3503,24 грн.; 10.10.2024 - 3563,27 грн.; 11.10.2024 - 0,75 грн.; 11.11.2024 - 3563,27 грн.; 12.12.2024 - 6,59 грн.; 12.01.2024 - 7150 грн.; 21.01.2025 - 48,26 грн.; 12.02.2025 - 14,46 грн.; 13.02.2026 - 1020 грн.; 14.02.2025 - 15 грн. Всього на погашення кредиту сплачено 22 508,14 грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 зробив висновок про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Разом з тим, 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Відповідно до пунктів 10, 11 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23 (провадження №61-17096св23) дійшов висновку, що споживчим є будь-який кредит, наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Пунктом 5 заяви про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101720658215902 від 11.07.2024 передбачено, що строк кредиту - 36 місяців з 11.07.2024 по 10.07.2027.
Тобто на час звернення до суду з позовом строк дії договору не закінчився і позивач просить стягнути повністю тіло отриманих коштів за кредитним договором.
Праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування».
Положеннями ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких ненастав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Доказів направлення відповідачу та одержання ним вимоги АТ «Акцент-Банк» про дострокове повернення кредитних коштів матеріали справи не містять.
Відтак, колегія суддів зауважує, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Закону України «Про споживче кредитування» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 16 цього Закону, не дотримавши передбачений кредитним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц).
Враховуючи вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову неповно з'ясував обставини, що мають суттєве значення для справи, а тому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору та задоволення позовних вимог АТ «Акцент-Банк».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , то з АТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 3633,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3633,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Талько О. Б.
Шевчук А. М.