справа №176/3011/25
провадження №2/176/1546/25
Іменем України
05 грудня 2025 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого - судді Павловської І.А.,
за участю секретаря Ніколенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовті Води в залі суду цивільну справу за позовом першого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області Авдана Романа Костянтиновича в інтересах держави в особі Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецькоїобласті до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,-
На адресу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява першого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області Авдана Романа Костянтиновича в інтересах держави в особі Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецькоїобласті до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.04.2020 року державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженком А.В. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району за межами населених пунктів.
Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10.03.2020 № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 1421255100:01:003:1392) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Однак, відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області належним чином завіреної копії наказу з аналогічним номером № 1103-СГ від 27.02.2020 «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_3 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, розташованої на території Лебединської сільської ради Волноваського району Донецької області.
При цьому, під наказом від 10.03.2020 № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» зазначені посада та прізвище підписанта - «начальник ОСОБА_4 ». Підпис відсутній. Наказ від 02.03.2020 № 1103-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_3 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, розташованої на території Лебединської сільської ради Волноваського району Донецької області, підписано в.о. начальника Тетяною Підгорною з накладенням її особистого підпису.
Тобто, зміст наказу від 27.02.2020 року № 1103-СГ, не відповідає змісту наказу з тим же номером, але іншою датою, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га.
Крім цього, відповідно до листа Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0.152-8513/2-23 від 14.08.2023, у період з 08 січня по 25 червня 2020 року включно, обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області виконувала Підгорна Т.О.
Таким чином, саме Підгорна Т.О. мала повноваження на підписання наказів з питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення 27 лютого та 10 березня 2020 року.
Тобто, ні 27 лютого, ні 10 березня 2020 року Якименко І.В. не мав повноважень на підписання наказу № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 , нібито, надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-1185/2-24 від 09.04.2024, ОСОБА_2 зверталася із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом від 17.09.2019 № 4586-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної. Однак, із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не звернулася.
Крім цього, Управлінням не приймався наказ від 10.03.2020 № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 , нібито, надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га.
Так, листом Управління № 10-5-0.332-1733/2-25 від 27.05.2025, 10 березня 2020 року ним накази щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення взагалі не приймалися.
Отже, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га, а остання вибула з державної власності поза її волею.
У подальшому, 28.07.2020 ОСОБА_2 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з ОСОБА_1
На час вибуття з державної власності (16.04.2020) уповноваженим органом нею розпоряджатись виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ч. 4 ст. 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин), з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження земельною ділянкою 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.
Таким чином, вважає, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у комунальну власність Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області.
Указом Президента України від 04.07.2022 № 469/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області» створено Великоновосілківську селищну військову адміністрацію Волноваського району Донецької області.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Такі випадки встановлено ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
А у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, утворенням військової адміністрації та надання їй повноважень відповідного органу місцевого самоврядування (Великоновосілківської селищної ради Волноваського району Донецької області) саме Великоновосілківська селищна військова адміністрація Волноваського району Донецької області як представник власника (територіальної громади) мала би здійснити захист прав на земельні ділянки.
Так, прокуратурою проінформовано Великоновосілківську селищну військову адміністрацію Волноваського району Донецької області про виявлені порушення вимог земельного законодавства та безпідставність отримання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки.
Однак, листами № 01-25/2592 від 04.07.2024 та №01-25/1251 від 01.05.2025 начальник Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області повідомив про те, що органом контролю у сфері земельних правовідносин є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, селищна рада в даний час не спроможна підтвердити або спростувати наведену у листі прокуратури інформацію, у зв'язку з чим не може належним чином відреагувати.
Таким чином, Великоновосілківська селищна військова адміністрація Волноваського району Донецької області самоусунулась від вжиття заходів для захисту порушених інтересів держави у сфері земельних правовідносин. За таких обставин інтереси держави залишаються незахищеними та потребують захисту.
З огляду на це, позивач вважає, що у прокурора наявні підстави для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області.
У зв'язку з викладеним вище, позивач звернувся до суду з позовом та просить витребувати у ОСОБА_1 на користь Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392 площею 2,0000 га.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
Учасники справи належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
В матеріалах справи міститься заява представника позивача Великоновосілківської селищної адміністрації Волноваського району Донецької області Кравченка С.В., в якій він просив розгляд справи проводити без участі представника позивача.
Від третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшли письмові пояснення, в яких вони просили розглядати справу без участі їхнього представника.
Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області у письмових поясненнях зазначає, що на підставі на підставі наказу Держземагентства України від 10.04.2014 №129 «Про деякі питання реєстрації документів в автоматизованій системі лектронного діловодства» у Головному управлінні реєстрація всіх документів здійснюється у системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ 2.0» (далі - СЕД «ДОК ПРОФ». На даний час використовується актуальна версія СЕД «ДОК ПРОФ 3.0». Накази з питань розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності реєструвалися та реєструються у картотеці «Накази СГ». Під час їх реєстрації номери наказам присвоюються автоматично (в порядку зростання), що унеможливлює реєстрацію кількох наказів СГ з одним і тим порядковим номером.
Отже, у СЕД «ДОК ПРОФ 3.0» зареєстровані такі накази Головного управління з наступним змістом: - № 4586-СГ від 17.09.2019 року “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», згідно з яким наказано “надати громадянці ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства». (Наказ підписано Начальником - Іваном ЯКИМЕНКО)
Вказаний наказ видано на підставі клопотання гр. ОСОБА_2 від 16.09.2019 року, яке зареєстровано в Головному управлінні за № С-5945/0/36-19 від 16.09.2019 року; - № 1103-СГ від 27.02.2020 року “Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», згідно з яким наказано «відмовити громадянці ОСОБА_3 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Лебединської сільської ради Волноваського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0000 га, кадастровий номер 1423683500:06:000:2036, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: кадастровий план відповідно до ст. 34 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» складається у паперовій та електронній формі. Разом з тим, відповідно до ст.11 Закону України «Про Державний земельний кадастр», а саме: відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів в натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів. Тобто витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку привести у відповідність до кадастрового плану (в частині коду КВЦПЗ); в кадастровому плані земельної ділянки та у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку описи меж потребують уточнення». (Наказ підписано В.о начальника - Т. ПІДГОРНОЮ)
Вказаний наказ видано на підставі клопотання гр. ОСОБА_3 , від 14.02.2020, яке зареєстровано в Головному управлінні за № І-1021/0/36-20 від 25.02.2020 року
Однак, із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не зверталася.
Тобто, зміст наказу № 1103-СГ, не відповідає змісту наказу з тим же номером, але іншою датою, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га
Підстави вважати, що накази, надані Головним управлінням є недостовірними, відсутні.
Таким чином, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421255100:01:003:1392, а остання вибула з державної власності поза її волею.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України, виходячи з редакції Закону, чинної на час правовідносин сторін.
Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення правовідносин сторін.
Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Визначений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог статей 116, 121 ЗК України.
Частиною 4 ст.122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з п. 1, абз. 13 п. 4, п. 8, п.п. 11 п. 10 Положення «Про Головне управління Держгеокадастру в області», затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Накази підписуються начальником Головного управління.
На час вибуття земельної ділянки з державної власності уповноваженим органом нею розпоряджатись виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.
Відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» пункту 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.
Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» розпоряджатися до припинення воєнного стану утворена Великоновосілківська селищна військова адміністрація, яка в свою чергу, має повноваження розпоряджатися землями Великоновосілківської селищної ради. Таким чином, право вимоги за позовом належить безпосередньо Великоновосілківській селищній військовій адміністрації.
Окрім того, судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.04.2020 державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженком А.В. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району за межами населених пунктів.
Наказом ГУ Держгеокадастру Донецької області від 10.03.2020 № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі ріллі площею 2,0000 га (кадастровий номер 1421255100:01:003:1392) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Великоновосілківської селищної ради Великоновосілківського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Однак, відповідно до наданої листом Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області належним чином завіреної копії наказу з аналогічним номером № 1103-СГ від 27.02.2020 «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_3 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та надані у власність земельної ділянки, розташованої на території Лебединської сільської ради Волноваського району Донецької області.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-1185/2-24 від 09.04.2024, ОСОБА_2 зверталася із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом від 17.09.2019 № 4586-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної. Однак, із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не звернулася
При цьому, під наказом від 10.03.2020 № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» зазначені посада та прізвище підписанта - «начальник ОСОБА_4 ». Підпис відсутній. Наказ від 02.03.2020 № 1103-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_3 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, розташованої на території Лебединської сільської ради Волноваського району Донецької області, підписано в.о. начальника Тетяною Підгорною з накладенням її особистого підпису.
Тобто, зміст наказу від 27.02.2020№ 1103-СГ, не відповідає змісту наказу з тим же номером, але іншою датою, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га.
Крім цього, відповідно до листа Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0.152-8513/2-23 від 14.08.2023, у період з 08 січня по 25 червня 2020 року включно, обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області виконувала Підгорна Т.О.
Таким чином, саме Підгорна Т.О. мала повноваження на підписання наказів з питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення 27 лютого та 10 березня 2020 року.
Тобто, ні 27 лютого, ні 10 березня 2020 року Якименко І.В. не мав повноважень на підписання наказу № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 , нібито, надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-1185/2-24 від 09.04.2024, ОСОБА_2 зверталася із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом від 17.09.2019 № 4586-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної. Однак, із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не звернулася.
Крім цього, Управлінням не приймався наказ від 10.03.2020 № 1103-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 , нібито, надано безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га.
Так, листом Управління № 10-5-0.332-1733/2-25 від 27.05.2025, 10 березня 2020 року ним накази щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення взагалі не приймалися.
Отже, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га, а остання вибула з державної власності поза її волею.
У подальшому, 28.07.2020 ОСОБА_2 уклала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
З аналізу змісту наведеного випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння власника, у тому числі від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Ця норма права передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. В цілому, вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 згідно якого «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель сільськогосподарського призначення.
Отже, в даній справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України. Суд приймає до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
Визначаючи наявність суспільного інтересу у поверненні земельної ділянки державі, суд звертає увагу, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.
Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.
Судом під час розгляду даної справи не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Таким чином, судом перевірено, що втручання у власність відповідача є законним, переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Суд також враховує інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.
Крім того відповідач, із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.
Отже, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту.
Під час вирішення вказаної справи суд враховує також і правовий висновок Верховного Суду від 05.04.2023 р., викладений у постанові по справі № 139/997/21, провадження № 61-12898св22.
Вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Застосовуючи до даних правовідносин висновки ВС, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом витребування земельної ділянки є ефективним та таким, що поновить його порушені права.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем надано належні, достатні та допустимі докази на обґрунтування своїх вимог. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву першого заступника керівника Волноваської окружної прокуратури Донецької області Авдана Романа Костянтиновича в інтересах держави в особі Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецькоїобласті до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 , на користь Великоновосілківської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області (пр.Миру, б. 23 с. Багатир Волноваського району Донецької області, 85530, код ЄДРПОУ: 44790913) земельну ділянку з кадастровим номером 1421255100:01:003:1392, площею 2,0000 га.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 , на користь Донецької обласної прокуратури (р/р №UA918201720343180002000016251, Держказначейська служба України м.Київ, МФО - 820172, код ЄДРПОУ - 25707002, отримувач - Донецька обласна прокуратура) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА