Житомирський апеляційний суд
Справа №296/11036/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/248/26
Категорія ч.1 ст.122 КК України Доповідач ОСОБА_2
04 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12023065400001073 за апеляційною скарг ою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , непрацюючого, неодруженого, який на утриманні неповнолітніх дітей не має, є особою з інвалідністю ІІ-ї групи, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий в силу ст. 89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок скасувати та кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 за ч.1 ст.122 КК України закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що приймаючи рішення суд першої інстанції належним чином не проаналізував всі зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, надав невірну оцінки показам обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які не бачили моменту нанесення удару ножем, в сукупності з іншими доказами. Надає свою оцінку вказаним доказам та вважає, що вони поза розумним сумнівом не доводять вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України. Вказує, що суд першої інстанції не навів мотивів чому показання потерпілого ОСОБА_9 взяті до уваги, а показання обвинуваченого ОСОБА_8 ні. Вважає, що судом першої інстанції не враховано наявність у обвинуваченого тілесних ушкоджень від дій потерпілого, що підтверджується випискою №6386 від 30.07.2023 року. Вказує, що призначаючи ОСОБА_8 , покарання, судом не було враховано, що останній в силу ст.89 КК України не судимий; має постійне місце проживання та реєстрації; є особою похилого віку, пенсіонером та особою з інвалідністю II групи (частково нездатний до самообслуговування).
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено йому покарання у виді одного року позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 вирішено рахувати з моменту затримання засудженого.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 (уточнений) про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн., матеріальної шкоди у сумі 1860 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 8500 грн., задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_9 8500 грн. витрат на правничу допомогу та 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
В решті позову відмовлено за його безпідставністю.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 28.07.2023 року близько 13 год. 00 хв. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , перебували у дворі загального користування, по вул. Івана Мазепи, 53, в м. Житомирі, де на ґрунті неприязних взаємовідносин, у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , в цей же день, час, місці та за вказаних обставин, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, наніс кухонним ножем, який тримав у своїй правій руці, один удар в праву руку ОСОБА_9 .
В результаті вказаних злочинних дій, ОСОБА_8 умисно спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді колото - різаної рани правого передпліччя, з пошкодженням м'язів та міжм'язевою гематомою, що ускладнилась посттравматичною нейропатією правого серединного нерву, та які утворилися від нанесення удару колючо - ріжучим предметом, яким міг бути клинок ножа, могли виникнути 28.07.2023 року та потягли за собою тривалий розлад здоров'я, але не були небезпечним для життя, відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості.
Своїми умисними діями, які виразились в умисному спричиненні середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, ОСОБА_8 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 та потерпілий ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Клопотань про відкладення апеляційного розгляду не заявляли.
Враховуючи, що участь обвинуваченого ОСОБА_8 в апеляційному розгляді не є обов'язковою, його інтереси представляє захисник ОСОБА_7 , який повідомив, що обвинувачений не з'явився в судове засідання через стан свого здоров'я, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд без його участі.
Під час апеляційного розгляду жодних клопотань про повторне дослідження доказів від сторони захисту не надходило та в апеляційній скарзі захисника не заявлялося, а колегія суддів не вбачала підстав, передбачених ч.3 ст.404 КПК України, для повторного дослідження доказів.
Вказана позиція узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 16 березня 2021 року в справі № 154/2975/17, від 21 грудня 2022 року в справі № 759/5737/17, згідно якої сам по собі факт незгоди захисника з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
За відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов'язково має відповідати положенню ч.3 ст.403 КПК України, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дослідивши в судовому засіданні зібрані докази, які були оцінені судом у сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 в умисному спричиненні середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я потерпілого. Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст. 122 КК України судом кваліфіковано вірно.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України, не визнав та пояснив, що з потерпілим знайомий майже 2 роки. Проживає за адресою, де сталася подія більше 20 років. Раніше з потерпілим розмовляв, конфліктні ситуації були, бо колись він наїхав на квіти в загальному дворі, тоді він зробив йому зауваження, потім потерпілий позрізав йому картоплю і заїхав машину поставив, але це було давно.
28.07.2023 до нього приїхала його сестра, привезла помідори та огірки закривати, він пішов нарізати листя з дерева для консервації, а сестра залишилася в хаті. Були ще сусідка ОСОБА_15 , племінниця ОСОБА_16 і її співмешканець ОСОБА_17 , які залишилися в нього на кухні. З кімнати не видно на город. Він вирізав листя, пішов до горіха, а ОСОБА_9 підбіг до нього ззаду та вдарив. Він впав, потерпілий відійшов, і він встав. Потім ОСОБА_9 другий раз його вдарив, він впав. Він потерпілого не різав, ніж тримав у правій руці руці. Ніж маленький, не кухонний, не складається. Потерпілого він не чіпав, а відійшов в сторону. Потерпілого потім товариш тягнув до хати, де вони ремонт робили. Цей товариш потерпілого забирав у нього ніж - заліз в карман і витяг ніж. Потерпілий з товаришем тягли його за руки до його хати, до дверей. З його (обвинуваченого) хати ніхто не вийшов. Ніж забрала поліція у нього з кармана. Тілесні ушкодження потерпілому він не наносив. Після 28.07.2023, на наступний день, потерпілий прибіг з палкою залізною, постукав до нього в двері, він вийшов. ОСОБА_9 прямо в коридорі почав його бити цією палкою, вдома тоді нікого не було. Поліцію і швидку, здається, викликав, вони аж ввечері приїхали, а він 30 числа пішов і зняв побої.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції 20.09.2024 року просив потерпілого ОСОБА_9 пробачити його, щиро каявся.
У судовому засіданні 03.10.2024 року обвинувачений ОСОБА_8 заявив, що вину не визнає, потерпілого ножем він не бив, у нього була самооборона. Будь-яких тілесних ушкоджень він потерпілому не заподіював, потерпілий сам напоровся на ніж, коли бив його руками та ногами, а він впав та лежав. Бачив як в потерпілого йшла кров.
Коли його (обвинуваченого) били, він лежав, в правій руці був ніж. Він встав з ножем, сидячи почав відмахуватись від потерпілого. Він сидів, потерпілий бив його ногами по голові, ножем не махав. Коли перший раз бив, він (обвинувачений) впав та сидів на землі, коли почав бити другий раз він (обвинувачений) стояв, ніж був в правій руці. Він підійшов до дерева, тримав ніж, потерпілий махав (бив) руками та ногами. Ніж тримав в правій руці лезом до великого пальця, не відмахувався. Потерпілий сам натикнувся на ніж, він його не бив.
У судовому засіданні 04.06.2025 року (після допиту свідка ОСОБА_10 ) обвинувачений ОСОБА_8 показав, що на другий день після бійки він не приходив до потерпілого. Потерпілий на наступний день сам прийшов до нього з залізною палицею, хотів бити його. Палицю він сховав у себе в погребі.
Проте, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, підтверджується сукупністю доказів оцінених судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності.
Зокрема, висновки суду ґрунтуються на:
- показах потерпілого ОСОБА_9 , який в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що 28.07.2023 близько 13 години, робив ремонт в своєму помешканні по АДРЕСА_2 (документально - належить його дружині). На вулиці є вбиральня і він, щоб нею скористатись, пішов через двір. Йшов до туалету по стежці та в цей час з правого боку з кущів вискочив ОСОБА_8 та наніс удар ножем. Там були кущі, це відбувалось на їх (потерпілого) території, яка закріплена за їх квартирою. Це побачив його друг з вікна та вискочив на вулицю. Радецький побачивши, що він (потерпілий) не один, сховав ножа та почав задкувати до свого двору. Погрожував, не підпускаючи його (потерпілого) до себе. Вони перед квартирою перепинили ОСОБА_8 та відібрали ножа, обвинувачений сховався в себе вдома до приїзду наряду поліції. Вибили двері, тоді затримали ОСОБА_8 та забрали для з'ясування обставин. У момент, коли він виходив з туалету, ОСОБА_8 вийшов з кущів. Він розвернувся та побачив, як ОСОБА_8 замахнувся ножем. Він витягнув руку для захисту. Ніж був у правій руці, обвинувачений цілив йому в тіло, але він встиг відмахнутись. Обвинувачений витер ніж та сховав в кишеню, коли побачив його товариша ОСОБА_18 . Обвинувачений був у білій футболці та темних штанах. Ніж він витер об одяг, йому здається, що витер об верхній одяг - футболку. ОСОБА_8 не бачив, побачив тільки тоді, коли він вискочив з кущів. До цієї події у них був конфлікт через незаконний город. З ОСОБА_8 познайомились за рік до події. ОСОБА_8 зробив собі город в дворі спільного користування.
Уточнив, що коли він йшов по стежці, ОСОБА_8 вискочив праворуч від нього, тоді він відскочив трошки назад. Обвинувачений встиг один раз вдарити його ножем, він почав кричати, на крики вийшов ОСОБА_18 і тоді ОСОБА_8 злякався. Тілесних ушкоджень ОСОБА_8 не наносили, лише відібрали ніж. На наступний день обвинувачений прийшов та погрожував йому, будучи в алкогольному сп'янінні вимагав забрати заяву та відізвати свідчення. Тоді він пішов та написав ще одну заяву в поліцію. Просив обвинуваченого суворо покарати та задовольнити його цивільний позов;
- показах свідка ОСОБА_10 , яка у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що подія відбулась 28 липня 2023, вона сам інцидент не бачила, але проживає по сусідству. Коли вона приїхала з роботи, зустріла потерпілого, який розповів їй подробиці. Вона бачила кров на стежці та сходах і на футболці ОСОБА_19 . Радецький постійно вчиняє конфлікти. У потерпілого була пошкоджена рука. Потім потерпілий їй показував, що рука була зашита. Коли вона поселилась в дім, ОСОБА_8 ще не знала. До неї прийшла поліція та запитувала про ОСОБА_8 . Її діти гуляють в дворі, а ОСОБА_8 їх обзиває. Коли вона зробила йому зауваження, він замахнувся та вдарив її палицею. ОСОБА_8 обійшов хату та побив її вікна. ОСОБА_8 постійно провокує на конфлікти. ОСОБА_9 робив ремонт та знаходився на подвір'ї. ОСОБА_8 постійно бігав до потерпілого, бо йому не подобалось, як потерпілий ставить автівку. На ОСОБА_8 постійно викликали поліцію. Сусідці ОСОБА_20 він рубав сокирою двері та вирубав їх. Усіх сусідів ОСОБА_8 зачіпає та провокує. На другий день після події, вона була вдома та чула, як ОСОБА_8 приходив до потерпілого та кричав йому забрати заяву. Він постійно ходив та зачіпав потерпілого через те, що йому не подобалось, як останній ставив автомобіль на своїй ділянці. ОСОБА_8 бігав за потерпілим з лопатою. Він ходить то з сокирою, то з лопатою, може і з ножем ходити;
- показах свідка ОСОБА_11 , який у судовому засіданні показав, що у той день він був дома (проживає за адресою: АДРЕСА_3 ). Подія відбулась в 2023 році, в денний час у АДРЕСА_2 . З будинку він почув крики на вулиці від сусіда ОСОБА_21 , подивився у вікно та побачив, як ОСОБА_8 відходив задом. В правій руці ОСОБА_8 був ніж, який він сховав до кишені. Потерпілий кричав до свого товариша, щоб він взяв телефон та почав знімати. Він не бачив, що там відбувалось, але зрозумів, що ОСОБА_8 вдарив ОСОБА_9 . На правій руці у ОСОБА_9 була рана, ОСОБА_8 відходив від потерпілого. Хто був у якому одязі він не пам'ятає. Будинок це один, але виходи різні, вікна виходять в двір. У день події він свідок був вдома. Коли почув крики, то побачив, як ОСОБА_8 відходив задом з ножем. У ОСОБА_8 був ніж в крові та він витер його об себе. Він дізнався вже пізніше про те, що ОСОБА_8 вдарив ОСОБА_9 ножем. Він особисто не бачив, що в день події ОСОБА_8 завдавали тілесні ушкодження;
- показах свідка ОСОБА_22 , який у судовому засіданні суду першої інстанції показав, що 28.07.2023 року близько 12:45 год. він разом з ОСОБА_23 виконував ремонтні роботи в будинку ОСОБА_19 , коли останній вийшов за потребою на вулицю. Перебуваючи біля вікна, яке безпосередньо виходить на подвір'я, побачив як ОСОБА_19 йшов, а його сусід зненацька раптово вибіг з кущів, як пізніше він дізнався сусіда звати ОСОБА_24 , який тримав у правій руці ніж, яким наніс удар ОСОБА_19 . В цей час ОСОБА_19 відскочив та він побачив, що з руки ОСОБА_19 пішла кров. ОСОБА_19 покликав його і сказав телефонувати в поліцію. Коли він взяв телефон і вийшов на вулицю, ОСОБА_19 сказав йому знімати подію на відео. В цей момент його побачив ОСОБА_8 та, утримуючи ніж в правій руці, витер його об білу футболку, в яку був одягнений, а ніж заховав у праву кишеню своїх брюк. Після цього обвинувачений почав відходити спиною до свого будинку. ОСОБА_19 наздогнав ОСОБА_8 біля його дверей в будинку, схопив непораненою рукою за плече, а він (свідок) утримував руки ОСОБА_8 . ОСОБА_19 забрав ніж з правої кишені брюк ОСОБА_8 .. ОСОБА_8 ніхто ударів не завдавав, лише утримували його задля припинення його неправомірних дій.
Наведені показання потерпілого та свідків суд першої інстанції визнав послідовними, такими, що є належними та допустимими, адже вони прямо і непрямо вказують на існування обставин, які підлягають доказуванню, та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Вони отримані в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується письмовими доказами, які були досліджені судом у відповідності до вимог ст.23 КПК України, та яким надана оцінка з дотриманням вимог ст.94 КПК України, зокрема:
- витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023065400001073 від 29.07.2023 р. за заявою ОСОБА_9 про те, що 28.07.2023 року близько 13 год. невідома особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , в ході словесного конфлікту спричинила йому тілесні ушкодження, ступінь яких встановлюється (т.1 а.п.129);
- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 28.07.2023 р. від потерпілого ОСОБА_9 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 28.07.2023 р. близько 13-00 год. ножем наніс йому тілесні ушкодження (т.1 а.п.132-133);
- протоколом огляду місця події від 28.07.2023 р., проведеного з участю потерпілого, згідно якого було оглянуто відкриту ділянку місцевості за адресою: АДРЕСА_2 , на якій, за словами потерпілого ОСОБА_9 , йому було заподіяно тілесні ушкодження. На вказаній ділянці на землі було виявлено предмет, схожий на ніж, який було поміщено до паперового конверту та вилучено (т.1 а.п.134-139);
- актом судово-медичного обстеження № 1316 від 31.07.2023 року (т.1 а.п.140-141) та висновком експерта № 1694 від 28.09.2023 р., згідно якого:
1. У ОСОБА_9 мало місце тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани правого передпліччя з пошкодженням м'язів та міжм'язевою гематомою, що ускладнилась посттравматичною нейропатією правого серединного нерву.
2. Вказане тілесне ушкодження утворилося від нанесення удару колючо-ріжучим предметом, яким міг бути клинок ножа, тощо, могло виникнути 28.07.2023р..
3. Оскільки вказане тілесне ушкодження потягнуло за собою тривалий розлад здоров'я, але не було небезпечним для життя, воно відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості (т.1 а.п.146- 147);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 05.10.2023 року з участю потерпілого ОСОБА_9 , в ході якого останній за адресою: АДРЕСА_2 , на місці події повідомив про обставини та показав механізм спричинення йому тілесних ушкоджень (т.1 а.п.148-152);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 05.10.2023 року з участю свідка ОСОБА_22 , в ході якого останній за адресою: АДРЕСА_2 , на місці події повідомив про обставини та показав механізм спричинення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень (т.1 а.п.155- 159);
- висновком експерта № 1745 від 06.10.2023 р., згідно якого:
1. У ОСОБА_9 мало місце тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани правого передпліччя з пошкодженням м'язів та міжм'язевою гематомою, що ускладнилась посттравматичною нейропатією правого серединного нерву.
2. Вказане тілесне ушкодження утворилося від нанесення удару колючо-ріжучим предметом, яким міг бути клинок ножа, тощо, могло виникнути 28.07.2023р. при обставинах, викладених як самим потерпілим гр. ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту за його участю 05.10.2023р., так й при обставинах, вказаних свідком гр. ОСОБА_22 під час проведення слідчого експерименту за його участю.
3. Оскільки вказане тілесне ушкодження потягнуло за собою тривалий розлад здоров'я, але не було небезпечним для життя, воно відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості (т.1 а.п.162-163);
- протоколом огляду предмету від 16.10.2023 року, в ході якого було оглянуто ніж, вилучений 28.07.2023 року за адресою: АДРЕСА_2 . На поверхні руків'я та частково клинка вказаного ножа є нашарування речовини бурого кольору. Було встановлено, що вказаний ніж було виготовлено промисловим способом, він не являється холодною зброєю, є нескладаним ножем господарсько-побутового призначення (т.1 а.п.164-168);
- протоколом огляду предмету від 19.10.2023 року, в ході якого було оглянуто DVD-R диск, на якому містяться відеофайли отримані від потерпілого ОСОБА_9 , який звернувся з клопотанням про долучення відеозапису.
При перегляді відео, на кадрі видно вершину предмету, що схожий на вершину леза ножа (Фотозображення №1) та видно, як чоловік в білій футболці стоїть на колінах та підводиться на нього, в цей час як чоловік, що утримує телефон говорить наступне: «Вот, держи телефон, подержи телефон».
Далі чоловік, що тримає телефон говорить «Вот удар» і переводить об'єктив камери на руку, шкіра якої вкрита речовиною бурого кольору, що схожа на кров (Фотозображення № 2). Далі цей чоловік говорить «Вот нож» і переводить камеру ліворуч, де видно як чоловік в сірій майці та в світлих шортах, який тримає в правій руці предмет схожий на ніж (Фотозображення № 3).
В подальшому, об'єктив камери переводиться на чоловіка, в білій футболці та в шортах, який раніше підводився на ноги і при цьому, чоловік, що здійснює зйомку каже «Вот этот, короче, …» (Фотозображення № 4), після цього знову переводить об'єктив камери на руку, яка вкрита речовиною бурого кольору, що схожа на кров, і закінчує речення словами «Ударил меня ножом» (Фотозображення №5).
Згодом об'єктив камери знову переводиться на чоловіка в білій футболці, який у свою чергу говорить наступне: «Я тебя не бил, я тебя не бил». Але чоловік, що здійснює зйомку також при цьому говорить «На ровном месте. ….., ранее судимый, короче», та після цих слів чути, як чоловік в білій футболці вигукує «Іра!» (Фотозображення № 6) (т.1 а.п.173-176);
- протоколом огляду предмету від 21.10.2023 року, в ході якого було оглянуто СD-R диск, на якому міститься відео файл, записаний 20.10.2023 під час вручення письмового повідомлення про підозру ОСОБА_8 .
При перегляді відео, на кадрі видно як до чоловіка підходить працівник поліції, який представляється слідчим ОСОБА_25 , що звертається до іншого чоловіка як до ОСОБА_8 , на що він відповідає «Так, я знаю» (Фотозображення № 1).
Потім на відео чути, як слідчий ОСОБА_26 говорить «Вручаю Вам письмове повідомлення про підозру», однак ОСОБА_8 відповідає «Я розписуватися не буду» та починає відходити від слідчого, тому ОСОБА_26 перепитує «Чому Ви не будете розписуватися», та ОСОБА_8 продовжує повторювати «Я не буду» (Фотозображення №2).
В свою чергу слідчий починає зачитувати текстову частину повідомлення про підозру (Фотозображення № 3) та згодом перепитує у ОСОБА_8 «Ви визнаєте вину», на що ОСОБА_8 говорить «Я его не бил, я Вам еще раз говорю». На що слідчий говорить йому «Ми Вам вручаємо письмове повідомлення про підозру, ми не кажемо, що Ви когось били чи ще щось. Ми вручаємо Вам, Ваш обов'язок її отримати». Після чого перепитує у ОСОБА_8 «Ви визнаєте вину» та він киває головою з боку в бік. Слідчий ОСОБА_26 говорить «Тому для цього Вас потрібно допитати, що Ви не визнаєте вину, але перед цим Вам потрібно вручити повідомлення про підозру» та питає його «Вам зачитати підозру», та ОСОБА_8 відповідає «Ну, зачитайте», слідчий продовжує зачитувати текстову частину повідомлення про підозру (Фотозображення № 4), однак ОСОБА_8 починає відходити від слідчого ОСОБА_27 у бік будинку, а також починає вести себе агресивно та на прохання ОСОБА_27 почекати, не реагує, пояснюючи це тим, що він хоче додому (Фотозображення № 5, 6). Коли слідчий ОСОБА_26 каже «Я Вам вручаю письмове повідомлення про підозру», то ОСОБА_8 відповідає, що «Я не буду», тому слідчий повідомляє, що залишає повідомлення про підозру на видному місті, але ОСОБА_8 відповідає «Оно мне не надо» та «Я не буду его брать». Слідчий ОСОБА_26 намагається надати в руки письмове повідомлення про підозру, однак ОСОБА_8 відмовляється брати та каже, що не буде його брати (Фотозображення № 7). Після цього слідчий ОСОБА_26 підходить до входу в будинок, в якому проживає ОСОБА_8 та залишає письмове повідомленні про підозру в коридорі його будинку (Фотозображення № 8, 9) (т.1 а.п.177-183);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 25.10.2023 з участю підозрюваного ОСОБА_8 , в ході якого останній у приміщенні службового кабінету № 5 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області розповів про обставини події, що сталася 28.07.2023 року за адресою: АДРЕСА_2 , показав на статисті, в якій руці він тримав ніж та продемонстрував механізм та локалізацію нанесених йому ударів рукою ОСОБА_9 (т.1 а.п.185-192);
- протоколами огляду предмету від 25.10.2023 року та 26.10.2023 року , в ході яких з участю потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_22 було оглянуто DVD-R диск, на якому містяться відеофайли отримані від потерпілого ОСОБА_9 , який звернувся з клопотанням про долучення відеозапису.
При перегляді відео, на кадрі видно вершину предмету, що схожий на вершину леза ножа (Фотозображення №1) та видно, як чоловік в білій футболці стоїть на колінах, якого потерпілий впізнав як ОСОБА_8 , та підводиться на ноги, в цей час як чоловік, що утримує, телефон, якого потерпілий впізнав як себе, говорить наступне: «Вот, держи телефон, подержи телефон.» Далі потерпілий говорить «Вот удар» і переводить об'єктив камери на руку, шкіра якої вкрита речовиною бурого кольору, що схожа на кров (Фотозображення № 2). Згодом потерпілий говорить «Вот нож» і переводить камеру ліворуч, де видно як чоловік в сірій майці та в світлих шортах, якого потерпілий впізнав як ОСОБА_22 , тримає в правій руці предмет схожий на ніж (Фотозображення № 3). В подальшому, об'єктив камери переводиться на ОСОБА_8 , який одягнений в білу футболку на якій наявна пляма речовини бурого кольору, що схожа на кров, і як пояснив потерпілий, ОСОБА_8 перед тим як заховати ножа в кишеню своїх брюк, утримуючи ніж в руці, витер його об цю футболку після нанесеного удару потерпілому в руку, при цьому, потерпілий каже: «Вот этот, ….» (Фотозображення № 4), після цього знову переводить об'єктив камери на руку, яка вкрита речовиною бурого кольору, що схожа на кров, і закінчує речення словами «Ударил меня ножом» (Фотозображення №5). Згодом об'єктив камери знову переводиться на ОСОБА_8 , який у свою чергу говорить наступне: «Я тебя не бил, я тебя не бил». Але ОСОБА_28 також при цьому говорить «На ровном месте …. ранее судимый, короче», та після цих слів чути, ОСОБА_8 вигукує «Іра!» (Фотозображення № 6) (т.1 а.п.194-203).
Проаналізувавши сукупність зібраних доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України за обставин встановлених судом, доведена повністю.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд та вважає, що вказані докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», згідно якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (рішенням ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України", заява № 16437/04).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність вказаних у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки перелічені вище докази, кожний окремо та у сукупності, підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, за обставин, встановлених судом.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції надав невірну оцінки показам обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_9 , а також свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_22 у сукупності з іншими доказами, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки покази обвинуваченого, показання потерпілого та вказаних свідків містяться у вироку суду, а надані сторонами письмові докази було досліджено безпосередньо у судовому засіданні суду першої інстанції в присутності обвинуваченого та його захисника, і суд першої інстанції надав вказаним доказам належну оцінку у вироку суду, з якою колегія суддів погоджується. Клопотань про визнання доказів неналежними чи недопустимими сторона захисту не заявляла. Більш того, покази потерпілого та вказаних свідків узгоджуються між собою та з письмовими доказами, які були досліджені судом першої інстанції безпосередньо.
Також під час апеляційного розгляду та в апеляційній скарзі жодних клопотань про повторне дослідження доказів або визнання будь-яких доказів недопустимими, обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник не заявляли.
Посилання апелянта на те, що свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_22 , які були допитані судом першої інстанції, не були очевидцями подій, а тому їм невідомі обставини події, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони підтверджують покази потерпілого ОСОБА_9 та узгоджуються між собою та з письмовими доказами дослідженими судом, враховуючи рішення Верховного Суду від 28.10.2021 року у справі № 266/6051/19, згідно якого судом визнано допустимими доказами показання з чужих слів.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані свідки перед допитом були попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показів, та були допитані за безпосередньої участі обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які мали можливість задати їм запитання.
Більш того, свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_22 були очевидцями події 28.07.2023 року.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував наявність у обвинуваченого тілесних ушкоджень від дій потерпілого, що підтверджується випискою №6386 від 30.07.2023 року, а також те, що він діяв з метою самозахисту, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки вони суперечать показанням потерпілого, свідків, та іншим матеріалам кримінального провадження дослідженим судом, зокрема висновкам експертів та протоколам слідчих експериментів, де учасники слідчих експериментів зазначали, що ОСОБА_8 тілесні ушкодження потерпілим не спричинялися;
Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції 20.09.2024 року ОСОБА_8 щиро каявся та просив вибачення у потерпілого за вказані події.
Відповідно до ч.1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Проте, на під час судового розгляду в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду, судом не встановлено обставин, які б свідчили про необхідну оборону з боку обвинуваченого від потерпілого.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вказані доводи є захисною позицією обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення.
Крім того, наявність у обвинуваченого тілесних ушкоджень, жодним чином не спростовує правильність висновків суду першої інстанції про нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 за допомогою ножа.
Щодо призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_8 слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст.ст.50, 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно ст. ст. 66, 67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
Також судом враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який в силу ст. 89 КК України не судимий, за місцем проживання характеризується негативно, на утриманні неповнолітніх дітей не має, є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вину не визнає.
Крім того, суд першої інстанції врахував висновок досудової доповіді органу пробації, згідно якого виправлення ОСОБА_8 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе, та не становить високої небезпеки для суспільства (в т.ч. окремих осіб).
На підставі викладеного, суд першої інстанції вважав за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч.1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі та вважав, що призначене покарання буде необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого і сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень.
При цьому суд першої інстанцій не встановив підстав для застосування до засудженого положень статті 75 КК України.
Колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому ОСОБА_8 у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.122 КК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про неможливість застосування відносно ОСОБА_8 положень ст.75 КК України та звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням, є необгрунтованими, оскільки виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Так, відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо судпри призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_8 в силу ст. 89 КК України не судимий, за місцем проживання характеризується негативно, є пенсіонером та особою з інвалідністю ІІ групи, а також визнаний частково нездатним до самообслуговування, що підтверджується медичним висновком про здатність до самообслуговування та потребу в сторонній допомозі, виданим КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради від 18.01.2024 року.
З огляду на вищевикладене, враховуючи дані про особу обвинуваченого, його вік - 70 років та стан здоров'я, висновки досудової доповіді, колегія суддів вважає за можливе застосувати до призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання положення ст. 75 КК України та звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням, що на думку колегії суддів буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Отже, іспитовий строк в даному випадку слід рахувати засудженому ОСОБА_8 з дня проголошення даного вироку апеляційного суду.
В частині цивільного позову стороною захисту не наведено жодних аргументів.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 - змінити в частині призначеного покарання.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_8 такі обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: