09 березня 2026 рокуСправа №160/1845/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
27.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 27.01.2026 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 21.01.2026 року №047050034455;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 від 13.01.2026 року про призначення пенсії за віком зарахувавши до страхового стажу періоди навчання на денній формі з 01.09.1983 року по 05.06.1984 року та з 28.06.1986 року по 27.02.1988 року згідно диплому НОМЕР_2 від 26.03.1988 року, та періоди роботи з 25.04.1988 року по 24.05.1988 року, з 01.06.1988 року по 07.07.1988 року, з 22.07.1988 року по 24.10.1988 року, з 01.11.1988 року по 01.03.1990 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 02.06.1988 року.
Означені позовні вимоги вмотивовані спірністю та протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 21.01.2026 року № 047050034455.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 28.01.2026 року передана судді Пруднику С.В.
02.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.01.2026 року через портал електронних послуг Пенсійного Фонду України звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно принципу екстериторіальності заяву та документи позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та прийнято рішення від 21.01.2026 року №047050034455 про відмову у призначені пенсії за віком, в зв'язку з відсутністю страхового стажу роботи.
З тексту згаданого рішення від 21.01.2026 року №047050034455 вбачається наступне. Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.01.2026. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 60 років 1 місяць 3 дні. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки. Страховий стаж особи становить 30 років 1 місяць 1 день. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 27.02.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 26.03.1988 року, оскільки навчання перетинається з проходженням військової служби. Не зараховано періоди роботи в Республіці Таджикистан згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 02.06.1988 року: період роботи з 25.04.1988 по 24.05.1988, оскільки виправлення № наказу при прийнятті; період роботи з 01.06.1988 по 07.07.1988, з 22.07.1988 по 24.10.1988, з 01.11.1988 по 01.03.1990, оскільки відсутнє повідомлення щодо неможливості підтвердити факт неотримання пенсійних виплат від Республіки Таджикистан відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 16.05.2025. Враховуючи вищезазначене відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з прийняттям відповідачем спірного рішення позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058).
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
При цьому, періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі № 682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі № 359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Стаття 64 Закону України №1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплює, що Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: 1) отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; 2) проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
У постанові від 21.02.2020 року у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні трудового стажу при призначенні позивачу пенсії.
За позицією відповідача, до страхового стажу позивача не підлягає зарахуванню період навчання з 01.09.1983 по 27.02.1988 згідно диплому НОМЕР_2 від 26.03.1988 року, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Крім того, пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Пунктом 38 Положення про пільги для військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 №193 передбачено, що за особами, призваними на військову службу в період навчання у навчальних закладах, при звільненні до запасу зберігається право бути зарахованими для продовження навчання у тому навчальному закладі та на тому курсі, де вони навчалися до призову на військову службу з призначенням стипендії з дня відновлення у навчальному закладі до результатів чергової екзаменаційної сесії.
Відповідно до диплому НОМЕР_4 від 26.03.1988 року позивач навчався з 01.09.1983 по 27.02.1988 року в Канібадамському технологічному технікумі, по закінченню навчання позивачу присвоєно кваліфікацію технік-електрик за спеціальністю електроустаткування промислових підприємств та установок.
Будь-які зауваження до диплому, виданого 26.03.1988 року пенсійний орган не висловлював. Диплом не містить виправлень або дописок, в дипломі вказано дату вступу та дату закінчення навчання, диплом містить відповідні підписи уповноважених осіб та скріплений печаткою.
При цьому, згідно із записами, що містяться у військовому квитку позивача серії НОМЕР_5 та довідці від 17.12.2025 №1/Вх/262, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач у період з 06.06.1984 по 27.06.1986 проходив строкову військову службу у збройних силах.
Вказані документи свідчать, про те, що позивач був призваний 06.06.1984 року на військову службу, тобто вже під час навчання в Канібадамському технологічному технікумі в м. Канібадам Таджикської РСР, та після звільнення 27.06.1986 року з військової служби продовжив навчання. Проходження позивачем військової служби відбулося з відповідною перервою періоду навчання у технікумі, що жодним чином не перешкоджає обрахувати та врахувати тривалість як одного, так й іншого без обчислення страхового стажу у подвійному розмірі.
З огляду на те, що період навчання позивача з 01.09.1983 по 27.02.1988 року частково перетинається з періодом проходження військової служби, вже зарахованим відповідачем самостійно, то вказаний період слід зарахувати до страхового стажу з урахуванням вже зарахованого періоду, а саме з 01.09.1983 по 05.06.1984 та з 28.06.1986 по 27.02.1988.
Також до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 25.04.1988 по 24.05.1988, оскільки виправлений номер наказу про прийняття на роботу, тобто запис здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
На момент внесення у трудову книжку позивача спірного запису була чинна Інструкція Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі по тексту - Інструкція № 162).
Згідно до пунктів 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За приписами п. 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.
Пунктом 2.5 Інструкції № 162 встановлено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємтва, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Аналогічні норми міститься також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі по тексту - Інструкція 58), зокрема в пункті 2.4 Інструкції 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у мою трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто мною, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також слід зазначити, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців", відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 Про трудові книжки працівників також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Верховний Суд в постанові від 06.03.2018 року по справі №754/14898/15-а зауважив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для не врахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та її ведення. Вказані відповідачем обставини не можут бути підставою для неврахування записів у трудовій книжці та виключення періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
А відтак, зазначений відповідачем недолік не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи з 25.04.1988 по 24.05.1988 до стажу роботи, що враховується у призначенні позивачу пенсії.
Згідно записів трудової книжки позивача від 02.06.1988 НОМЕР_3 , останній в період з 25.04.1988 по 24.05.1988 працював на Душанбинському цементному комбинаті на посаді електромонтера по ремонту електроустаткування 4 розряду, 24.05.1988 звільнений з Душанбинського цементного комбинату за п.5 ст.34 КЗпП Таджикської РСР в зв'язку з переведенням; у період з 01.06.1988 по 07.07.1988 працював в СПТУ-5 м. Душанбе на посаді майстра виробничого навчання, 07.07.1988 звільнений за власним бажанням; у період з 22.07.1988 по 24.10.1988 працював в СПТУ-7 на посаді електрика, 24.10.1988 звільнений за власним бажанням; у період з 01.11.1988 по 01.03.1990 працював в ГТПІ «Таджикгипрострой» на посаді техніка, 01.06.1990 звільнений за власним бажанням у зв'язку з виїздом за межі республіки.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
За приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (надалі - Угода), в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст.1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно зі ст.3 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до ст.5 Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з ч.2-3 ст.6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі ст.7 вказаної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з ч.2 ст.13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022.
При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні позивачу стажу роботи на території Республіки Таджикистан, адже такий стаж набутий мною до ухвалення відповідних рішень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - Порядок № 562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
У разі укладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п'яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.
МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватись виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/ отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Таким чином, пунктом 4 Порядку № 562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025, № строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993", відповідно до якого зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.
Також постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Відтак, наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією/ отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Республіці Таджикистан, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку № 562, періоди роботи в Республіці Таджикистан підлягають врахуванню з метою визначення страхового стажу та обчислення позивачу пенсії. Натомість вимоги відповідача щодо надання документального підтвердження про неотримання пенсійних виплат від пенсійних органів Республіки Таджикистан є необґрунтованими.
Крім того, в заяві про призначення пенсії передбачено (зразок якої розроблено Пенсійним фондом України та затверджено Порядком № 22-1) «Пенсія іншого виду, за іншими законами України або в іншій державі, в тому числі в іншій державі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01 січня 1992 року в республіках колишнього Союзу РСР призначалась/не призначалась». Тобто саме бланк заяви про призначення пенсії передбачає підтвердження щодо не призначення пенсії на території інших держав. При заповненні пенсіонер підтверджує про таке не призначення.
Під час подання заяви про призначення пенсії позивач підтвердив факт не отримання пенсії на території інших держав.
В рішенні про відмову у призначенні позивачу пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не зарахувало періоди роботи в Республіці Таджикистан оскільки відсутнє повідомлення щодо неможливості підтвердити факт неотримання пенсійних виплат від Республіки Таджикистан відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 16.05.2025.
Однак, під час подання заяви про призначення пенсії позивач додав написану власноруч заяву від 19.12.2025 року, в якій повідомив пенсійний орган, що не має можливості підтвердити документально факт нездійснення позивачу Республікою Таджикистан пенсійних виплат за періоди роботи на території Республіки Таджикистан так як зв'язків не підтримує.
Тому вимоги відповідача щодо надання повідомлення щодо неможливості підтвердити факт неотримання пенсійних виплат від Республіки Таджикистан є необґрунтованими.
Водночас відповідач не вчинив будь-яких дій, що передбачені наведеними вище нормами, які спрямовані на сприяння одержання необхідних документів від пенсійного органу іншої держави.
Таким чином, те, що позивач не може документально підтвердити нездійснення Республікою Таджикистан пенсійних виплат за зазначені періоди, на думку суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу, та як наслідок для позбавлення позивача права на отримання пенсії.
Отже, враховуючи об'єктивну відсутність можливості обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Республики Таджикистан, суд вважає, що періоди трудової діяльності позивача, набуті за межами України згідно з трудовою книжкою від 02.06.1988 НОМЕР_3 з 25.04.1988 по 24.05.1988, з 01.06.1988 по 07.07.1988, з 22.07.1988 по 24.10.1988, з 01.11.1988 по 01.03.1990, також підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 21.01.2026 року №047050034455 через відсутність необхідного стажує протиправним та підлягає скасуванню.
Та як наслідок слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до стажу, що дає право на призначення пенсії на загальних підставах періоди навчання на денній формі з 01.09.1983 року по 05.06.1984 року та з 28.06.1986 року по 27.02.1988 року згідно диплому НОМЕР_2 від 26.03.1988 року, та періоди роботи з 25.04.1988 року по 24.05.1988 року, з 01.06.1988 року по 07.07.1988 року, з 22.07.1988 року по 24.10.1988 року, з 01.11.1988 року по 01.03.1990 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 02.06.1988 року.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов'язання призначити пенсію також задоволенню не підлягають.
З урахуванням зазначеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.01.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.
Обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивача, суд керується тим, що статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1331,20 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 21.01.2026 року №047050034455.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати стаж для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , періоди навчання на денній формі з 01.09.1983 року по 05.06.1984 року та з 28.06.1986 року по 27.02.1988 року згідно диплому НОМЕР_2 від 26.03.1988 року, та періоди роботи з 25.04.1988 року по 24.05.1988 року, з 01.06.1988 року по 07.07.1988 року, з 22.07.1988 року по 24.10.1988 року, з 01.11.1988 року по 01.03.1990 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 02.06.1988 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.01.2026 року, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник