Справа № 638/15001/25
Провадження № 2/638/2416/26
09 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Дудка Є.М.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку поділу майна,-
05.08.2025 позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказав, що у лютому 2011 року з ОСОБА_3 почав проживати однією сім'єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Під час спільного проживання позивач та відповідач придбали квартиру у АДРЕСА_1 , кошти на її купівлю надав позивач, оскільки на той час мав заощадження та достатній рівень доходів, квартира була оформлена на відповідачку. Після проведення ремонту сторони, як чоловік та дружина, почали проживати разом у квартирі. Починаючи з березня 2015 року подружнє життя сторін розладилося, відповідачка почала ухилятися від виконання батьківських обов'язків та веде асоціальний спосіб життя, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, періодично зникає з міста проживання. Вказана поведінка відповідачки загострилася з початком вторгнення РФ та військових дій, позивач самостійно несе тягар утримання квартири. На початку червня 2025 року відповідачка самостійно змінила замки у квартирі та повідомила, що у квартирі буде проживати сама, внаслідок таких дій відповідач позивач разом з дітьми проживають окремо. Оскільки квартира є спільним майном подружжя позивач просить у порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_5 право власності на 1\2 частину квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025 справу передано в провадження судді Семіряд І.В.
Відповідно до вимог ст. 187 ЦПК України судом направлено відповідні запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. Відповіді отримано 06.08.2025.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 06.08.2025 відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче засідання.
17.11.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_2 у судовому засідання підтримали позов, просили задовольнити, з підстав, викладених у ньому. Окрім того, позивач та його представник не заперечували проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістила. Судові повістки, які були направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача, повернуті на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
За правилами п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України - днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.
Суд, вислухавши позивача, представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряжаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, що заочним рішенням Дзержинського (нині- Шевченківського) районного суду м. Харкова від 10.03.2016 №638/10859/15-ц встановлено факт проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у період з 01.02.2011 по 01.03.2015. Заочне рішення набрало законної сили 19.07.2016.
За правилами ч. 4, ч. 5 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені
Відповідно до копій свідоцтв про народження , під час спільного проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 відповідно.
З наданого позивачем договору купівлі - продажу квартири вбачається, що ОСОБА_3 14.11 2011 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 . Договір купівлі - продажу зареєстровано у реєстрі за №5864 та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В.
Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №32414981 від 09.12.2011 право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу №5864 від 14.11.2011, форма власності: приватна, частка - 1.
У витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 25.07.2025 № 437009834 зазначено, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою голови правління ОСББ «Римарська 25» - довідка видана ОСОБА_8 в тому, що він дійсно зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 . Склад сім'ї: ОСОБА_9 - основна, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_6 - син, ОСОБА_4 - цивільний чоловік.
Відповідно до висновку оу ЦОП Дзержинського ВП ГУ НП в Хо від 28.12.2015 - 25.12.2015 до ЦВП Дзержинського ВП ГУ НП в Хо надійшла заява ОСОБА_1 про те, що більше тижня відсутня за місцем мешкання ОСОБА_3 , з якою він проживає без реєстрації шлюбу.
Актів оцінки потреб дитини та її сім'ї (початкова оцінка), складених стосовно дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вбачається, що члени сім'ї мешкають за адресою АДРЕСА_1 . у вказаних актах у графі члени сім'ї зазначено батька ОСОБА_12 .
За клопотанням сторони позивача у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_13 та позивач ОСОБА_14 .
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснив, що з відповідачкою мешкав як чоловік та дружина з 2011 року, разом не проживають з 2019 року, точні дати не пам'ятає. Де на тепершній час відповідачка він не знає, чув, що вона мешкає на турецькій частині Кіпру. З 2019 року стосунків з ОСОБА_9 немає. У травні 2025 року відповідачка надіслала повідомлення, що хоче приїхати, коли приїхала - була з дітьми у квартирі протягом доби, потім забрала ключі від квартири та поїхала. Точної адреси де мешкає ОСОБА_9 він не знає. Коли мешкали разом з 2011 року по 2019 рік у мали спільний бюджет, ОСОБА_9 не працювала. Квартиру купили для родини та мешкали в ній постійно. Він з дітьми по теперішній час живе у квартирі, квартиру утримує також він. Квартира купувалася за його кошти проте оформлена відповідача, тому що він ухвалив таке рішення, відповідачка визнавала, що квартира це їх спільне майно. На теперішній час він має судове рішення про стягнення аліментів з відповідачки на утримання дітей, а також відповідачці відомо про існування рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу. З позовом про встановлення факту спільного проживання звертався оскільки відповідачка веде аморальний спосіб життя.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 знає з 2011 року, коли він почав жити у будинку, вони мешкають на одному поверсі, спілкуються по сусідські, заходять у гості. Відповідачку також знає, вона з ОСОБА_5 разом мешкала у квартирі. Він (свідок) купив квартиру одночасно з ОСОБА_5 та вони одночасно робили ремонти у своїх квартирах. ОСОБА_4 розповідав, що купив цю квартиру, приводи працівників, які робили ремонт. ОСОБА_9 не працювала, у квартирі не проживає з 2015 року. ОСОБА_4 купив квартиру за свої кошти, оскільки ОСОБА_9 не працювала. Після того як було завершено ремонтні роботи, ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та діти заїхали та квартири та мешкали там, вони жили як одна сім'я. ОСОБА_15 працював та заробляв гроші, те що вони живуть у незареєстровану шлюбі не знав та вважав, що вони у зареєстрованому шлюбі. Після 2015 року ОСОБА_16 не живе у квартирі, де живе він не знає. Один раз він ОСОБА_16 бачив біля будинку. ОСОБА_15 турбується про дітей та утримує їх, коли почалася війна виїхали до Німеччини, а потім повернулися.
Отже, судом встановлено, підтверджується належними доказами, що спірне майно придбане ОСОБА_5 та ОСОБА_3 під час проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу у період з 01.02.2011 по 01.03.2015.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Згідно з ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
За правилами ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
В судовому засідання встановлено та підтверджується довідкою голови правління ОСББ «Римарська-25» про склад сім'ї, що позивач, відповідач та їх спільні діти зареєстровані у спірній квартирі.
Тобто, судом встановлено, що квартира використовувалася в інтересах сім'ї.
Статтями 69-71 СК України визначено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання (п.23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено правовий висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
При цьому, суд виходить з того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком.
Відповідачем не надано доказів на спростування презумпції спільного майна подружжя.
Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним, що спірне майно є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки придбане у період шлюбу, незалежно від того на кого зареєстровані спірні об'єкти нерухомості.
Обставин, які б свідчили про те, що спірне майно є особистою власністю однією із сторін, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Жодної із сторін не заявлено вимоги про відступлення від засади рівності часток подружжя.
Таким чином, спірне нерухоме майно, набуте сторонами за час проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і підлягає поділу між ними у рівних частках.
Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. ст. ст. 60-63, 69-70 СК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку поділу майна - задовольнити.
У порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_17 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 6955 (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 22 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 09.03.2026.
Сторони:
Позивач- ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована АДРЕСА_1 .
СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД