Справа № 369/8226/25
Провадження № 2/369/4013/26
Іменем України
09.03.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Янченко А.В.,
при секретарі судових засідань Лисяк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
У травні 2025 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 25.11.2011 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) перебували у зареєстрованому шлюбі. 14 листопада 2025 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області справа № 369/7765/25 шлюб, зареєстрований 25 листопада 2011 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1992 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
24.11.2016 року під час шлюбу, подружжям було придбано земельну ділянку кадастровий номер 3222482400:03:008:0079, площа 2.1247 га., що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2157, від 24.11.2016 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О..
24.11.2016 року під час шлюбу, подружжям було придбано земельну ділянку кадастровий номер 3222482400:03:008:0082, площа 1.8478 га., що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2156, від 24.11.2016 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О.О..
29.11.2016 року під час шлюбу, подружжям було придбано земельну ділянку кадастровий номер 3222482400:03:008:5003, площа 0.5000 га., що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1986, від 29.11.2016 року, виданий приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Коряковою Н.О..
Шлюбний договір між сторонами не укладався. Позивач зазначає, що майно, набуте за час шлюб, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках відповідно до норм чинного законодавства України.
Просить суд здійснити поділ спільного майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: визнати за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельної ділянки кадастровий номер 3222482400:03:008:0079, площа 2.1247 га, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада; визнати за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельної ділянки кадастровий номер 3222482400:03:008:0082, площа 1.8478 га., адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада; визнати за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельної ділянки кадастровий номер 3222482400:03:008:5003, площа 0.5000 га., адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.05.2025 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
В підготовчому судовому засіданні відповідач не з'явився, був повідомлений належним чином, клопотання, заяви не надходили. Відзив на позов до суду не подав.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.11.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Перед судовим засіданням від представника позивача адвоката Равлюк В.В. через канцелярію суду надійшла заява про розгляд без участі учасника судового процесу, позовні вимоги просив задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, заяви, клопотання не надходили.
Згідно з ч.3 ст.211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.09.2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
При розгляді справи судом встановлено, що 25 листопада 2011 року, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зареєстрували шлюб, актовий запис № 1992, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 видане відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 25.11.2011 року.
14 листопада 2025 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області справа № 369/7765/25 шлюб, зареєстрований 25 листопада 2011 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1992 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвано.
Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно дост. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Встановлено, що 24.11.2016 року під час шлюбу, подружжям було придбано земельну ділянку кадастровий номер 3222482400:03:008:0079, площа 2.1247 га., що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2157, від 24.11.2016 року виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О..
Судом встановлено, що 24.11.2016 року під час шлюбу, подружжям було придбано земельну ділянку кадастровий номер 3222482400:03:008:0082, площа 1.8478 га., що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 2156, від 24.11.2016 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О.О..
Встановлено, що 29.11.2016 року під час шлюбу, подружжям було придбано земельну ділянку кадастровий номер 3222482400:03:008:5003, площа 0.5000 га., що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1986, від 29.11.2016 року, виданий приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Коряковою Н.О..
Шлюбний договір між сторонами не укладався. Зазначає, що майно, набуте за час шлюб, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках відповідно до норм чинного законодавства України.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.
Зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
З огляду на викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, суд приходить до висновку, що вищевказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та їх частки у цьому майні є рівними. Суд враховує, що нерухоме майно набуто на час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на спростування презумпції спільної сумісної власності та вкладення одним із подружжям лише особистих коштів. Тому позовні вимоги підлягають до задоволення та в рамках поділу спільного майна подружжя за позивачем та відповідачем слід визнати по 1/2 частині права власності на нерухоме майно.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши всі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 % судового збору, сплаченого за подання цього позову, у розмірі 4 542 грн, як заявлено позивачем у п. 4 прохальної частини позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити повністю.
Визнати за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельної ділянки кадастровий номер 3222482400:03:008:0079, площа 2.1247 га, адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада.
Визнати за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельної ділянки кадастровий номер 3222482400:03:008:0082, площа 1.8478 га., адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада.
Визнати за позивачем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельної ділянки кадастровий номер 3222482400:03:008:5003, площа 0.5000 га., адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 50 % судового збору, сплаченого за подання цього позову, у розмірі 4 542 (чотири тисячі п'ятсот сорок дві гривні) 00 коп.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 09.03.2026 року.
Суддя А.В. Янченко