06 березня 2026 рокуСправа №160/1338/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №056350012729 від 12.09.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05.09.2024 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що оскаржуваним рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області №056350012729 від 12.09.2024 року протиправно відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), з посиланням на відсутність медичного висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, в той час, як позивачем разом із заявою про призначення пенсії було подано медичний висновок №1/481 від 26.06.2015 року, дійсний до 02.05.2033 року, яким встановлено, що донька позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має захворювання, передбачене підпунктом 3 пункту 3.29 (Q90) Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18-років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001р. №454/471/516, при цьому зазначений стан дитини є вродженим та встановлений для ОСОБА_2 одразу після народження. Оскільки вказаний медичний висновок дійсний до 02.05.2033 року, позивач фактично не отримувала медичний висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Разом з тим, якщо пенсійний орган вважав, що позивачем до заяви про призначення пенсії не додано всі належні документи, відповідно до п.1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого Міністерством юстиції України від 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), відповідач не повинен був одразу відмовляти у призначенні пенсії, а мав здійснити активні дії щодо повідомлення заявника про необхідність подання документів, яких не вистачає. Відтак, ненадання всіх необхідних документів до заяви про призначення пенсії, які передбачені пунктом 2.18 Порядку №22-1, може бути підставою для відмови в призначення пенсії лише у випадку коли заявника письмово повідомлено про те, які документи необхідно подати додатково, та такі документи не були подані протягом трьох місяців.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1338/25 за цією позовною заявою, а також призначено вказану справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Також ухвалою суду від 27.01.2025 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
07.03.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2025 року надійшли завірені належним чином копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
31.03.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішенням № 056350012729 від 12.09.2024 року ОСОБА_1 обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, оскільки відповідно до розділу ІІ п. 2.18 Порядку №22-1 передбачено, що для призначення пенсії матерям осіб з інвалідністю з дитинства необхідно долучити документи, які підтверджують визнання особи з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги). У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Водночас, у поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документах відсутній медичний висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Також цим рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 02.09.1992 року, оскільки ця трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: на першій (титульній) сторінці трудової книжки виправлення дати заповнення трудової книжки. За наведених обставин, відповідач зазначає, що він діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.09.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.
До вказаної заяви позивачем, зокрема, надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , медичний висновок №1/481 від 26.06.2015 року, довідку від 22.08.2024р. №2234, трудову книжку серії НОМЕР_2 від 02.09.1992 року.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 05.09.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням №056350012729 від 12.09.2024 року відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, посилаючись на те, що відповідно до розділу ІІ п.2.18 Порядку №22-1 для призначення пенсії матерям осіб з інвалідністю з дитинства необхідно долучити документи, які підтверджують визнання особи з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги). У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (висновок про час настання інвалідності), водночас, у поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документах відсутній медичний висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Також цим рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 02.09.1992 року, оскільки ця трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: на першій (титульній) сторінці трудової книжки виправлення дати заповнення трудової книжки.
Крім цього, з вказаного рішення слідує, що визнаний пенсійним органом страховий стаж позивача становить 18 років 0 місяців 16 днів.
Незгода ОСОБА_1 з вищевказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, зумовила звернення останньої до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 115 Закону №1058-IV передбачено право на пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого Міністерством юстиції України від 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Абзацом 4 підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
Абзацом 1 пункту 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Відповідно до абзацу 2 пункту 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров'я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров'я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.
Таким чином, для дострокового виходу на пенсію матері дитини-інваліда обов'язковими умовами є:
- вік матері - не менше 50 років;
- страховий стаж матері - не менше 15 років;
- дитина щонайменше до 6 років виховувалася в сім'ї;
- дитина має статус дитини-інваліда або інваліда з дитинства.
У розглядуваному випадку пенсійним органом не заперечується наявність у ОСОБА_1 необхідного віку і стажу для призначення дострокової пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV (вік ОСОБА_1 - 50 років 0 місяців 4 дні, страховий стаж - 18 років 0 місяців 16 днів).
Водночас, у поданому позові ОСОБА_1 не оскаржує рішення відповідача в частині відмови у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 02.09.1992 року.
Спірним у цій справі залишається з'ясування чи подано позивачем достатні та належні документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.
Як слідує з оскаржуваного рішення, підставою для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії стало те, що у наданих нею документах відсутній медичний висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
При цьому судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії від 05.09.2024 року позивачем, зокрема, було надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , медичний висновок №1/481 від 26.06.2015 року, довідку від 22.08.2024р. №2234, трудову книжку серії НОМЕР_2 від 02.09.1992 року.
Так, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (видано повторно) ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з медичним висновком про дитину-інваліда віком до 18 років №1/481 від 26.06.2015 року, складеним лікарсько-консультативною комісією КЗОЗ «Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги Артемівської міської ради» (Форма №080/о), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має захворювання, що відповідає розділу ХХІ, пункт 3, підпункт 3.29 (Q90) Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18-років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001р. №454/471/516; висновок дійсний до 02.05.2033 року.
Відповідно до довідки від 22.08.2024 року №2234, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ради, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ради та отримує відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» допомогу на дитину з інвалідністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06.07.2015р. по 30.04.2033р.
Також до позовної заяви долучено копію посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ради, про одержання ОСОБА_1 державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю.
Надаючи оцінку доводам позивача відносно протиправності позиції відповідача про необхідність подання позивачем медичного висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, оскільки вказані обставини підтверджені наданим позивачем разом із заявою про призначення пенсії медичним висновком №1/481 від 26.06.2015 року, дійсним до 02.05.2033 року, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п.1 Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013р. №917 (далі - Постанова №917) (в редакції, чинній станом на час народження дитини позивача та видачі вищевказаного медичного висновку №1/481 від 26.06.2015 року), цей Порядок визначає механізм, умови та критерії встановлення лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - комісії) інвалідності дітям.
Згідно з п.3, п.4 Порядку №917 особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія “дитина-інвалід», а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров'я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія “дитина-інвалід підгрупи А».
Абзацами 1-6 пункту 4 Порядку №917 встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться комісіями з метою встановлення дітям категорії “дитина-інвалід» або “дитина-інвалід підгрупи А» за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, закладу охорони здоров'я, в якому спостерігається дитина, після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб дитини, визначення клініко-функціонального діагнозу, здійснення лікувальних і реабілітаційних заходів та отримання їх результатів за наявності документів, що підтверджують стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюваннями, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що призводять до обмеження життєдіяльності дитини. На розгляд комісії лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, подає такі документи:
історію розвитку дитини за формою, встановленою МОЗ;
виписку з медичної карти стаціонарного хворого або консультаційного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини в закладах охорони здоров'я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, з обґрунтуванням медичних показань для визнання дитини інвалідом із зазначенням згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем здоров'я 10-го перегляду діагнозу та коду;
план медичної реабілітації;
документ, що засвідчує особу батьків дитини або її законних представників.
Відповідно до п.6, п.7 Порядку №917 комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження. Комісії за місцем проживання дитини-інваліда мають право розглядати (переглядати) оглядові справи дітей, яким вже встановлено категорію “дитина інвалід», з метою встановлення таким дітям категорії “дитина-інвалід підгрупи А». У разі встановлення зазначеній дитині категорії “дитина-інвалід підгрупи А» оформляється новий медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років. Оригінал зазначеного висновку у триденний строк надсилається (передається) комісією органові, в якому дитина-інвалід перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію. Датою встановлення дитині категорії “дитина-інвалід» або “дитина-інвалід підгрупи А» вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку.
За приписами п.1 Порядку видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.12.2001р. №482, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.01.2002р. за №11/6299 (в редакції, чинній станом на час народження дитини позивача та видачі вищевказаного медичного висновку №1/481 від 26.06.2015 року) (далі - Порядок №482) показаннями для встановлення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, здобутих захворюваннях та після травм.
Згідно з п.2 Порядку №482 перелік медичних показань, що дають право про одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.12.2001 за N 1073/6264.
Пунктом 3 Порядку №482 передбачено, що установлення у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями (далі - ЛКК) дитячих обласних, багатопрофільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТДИТ", Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я України та Академії медичних наук України після стаціонарного або амбулаторного обстеження.
За приписами п.7 Порядку №482 визнання дитини віком до 18 років інвалідом та оформлення медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років (ф.080/о "Медичний висновок про дитину-інваліда до 18 років" додається) здійснюється лікарсько-консультативною комісією дитячого лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання дитини після особистого огляду її та за наявності виписки з медичної карти стаціонарного хворого (ф.027/о) або консультативного висновку спеціаліста (ф.028/о), виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження дитини в дитячій обласній, багатопрофільній міській лікарнях, спеціалізованих лікарнях, диспансерах, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Українській дитячій спеціалізованій лікарні "ОХМАТДИТ", Українському центрі медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи або клініках науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я, Академії медичних наук України та оформлених у зазначеному порядку.
Відповідно до п.11 Порядку №482 медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років оформляється за підписами головного лікаря дитячого лікувально-профілактичного закладу, його заступника з медичної частини та лікуючого лікаря, завіряється круглою печаткою і в 3-денний строк направляється в орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини-інваліда віком до 18 років.
Згідно з п.12 Порядку №482 термін дії медичного висновку встановлюється згідно зі строками, передбаченими наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516, та зазначається в медичному висновку про дитину-інваліда віком до 18 років.
Пунктом 13 Порядку №482 передбачено, переогляд дитини-інваліда повинен бути здійснений лікарсько-консультативною комісією дитячого лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання не пізніше 1 (одного) місяця до закінчення дії медичного висновку про дитину-інваліда до 18 років. Дата переогляду зазначається у медичному висновку про дитину-інваліда до 18 років.
З аналізу наведених норм Порядку №917 та Порядку №482 слідує, встановлення інвалідності дітям здійснюється лікарсько-консультативними комісіями, а документом, що засвідчує встановлення інвалідності дітям є медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років (Форма №080/о).
Таким чином, наданим позивачем разом із завою про призначення пенсії медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років №1/481 від 26.06.2015 року, складений лікарсько-консультативною комісією КЗОЗ «Центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги Артемівської міської ради» (Форма №080/о), за підписами головного лікаря дитячого лікувально-профілактичного закладу, його заступника з медичної частини та лікуючого лікаря, а також завірений круглою печаткою, як то передбачене вимогами п.п.7, 11 Порядку 482, та за Формою №080/о, затвердженою Додатком до Порядком №482, засвідчує, що дитині позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено інвалідність 26.06.2015 року, тобто у віці до 6 років, відтак, доводи відповідача про необхідність надання позивачем разом із заявою про призначення пенсії медичного висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, є безпідставними, бо в силу приписів п.2.18 Порядку №22-1 надання такого медичного висновку, який вимагає відповідач, має здійснюватися лише у разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, що у розглядуваному випадку місця не мало.
За встановлених обставин, суд доходить висновку, що позивачем разом із заявою про призначення дострокової пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV подано достатні та належні документи, які підтверджують право на призначення такої пенсії у розумінні приписів п.2.18 Порядку №22-1 (відповідний медичний висновок та дкази одержання допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»).
Враховуючи вищенаведене у сукупності, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 056350012729 від 12.09.2024 року про відмову у призначенні позивачеві дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині, відповідно, - задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV з 05.09.2024 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV лише через неподання позивачем медичного висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, водночас, судом встановлено, що позивач у розумінні приписів п.2.18 Порядку №22-1 такий медичний висновок подавати не повинен, при цьому пенсійним органом не заперечується наявність у ОСОБА_1 необхідного віку і стажу для призначення дострокової пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV на момент звернення із заявою про призначення пенсії, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачеві дострокову пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV (50 років) - 31.08.2024 року, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 05.09.2024 року, тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 01.09.2024 року, а тому, враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV саме з 01.09.2024 року, а не з 05.09.2024 року, як помилково зазначав позивач.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного у сукупності, зважаючи на підтвердження обґрунтованості позовних вимог до відповідача відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 645,97грн.
Також у позовній заяві позивачем заявлена вимога про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн., вирішуючи яку, суд зазначає наступне.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.
Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020р. у справі №640/15803/19.
Так, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З'їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №810/2760/17.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛу справі “East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», рішення від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», рішення від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», рішення від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України»).
При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019р. у справі №826/9047/16.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано копії: договору про надання правничої допомоги від 25.12.2024р. №25/12/24-2, Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №25/12/24-2 від 25.12.2024 та квитанцію №1 від 25.12.2024.
Так, 25.12.2024 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Приват юрист» в особі керючого партнера Новак Артура Михайловича (Адвокатське об'єднання) укладено Договір про надання правничої допомоги №25/12/24-2, відповідно до п.1.1 якого предметом даного Договору є надання Адвокатським об'єднанням законними методами та способами правничої допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом, представництвом та відновленням порушених прав, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Згідно з п.2.3.2 вказаного Договору Клієнт зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі оплатити Адвокатському об'єднанню гонорар та відшкодувати (компенсувати) витрати пов'язаних з виконанням цього Договору.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що за послуги, що надаються Адвокатським об'єднанням за умовами даного Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар, остаточний розмір якого та порядок оплати встановлюється згідно акту приймання-передачі наданих послуг.
25.12.2024 року між сторонами складений та підписаний Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №25/12/24-2 від 25.12.2024, відповідно до якого Сторони за цим договором домовились, що вартість послуг за даним договором становить: 10000 грн. Сторони погодили надання та оплату таких юридичних послуг:
- підготовка та подання до Рівненського окружного адміністративного суду адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії (визнати протиправним та скасувати рішення Пенсійного фонду України в Рівненській області за №056350012729 від 12.09.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком), орієнтовні затрати часу - 4 години, ставка гонорару за 1 годину - 2500,00грн, фактичні затрати часу - 4 години, розмір гонорару за налані послуги - 10000,00грн.
Також згідно з вказаним Актом плата послуг за вказаним договором здійснюється: 25.12.2024 - 10000 грн. Цим Актом сторони підтверджують, що відповідно до основного Договору надання правничої допомоги від 25.12.2024 року роботу виконано (надано послуги) повністю, жодних претензій та зауважень щодо надання правничої допомоги у сторін не має».
Відповідно до квитанції №1 від 25.12.2024 прийнято від ОСОБА_1 оплату за договором про надання правничої допомоги №25/12/24-2 від 25.12.2024 року в розмірі 10 000 (десять тисяч гривень 00 копійок).
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності у розумінні приписів п.3 ч.6 ст.12 КАС України, яка розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тобто без проведення судового засідання, а також не містить великого обсягу досліджуваних доказів та не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи, а, отже, підготовка такої позовної заяви не повинна вимагати багато часу, а адвокат у судових засіданнях участі не брав.
При цьому, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 10 000,00 грн. в цілому є неспівмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді. У поданих документах жодним чином не обґрунтовано вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та, виходячи з предмету спору та характеру спірних відносин, розгляду і вирішення справи як незначної складності у спрощеному позовному провадженні, тобто без проведення судових засідань, отже заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому не можуть бути стягнуті у заявленому розмірі.
В той же час, оскільки позивач, у зв'язку із протиправним рішенням відповідача був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв'язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн.
Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв'язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності та розумності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненський області про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком №056350012729 від 12.09.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) дострокову пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV з 01.09.2024 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 645,97грн. (шістсот сорок п'ять гривень 97 копійок), а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова