09 березня 2026 рокуСправа №160/1917/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи “Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
28.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 27.01.2026 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи “Центр пробації», в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Державної установи “Центр пробації» (код ЄДРПОУ 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в здійсненні нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за весь час затримки виплати, а саме з 29 лютого 2020 року по день фактичної виплати 13 грудня 2025 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159;
- зобов'язати Державну установу “Центр пробації» (код ЄДРПОУ 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за весь час затримки виплати, а саме з 29 лютого 2020 року по день фактичної виплати 13 грудня 2025 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що право на нарахування та виплату компенсації виникло у позивача з 29.02.2020 року (після затримки на один місяць виплати). Отже, відповідач при несвоєчасній виплаті грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 липня 2022 року не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суми грошового забезпечення за час затримки його виплати з 29.02.2020 року по день його виплати. Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення, позивач вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків його виплати з 29.02.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі, а саме по 13.12.2025 року.
20.02.2026 року від Державної установи “Центр пробації» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив про наступне. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі №160/25466/24 повністю виконано відповідачем з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів. Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159). Статтею 1 Закону № 2050 установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону № 2050, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно зі статтею 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону № 2050 передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Зазначене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду по справі № 200/7529/20-а. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач у позовних вимогах просить «нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за весь час затримки виплати, а саме з 29 лютого 2020 року по день фактичної виплати 13 грудня 2025 року». В той же час, виконання Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі № 160/25466/24, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025, Центр пробації доплатив різницю складових грошового забезпечення позивача за період з 2020 по 2022 рік. Тому, жодних фактів порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/ грошового забезпечення, визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» судом не встановлено, а отже уважаємо, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 29.01.2026 року передана судді Пруднику С.В.
02.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 з 01.07.2018 року по 28.02.2023 рік проходив службу у Державній Установі «Центр Пробації».
Відповідно наказу Державної установи «Центр Пробації» від 20.02.2023 року №161/к «Про особовий склад» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі п.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), 28 лютого 2023 року.
Під час проходження служби за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 позивачу не у повному обсязі установою нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення.
Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року (залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025 року) у справі №160/25466/24, позов ОСОБА_1 до Державної установи ««Центр пробації» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії ДУ «Центр пробації» щодо застосування з 29 січня 2020 по 19 липня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї, тобто без врахування положень пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язано ДУ «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 19 липня 2022 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вирішено питання судових витрат.
13.12.2025 року ДУ «Центр пробації» на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року у справі №160/25466/24 було перераховано та виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення.
30 грудня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Яловою Ю.О. було направлено на адресу Державної установи «Центр пробації» адвокатський запит на отримання інформації.
27.01.2026 3 07 січня 2026 року на електрону адресу адвоката Ялової Ю.О. від Державної установи «Центр пробації» надійшов лист-відповідь на вказаний запит за підписом заступника директора з питань ветеранської політики Осадчого А. від 07.01.2026 року, згідно з яким повідомлено, що відповідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі № 160/25466/24 компенсація втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення не призначена.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та ін. з 29 лютого 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року (залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025 року) у справі №160/25466/24, позов ОСОБА_1 до Державної установи ««Центр пробації» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
13.12.2025 року ДУ «Центр пробації» на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 року у справі №160/25466/24 було нараховано ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 97 292,03 грн.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050- ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що суми невиплачені відповідачем є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Згідно ст.7 Закону №2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, визнавши протиправною відмову у цьому.
Водночас, згідно вимог ст.2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Тобто, лише у разі затримки на один і більше календарний місяць виплата уже нарахованих доходів обчислюються компенсаційні суми в розумінні Закону №2050-III.
Тому право на нарахування та виплату компенсації виникло у позивача з 29.02.2020 року (після затримки на один місяць виплати).
Крім того, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 року у справі № 560/8194/20 дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Отже, відповідач при несвоєчасній виплаті грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 липня 2022 року не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суми грошового забезпечення за час затримки його виплати з 29.02.2020 року по день його виплати.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків його виплати з 29.02.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі, а саме по 13.12.2025 року.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в частині позовних вимог про нарахування в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, заявивши позовні вимоги немайнового характеру.
Відповідно приписів Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Предметом розгляду даної справи є оскарження дій відповідача щодо протиправного не нарахування та не виплати компенсації втрати частини грошового забезпечення, у зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем грошового забезпечення на виконання рішення суду. Грошове забезпечення - це “заробітна плата» військовослужбовця, яку він має право отримувати щомісячно протягом періоду проходження військової служби.
Поміж цим, Верховний Суд у постанові від 05 травня 2022 року (справа №380/8976/21) виснував, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати такої індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця, тому наявні підстави для застосування вимог пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи “Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної установи “Центр пробації» (код ЄДРПОУ 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в здійсненні нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за весь час затримки виплати, а саме з 29 лютого 2020 року по день фактичної виплати 13 грудня 2025 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Зобов'язати Державну установу “Центр пробації» (код ЄДРПОУ 41847154, юридична адреса: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за весь час затримки виплати, а саме з 29 лютого 2020 року по день фактичної виплати 13 грудня 2025 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник