09 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/13870/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ткаченко О.Є.,
за участі секретаря Васил'євої А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду без фіксування судового процесу в порядку частин 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України заяву військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду у справі №620/13870/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду у якій просить:
- визнати причини, вказані у заяві військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання судового рішення у справі №620/13870/24 такими, що істотно ускладнюють виконання такого рішення;
- відстрочити виконання судового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №620/13870/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, до надходження коштів на виконання рішення суду на рахунок військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування заяви зазначає, що військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, тоді як розпорядником бюджетних асигнувань вищого рівня є Міністерство оборони України. У зв'язку з відсутністю достатнього та своєчасного фінансування витрат військової частини на виконання рішень судів, військова частина вимушена кожного разу звертатись до Фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо фінансування витрат на виконання рішень судів. Через чинники, що не залежать від військової частини НОМЕР_1 , виникли обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення суду. За наведених обставин, необхідний додатковий час для виконання рішення суду, що пов'язано з отриманням бюджетних асигнувань на зазначену потребу.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 заяву призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.03.2026.
У судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином.
Частиною 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалося.
Розглянувши заяву про відстрочення виконання рішення суду, дослідивши документи, надані на підтвердження обставин, викладених у ній, та матеріали адміністративної справи, суд дійшов до таких висновків.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №620/13870/24, яке набуло чинності 11.03.2025 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно), у тому числі грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 27.02.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно із частиною 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення визначає стаття 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно із частинами 3, 4 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Частиною 5 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).
Вказана норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, таке розстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).
У постанові від 06.12.2019 у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 819/150/17).
У рішенні від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
При розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Основною обставиною, що ускладнює виконання судового рішення, на яку посилається представник відповідача, є відсутність коштів.
Відповідно до пункту 7 розділу І Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.12.2016 №774, відповідальними за виконання судових рішень (виконавчих документів) є: у Збройних Силах - військова частина: щодо судових рішень та виконавчих документів про стягнення грошових коштів - фінансова (фінансово-економічна) служба.
Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» затверджені Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які, зокрема, визначають механізм фінансового забезпечення військових частин.
Відповідно до пункту 1.3 вказаних Правил розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є: Міністр оборони України - головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (другого рівня); командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (третього рівня).
Розпорядники коштів третього рівня реалізують свої функції через фінансові органи військових частин.
Відповідно до пункту 2.23 Правил військова частина має право здійснювати видатки виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань загального фонду бюджету, планами спеціального фонду за наявності витягів із річного розпису асигнувань державного бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету, помісячного розпису спеціального фонду державного бюджету, а також у передбачених випадках згідно з річним розписом витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом за видами надходжень, доведених органом Державної казначейської служби України, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку.
Пунктом 2.32 Правил передбачено, що з метою своєчасного та повного отримання коштів відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету та плану спеціального фонду протягом поточного місяця військова частина здійснює аналіз стану виконання кошторису, уточнює потребу в коштах на наступний місяць і до 20 числа кожного місяця подає заявки (крім потреби в коштах на виплату грошового забезпечення та підйомної допомоги).
Фінансове забезпечення військової частини здійснюється відповідно до затверджених в установленому порядку кошторисів за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України (пункт 3 Правил).
Судом, при розгляді заяви встановлено, що військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, тоді як розпорядником бюджетних асигнувань вищого рівня є Міністерство оборони України.
Таким чином, для отримання видатків на виплату позивачеві коштів відповідно до рішення суду по справі №620/13870/24 фінансова служба відповідача має подати розпоряднику коштів відповідну заявку на уточнення в потребі на відповідний місяць.
Водночас матеріалами справи не підтверджується, що відповідачем оформлювались та подавались розпоряднику коштів вищого рівня заявки-розрахунки на фінансування для виплати грошового забезпечення на виконання рішень судів.
Єдиною правовою підставою для відстрочення виконання судового рішення можуть бути виняткові обставини, які ускладнюють його виконання. Факт наявності таких обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, обов'язок доказування покладається на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Вирішуючи подану заяву, суд враховує, що військова частина НОМЕР_1 є бюджетною установою, у зв'язку з чим при розподілі видатків зобов'язана дотримуватись встановленого Правилами алгоритму дій при уточненні потреб в коштах.
Військовою частиною НОМЕР_1 не надано доказів вжиття залежних від неї дій після набрання законної сили рішенням суду, а тому заява про відстрочення виконання рішення суду є необґрунтованою.
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви представника відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі №620/13870/24 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 243, 248, 256, 295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду у справі №620/13870/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст ухвали складений 09 березня 2026 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО