09 березня 2026 р. Справа № 520/2000/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., повний текст складено 09.09.25 по справі № 520/2000/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та скасування ухвалення рішення
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають: у направленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на медичний огляд Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 та врученні ОСОБА_1 повістки на відправку на 27.07.2024; у поданні до Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.07.2024 повідомлення за №8305 щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до кримінальної відповідальності за ст.336 КК України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав правомірними дії відповідача, хоча станом на 26.07.2024 ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.12.2024. Тобто, позивач не міг бути суб'єктом мобілізаційних заходів. Вказує, що суд першої інстанції проігнорував вимоги п.2 Постанови №560 та ч.3 ст.22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Стверджує, що суд першої інстанції не врахував, що позивачу не дали можливості подати документи для отримання відстрочки (догляд за матір'ю), що суперечить ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та порушує право на судовий захист (ст.55 Конституції України). Звертає увагу, що відстрочка виникає з моменту фактичної потреби в догляді, а не лише після оформлення статусу інвалідності. Зауважує, що Верховний Суд у постановах від 07.03.2024 у справі №520/26066/23 та від 18.04.2024 у справі №520/4514/23 прямо визначив, що направлення на ВЛК і вручення повістки без врахування права на відстрочку є протиправними. Наголошує, що суд першої інстанції визнав вручення повістки належним, хоча: відсутній акт відмови від отримання; не складено протоколу про адмінправопорушення; немає доказів фактичного вручення. Зазначає, що за відмови від отримання повістки мав бути складений акт і протокол. Без цього кримінальне переслідування за ст.336 КК України взагалі є незаконним.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 26.07.2024 ОСОБА_1 , перебуваючи біля станції метро «Студентська» в м.Харкові, був зупинений працівниками ВП щодо перевірки документів, після чого був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 .
У подальшому, працівниками ТЦК позивача супроводжено до Комунального некомерційного підприємства «Міської студентської лікарні ХМР» для здачі аналізів та проходження ВЛК.
За розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім'я позивача сформована повістка на відправку на 27.07.2024.
За позицією позивача, від отримання зазначеної повістки ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився та подав до ТЦК дві заяви: щодо непогодження ним проходження ВЛК; щодо його права на відстрочку від загальної обов'язкової мобілізації, оскільки на його утриманні перебуває його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка досягла пенсійного віку, за станом свого здоров'я не може сама себе обслуговувати та має 2-гу групу інвалідності.
26.07.2024 ОСОБА_1 покинув приміщення ТЦК.
29.07.2024 за повідомленням №8305 начальника ТЦК, а саме за підписом полковника ОСОБА_3 у вигляді заяви в прядку ст.214 КПК України, поданої на ім'я начальника Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, від 01.08.2024 відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024221130001192 щодо вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст.336 КК України.
17.10.2024 ОСОБА_1 було повідомлено про завершення досудового розслідування, обвинувальний акт з реєстром досудового розслідування посадовими особами органу поліції направлено до Київського районного суду м. Харкова, де зараз перебуває у проваджені справа №953/9864/24 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст.336 КК України.
30.12.2024 ОСОБА_1 за своїм місцем мешкання та реєстрації звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою щодо отримання відстрочки від мобілізації.
За наслідком поданої позивачем заяви від 30.12.2024 працівники Салтівського ТЦК повідомили його, що розгляд даної заяви неможливий, оскільки він, ОСОБА_1 , не перебуває на військовому обліку. Тому разом з поданою заявою на відстрочку від мобілізації ОСОБА_1 подав 30.12.2024 заяву про взяття його на військовий облік.
20.01.2025 ОСОБА_1 у приміщенні Салтівського ТЦК отримав:
- військову облікову картку на його ім'я щодо взяття його на військовий облік від 30.12.2024;
- довідку від 18.01.2025 за №178/175 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підстав п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із здійсненням догляду за своєю матір'ю, яка потребує постійного нагляду, з визначенням строку дії зазначеної довідки, що дорівнює строку дії продовженого військового стану на території України.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягали у направленні ОСОБА_1 на медичний огляд Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 та врученні йому повістки на відправку на 27.07.2024 та у поданні до Харківського районного управління поліції №1 ГУ НП в Харківській області від 29.07.2024 повідомлення за №8305 щодо притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ст.336 КК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ним не встановлено протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Харкові щодо направлення позивача на медичний огляд Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 та врученні йому повістки на відправку на 27.07.2024, оскільки права та законні інтереси позивача у вказаній частині позовних вимог не були порушені, а правомірність видачі позивачу повістки на відправку на 27.07.2024 та подання до Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.07.2024 повідомлення за №8305 щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України можуть бути предметом судової оцінки в разі застосування до позивача наслідків неявки по такій повістці, тобто в разі притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі по тексту - Закон №3543-ХІІ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Приписами ч.3 ст.22 Закону №3543-XII визначено, що ромадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст.1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Приписами ч.7 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
У силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
За змістом пунктом 9 Положення №154 ТЦК та СП відповідно до покладених на них завдань здійснюють, зокрема, заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.п. 1.1, 1.2 розділу І Положення №402 це Положення визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу.
Це Положення поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, членів їх сімей, призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це:
медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;
встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
Пунктом 1.3 розділу І Положення №402 передбачено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи є: добір громадян України, придатних за станом здоров'я до військової служби, для укомплектування Збройних Сил України; аналіз результатів медичного огляду та розробка заходів щодо комплектування Збройних Сил України особовим складом, придатним до військової служби за станом здоров'я; контроль за організацією і станом лікувально-оздоровчої роботи серед призовників, аналіз результатів і розроблення пропозицій із удосконалення цієї роботи; контроль за організацією, проведенням і результатами лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України, закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності (далі - заклади охорони здоров'я (установи) та медичних підрозділах військових частин, що стосується військово-лікарської експертизи; надання методичної та практичної допомоги з питань військово-лікарської експертизи військово-лікарським комісіям, закладам охорони здоров'я (установам); визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть; розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) і Міністерства оборони України вимог щодо стану здоров'я призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, резервістів для найдоцільнішого використання їх на військовій службі; визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв'язку з їх звільненням; проведення наукової роботи з питань військово-лікарської експертизи; підготовка кадрів для військово-лікарських комісій; формування висновку про необхідність забезпечення особи з обмеженнями повсякденного функціонування допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) за формою, наведеною в додатку до Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) або з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року № 321.
Згідно з п.2.1 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Відповідно до п.2.2 Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать:
Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК);
ВЛК регіону.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров'я (установах).
Залучати особовий склад штатних ВЛК для вирішення питань та завдань, не пов'язаних із військово-лікарською експертизою, забороняється.
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Відповідно до п.2.4.4 на ВЛК регіону покладаються, серед іншого, організація військово-лікарської експертизи, керівництво підпорядкованими ВЛК, контроль за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності.
Згідно з п.2.4.5 ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
Пунктом 2.4.6 розділу І Положення №402 встановлено, що рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Згідно з п.2.5.4 розділу І Положення №402 штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.
Відповідно до п.1.2 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців до служби в високомобільних десантних військах, плаваючому складі, морській піхоті; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу; військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, працівників Збройних Сил України для роботи з ДІВ, КРП, джерелами ЕМП, ЛВ та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців та працівників Збройних Сил України до служби (роботи) у спеціальних спорудах, працівників допоміжного флоту ВМС Збройних Сил України; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров'я; потреби у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.
Пунктом 2.2 розділу ІІ Положення №402 встановлено, що постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3). Розклад хвороб розроблений відповідно до вимог Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду (далі - МКХ-10).
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.
Військовозобов'язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - у разі зміни призначення. Повторний медичний огляд військовозобов'язаних, які перебувають у запасі 1 і 2 розрядів, раніше визнаних придатними до військової служби або непридатними до військової служби в мирний час за станом здоров'я, а також військовозобов'язаних плавскладу ВМС Збройних Сил України проводиться один раз на 5 років ВЛК військових комісаріатів, а льотного складу - ЛЛК військових комісаріатів.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють направлення на огляд ВЛК військовозобов'язаних під час оголошеної мобілізації.
За обставинами справи, 26.07.2024 ОСОБА_1 , перебуваючи біля станції метро «Студентська» в м.Харкові, був зупинений працівниками ВП щодо перевірки документів, після чого був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 .
У подальшому, працівниками ТЦК позивача супроводжено до Комунального некомерційного підприємства «Міської студентської лікарні ХМР» для здачі аналізів та проходження ВЛК.
З матеріалів справи встановлено, що 26.07.2024 відносно позивача складено довідку №5/2491 від 26.07.2024, якою його визнано придатним до військової служби.
За позицією позивача, він не міг бути суб'єктом мобілізаційних заходів, оскільки станом на 26.07.2024 (на момент проходження ВЛК) не перебував на військовому обліку.
Колегія суддів вважає такі посилання позивача безпідставними, оскільки згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 30.07.2019 ОСОБА_1 взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 з 30.07.2019.
Також, у тимчасовому посвідченні зазначено, що позивач з 22.04.2019 визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у військовий час. Призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_8 позивача зараховано у запас 22.04.2019 за станом здоров'я. Вказано, що ОСОБА_1 підлягає повторному медичному пересвідченню 04.2024.
Отже, станом на 26.07.2024 (на момент проходження ВЛК) позивач перебував на військовому обліку та підлягав медичному огляду ВЛК. Зворотнього матеріали справи не містять.
Позивач зазначає, що його зауваження щодо стану здоров'я, а саме наявність шлункової хвороби, на чому він неодноразово акцентував увагу перед медичними працівниками, щодо необхідності надання до ВЛК медичної документації, не були враховані працівниками ВЛК.
Колегія суддів зазначає, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення № 402 з метою визначення придатності за станом здоров'я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.
Отже, згідно з Положенням №402, у разі незгоди із рішеннями позаштатних ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня з відповідною скаргою, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня звернутися до ЦВЛК або до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався зі скаргою про протиправність дій/бездіяльності членів Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 при проведенні медичного огляду ні до ВЛК регіону, ні до ЦВЛК та проханням провести повторний медичний огляд із дотримання вимог Положення № 402.
Тобто, позивач не скористався своїм правом на проведення повторного медичного огляду з метою визначення придатності його до військової служби.
Також, колегія суддів враховує, що при розгляді по суті спору в адміністративних справах, у яких оспорюються рішення лікарських комісій, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі №806/526/16 зазначив, що в межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах адміністративного процесу суд не може надавати оцінку діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідженні медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки суд не є фахівцем у медичній галузі.
Колегія суддів наголошує, що у спірних правовідносинах позивач оскаржує саме дії ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Харкові щодо направлення його на медичний огляд Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки вважає, що не міг бути суб'єктом мобілізаційних заходів, що спростовано матеріалами справи на нормативно-правовим обґрунтуванням.
Суд враховує, що позивач у даній справі не оскаржує постанову ВЛК у формі довідки №5/2491 від 26.07.2024, якою його визнано придатним до військової служби.
Відтак, оскільки довідка ВЛК №5/2491 від 26.07.2024 є чинною та не скасованою, вручаючи позивачу повістку на відправку, відповідач виходив з того, що військово-лікарською комісією встановлено придатність позивача до військової служби та з відсутності законних підстав, що звільняють позивача від призову на військову службу.
Тобто, у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент вручення повістки позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров'я чи з інших законодавчо встановлених підстав.
Також, колегія суддів звертає увагу, що самі по собі дії відповідача щодо виготовлення та вручення позивачу повістки, яка складена на виконання законодавства з питань військового обов'язку, не свідчать про факт порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача. При цьому, доводи щодо порушення відповідачем процедури вручення повістки та подання до поліції повідомлення щодо притягнення до кримінальної відповідальності, можуть бути предметом перевірки судом у межах відповідного кримінального провадження.
Наведені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 23.10.2024 у справі №380/2838/24.
Саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та по суті оскаржувана позивачем повістка, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов'язку та вручена позивачу, не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №300/1263/22.
Таким чином, спірною повісткою права позивача не порушено, а правомірність її видачі та подання до Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.07.2024 повідомлення за №8305 щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України можуть бути предметом судової оцінки в разі застосування до позивача наслідків неявки по такій повістці.
Враховуючи вищезазначене, судом не встановлено протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Харкові щодо направлення позивача на медичний огляд Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки права та законні інтереси позивача у вказаній частині позовних вимог не були порушені, а правомірність видачі позивачу повістки на відправку на 27.07.2024 та подання до Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29.07.2024 повідомлення за №8305 щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ст.336 КК України можуть бути предметом судової оцінки в разі застосування до позивача наслідків неявки по такій повістці.
Щодо посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивачу не дали можливості подати документи для отримання відстрочки (догляд за матір'ю), що суперечить ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що лише 20.01.2025 ОСОБА_1 отримав довідку від 18.01.2025 за №178/175 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підстав п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із здійсненням догляду за своєю матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного нагляду, з визначенням строку дії зазначеної довідки, що дорівнює строку дії продовженого військового стану на території України.
Однак, матеріали справи не містять доказів звернення до відповідача у період з 26.07.2024 до 30.12.2024 з відповідними документами з приводу отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підстав п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка досягла пенсійного віку та за станом свого здоров'я не може сама себе обслуговувати та має 2-гу групу інвалідності, та відмови відповідача у наданні такої відстрочки.
При цьому, посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.03.2024 у справі №520/26066/23 та від 18.04.2024 у справі №520/4514/23, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони прийняті щодо правовідносин, які не є релевантними стосовно обставин даного спору.
Суд звертає увагу, що спір у справі №520/26066/23 виник у зв'язку із діями ТЦК, які полягали у затриманні, доставленні до приміщення ТЦК й примусовому направленні особи на медичний огляд ВЛК, примушуванні до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення відповідача, не зважаючи на пред'явлення особою довідки та витягу з наказу Мінекономіки про його бронювання та перебування у місті Львів у зв'язку із службовим відрядженням.
У свою чергу, у справі №520/4514/23 позивач висловлює незгоду із діями уповноваженої особи ТЦК щодо направлення його на медичний огляд ВЛК, зокрема, з тих підстав, що позивач та його дружина є особами з інвалідністю II групи та відповідно до статті 23 Закону №3543-XII особи, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку ВЛК тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням ВЛК), та особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи, не підлягають мобілізації.
У справі №520/4514/23 суди встановили, що не зважаючи на наявність у позивача законної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивачу було вручено направлення на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби. При цьому, позивач неодноразово (в липні 2022 року, лютому 2023 року, березні 2023 року) повідомляв керівництво ТЦК про наявність у нього права на відстрочку від призову.
Разом з тим, в матеріалах даної справи, як зазначено судом вище, відсутні докази звернення позивача до відповідача у період з 26.07.2024 до 30.12.2024 з відповідними документами з приводу отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підстав п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка досягла пенсійного віку та за станом свого здоров'я не може сама себе обслуговувати та має 2-гу групу інвалідності, та відмови відповідача у наданні такої відстрочки.
Отже, правовідносини у справах №520/26066/23 та №520/4514/23 не є подібними до правовідносин у даній справі.
Інші аргументи, зазначені учасниками справи, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 520/2000/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко