Головуючий І інстанції: В.І. Бевза
09 березня 2026 р. Справа № 440/7333/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 09.09.25 по справі № 440/7333/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 третя особа Військова частина НОМЕР_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незвільнення, ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю із числа осіб з інвалідністю II групи;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про звільнення мене, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю із числа осіб з інвалідністю II групи.
В обгрунтування позову, позивач зазначав, що на даний час ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді заступника командира з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_2 , військове звання: майор.
20.03.2025 року ОСОБА_1 подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_3 рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 пункт 3 частини 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статrі (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме матері особи з інвалідністю другої групи, яка потребує постійного стороннього догляду.
Рапорт поданий на підпис 20.03.2025 за номером реєстрації: 4729.
В результаті розгляду подання ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняте рішення про залишення матеріалів про звільнення з військової служби у запас майора ОСОБА_1 без реалізації та повернення їх для доопрацювання у відповідності до вимог чинного законодавства. ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовило позивачу в задоволені рапорту, оскільки до подання щодо звільнення майора ОСОБА_1 з військової служби не додані документи, які підтверджують підставу для звільнення з військової служби у запас.
Позивач вважає дану відмову відповідача протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача військової частини НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладеної у листі від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс, на рапорт ОСОБА_1 від 20.03.2025 щодо його звільнення із військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 від 20.03.2025 щодо його звільнення із військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що лише наявність у особи інвалідності ІІ групи не передбачає виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб. Також згідно вказаних критеріїв не передбачає виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб наявність в особи інвалідності І групи підгрупи Б, ІІ чи ІІІ груп.
Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції помилково відзначив те, що відповідач не розглянув належним чином рапорт позивача, оскільки резолюція «НШ, НВП та СШ до відома та обліку. Довести до майора ОСОБА_2 . Підпис» не відповідає вимогам Порядку №531.
Резолюція, «залишити матеріали на звільнення з військової служби майора ОСОБА_1 без реалізації та повернути на доопрацювання» була внаслідок неповного пакету документів, необхідних для прийняття рішення про звільнення.
На переконання апелянта, суд першої інстанції ухвалюючи зазначене рішення не з'ясував повно на всебічно обставини справи, не взяв до уваги надані відповідачем та позивачем докази та доводи.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 07.12.2022 по даний час ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді заступника командира з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_2 , військове звання: майор.
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_4 .
Згідно з актом ро фактичне місце проживання від 03.03.2025 року КП "ЖЕО № 2" Полтавської міської ради, позивач проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 .
Мати позивача, ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_5 від 22.07.1977 та копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) серія 12 ААГ №539844 від 02.12.2024.
Згідно довідки лікарської-консультативної комісії (далі - ЛКК) №2 від 05.03.2025, ОСОБА_3 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 згідно з копією паспорта серії НОМЕР_6 .
ОСОБА_4 , чоловік ОСОБА_3 та батько позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтво про смерть серія НОМЕР_7 від 02.11.2013 року.
ОСОБА_5 , брат позивача та син ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджуєrься копією свідоцтво про смерть серія НОМЕР_8 від 12.05.2008 року.
Комісія ІНФОРМАЦІЯ_5 провела обстеження сімейного стану позивача та склала акт обстеження сімейного стану військовослужбовця та надала висновок: відповідно до абз. 13, пункту 3, частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в зв'язку з тим, що мати позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, інші родичі, які можуть здійнювати догляж не проживають.
20.03.2025 ОСОБА_1 подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_3 рапорт про звільнення мне з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту "г" пункту два частини четвертої статrі 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статrі (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров 'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме матері, особи з інвалідністю другої групи, яка потребує постійного стороннього догляду.
До рапорту позивачем додані документи: нотаріально засвідчена копія паспорта ОСОБА_1 серія НОМЕР_9 , нотаріально засвідчена копія картки платника податків ОСОБА_1 , виданої 07.08.2013, копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 від 27.07.1977, нотаріально засвідчена копія паспорта ОСОБА_3 серія НОМЕР_6 , нотаріально засвідчена копія картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_3 , виданої 08.06.2004, нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 539844 від 02.12.2024, нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК № 2 від 05.03.2025, нотаріально засвідчена копія акту про фактичне місце проживання, виданого 03.03.2025 року КП "ЖЕО № 2" Полтавської міської ради, нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_7 , виданого 02.11.2013, нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_10 , нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_8 .
В результаті розгляду подання Командуванням Повітряних Сил Збройних Сил України прийняте рішення у листі від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс про залишення матеріалів про звільнення з військової служби у запас майора ОСОБА_1 без реалізації та повернення їх для доопрацювання у відповідності до вимог чинного законодавства.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовило позивачу у задоволені рапорту, оскільки до подання щодо звільнення майора ОСОБА_1 з військової служби не додані документи, які підтверджують підставу для його звільнення з військової служби у запас, а саме:
копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 02.12.2022 серії 12 ААГ № 539844, якою громадянці ОСОБА_3 надана друга група інвалідності - безстроково, але згідно із висновком МСЕК матері позивача не встановлена потреба у постійному догляді;
копія довідки ЛКК №2 від 05.03.2025, виданої комунальним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Полтавської міської ради" не відповідає формі, визначеної нормативно-правовими актами, якою громадянці ОСОБА_3 за станом здоров'я визначена потреба у постійному сторонньому догляді;
незасвідчена копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджена начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 31.03.2025, у якому не зазначена інформація про наявність чи відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за громадянкою ОСОБА_3 .
Відмова у рапорті підписана не командиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 а начальником управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 пункт 3 частини 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача, викладена у листі від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс, на рапорт від 20.03.2025 щодо звільнення позивача із військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є протиправно, підлягає скасуванню та для належного та ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача розглянути повторно рапорт позивача від 20.03.2025 про звільнення із військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі по тексту - Закон №3543-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч.5 ст.4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з ч.6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу піл час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 5 ст.1 Закону №2232-XII зазначено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.
За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз.2 пп. 2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення №1153/2008), звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу": у військових частинах до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно із пунктом 1 розділу І Наказу Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559, затверджений "Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України" (далі - Порядок №531), цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Згідно із пунктами 2-6 розділу ІІІ Порядку №531:
2. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
3. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
4. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
5. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
6. Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Згідно із Додатком 1 до Порядку №531 організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (пункт 2 розділу ІІІ, пункти 12,17 розділу IV) встановлені Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця, в яких зазначається: ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника) військове звання підпис Ім'я ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі); ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника) військове звання підпис Ім'я ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі); ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника) військове звання підпис Ім'я ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі).
З матеріалів справи встановлено, що відмова у рапорті підписана не командиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 , а начальником управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена листом від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс.
У змісті листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2025 №193/104/2кц/5814/пс відсутня резолюція "ПОГОДЖЕНО" чи "НЕ ПОГОДЖЕНО" саме командиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У аспекті підстав даної справи суд зазначає, що відповідно до підпункту 12.9 розділу XII Інструкції №170, Положення №1153 відповідач мав повноваження на звільнення позивача із військової служби за бажанням позивача, а також відповідно до вимог Порядку №531 не розглянув вчасно рапорт позивача по суті належною відповідною посадовою особоюкомандиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною резолюцією.
Резолюція "НШ, НВП та СШ до відома та обліку. Довести до м-ра Горященка. підпис", не відповідає вимогам Порядку №531.
Зміст листа №193/104/2кц/5814/пс, яким оформлена відмова: "залишити матеріали про звільнення з військової служби у запас майора ОСОБА_1 без реалізації та повернути на доопрацювання", - не відповідає вимогам Порядку №531.
У змісту листа №193/104/2кц/5814/пс зазначені відомості: "тимчасово виконуючим обов'язки командувача ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення", - змістом листа не підтверджений факт прийняття рішення командувачем ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутній відповідна резолюція на змісті листа.
Слід зазначити, що спірні правовідносини виникли внаслідок того, що рапорт, позивача про звільнення із військової служби - не розглянутий відповідачем у порядку та строки визначені Порядком №531, Інструкцією №170, Положенням №1153 - саме командувачем ІНФОРМАЦІЯ_1 (тимчасово виконуючим обов'язки).
Дійсно, отримавши від позивача рапорт, відповідач повинен у будь-якому разі його розглянути, як звернення військовослужбовця старшого офіцера у звіна майор, в силу вищевказаних вимог Порядку №531, та за наслідками розгляду повідомити позивача про результати його розгляду і прийняте відповідне рішення, належною посадовою особою.
Порядком №531, Інструкцією №170, Положенням №1153 не визначені рішення командира: "без реалізації", "доопрацювання".
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмову відповідача, яка оформлена листом №193/104/2кц/5814/пс, є протиправною, оскільки розглянута неуповноваженою на те особою та прийняте рішення не по суті рапорту, яке не встановлене Порядком №531, Інструкцією №170, Положенням №1153.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі по тексту - Положення № 1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії (п. 1 розділу III, далі - ЛКК).
За приписами пункту 3 розділу III цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу IV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації N 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого N __", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання".
У затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Отже, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, слід зазначити, що такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Зазначений правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
За наведених обставин посилання відповідача про те, що необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача не підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, є помилковими.
Отже, необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, який обов'язково відповідати формі визначеній чинним законодавством формі №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", що визначено Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерством охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132.
Матеріали справи не містять доказів прийняття рішення за поданим рапортом щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний нагляд за матір'юінвалідом 2 групи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем належним чином не розглянутий рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний нагляд за матір'юінвалідом 2 групи.
Таким чином, оскільки за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби відповідачем не прийнято належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби або відмову у його звільненні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування відмови відповідача, викладеної у листі від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс, на рапорт від 20.03.2025 щодо звільнення позивача із військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та зобов'язати відповідача розглянути повторно рапорт позивача від 20.03.2025 про звільнення із військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 440/7333/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 440/7333/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов