з питань залишення позову без розгляду
09 березня 2026 рокусправа № 380/1784/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Мартинюк Віталій Ярославович розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові питання про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;
зобов'язати здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;
зобов'язати здійснити перерахунок та виплатити надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року поточної індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березня 2018 року;
зобов'язати здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року поточної індексації грошового забезпечення, з урахуванням березня 2018 року як базового місяця, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення у фіксованій величині щомісячно у період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині щомісячно у період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати належних сум грошового забезпечення.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та витребувано для долучення до матеріалів справи від позивача та від відповідача належним чином завірені копії грошового атестата позивача; доказів його вручення та отримання позивачем; доказів виплати позивачу усіх належних сум його грошового забезпечення при звільненні; повідомлення позивача про виплачені суми при звільненні в порядку визначеному ч.1 ст.116 КЗпП України.
Ухвалою суду від 23.02.2026 року позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого; доказів виплати йому належних сум грошового забезпечення після виключення зі списків особового складу відповідача.
26.02.2026 року представником позивача подано заяву про поновлення процесуального строку, в якій звертає увагу суду на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 21.03.2025 року, справа №460/21394/23; у справі №580/9034/24. Уважає, що про порушення свого права дізнався із отриманих розрахункових відомостей. Крім того, уважає що між позивачем та відповідачем існують триваючі правовідносини.
Розглядаючи питання дотримання строку звернення до адміністративного суду, суд врахував наступні норми чинного законодавства та виходив з таких мотивів.
При цьому судом окреслюється предмет судового дослідження, яким є:
- правова природа спірних правовідносин;
- строк звернення до суду, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах;
- правова природа строку звернення до адміністративного суду;
- початок перебігу строку звернення до адміністративного суду;
- закінчення строку звернення до адміністративного суду;
- наявність поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Щодо правової природи спірних правовідносин.
У відповідності до положень п.2 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Даною нормою передбачено три види правовідносин публічної служби (прийняття, проходження та звільнення), для звернення до суду за захистом яких законодавством визначено різні строки.
В матеріалах справи наявний наказ від 25.09.2020 року за №196, згідно якого позивача зараховано до списків особового складу відповідача.
Згідно наказу від 28.09.2022 року за №279 відповідач вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 .
У заяві про поновлення процесуального строку від 26.02.2026 року представник позивача зазначив, що позивач не звільнений з лав Збройних Сил України та продовжує нести службу.
Наведені обставини вказують на те, що спірними правовідносинами є відносини з приводу проходження публічної служби, а саме здійснення періодичних виплат (грошового забезпечення) не у повному розмірі.
Щодо строку звернення до суду, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Загальною нормою, ч.5 ст.122 КАС України, встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спеціальною нормою, ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
У подальшому, Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 року, ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Зокрема, у цьому Рішенні №1-р/2025 від 11.12.2025 року Конституційний Суд України розмежував:
- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Таким чином, на час звернення позивача до суду з даним позовом відсутня спеціальна норма, яка б урегульовувала строк звернення до суду працівника під час дії трудових відносин.
При цьому, згідно абзацу другого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 "Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим“ (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним“ (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим“ (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.".
У реченні першому абзаца п'ятого згаданого підпункту продовжується "Імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.".
У цьому контексті не можна залишити поза увагою питання застосування до спірних правовідносин редакції ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України до 19 липня 2022 року.
До набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон України № 2352-IX), ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України викладена у такій редакції: "У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.". Тобто звернення до суду з позовом про стягнення належної зарплати не обмежувалось будь-яким строком.
Юридичною наукою сформовано фундаментальні основи дії закону в часі, які знайшли своє закріплення у рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп/1997.
Так, у реченнях першому-третьому абзацу п'ятого пункту 3 мотивувальної частини цього Рішення зазначено: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. ".
Застосовуючи загальновизнане правило дії закону у часі, суд врахувавши те, що Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2352-IX не містять прямих застережень, а тому ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України до 19 липня 2022 року (в редакції до прийняття Закону України № 2352-IX) є автомативно скасованою.
Додатково слід зазначити, що суд також позбавлений можливості застосувати до спірних правовідносин положення ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції після 19 липня 2022 року, оскільки строк визначений у цій нормі стосується правовідносин про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат при звільненні, а не щодо невиплати періодичних платежів (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, що має місце у спірних правовідносинах.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що після визнання неконституційною норми ч.1 ст.233 КЗпП України (в частині строків під час дії трудових відносин) та скасування редакції ч.2 ст.233 КЗпП України щодо “необмеженого строку» (редакція до 19 липня 2022 року), єдиним процесуальним обмеженням у даній справі є місячний строк, встановлений ч.5 ст.122 КАС України.
Щодо правової природи строку звернення до адміністративного суду.
Строки визначені статтею 122 КАС України є процесуальними оскільки такі:
знаходяться в процесуальному законі;
наслідки застосування таких є процесуальними (повернення позовної заяви або залишення позовної заяви без розгляду), а не матеріальними - відмова в захисті порушеного права за наслідками розгляду справи по суті (у випадку поропуску строків позовної давності).
Визначення правової природи строку звернення до адміністративного суду має значення при виборі норми права, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Так, у відповідності до положень ч.3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З урахуванням того, що строк звернення до суду є процесуальним, його дотримання перевіряється судом на підставі норм КАС України, чинних на момент подання позову, незалежно від того, коли виникли матеріальні правовідносини.
Щодо початку перебігу строку звернення до адміністративного суду.
Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень частини третьої цієї ж статті, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміст наведених норм вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду визначається днем коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведені норми вказують на те, що суд враховує лише висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Поряд з цим, суд уважає за необхідне зазначити, що такі законодавчі обмеження щодо врахування висновків Верховного Суду відповідають правозастосовчій діяльності, адже відповідна норма законодавства не може в одних правовідносинах застосовуватись в один спосіб, а в інших - в інший.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2025 року, справа № 990/376/24, зробила такі висновки щодо застосування ст.122 КАС України:
"54. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
55. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
56. Таким чином, строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАСУкраїни, є процесуальним строком, установленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
57. Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, що унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами.
58. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
59. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово "повинна" необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
60. Усталеним у національній судовій практиці є розуміння того, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
61. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
62. Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 та інших.".
Аналогічні висновки щодо застосування положень ст.122 КАС України висловлено у постанові Верховного Суду в постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 та інших постановах.
Вказане, у свою чергу, свідчить про усталеність висновків Верховного Суду щодо застосування понять “поважних причин пропуску строку» та “дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів», в основу яких покладено принцип суворої дисциплінованості позивача та презумпцію “неможливості незнання» про порушення своїх прав за умови обізнаності про відповідні обставини.
Така послідовна судова практика підкреслює, що право на судовий захист не є абсолютним і обмежене часовими межами, які слугують забезпеченню юридичної визначеності.
Зміст позовних вимог вказують на те, що позивач звернувся до суду у тому числі за захистом свого права на отримання грошового забезпечення у більшому розмірі, оскільки відповідач визначаючи таке забезпечення не врахував належного прожиткового мінімуму для працездатних осіб та поточну індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення».
При цьому суд зазначає, що грошове забезпечення виплачується щомісяця та визначається нормативно-правовими актами, а тому позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав при здійсненні їх виплати кожного місяця.
Такий висновок відповідає висновку щодо застосування ст.122 КАС України, викладеному у п.59 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду повторюючись: "При цьому слово "повинна" необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. ... .".
Більше того, в матеріалах справи наявний грошовий атестат позивача від 28.09.2022 року за №992, який містить складові грошового забезпечення, в тому числі і розмір індексації.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав щонайменше 28.09.2022 року, оскільки він знав про виплачені суми та не було перешкод для отрмання розрахунку про нараховані суми в складі грошового забезпечення.
Відтак, початком перебігу строку звернення до суду є 28.09.2022 року.
У цьому контексті слід зазначити про те, що у спірних правовідносинах суд позбавлений можливість застосувати висновки Верховного Суду викладені у постановах 21.03.2025 року, справа №460/21394/23, та від 29 грудня 2025 року, справа № 580/9034/24, оскільки такі не містять висновків щодо застосуввання ст.122 КАС України, у тому числі частини п'ятої.
Щодо закінчення строку звернення до адміністративного суду»:
Згідно з приписами ч.3 ст.120 КАС України, строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Враховуючи, що початком перебігу строку звернення до суду у цих правовідносинах є 28.09.2022 року (дата видачі грошового атестату та вибуття до нового місця служби), встановлений ч.5 ст.122 КАС України місячний строк закінчився 28.10.2022 року.
Таким чином, позивач, звернувшись до суду з даним позовом лише у лютому 2026 року, пропустив строк звернення до адміністративного суду більш ніж на три роки.
Щодо наявності поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
У заяві про поновлення строку представник позивача посилається, зокрема, на те, що лише у січні 2026 року отримав від відповідача документальне підтвердження про нараховане та виплачене йому за період проходження служби грошове забезпечення.
Оцінюючи вказані доводи, суд враховує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду.
Разом з тим, направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Окрім того, суд, не заперечуючи того, що військовослужбовець після вибуття до нового місця служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду, чого у спірному випадку дотримано не було.
Такий висновок грунтується також на висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст.122 КАС України викладений у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19:
"21. Відтак, на думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.".
Також не буде зайвим повторитись та процитувати висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2025 року, справа № 990/376/24:
"59. ... . Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
... .
61. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).".
Отже, відсутність доказів об'єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду, за умови обізнаності особи про прийняте рішення чи вчинену дію (бездіяльність), виключає можливість поновлення пропущеного процесуального строку, оскільки правова система не може “виправдовувати» пасивну поведінку або байдужість учасника справи до власних прав та інтересів.
Суд зазначає, що пропуск строку тривалістю понад три роки є значним і таким, що порушує принцип юридичної визначеності. При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на судовий захист не може бути безмежним у часі, а дотримання строків є обов'язком сторони, що демонструє її добросовісність.
Враховуючи відсутність доказів існування об'єктивних, непереборних та незалежних від волі позивача обставин, які б перешкоджали йому звернутися до суду протягом 2022- 2025 років, суд не вбачає правових підстав для визнання причин пропуску строку поважними.
При цьому, судом також враховано що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Враховуючи те, що під час дії карантину була чинною ч.1 ст.233 КЗпП України, суд уважає обставину уведення карантину поважною причиною пропуску процесуального строку звернення до адміністративного суду.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
При цьому, позивачем не подано жодних доказів у підтвердження пропуску строку звернення до суду за захистом порушеного права у проміжку з 01.07.2023 року до 31.02.2026 року.
Водночас не є поважною причиною, на переконання суду, визнання неконституційною ч.1 ст.233 КЗпП України Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 року, оскільки з моменту прийняття цого рішення не змінився початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.
Не може бути визнана поважною причина пропуску процесуального строку звернення до адміністративного суду зміна таких строків у зв'язку з прийняттям згаданого рішення Конституційного Суду України, оскільки як до його прийняття позивач пропустив трьохмісячний процесуальний строк, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, так і після - пропустив місячний процесуальний строк, визначений ч.5 ст.122 КАС України, без поважних причин.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права щодо виплати періодичних платежів (грошового забезпечення) у повному розмірі та не наведено поважності причин його пропуску, а тому немає правових підстав для поновлення такого строку.
В силу положень п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною третьою ст.123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене та враховуючи те, що підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними, суд уважає за необхідне залишити без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог про:
визнання протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;
зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року з урахуванням раніше виплачених сум;
визнання протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;
зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та з урахуванням раніше виплачених сум;
визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року поточної індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березня 2018 року;
зобов'язання здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року поточної індексації грошового забезпечення, з урахуванням березня 2018 року як базового місяця, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення у фіксованій величині щомісячно у період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині щомісячно у період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині вимог про:
визнання протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;
зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року з урахуванням раніше виплачених сум;
визнання протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;
зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальні допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до Постанови №704, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та з урахуванням раніше виплачених сум;
визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року поточної індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців березня 2018 року;
зобов'язання здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити за період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року поточної індексації грошового забезпечення, з урахуванням березня 2018 року як базового місяця, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення у фіксованій величині щомісячно у період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині щомісячно у період з 25.09.2020 року до 28.09.2022 року, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович