Справа № 420/42158/25
09 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 23 грудня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), відповідно до якої позивач просить:
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплатити середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та які повинні були бути виплачені у день звільнення, а саме з 05.12.2023 року по 05.06.2024 року, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать позивачу та повинні були бути виплачені у день звільнення, а саме з 05.12.2023 року по 05.06.2024 року, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення у розмірі 12746,50 (дванадцять тисяч сімсот сорок шість) гривень.
Ухвалою суду від 13 січня 2026 року після усунення недоліків у позовній заяві, позивачу поновлено строк звернення до суду та позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та позивач був звільнений з військової служби у запас на підставі наказу від 04.12.2023 року № 344.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі № 420/7834/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо утримання військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за період з 01.08.2022 до 02.02.2023 за час здійснення ОСОБА_1 заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації безпосередньо в районах ведення бойових дій.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за період з 01.08.2022 до 02.02.2023 за час здійснення ОСОБА_1 заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації безпосередньо в районах ведення бойових дій, з урахуванням раніше виплачених сум.
Тобто позивач зазначає, що в судовому порядку було встановлено, що військова частина НОМЕР_2 неправомірно утримувала військовий збір з всіх сум доходів у вигляді грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 у період дії правового режиму воєнного стану у період його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та при звільнені ОСОБА_1 не в повному обсязі розрахувалась з ним.
Таким чином, позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок перед звільненням відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Позивач зазначає, що порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою КМУ № 100 від 8 лютого 1995 року »Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» - середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Позивач зазначає, що згідно з довідкою про грошове забезпечення та інші види виплат, а також Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/ суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за 1-4 квартал 2023 року (додатки п.4), позивач за останні два місяці перед звільненням (жовтень, листопад 2023 року) отримував грошове забезпечення яке становило: 78 958 грн. 58 коп. за жовтень і 146 055 грн. 35 коп. за листопад, або загальною сумою 225 013 грн. 93 коп. за 61 календарний день.
Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 3 688 грн.75 коп. (225 013 грн. 93 коп. / 61 календарний день).
Відповідно до КЗпП України, статті 117 (редакція відповідно до ЗУ №2352-ІХ від 01.07.2022). “Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні », у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, позивач вважає, що час затримки остаточного розрахунку при звільненні, згідно статті 117 КЗпП України (редакція ЗУ №2352-ІХ від 01.07.2022) становить період з 05.12.2023 року по 05.06.2024 року (6 календарних місяців, або 184 календарних днів ).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.12.2023 року по 05.06.2024 року становить 678 730 грн. (шістсот сімдесят вісім тисяч сімсот тридцять гривень ) (3 688 грн.75 коп. х 184 календарних днів).
До суду 07 лютого 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі № 420/7834/25, військовою частиною НОМЕР_2 проведено перерахунок Позивачу суми утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за період з 01.08.2022 до 02.02.2023 за час здійснення ОСОБА_1 заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації безпосередньо в районах ведення бойових дій, з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі - 10735,25 грн., компенсація ПДФО - 1932,35 грн.
На сьогоднішній день бюджетні призначення та бюджетні асигнування на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі № 420/7834/25 військовій частині НОМЕР_2 розпорядниками коштів вищих рівнів не надавалися.
Також представник відповідача зазначає, що частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
На думку представника відповідача, за такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
В даному випадку, із матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи проведений з ним розрахунок при звільненні неправильним, звертався до суду з позовом щодо стягнення належних йому сум утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за період з 01.08.2022 до 02.02.2023.
Таким чином, положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що також підтверджено рішенням ЄСПЛ від 08.04.2010 «Меньшакова проти України».
Також, на думку представника відповідача, виплата сум утриманого військового збору з доходу у вигляді додаткової винагороди не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку №100.
Позивач перебував на дійсній військовій службі і був військовослужбовцем, а не працівником військової частини, тому в спірних правовідносинах норми статей 116 і 117 КЗпП застосуванню не підлягають, оскільки трудові відносини військовослужбовців Збройних Сил України регулюються спеціальним законодавством.
Представник відповідача звертає увагу, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З аналізу наведених законодавчих приписів висновується, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплата утриманого військового збору з доходу у вигляді додаткової винагороди, не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є додатковою виплатою, яка виплачується за певних умов.
Відтак, норми статті 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки виплати утриманого військового збору з доходу у вигляді додаткової винагороди, що свідчить про безпідставність заявленого Позивачем позову.
Своєю чергою до суду 09 лютого 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, в якому позивач звертає увагу, що не маючи мети фінансового збагачення за рахунок відповідача, яке може стати неспівмірним фінансовим навантаженням на нього, ним вказана ціна позову в розмірі, що не перевищує саму недоплату - 12746,50 грн.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
Сторони не заперечують, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 12.05.2022 по 04.12.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 117 від 12.05.2022 Позивач зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 12 травня 2022 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 344 від 04.12.2023 року Позивач, звільнений у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключений з 04 грудня 2023 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_5 ).
Суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі № 420/7834/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо утримання військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за період з 01.08.2022 до 02.02.2023 за час здійснення ОСОБА_1 заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації безпосередньо в районах ведення бойових дій.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за період з 01.08.2022 до 02.02.2023 за час здійснення ОСОБА_1 заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації безпосередньо в районах ведення бойових дій, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набрало законної сили 24.10.2025 року.
Суд встановив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі № 420/7834/25, військовою частиною НОМЕР_2 проведено перерахунок Позивачу суми утриманого військового збору з доходу у вигляді грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого за період з 01.08.2022 до 02.02.2023 за час здійснення ОСОБА_1 заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації безпосередньо в районах ведення бойових дій, з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі - 10735,25 грн., компенсація ПДФО - 1932,35 грн., разом 12667,63 грн, що підтверджено довідкою-розрахунку.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що на сьогоднішній день бюджетні призначення та бюджетні асигнування на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі № 420/7834/25 військовій частині НОМЕР_2 розпорядниками коштів вищих рівнів не надавалися, та виплата на користь позивача не здійснена.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до абзацу третього підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, у період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Сукупний аналіз наведених норм доводить, що утриманий військовий збір є частиною грошового забезпечення військовослужбовця, а тому судом відхиляються доводи щодо не застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116,117 КЗпП України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Разом з цим судом достовірно встановлено, що на дату звернення позивача до суду з цим позовом та на дату розгляду справи, відповідачем ще не здійснено виплату на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року по справі № 420/7834/25, тобто не настав день фактичного розрахунку із позивачем, а отже у відповідача не виникло обов'язку щодо виконання приписів ст. 117 КЗпП України.
Враховуючи те, що визначальними обставинами для виплати середнього заробітку за затримку несвоєчасного розрахунку є дати нарахування та фактичного розрахунку, суд вважає, що вимоги позивача у цій справі є необґрунтованими і передчасними.
Суд звертає увагу, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.
Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Таким чином, суд доходить висновку, що обраний судом спосіб захисту прав позивача є передчасним та відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню.
У зв'язку з тим, що судові витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать відшкодуванню за рахунок державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко
.