Справа № 932/954/23
Провадження № 2-з/932/22/26
09 березня 2026 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Потоцької С.С., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданого у межах справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,
Адвокат Федорчук Д.Ю. в інтересах позивача ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра зі заявою про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В обґрунтування заяви заявник зазначає, що він надав у борг відповідачу грошові кошти у сумі 100 000 доларів США. Проте грошові кошти у строк, який зазначений у розписці, не повернуті відповідачем. Позивач вказує, що відповідачу на праві приватної власності належить квартира загальною площею 97, 3 кв. м, житловою площею 95, 2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачу стало відомо, що у межах справи № 932/3917/21 за заявою ОСОБА_3 скасовані заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.06.2021 у справі № 932/3917/21. На думку позивача, це все створює реальну загрозу відчуження майна відповідачем з метою уникнення виконання можливого рішення суду у справі № 932/954/23. Вважає, що накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу, є співмірним, не порушує прав третіх осіб.
У зв'язку з чим просить забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3 , а саме: квартири АДРЕСА_2 .
Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведеної норми це стосується майна, що належить відповідачу.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках - і користуватися ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Право розпоряджатися своїм майном є загальним та принциповим аспектом права власності, та, визначаючи право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини за своєю суттю є гарантією права власності. Основною метою статті 1 Першого протоколу є попередження порушень принципу безперешкодного користування своїм майном. Отже, втручання в це право особи може мати місце лише з дотриманням розумної пропорційності між використаними заходами і тією метою, на досягнення якої спрямовується відповідний захід.
Таким чином, забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, звертаючись зі заявою про забезпечення позову, заявником не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна за вказаною вище адресою, а тому лише припущення позивача про потенційну можливість ухилення відповідачем від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Сам факт скасування заходів забезпечення позову у межах розгляду іншої справи не свідчить безумовно про неможливість виконання рішення суду та не підтверджує факту ухиляння відповідача від виконання своїх боргових зобов'язань перед позивачем.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 911/949/20).
Інших доводів заявником не наведено.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява є необґрунтованою та в її задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 149-154, 260, 261, 263, 353-355 ЦПК України, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу- відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя С.С. Потоцька