Справа № 120/478/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.
Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.
09 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Слободонюка М.В.
суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Промислова Група" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Промислова Група" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Подільська промислова група" (далі також ТОВ «Подільська промислова група», позивач, платник податку) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі також ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 18250/02-32-09-04/38134876 від 20.05.2025.
Заявлені позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, викладених в акті фактичної перевірки № 15297/02-32-09-04/38134876 від 15.04.2024, щодо порушення позивачем вимог пп. 230.1.2 п. 230. ст. 230 ПК України, яке полягає у здійсненні товариством у період з 01.01.2024 по 12.04.2024 господарської діяльності із отримання, зберігання та використання дизельного пального без реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРП СЕ).
Позивач зазначає, що у перевіряємому періоді мало місце зливання пального з пересувних складів безпосередньо в баки транспортних засобів, що використовуються в його господарській діяльності. Зважаючи на це, у 2023 році частка пального Товариством за місцем зберігання не отримувалось та не зберігалося, а відтак ним не було допущення перевищення обсягів пального більше 1000 метрів кубічних. Таким чином позивач вважає, що висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам здійсненої ним господарської діяльності.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у задоволенні заявлених позовних вимог було відмовлено.
Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлених обставин в процесі розгляду справи знайшли своє підтвердження висновки контролюючого органу про правомірність застосування до ТОВ «Подільська промислова група» штрафних санкцій в сумі 1000000 грн. за порушення пп. 230.1.2 п. 230. ст. 230 ПК України.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати таке рішення та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
Свої доводи апелянт мотивує тим, що у зв'язку із необхідністю проведення ремонту ємностей для зберігання пального, наявних у Позивача, 14 квітня 2024 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №140423-1про надання послуг по поточному ремонту і технічному обслуговуванню. На виконання вимог даного договору 14 квітня 2024 року Позивачем було передано ФОП ОСОБА_1 для здійснення ремонтних робіт ємність для зберігання пального. Таким чином, апелянт наголошує, що на період ремонту ємності для зберігання пального, пальне за місцем зберігання позивачем не отримувалось та не зберігалось. Однак, вказані обставини перевіряючими під час проведення фактичної перевірки враховані не були, та суд першої інстанції їм також не надав належної оцінки.
ІV. ДОВОДИ ІНШИХ ОСІБ
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з доводами апелянта не погоджується, вказуючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не має.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 04.04.2024 на підставі наказу ГУ ДПС у Вінницькій області про проведення фактичної перевірки від 02.04.2024 №1702к та направлень на проведення фактичної перевірки від 03.04.2024 № 2099, № 2100, № 2101 та № 2102 посадовими особами ГУ ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку ТОВ "Подільська промислова група" за адресами: Вінницька область, м. Вінниця, вул. Некрасова, буд. 25, кв. (офіс) 208 та Вінницька область, м. Вінниця, вул. Максима Шимка, буд. 21, з питань обліку та обігу пального, дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2023 року по 12.04.2024 року.
За результатами проведеної фактичної перевірки контролюючим органом встановлено, що ТОВ "Подільська промислова група" протягом 2023 року здійснювало отримання дизельного пального за адресою: м. Вінниця, вул. Максима Шимка, буд. 21, в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів, та у період з 01.01.2024 року по 12.04.2024 року здійснювало господарську діяльність із отримання, зберігання та використання дизельного пального без реєстрації акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРП СЕ).
Крім того, в результаті проведеного доперевірочного аналізу наявних відомостей в інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС встановлено, що ТОВ "Подільська промислова група" протягом 2023 календарного року отримало пальне в обсягах, що перевищує більше 1000 кубічних метрів (1 млн. літрів) без реєстрації платником акцизного податку та реєстрації акцизного складу. Таким чином, виявлено порушення вимог підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України (із внесеними змінами та доповненнями).
За наслідками перевірки складено Акт від 15.04.2024 № 15297/02-32-09-04/38134876 «Про результати фактичної перевірки ТОВ «Подільська промислова група», на підставі висновків якого ГУ ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення рішення від 20.05.2024 за № 18250/02-32-09-04/38134876 про застосування до ТОВ «Подільська промислова група» штрафних (фінансових) санкцій на суму 1000000 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належним чином правомірність оскаржуваного рішення.
VІ. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Визначення поняття акцизний склад та умови віднесення тієї чи іншої території до категорії акцизного складу визначено підпунктом 14.1.6 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а саме: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного скраду провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення, (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом: а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовують ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки, лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії; б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне а обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливо роздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операції з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу; в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання платник податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливо роздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації і зберігання пального іншим особам; г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Верховний Суд у постанові від 27.03.2024 у справі №280/441/23 виснував, що аналіз пункту "б" підпункту 14.1.6 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України містить критерії, що стосуються окремо характеристики приміщення чи території, на якій розташовано ємності для навантаження-розвантаження та зберігання пального, а також самого суб'єкта господарювання в частині обсягів отриманого пального за календарний рік та мети використання такого пального.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом і у постанові від 11.10.2023 у справі № 420/4383/23.
У іншій постанові від 14.12.2023 у справі № 160/2020/22 Верховний Суд вказав, що передбачений пунктом «б» підпункту 14.1.6 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України виняток, коли приміщення або територія не є акцизним складом, застосовується при сукупності умов, а саме: (1) загальна місткість розташованих на території (в приміщенні) ємностей не перевищує 200 кубічних метрів; (2) суб'єкт господарювання (власник або користувач такого приміщення або території) отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів; (3) пальне використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і суб'єкт господарювання не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Відсутність однієї з наведених умов виключає можливість визнання відповідної території/приміщення не акцизним складом. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом і у постанові від 12.03.2024 у справі №160/8390/22.
Також у постанові Касаційного адміністративного суду від 31.05.2022 року у справі №540/4291/20 зазначається, зберігання пального нерозривно пов'язане з наявністю в суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності), залежить саме від наявності в суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню понять "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", незалежно від того, чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу, та/або наявності підстав для реєстрації такого місця, як акцизний склад. Відповідно, у разі, якщо наявне в суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виняток із визначення понять "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального в такому місці.
Як слідує із матеріалів справи позивачем отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №02280414202001261 від 24.03.2020 з терміном дії з 24.03.2020 до 24.03.2025.
Згідно акту перевірки здійснення господарських операцій з отримання пального за адресою місця зберігання: м. Вінниця, вул. Максима Шимка, буд. 21, згідно Системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕРП СЕ) та Єдиного реєстру акцизних накладних (ЄРАН) встановлено, що ТОВ "Подільська промислова група" у періоді, за який здійснюється перевірка, отримувало дизельне пальне (важкі дистиляти (газойлі) код УКТЗЕД 2710194300) через пересувні акцизні склади (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним) в загальній кількості 1 477 555,17 л. (1 477,55517 метрів куб.), в т. ч.: - 2023 р. - 1 339 806,61 л.; - 2024 р. - 137 748,56 л.
Таким чином, фактичною перевіркою встановлено, що ТОВ "Подільська промислова група" за адресою місця отримання та зберігання пального: м. Вінниця, вул. Максима Шимка, буд. 21, протягом 2023 року отримало через пересувні акцизні склади дизельне пальне в кількості 1 339 806,61 л. або 1339, 80661 метрів куб., тобто в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів (1 млн. літрів).
Крім того, в ході проведення перевірки, згідно наданого запиту від 04.04.2024 року із вимогою про проведення зняття залишків пального здійснено перевірку фактичних залишків пального ТОВ "Подільська промислова група" за адресою місця отримання та зберігання пального: м. Вінниця, вул. Максима Шимка, буд. 21. Відповідно наданої до перевірки бухгалтерської довідки від 04.04.2024 р., облікові залишки дизельного пального по ТОВ "Подільська промислова група" станом на 04.04.2024 становлять 11883,39 л. За результатами проведення перевірки, встановлено фактичну наявність дизельного пального в кількості 11807,00 л., виявлена нестача дизельного палива - 76,39 л. в межах відносної похибки вимірювання (відомість про результати перевірки фактичних залишків пального від 04.04.2024 року в додатку до акту).
Колегія суддів звертає увагу, що усі доводи позивача, які викладені як в позовній заяві так і фактично продубльовані в апеляційній скарзі зводяться виключно до того, що:
- по перше, у зв'язку з необхідністю проведення ремонту ємностей для зберігання пального, 14 квітня 2024 року між ним та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №140423-1про надання послуг по поточному ремонту і технічному обслуговуванню, у зв'язку з чим на період такого ремонту пальне за місцем його зберігання не отримувалося та не зберігалося;
- по друге, оскільки ємності для зберігання пального в цей час позивачем не використовувалися, тому зливання пального з пересувних акцизних складів відбувалося безпосередньо в баки транспортних засобів.
Однак суд апеляційної інстанції вважає дані доводи такими, що не спростовують обставини виявленого порушення.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент проведення перевірки, ТОВ "Подільська промислова група" зберігало дизельне паливо в кількості 11807,00 л., в одному сталевому резервуарі горизонтального типу (РГС-50), номінальною ємністю 50 м.куб.
Зазначений резервуар знаходиться в середині цегляної будівлі з накриттям, на окремій ділянці виробничої території товариства за адресою: м. Вінниця, вул. Максима Шимка, буд. 21 та з'єднаний трубопроводом з паливороздавальною колонкою для заправки автомобілів. При цьому, документи, про походження зазначеного резервуару, ПРК та їх технічні характеристики, ТОВ "Подільська промислова група" до перевірки не надано як і не надано документів на підтвердження факту передачі резервуарів на реконструкцію.
При цьому як вказує позивач у своєму позові та апеляційній скарзі, договір № 140423-1 про надання послуг по поточному ремонту і технічному обслуговуванню між ним та ФОП укладено саме 14.04.2024, в той час як фактична перевірка ТОВ «Подільська промислова група» проводилась контролюючим органом з 04.04.2024 по 14.04.2025, тривалістю 10 діб.
Отже, вказана обставина поточного ремонту та технічного обслуговування резервуару жодним чином не спростовує фактичного його використання в перевіряємий період (2023 -2024 роки).
Що ж до інших доводів апелянта про те, що пальне в момент прибуття пересувного акцизного складу, одразу заливались в паливні баки транспортних засобів, які у своїй діяльності використовує ТОВ «Подільська промислова група», то такі теж не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені жодними доказами. Більше того, контролюючим органом, в ході здійснення перевірки установлено, що згідно з оборотно-сальдовими відомостями по рахунку № 23, протягом 2023-2024 року позивачем отримано у загальному обсязі 1477555,17 кубічних метрів пального, в тому числі за місцем зберігання за адресою: вул. Максима Шимка, 21, м. Вінниця. При цьому на момент проведення перевірки позивач зберігав дизельне паливо в кількості 11807,00 л в одному сталевому резервуарі, що прямо спростовує твердження апелянта про те, що пальне за місцем зберігання не отримувалося і не зберігалося.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно наведених вище правових позицій Верховного Суду конструкція пункту «б» підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України пов'язує умову отримання протягом календарного року пального в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів, саме з суб'єктом господарювання, а не з місцем зберігання пального. Отже, обсяг отриманого суб'єктом господарювання протягом календарного року пального визначається сумарно по всіх приміщеннях та/ або територіях, на яких розміщені ємності для навантаження-розвантаження та зберігання пального.
Дана норма не містить положення про те, що приміщення або територія не є акцизним складом в разі здійснення суб'єктом господарювання операцій з реалізації пального саме за адресою цієї території чи приміщення.
Зважаючи на вищевикладене, недотримання однієї з умов, передбачених пунктом "б" підпункту 14.1.6 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України свідчить про належність місця зберігання пального позивача до акцизного складу.
Таким чином, оскільки відповідачем під час перевірки встановлено, що позивачем протягом 2023 року отримало через пересувні акцизні склади дизельне пальне в кількості 1 339 806.61 л. або 1339.80661 метрів куб., тобто в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів (1 млн. літрів), тому останнє відповідно п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України набуло статусу розпорядника акцизного складу.
Відповідно до підпункту "б" абзацу 6 підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати усі акцизна склади в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Пункт 128-1.2 статті 128-1 ПК України визначає, що відсутність з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1000000 гривень.
За наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність застосування до ТОВ «Подільська промислова група» штрафних санкцій згідно податкового повідомлення - рішення № 18250/02-32-09-04/38134876 від 20.05.2025 в сумі 1000000 грн. та відсутність підстав для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували його висновки.
VІІІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Промислова Група" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Слободонюк М.В.
Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.