про закриття провадження в адміністративній справі
09 березня 2026 р.справа № 400/9785/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправним та скасування наказу від 19.08.2025 р. № 5324
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19.08.2025 року № 5324 «Про результати службового розслідування» за ознаками вчинення солдатом ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 429 КК України, а також ч. 4 ст. 410 КК України.
Ухвалою від 29.09.2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від позивачки надійшла заява про відмову від позову, яка обґрунтована тим, що відповідач скасував спірний наказ наказом від 16.01.2026 року № 110. Отже, враховуючи, що оскаржуваний наказ було скасовано відповідачем після відкриття провадження судом у справі № 400/9785/25, це є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України та стягнення на користь позивачки судових витрат: витрат на правову допомогу в сумі 12 000 грн. та судового збору в сумі 968,96 грн.
Від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України в зв'язку з тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 року № 110 “Про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 » скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2025 року № 5324 "Про результати службового розслідування" за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання 09.05.2025 року. Окрім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 року № 121 "Про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 " скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2025 року № 3589 “Про призначення службового розслідування» за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання 09.05.2025 року.
Вирішуючи заяви, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 189 КАС України встановлено право позивача відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог (ч. 3 ст. 189 КАС України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Суд враховує, що позивачка відмовилась від позову внаслідок того, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 року № 110 “Про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 » скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2025 року № 5324 "Про результати службового розслідування" за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання 09.05.2025 року, а також наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 року № 121 "Про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 " скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2025 року № 3589 “Про призначення службового розслідування» за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання 09.05.2025 року.
Ці фактичні обставини підпадають під п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Враховуючи викладене, маються підстави для прийняття відмови позивачки від позову та закриття провадження у справі.
Позивачка у заяві про відмову від позову та закриття провадження у справі просить також стягнути з відповідача сплачений нею судовий збір при поданні позовної заяви відповідно до ст. 140 КАС України. З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частинами 1 та 2 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Варто зауважити, що стаття 139 КАС України є загальною для вирішення питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи.
Також КАС України містить спеціальні норми, які регулюють питання розподілу витрат у разі відмови позивача від позову (ст. 140 КАС України), а також повернення судового збору у разі відмови позивача від позову (ст. 142 КАС України).
За приписами ст. 142 КАС України, якій кореспондують норми ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Водночас, згідно зі ст. 140 КАС України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Таким чином, ст. 140 КАС України встановлює спеціальне та відмінне у співвідношенні з нормами ст. 142 КАС України та ст. 7 Закону України "Про судовий збір" правило, згідно з яким якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Тобто, якщо позивач відмовляється від позову з будь-яких інших причин, що має наслідком закриття провадження у справі (крім випадку задоволення його вимог відповідачем після подання позовної заяви), то в такому випадку позивачу підлягає повернення лише п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. В той же час, коли відмова позивача від позову обумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після подання позовної заяви, тоді застосовуються правила розподілу судових витрат відповідно до ст. 140 КАС України.
У даному випадку суд дійшов висновку про закриття провадження у цій справі за заявою позивачки про відмову від позову в зв'язку з задоволенням відповідачем позову після подання позовної заяви, а тому цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов'язку відшкодувати понесені позивачкою витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивачку вирішувати спір у судовому порядку.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.02.2020 року у справі № 260/1378/18, в якій було надано правову оцінку щодо застосування відповідних положень ст. 142 КАС України у взаємозв'язку зі ст. 139 КАС України, та у постанові від 03.02.2021 року у справі №200/6826/20-а, в якій оцінці підлягали положення статей 139 та 140 КАС України відносно одна одної, які по-різному регулюють спірні правовідносини щодо розподілу судових витрат.
З врахуванням викладеного, заява позивачки про стягнення сплаченого судового збору в порядку ст. 140 КАС України підлягає задоволенню.
Так, позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у сумі 968,96 грн.
З огляду на положення ст. 140 КАС України, у зв'язку з відмовою позивачки від позову внаслідок задоволення її відповідачем після подання позовної заяви, суд присуджує ОСОБА_1 понесені нею витрати зі сплати судового збору шляхом стягнення їх з відповідача.
Щодо витрат на правову допомогу в сумі 12 000 грн., суд враховує наступне.
У заяві про відмову від позову, позивачка просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.
На підтвердження таких витрат подані договір про надання правничої допомоги від 25.07.2025 року, акт № АП-0002 приймання-передачі наданих послуг, рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця від 24.02.2026 року на суму 10 000 грн. (дата операції 12.09.2025 року) та рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця від 24.02.2026 року на суму 2 000 грн. (дата операції 29.07.2025 року).
Як передбачено ст. 134 ч. 2 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст. 134 ч. 4 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ст. 134 ч. 5 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Lavents v. Latvia» зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції, Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критеріями реальності таких витрат, зокрема встановлення їхньої дійсності та необхідності та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд не має обов'язку відшкодовувати всі понесені стороною витрати пов'язані з залученням адвоката, за умови, що суд прийде до висновку про їх неспівмірність об'єму, складності, якості, тощо, або нерозумності такої суми.
Застосовуючи такі критерії як співмірність та розумність, суд виходить з того, що справа розглянута в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, обсяг доказів, поданих представником позивача, незначний та не вимагав значних зусиль щодо їх підготовки та подачі до суду, а тому суд вважає, що сума заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн., не є співмірною та пропорційною складності, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг з професійної правничої допомоги, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми таких витрат з 12 000 грн. до 1 000 грн.
Керуючись ст. ст. 142, 190, 238, 248, 250, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Прийняти відмову ОСОБА_1 від позову.
2. Закрити провадження в адміністративній справі № 400/9785/25.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок) та судові витрати у виді правової допомоги в розмірі 1 000 грн. (одна тисяча гривень).
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
5. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя А. О. Мороз