06 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/894/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Краснова Є. В.,
розглянувши клопотання Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 про відстрочення сплати судового збору за касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 та рішення Господарського суду Полтавської області від 13.10.2025 у справі
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу до Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 про стягнення 9 968 361,70 грн,
Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до Полтавського комунального автотранспортного підприємства 1628 з позовом про стягнення 9 968 361,70 грн.
13.10.2025 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2026, повний текст якої складений 29.01.2026, про часткове задоволення позову.
17.02.2026 Полтавське комунальне автотранспортне підприємство 1628 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, зі змісту якої вбачається, що скаржник просить скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволення позовних вимог.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.
27.02.2026 Верховний Суд постановив ухвалу про залишення касаційної скарги без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з наданням скаржнику можливості подати докази сплати судового збору у розмірі 236 926,32 грн.
03.03.2026 Полтавське комунальне автотранспортне підприємство 1628 звернулося до Верховного Суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що 25.02.2026 до відділу державної виконавчої служби було передано на виконання судовий наказ у цій справі про стягнення зі скаржника збитків у сумі 9 871 930,23 грн. У подальшому 26.02.2026 постановою відділу виконавчої служби було накладено арешт на грошові кошти скаржника.
Як зазначає скаржник через накладення арешту на рахунки, робота скаржника заблокована, що у свою чергу, унеможливлює сплату судового збору. У зв'язку з цим скаржник просить суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення за результатами розгляду касаційної скарги.
Розглянувши це клопотання, Суд відмовляє в його задоволенні, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України ?Про судовий збір?.
Частиною 1 статті 8 Закону України ?Про судовий збір? унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зокрема, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, в інших випадках, визначених цією нормою.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Із доводів наведених скаржником у клопотанні не вбачається, що його майновий стан унеможливлює сплату судового збору за подання касаційної скарги. Зокрема, у наданій довідці АТ "Полтава-банк" вказано лише номери рахунків скаржника. Однак при цьому, скаржником не подано доказів, що залишки на його рахунках унеможливлюють сплату судового збору у розмірі 236 926,32 грн.
Разом з цим, саме по собі посилання скаржника накладення арешту на його рахунки в межах суми стягнення не свідчить про неможливість виконання обов'язку зі сплати судового збору.
За змістом частини 4 статті 11 ГПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01).
Верховний Суд відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
З огляду на викладене, наведені у клопотанні обставини не є достатніми підставами для відстрочення сплати судового збору, а тому в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору слід відмовити.
Керуючись статтями 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
Відмовити Полтавському комунальному автотранспортному підприємству 1628 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Є. В. Краснов