09 березня 2026 року Справа №640/3972/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні, видане громадянину Азербайджану ОСОБА_1 №80114300006151/422 від 24.12.2020;
- зобов'язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Азербайджану ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є громадянином Азербайджанської Республіки та з 14.11.2017 перебуває у зареєстрованому шлюбі із громадянкою України ОСОБА_2 . Перебуваючи на території України на законних підставах та, як особа, що перебуває у шлюбі з громадянином України понад два роки, позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з приводу надання дозволу на імміграцію в Україну. Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка свідомо надала неправдиві відомості.
22 лютого 2021 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
03.07.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 03.07.2024 справа розподілена судді Войтовичу І.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 прийнято адміністративну справу №640/3942/21 до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що однією з підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію є зазначення свідомо неправдивих відомостей.
Відповідач звертає увагу, що відповідно до відповіді з Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області встановлено, що у ході перевірочних заходів встановлено, що іноземець неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення законодавства, у тому числі Державною прикордонною службою йому було заборонено в'їзд в Україну до 16.02.2019, а у 2018 році у зв'язку із подачею недостовірних відомостей скасовано дозвіл на працевлаштування в Україні.
Шлюб позивача із громадянкою України ОСОБА_2 містить ознаки фіктивності з метою створення правових підстав для легалізації перебування іноземця на території України, про що, зокрема, свідчить їх проживання за різними адресами.
Також, відповідач, як на обставину прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, посилається на порушенням вимог статті 11 Порядку №1983, а саме документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі. Як вбачається з висновку про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну від 24.12.2020 довідка про місце проживання за кордоном від 18.03.2019 №297 надана з порушенням статті 11 Порядку №1983.
Відповідно до вищевикладеного, як стверджує відповідач, він діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прийнявши правомірне рішення №80114300006151/422 від 24.12.2020 про відмову у наданні дозволу на імміграцію громадянину Азербайджану ОСОБА_1 .
28.10.2025 позивачем було подано заяву про зміну предмету позову (доповнення позовних вимог новими).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 повернуто без розгляду заяву ОСОБА_1 щодо зміни предмету позову (доповнення позовних вимог новими).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі також - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №3773-VI та статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-III(далі - Закон №2491-III).
В розумінні положень статті 1 Закону №2491-IІI, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом є іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію є рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до статті 4 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. При цьому, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України (пункт 1 частина третя стаття 4 Закону №2491-III).
Згідно зі статтею 6 Закону №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III.
Так, згідно зі статтею 9 Закону №2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:
1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;
2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Відповідно до частин другої та п'ятої статті 9 Закону України №2491-III заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983).
Пунктом 1 Порядку №1983 квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Пропозиції стосовно формування квоти імміграції повинні ґрунтуватися на результатах аналізу імміграційного процесу у попередньому календарному році та враховувати необхідність максимального обмеження квоти імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства з країн походження значної кількості нелегальних мігрантів.
Разом з тим, Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Пунктом 11 Порядку №1983 передбачено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України №2491-III, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III, подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Таким чином, Законом №2491-III та Порядком №1983 регламентований перелік документів та порядок їх розгляду. У той же час, оскільки відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, з огляду на що, перелік документів не є вичерпним та може бути розширений на розсуд відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 10 Закону №2491-III визначений виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Як встановлено судом, відмова у наданні дозволу на імміграцію позивачу обумовлена зазначенням свідомо неправдивих відомостей (пункт 4 частина перша статті 10 Закону №2491-III).
Оцінюючи доводи сторін і надані ними докази щодо наявності чи відсутності підстави, передбаченої пунктом 4 частиною першою статті 10 Закону України №2491-III, для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що однією з підстав для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення стала інформація, надана листом Головного управління Служби безпеки України №51/1-11/121-213, згідно з яким, що у ході перевірочних заходів встановлено, що іноземець неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення законодавства, у тому числі Державною прикордонною службою йому було заборонено в'їзд в Україну до 16.02.2019, а у 2018 році у зв'язку із подачею недостовірних відомостей скасовано дозвіл на працевлаштування в Україні.
Крім того, шлюб іноземця з громадянкою України ОСОБА_2 містить ознаки фіктивності з метою створення правових підстав легалізації перебування іноземця на території нашої держави, про що, зокрема, свідчить їх проживання за різними адресами.
Також, як вбачається з висновку про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну від 24.12.2020 довідка про місце проживання за кордоном від 18.03.2019 №297 надана з порушенням вимог статті 11 Порядку №1983, а саме документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Внаслідок цього, відповідач дійшов висновку, що у заяві про надання дозволу на імміграцію позивачем зазначено свідомо неправдиві відомості та наявні підстави для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію.
Суд звертає увагу, що статтею 10 Закону України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
У свою чергу за пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.
Також суд зазначає, що інформація, надана у листі ГУ СБУ у м. Києві та Київській області №51/1-11/121-213, не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини у розумінні пункту 4 частини 1 статті 10 Закону №2491-ІІІ, а носить рекомендаційний характер, а відтак - не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Відповідно до статті 38 Сімейного кодексу України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
У відповідності до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11, згідно з Сімейним кодексом України шлюб може бути визнано недійсним за рішенням суду або за заявою заінтересованої особи до органу РАЦС. Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
Таким чином, як на момент винесення оскаржуваного рішення, так і на момент прийняття судом рішення по справі, шлюб укладений між позивачем і громадянкою України ОСОБА_2 не визнаний недійсним в установленому законом порядку, а також відсутні відомості щодо анулювання актового запису №1385 від 14.11.2017.
Перевіркою місця проживання позивача, яка здійснювалося дільничним офіцером поліції відділу поліції №3 Шевченківського УП ГУ НІ у м. Києві Олександром Шимченко (рапорт наявний в матеріалах справи) на виконання запиту ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що позивач зареєстрований та проживає разом з родиною за адресою АДРЕСА_1 . За місцем свого проживання характеризується позитивно, громадський порядок не порушує, спиртним не зловживає, веде нормальний спосіб життя. З сусідами підтримує добрі відносини.
Скарг, заяв чи інших повідомлень відносно позивача не надходило. До адміністративної відповідальності не притягувався та на обліку в підрозділах поліції не перебуває.
Також суд звертає увагу, що пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що у разі необхідності, відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону №2491-ІІІ, а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки документів, а також запрошення для надання пояснень заявників, стосовно яких розглядається це питання.
Матеріали адміністративної справи не містять доказів щодо запрошення територіальними підрозділами міграційної служби позивача для надання пояснень чи затребування документів, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію.
Відповідно до листа відділу міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління національної поліції у м. Києві Азізов Фаіг в міжнародному розшуку не перебуває.
Згідно з інформацією зазначеною у листі Державної прикордонної служби України від № станом на 09:00 10 березня 2020 року інформація щодо позивача у базах даних осіб, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України, відсутня.
Оскаржуване рішення відповідача, а також висновок за результатами розгляду заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію в Україні, жодних посилань на закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», не містить.
Більш того, суд звертає увагу на те, що відповідачем жодним чином не оспорюється факт подання позивачем до відповідача усіх документів для отримання дозволу на імміграцію, які визначені Законом України «Про імміграцію» та Порядком №1983.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Водночас, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей
Також, органами міграційної служби не надано суду доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності чи доказів на підтвердження фіктивності шлюбу, або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у листі ГУ СБУ у м. Києві та Київській області №51/1-11/121-213.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Отже, відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача №80114300006151/422 від 24.12.2020 про відмову громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну та наявності правових підстав для його скасування.
У зв'язку із викладеним, підлягає задоволенню вимога про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на суму 908 грн 00 коп.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 908 грн 00 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні, виданого громадянину Азербайджану ОСОБА_1 №80114300006151/422 від 24.12.2020.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Азербайджану ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.