П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1065/26
перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,
повний текст судового рішення
складено 04.02.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-головуюча - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ-БУДСЕРВІС» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ-БУДСЕРВІС» до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання зареєструвати податкову накладну,-
ТОВ «ПОДІЛЛЯ-БУДСЕРВІС» звернулось до суду із позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України, в якому просило суд:
- визнати незаконним та скасувати Рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління Державної податкової служби в Одеській області від 27.05.2025 № 12910050/40671460, яким було відмовлено ТОВ «ПОДІЛЛЯ-БУДСЕРВІС» у реєстрації податкової накладної № 5 від 08.04.2025 на суму 376333,85 грн. (у т. ч. ПДВ 46216,44 грн.);
- зобов'язати ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 5 від 08.04.2025 на суму 376333,85 грн. (у т. ч. ПДВ 46216,44 грн.) датою її створення.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року позов повернуто позивачу.
Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем обставини у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду мають суб'єктивний характер, стосуються виключно внутрішніх організаційних процесів позивача та не підтверджують наявність об'єктивних, непереборних та істотних перешкод, які б заважали реалізації права на судовий захист у встановлений законом строк.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ТОВ «ПОДІЛЛЯ-БУДСЕРВІС» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що пропуск позивачем процесуального строку на звернення до адміністративного суду із відповідним позовом був зумовлений комплексом соціально-економічних, фінансово-матеріальних та побутовотехнічних причин. Лише у своїй сукупності (а не кожна окремо) обґрунтовані вище причини зумовили пропуск позивачем відповідного процесуального строку.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2026 відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ-БУДСЕРВІС» до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суту та зазначено, що виявлені недоліки повинні бути усунені шляхом надання позивачем до суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
На виконання вказаної ухвали від представника позивача 26.01.2026 надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Так, суд першої інстанції встановив, що в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із вказаним адміністративним позовом представник зазначив, що на підприємстві на даний час відсутні штатні бухгалтер та юрист, тобто особи, які є безпосередньо відповідальні за складання, реєстрацію первинних документів, вчасне готування відповідних позовів до суду тощо. Такий дисбаланс між активами позивача та кількістю його працівників пояснюється, по-перше, тим, що зміна основного виду діяльності підприємства та його переорієнтування на сільськогосподарську діяльність відбулося вже під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Триваюче вторгнення та супутні соціально-економічні проблеми не дозволили підприємству своєчасно набути права власності або права користування на товарно-матеріальні цінності, механізми, устаткування, засоби виробництва тощо для стабільної сільськогосподарської діяльності. Крім того, представник наголосив, що маючи намір набути протягом 2025 року і в подальшому право власності або оренди на необхідну сільськогосподарську техніку, підприємство у червні 2025 року розпочало цілеспрямовану діяльність на отримання ліцензії на зберігання дизельного пального, яка була отримана позивачем 04.09.2025. Оскільки підприємство власники силами збирало пакет необхідних документів, вирішення вказаного питання непропорційно розтягнулось на період часу близько 3-х місяців, що зумовило постійну зайнятість працівників (ліцензія та договір про купівлю-продаж ємностей для зберігання пального додаються). Також позивача зазначив, що враховуючи складну соціально-економічну ситуацію в країні загалом, фінансово-економічна спроможність позивача протягом 2025 року була вкрай низькою, через що у товариства почала виникати заборгованість перед контролюючими органами щодо вчасного сплати земельного податку та орендної плати. Вказаний факт унеможливлював наймання адвоката та бухгалтера на постійну основу, оскільки підприємство було зацікавлене насамперед у якнайшвидшому погашенні виниклої заборгованості з метою запобігання притягнення до фінансової відповідальності. В умовах воєнного стану та загальної мобілізації наймання вузькопрофільних спеціалістів для забезпечення безперебійної роботи підприємства виявилося надзвичайно складним завданням, тому позивачем було ухвалено рішення про необхідність отримання можливості бронювання своїх працівників у майбутньому - така можливість є явною перевагою для потенційних працівників під час вибору місця працевлаштування. Із вказаною метою позивач розпочав тривалу методичну роботу з формування пакету документів, необхідних для надання до Одеської обласної державної (військової) адміністрації для отримання статусу підприємства, критично важливого для задоволення потреб територіальних громад Одеської області. З огляду на відсутність у штаті підприємства фахових бухгалтера та юриста підготовка вказаного пакету документів зайняла непропорційно набагато більше часу, аніж могло б бути. Вказані документи, перелік яких детально наводиться у відповідному супровідному листі були надані Одеській обласній державній (військовій) адміністрації лише 16.12.2026. Станом на сьогоднішню дату вказані документи позивачем ще не розглянуті. Лише після погашення усіх заборгованостей, опрацювання всіх питань, спрямованих на подальшу стабільну діяльність підприємства, у перерві між сільськогосподарськими роботами позивач зміг повернутись до питання податкових накладних, реєстрацію яких було зупинено, а згодом - відмовлено.
Отже, наявність поважних причин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до адміністративного суду є спірним питанням, яке поставлено на вирішення адміністративного суду.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 2, 5 статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відповідно до підпунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Разом з тим, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на зміст заявлених позовних вимог, позивач в межах цього спору не погоджується з рішенням Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління Державної податкової служби в Одеській області від 27.05.2025 № 12910050/40671460, яким було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 5 від 08.04.2025.
Вказане рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку і рішенням за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН від 04 червня 2025 року № 23603/40671460/2 залишено скаргу без задоволення та рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних без змін.
За таких обставин строк звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, з огляду на застосування процедури адміністративного оскарження, становить три місяці з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу, кінцевим терміном є 04.07.2025 року.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою лише 16.01.2026, тобто, з пропуском строку звернення до суду. При цьому, позивач не заперечує факту пропуску ним строку звернення до суду, тобто вказане не є спірним, водночас наполягає на тому, що має об'єктивні підстави неможливості звернення до суду.
Так, в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зазначив, що пропущення строку подання до суду позовної заяви виникло з об'єктивних причин, а саме відсутністю в штаті юриста або іншого фахівця у галузі права та внаслідок складної соціально-економічної ситуації, у якій опинилася Україна головним чином внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 №2102-ІХ , із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. На даний час воєнний стан в країні продовжено.
Згідно ст. 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами 1 та 4 ст. 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
При цьому, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №990/115/22.
Отже, введення в країні воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Крім того, позивач не надав доказів неможливості визначення осіб, відповідальних за ведення претензійно-правової роботи, укладення договору про надання правової допомоги. При цьому, відсутність у штаті юриста, не стала на заваді звернення в порядку адміністративного оскарження до ДПС України. При цьому, не зазначено апелянтом і про дату зарахування до штату юриста, завдяки чому, останній зміг звернутись до суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі №540/2097/18 виклав правову позицію, що юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом.
При цьому, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
За таких обставин, визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що позивач в апеляційній скарзі не вказав інших причин поважності пропуску строку звернення до суду, ніж були зазначені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, поданого до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому позовна заява підлягала поверненню особі, яка її подала.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Принагідно колегія суддів зазначає, що пропущений строк звернення до суду може бути поновлений лише за наявності причин, які б об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Такі причини мають свідчить про неможливість вчинення процесуальної дії, звернення до суду та повинні бути підтверджені належними доказами. Водночас, наведені позивачем підстави неможливості своєчасного звернення до суду не є такими, що реально перешкоджали зверненню до суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯ-БУДСЕРВІС» залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі № 420/1065/26 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Судді Ю.М. Градовський
О.В. Єщенко