23 лютого 2026 рокуСправа №160/35954/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/35954/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.12.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у підтвердженні періодів роботи ОСОБА_1 на підставі опитування двох свідків, які разом з позивачем працювали в колгоспі «Грузія» і ПП «Чонгар» з 04.04.1981 по 05.03.2003; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підтвердити стаж роботи ОСОБА_1 , на підставі опитування двох свідків, які разом з позивачем працювали в колгоспі «Грузія» і ПП «Чонгар» з 04.04.1981 року по 05.03.2003 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.04.2025 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про підтвердження трудового стажу двома свідками, які раніше працювали з позивачем. Однак в рішенні Комісії зазначено, що для підтвердження періоду роботи з 1981 року по 1998 року для зарахування до загального стажу немає підстав, оскільки показаннями свідків неможливо встановити кількість відпрацьованих трудоднів. Вважаючи рішення комісії про відмову у підтвердженні періодів роботи на підставі опитування двох свідків протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/35954/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
12.02.2026 року відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні. Зазначив, що в трудову книжку на підставі особових рахунків внесені записи про кількість відпрацьованих днів, встановлений мінімум трудоднів та суми нарахувань. При цьому записи не завірені підписом та печаткою відповідальних осіб. Зазначає, що факт роботи позивача в колгоспі підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з січня 1998 року по березень 2003 року, де зазначена кількість відпрацьованих днів та суми нарахувань заробітної плати. Показаннями свідків підтверджується факт роботи позивача в колгоспі. Вказує, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі, починаючи з 1965 року враховується кількість відпрацьованих трудоднів працівником та встановлений мінімум трудоднів в колгоспі щорічно. Відтак, рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в підтвердженні трудового стажу на підставі показань свідків є обґрунтованим, законним, а отже відсутні підстави для задоволення позову.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про підтвердження періодів трудового стажу, на підставі показань свідків.
30.06.2025 року комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про результати розгляду заяви №1, в якому зазначено, що для підтвердження періоду роботи з 1981 року по 1998 року для зарахування до загального стажу немає підстав, оскільки показаннями свідків встановити кількість відпрацьованих заявницею трудоднів щорічно неможливо.
В рішенні зазначено, що згідно трудової книжки (видана 17.07.1985) ОСОБА_1 працювала в колгоспі «Грузія» (КСП «Грузія), який перейменовано у ПАТ «Чонгар»: 3 04.04.1981 прийнята в члени колгоспу, з 05.03.2003 звільнена. В трудову книжку на підставі особових рахунків внесені записи про кількість відпрацьованих днів, встановлений мінімум трудоднів та суми нарахувань. При цьому, записи не завірені підписом та печаткою відповідальних осіб. Факт роботи позивача в колгоспі підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з січня 1998 року по березень 2003 року, де вказана кількість відпрацьованих днів та суми нарахувань заробітної плати. Свідок, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджує що період з 1984 по 1997 роки вона працювала разом із заявницею в колгоспі «Грузія». Стаж ОСОБА_2 підтверджено довідкою архівного відділу Генічеської районної державної адміністрації від 25.06.2020 №13-05-01731/2, оскільки записами трудової книжки не підтверджується факт трудової участі в колгоспі (встановлений та вироблений мінімум трудоднів). Свідок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджує, що період з 05.01.1983 по 28.05.1996 та з 11.12.1996 по 2003 роки він працював разом заявницею в колгоспі «Грузія». Стаж ОСОБА_3 підтверджено довідкою архівного відділу Генічеської районної державної адміністрації від 20.09.2021 № 04-05-01/П-50/2, оскільки записами трудової книжки не підтверджується факт трудової участі в колгоспі (встановлений та вироблений мінімум трудоднів). Показаннями свідків підтверджується факт роботи заявниці в колгоспі «Грузія». При обчисленні стажу роботи в колгоспі, починаючи з 1965 року враховується кількість відпрацьованих трудоднів працівником та встановлений мінімум трудоднів в колгоспі щорічно.
Позивач, вважаючи рішення комісії про відмову у підтвердженні періодів роботи на підставі опитування двох свідків протиправним, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній необхідних записів.
Суд також зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи «Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників», затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, які чинні на час розгляду справи (далі - Положення) та підлягають застосуванню на підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року N 1545-XII, як такі, що не суперечать Конституції та законом України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень).
Згідно з пунктом 6 Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 Положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки, зокрема і трудової книжки колгоспника може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 17.07.1985 року наявна інформація, зокрема щодо періоду роботи з 04.04.1981 року по 05.03.2003 року в колгоспі «Грузія», виконання річного мінімуму, трудової участі в громадському господарстві за спірні роки та наявність особових рахунків.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці колгоспника щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Згідно пункту 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про підтвердження періодів трудового стажу, на підставі показань свідків.
30.06.2025 року комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про результати розгляду заяви №1, в якому зазначено, що для підтвердження періоду роботи з 1981 року по 1998 року для зарахування до загального стажу немає підстав, оскільки показаннями свідків встановити кількість відпрацьованих заявницею трудоднів щорічно неможливо.
В рішенні серед іншого зазначено, що в трудову книжку на підставі особових рахунків внесені записи про кількість відпрацьованих днів, встановлений мінімум трудоднів та суми нарахувань. При цьому, записи не завірені підписом та печаткою відповідальних осіб. Показаннями свідків підтверджується факт роботи заявниці в колгоспі «Грузія». При обчисленні стажу роботи в колгоспі, починаючи з 1965 року враховується кількість відпрацьованих трудоднів працівником та встановлений мінімум трудоднів в колгоспі щорічно.
Опитана комісією свідок, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердила, що в період з 1984 по 1997 роки вона працювала разом із заявницею в колгоспі «Грузія».
Також опитаний комісією свідок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтвердив, що в періоди з 05.01.1983 по 28.05.1996 та з 11.12.1996 по 2003 роки він працював разом заявницею в колгоспі «Грузія».
Отже, трудовою книжкою колгоспника та показами свідків підтверджується факт роботи позивача в період з 04.04.1981 року по 05.03.2003 року в колгоспі «Грузія».
Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що внесені записи про кількість відпрацьованих днів, встановлений мінімум трудоднів та суми нарахувань не завірені підписом та печаткою відповідальних осіб, оскільки в даному випадку записи, внесені до трудової книжки позивача, між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано.
В даному випадку суд зазначає, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про результати розгляду заяви №1 від 30.06.2025 року про відмову у підтвердженні показаннями свідків періоду роботи є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Отже до страхового стажу підлягає зарахуванню період роботи з 04.04.1981 року по 05.03.2003 року.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.04.1981 року по 05.03.2003 року.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено обґрунтованість пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 16.12.2025 року.
Отже, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про результати розгляду заяви №1 від 30.06.2025 року, яким відмовлено у підтвердженні показаннями свідків періоду роботи ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.04.1981 року по 05.03.2003 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська