П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9699/25
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
повний текст судового рішення
складено 19.01.2026, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючої судді Казанчук Г.П.
суддів: Єщенка О.В., Градовського Ю.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 400/9699/25 за адміністративним ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 08 вересня 2025 року звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом про:
визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 щодо не надання відповіді на заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31.07.2025 про внесення/виправлення відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також невнесення відомостей стосовно непридатності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та виключення з військового обліку військовозобов'язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система «Оберіг»);
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система «Оберіг») про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку військовозобов'язаних, а саме: - Категорія обліку: «Не військовозобов'язаний»;- Підстава зняття/виключення: «Непридатні»;- Постанова ВЛК: «Непридатний з виключенням з військового обліку»;
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідно до витягу з електронного військово облікового документу (Резерв+), номер в реєстрі оберіг: 221120220680955300190, перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_1 . Правовий статус, згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_4 , Позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статей 84В, 64В, 23В, 49В графи ІІ Розкладу хвороб. Проте вищевказані відомості стосовно непридатності та виключення Позивача з військового обліку військовозобов'язаних не внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а ті відомості які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів не відповідають дійсності.
ІНФОРМАЦІЯ_3 (надалі - відповідач) подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII Позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, є військовозобов'язаним та не довів наявність підстав для виключення його з військово обліку відповідно до ч.6 ст.37 Закону №2232-XII (у чинній редакції), в ІНФОРМАЦІЯ_5 відсутні підстави для виключення позивача з військово обліку. Посилання на давні медичні документи (2010- 2017 рр.) не є постановою військово-лікарської комісії і не підтверджують виключення з обліку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Юрченка А.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції самоусунувся від виконання одного з фундаментальних принципів адміністративного судочинства - принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, оскільки не було надано правової оцінки ключовому доказу, на якому базувався позов - оригінальному паперовому Військовому квитку серії НОМЕР_2 та медичній документації про стан здоров'я апелянта. Зауважує, що якщо особа на підставі чинного на певний момент закону набула сталого правового статусу або звільнення від обов'язку (у даному випадку - статус невійськовозобов'язаного), наступна зміна законодавства не може автоматично та свавільно анулювати такий статус. Правовий стан особи, сформований на підставі остаточного рішення державного органу, є недоторканним у світлі принципу правової визначеності. Уточнення даних для виключеної особи має обмежуватися виключно фіксацією в електронній базі самого факту та правової підстави її попереднього виключення. Трансформація статусу особи з «виключеного» на «військовозобов'язаного» через просту відсутність запису в цифровій системі виникла внаслідок недбалості самих Відповідачів при наповненні бази) є підміною правових реалій технічними недоліками.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд справи за правилами письмового провадження.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд, -
Судом першої інстанції з'ясовано та підтверджено під час апеляційного розгляду, що згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_4 , у графі 13 наявний запис про те, що 22.06.2010 медичною комісією УМВС в Миколаївській області ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час на підставі статей 84В, 64В, 23В, 49В графи ІІ Розкладу хвороб (а.с.16зв-18).
29 липня 2025 року, як зазначає позивач, після оновлення даних через мобільний застосунок «Резерв+», він отримав електронний військово-обліковий документ, в якому було виявлено, як на його думку, грубі та недостовірні відомості, а саме:- категорія обліку: «Військовозобов'язаний», Підстава зняття/виключення: в даній графі взагалі будь-які відомості відсутні, Постанова ВЛК: «Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
З метою внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зокрема стосовно непридатності до військової служби та виключення з військового обліку, Позивач звернувся до Відповідача із заявою від 31.07.2025 про внесення/виправлення відомостей стосовно Позивача, які містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII. До вищевказаної заяви від 31.07.2025, Позивачем було додані всі необхідні, засвідчені у встановленому порядку, документи, які підтверджують зазначені обставини, а саме: паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 ; картка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ; військовий квиток серії НОМЕР_2 ; електронний військово-обліковий документ «Резерв+» ОСОБА_1 .
У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 від 27.08.2025 року №10652 на заяву позивача від 31.07.2025 року зазначено про те, що ОСОБА_1 з 30.11.2024 року рахується як військовозобов'язаний який порушує правила військового обліку, як такий, що не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_6 , а тому слід прибути особисто до ІНФОРМАЦІЯ_7 з паспортом, військово-обліковим документом для уточнення облікових даних.
Отже, наявність чи відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо невнесення даних до військово-облікових даних є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII (далі - Закон №389-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно ст. 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов'язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.
У графі VI військового квитка наявні два штампи про «зняття з обліку» від 09.06.2006 як обмежено придатний та штамп про «прийнятий на облік» згідно наказ. МОУ №24 від 15.01.2015.
Колегія суддів зазначає, що у 2006 році позивача було знято з обліку, проте пізніше, з 2007 року він виявив бажання та проходив військову службу за контрактом до 2010 року, а з 22.06.2010 року звільнений з військової служби на підставі висновку медичної комісії УМВС
«непридатний до військової служби у мирний час/обмежено придатний у воєнний час».
Колегія суддів звертає увагу, що Позивачем ні у позові, ні в апеляційній скарзі не зазначено про те, чи уточнював він свої персональні дані до 16 липня 2024 року та про проходження ним ВЛК до 05 червня 2025 року.
Спірним питанням у даній справі є те, що позивач просить актуалізувати у 2025 році свої дані щодо військового обліку, записи про які були зроблені у військовому квитку у 2006 році та на підставі медичної документації, датованої 2010 роком. При цьому, колегія суддів зауважує, що з 2015 року військово-обліковий документ не містить інформації про зняття позивача з військового обліку та записів про проходження ВЛК.
У заяві від 31.07.2025 року, адресованої ІНФОРМАЦІЯ_8 позивач вказує, що він згідно з військового квитка серії НОМЕР_2 від 19.02.2008, позивач стверджує, що він в установленому порядку визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статей 8Б, 64В, 23В, 49В графи ІІ Розкладу хвороб (а.с.19-21).
Ці ж твердження представник позивача виклав і в позові та в апеляційній скарзі.
Колегія суддів вважає помилковими твердження позивача, що він є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статей 8Б, 64В, 23В, 49В графи ІІ Розкладу хвороб, оскільки жодного належного та допустимого доказу того, що позивач отримав такий статус матеріали справи не містять. Натомість у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 19.02.2008 наявний запис про те, що позивач визнаний непридатним до військової служби у мирний час/придатний до військової служби у воєнний час, який є відмінним від статусу «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
Відповідно до положень п.20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак з 2015 року позивач, як особа, яка досягла 25 років та відповідно записів у військовому квитку, перебуває на військовому обліку.
У пункті 2 частини 1 статті 37 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент визнання позивача «непридатним до військової служби у мирний час/ обмежено придбаним у воєнний час» було визначено, що взяттю на військовий облік призовників та військовозобов'язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних, зокрема: звільнені з військової служби в запас.
У пункті 10 військового квитка позивача наявний запис про звільнення його у запас (а.с.17), отже, перебування його на військовому обліку відповідало змісту законодавства, що діяло станом на 2010 рік.
Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент визнання позивача «непридатним до військової служби у мирний час/ обмежено придбаним у воєнний час», було визначено, що військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Отже, підставою для виключенню військовозобов'язаного з військового обліку станом на 22.06.2010 року були:
- досягнення граничного віку перебування в запасі;
- визнання ВЛК непридатним для військової служби у воєнний час.
Колегія суддів зауважує про відсутність у матеріалах справи постанови ВЛК про непридатність позивача до військової служби у воєнний час. При цьому, статус «обмежено придатним у воєнний час» станом на 2010 рік не був підставою для виключення із військового обліку.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла станом на 2010 рік, запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:
1) перший розряд - до 35 років;
2) другий розряд:
рядовий склад - до 40 років;
сержантський і старшинський склад:
сержанти і старшини - до 45 років;
прапорщики і мічмани - до 50 років.
Станом на 22.06.2010 року, позивач досяг 21 року, і мав військове звання солдат, а відтак, колегія суддів зауважує, про відсутність підстав станом на 2010 рік, для зняття позивача з військового обліку через досягнення ним граничного віку перебування у запасі.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169-VII внесені зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України “Про внесення змін до статті 28 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.
В свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.
З часу внесення змін до Закону №2232-XII він розповсюджується на всіх громадян України, що не досягли граничного віку перебування у запасі, тобто 60 років.
Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач, як громадянин України, підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду та через відсутність постанови ВЛК про непридатність до військової служби у воєнний час.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно ч. 6 ст.38 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла станом на 2010 рік, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;
9) померли.
Частина 6 ст.38 Закону №2232-XII у редакції чинній станом на день звернення позивача із заявою про виключення позивача з військового обліку, викладена у такій редакції:
«6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;
6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону».
Аналізуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» не тотожними, оскільки таким обставинам передують різні підстави. Зняття з військового обліку не скасовує статусу військовозобов'язаного, оскільки є тимчасовим. Тобто громадянин й надалі повинен продовжувати проходити ВЛК, оновлювати військово облікові дані, через певний час відповідно до обставин.
Водночас, «виключений з військового обліку» означає, що особа втрачає статус військовозобов'язаного та на неї не поширюються обов?язки з військового обліку. Зокрема така особа не може бути призвана під час мобілізації, після виключення з обліку не зобов'язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, такій особі не можна вручати повістку. Це поняття є постійним і особа не повинна знову ставати на військовий облік.
У військовому квитку позивача наявний запис про те, що він є обмежено придатним під час воєнного стану, якій наразі триває в Україні, а тому вимога щодо його виключення з військового обліку не узгоджується із нормами законодавства, оскільки станом на 2010 рік позивач не був визнаний військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, а станом на день звернення позивача із заявою від 31.07.2025 року, відсутнє рішення ВЛК про визнання непридатними до військової служби і позивач не досяг граничного віку перебування в запасі.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Позивач підпадає під дію Закону №2232-XII, станом на день виникнення спору (2025 рік) із внесеними до нього змінами, а тому посилання представником позивача на статтю 58 Конституції України є безпідставним.
Стаття 28 Закону №2232-XII в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку викладена у такій редакції «Військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.»
Статус «непридатний до військової служби» (з виключенням з військового обліку) означає повне звільнення від мобілізації та військового обов'язку через стійкі, значні порушення функцій організму. Це рішення приймається Військово-лікарською комісією (ВЛК) на основі Наказу МОУ №402, а з 2024 року такі рішення діють рік, після чого можливий переогляд. При цьому, колегія суддів наголошує, що військовозобов'язаний набуває статусу «непридатний до військової служби» лише за наслідком проходження ВЛК.
Установлені у справі обставини свідчать, що відповідно до приписів ст. 28 Закону №2232-XII, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та вважається військовозобов'язаним.
Щодо посилання позивача на медичні довідки, які на його думку підтверджують непридатність до військової служби у воєнний час та доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінка медичної документації, колегія суддів відхиляє та погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Перш за все, предметом даної справи є наявність протиправних дій щодо не внесення актуальних військово-облікових даних, які вносяться на підстави відповідних документів.
Відповідно до п.п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які, зокрема: 3) визнані непридатними до військової служби.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за № 1109/15800 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (надалі Положення №402), яке визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу.
Відповідно до 1.2. Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Підпункт «б» п. 20.3. Положення № 402 передбачає, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови такого змісту, а саме: «Непридатний до військової служби».
Відповідно до п. 22.5. Положення № 402 документи з постановами ВЛК, які підлягають затвердженню (контролю) ВЛК обласних, Київського та Севастопольського міських ТЦК та СП або штатною ВЛК, згідно з пунктом 22.8 глави 22 розділу II цього Положення направляються на перевірку та затвердження.
Підпункт «б» п. 22.8. Положення № 402 встановлює, що свідоцтво про хворобу підлягає розгляду, а постанова ВЛК - затвердженню під час дії особливого періоду на всіх військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів - військово-лікарською комісією регіону.
Таким чином, посилання на медичні документи (2010- 2017 років) не є постановою військово - лікарської комісії і не підтверджують наявність підстав для виключення з обліку.
Станом на 2010 рік ВЛК мали право винести постанову про, зокрема : непридатність до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час; непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Натомість, станом на 2025 рік ВЛК приймають постанови "Непридатний" до військової служби. Постанова «Непридатний до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців» приймається під час дії воєнного стану на підставі статей 2, 7, 11, 12г, 13г, 24, 32, 37, 44, 48, 56, 59, 65, 72, 77б, 81 Розкладу хвороб у випадках, коли для відновлення придатності до військової служби необхідний строк від 6 до 12 календарних місяців.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що у 2010 році позивач за результатом проходження медичного огляду набув статуту «непридатний до військової служби у мирний час/обмежено придатний у воєнний час», що є відмінним від статусу «непридатний до військової служби». А відтак, відсутні підстави для внесення змін щодо придатності до військової служби позивача за його заявою від 29.07.2025 року.
Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами ст.37 Закону №2232-XII позивач не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов'язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність відмови у внесенні до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей за заявою позивача від 31.07.2025 року про виключення апелянта з військового обліку та не вбачає підстав для визнання протиправної бездіяльності відповідача.
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовуються висновку суду першої інстанції, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховані приписи п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У ч. 4 ст. 317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилково визначив підстави такої відмови. У зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції слід змінити у частині мотивів суду першої інстанції відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши його у такій редакції цієї постанови.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції лише в частині мотивів ухвалення судового рішення, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Судді Ю.М. Градовський
О.В. Єщенко