06 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2733/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Сократ Інвестментс" та ОСОБА_4
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.09.2025 (суддя Бургарт Т.І.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 (колегія суддів: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желік М.Б.)
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Сократ Інвестментс" та ОСОБА_4
до ОСОБА_5
про стягнення 3 492 809 399,45 грн.
1. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання щодо застосування ч.5 ст.173 і п.2 ч.5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України в контексті обґрунтованості повернення позивачам (міноритарним акціонерам) позовної заяви про стягнення з відповідача (кінцевого бенефіціарного власника) грошових коштів, набутих останнім внаслідок виплати заниженого розміру компенсації вартості акцій в процедурах сквіз-аут щодо різних емітентів з різним місцезнаходженням.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з таких мотивів.
3. До Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Сократ Інвестментс", ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів у сумі 3 492 809 399,45 грн.
4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачам належали акції акціонерних товариств ПрАТ "ІНГЗК", ПрАТ "ЦГЗК", ПрАТ "ПІВНЗК2, ПрАТ "МК "Азовсталь", ПрАТ "ММК ім. Ілліча", ПрАТ "Запоріжкокс", ПрАТ "АКХЗ", ПрАТ "ДКХЗ", ПрАТ "ШУ "Покровське", ПАТ "Київенерго", ПАТ "ДТЕК Західенерго", ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго", ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі", ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі", кінцевим бенефіціарним власником яких на момент виникнення спірних правовідносин був відповідач. У межах передбаченої законодавством процедури примусового викупу акцій у акціонерів зазначених юридичних осіб, відповідачем не забезпечено виплату позивачам (як міноритарним акціонерам) справедливої компенсації за належні їм акції. Позивачі вважають, що внаслідок цього відповідач, як кінцевий бенефіціарний власник зазначених акціонерних товариств, без достатньої правової підстави набув майнову вигоду шляхом сплати заниженого розміру компенсації вартості акцій в процедурі сквіз-ауту, фактично допустивши безпідставне збагачення за рахунок майнових інтересів міноритарних акціонерів. У зв'язку з цим вони звернулися до суду з вимогою про стягнення безпідставно набутого майна відповідно до статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
5. На думку позивачів, усі акції були набуті незаконно, внаслідок чого пред'явлено:
- ОСОБА_1 вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 1 556 614 933,28 грн, з яких: 782 668 090,29 грн - сума основного боргу, 132 398 305,97 грн - 3% річних та 641 548 537,02 грн - інфляційні;
- ОСОБА_2 про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 486 680 059,07 грн, з яких: 228 506 897,65 грн - сума основного боргу, 45 176 912,31 грн - 3% річних та 212 996 249,11 грн - інфляційні;
- ОСОБА_3 про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 730 475 691,59 грн, з яких: 337 000 852,08 грн - сума основного боргу, 69 442 638,48 грн - 3% річних та 324 032 201,03 грн - інфляційні;
- ТОВ "Сократ Інвестментс" про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 719 700,07 грн, з яких: 321 941,82 грн - сума основного боргу, 69 645,28 грн - 3% річних та 328 112,97 грн - інфляційні;
- ОСОБА_4 про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 718 319 015,44 грн, з яких: 330 714 246,12 грн - сума основного боргу, 68 947 808,03 грн - 3% річних та 318 656 961,29 грн - інфляційні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Господарський суд Львівської області ухвалою від 10.09.2025, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025, позовну заяву і додані до неї документи повернув позивачам на підставі ч.5 ст.173 і п.2 ч.5 ст.174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
7. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачами подано спільну позовну заяву з об'єднанням вимог, які виникають із правовідносин примусового викупу акцій різних емітентів, що мають різне місцезнаходження, тоді як такі спори відповідно до ч.8 ст.30 ГПК підлягають розгляду за правилами виключної підсудності - за місцезнаходженням кожного емітента цінних паперів. Об'єднання зазначених вимог в одному провадженні суперечить імперативним приписам ч.5 ст.173 ГПК, у зв'язку з чим, на підставі п.2 ч.5 ст.174 ГПК, позовна заява та додані до неї документи підлягають поверненню позивачам.
8. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:
- обмеження щодо об'єднання позовних вимог мають винятковий характер і підлягають вузькому тлумаченню. Заборона на об'єднання застосовується лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема коли вимоги належить розглядати в порядку різного судочинства або коли законом встановлена виключна підсудність таких вимог;
- позивачі скористалися правом спільного звернення з позовом до відповідача шляхом об'єднання позовних вимог, пов'язаних з примусовим викупом акцій чотирнадцяти різних емітентів з різним місцезнаходженням;
- шість емітентів розташовані у Дніпропетровській області (ПРАТ "ІНГЗК", ПРАТ "ЦГЗК", ПРАТ "ПІВНЗК", ПРАТ "АКХЗ", ПРАТ "ДКХЗ", ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго"), по три емітенти - у Запорізькій та Київській областях (ПРАТ "МК "Азовсталь", ПРАТ "ММК ім. Ілліча", ПРАТ "Запоріжкокс"; ПАТ "Київенерго", ПРАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі", ПРАТ "ДТЕК Київські Електромережі"), а по одному - у Донецькій та Львівській областях (ПРАТ "ШУ "Покровське", ПАТ "ДТЕК Західенерго");
- нормами чинного законодавства передбачена виключна підсудність спору за вимогами пов'язаними, зокрема, з викупом цінних паперів;
- у спорі щодо викупу цінних паперів (акцій) належним відповідачем може бути не лише емітент, а й кінцевий бенефіціарний власник, що й було визначено позивачами при поданні позову;
- водночас, суть спору від цього не змінюється, оскільки він стосується саме викупу цінних паперів та пов'язаних із ним порушень. Відповідно, для визначення підсудності справи слід керуватися положеннями ст.30 ГПК, зокрема частиною восьмою, що встановлює виключну територіальну підсудність. Тобто, незважаючи на те, що відповідачем є кінцевий бенефіціарний власник, розгляд справи має здійснюватися за місцезнаходженням емітента;
- суд апеляційної інстанції, оцінивши докази та матеріали справи, вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги, котрі виникли з правовідносин примусового викупу акцій, емітованих різними акціонерними товариствами, не можуть бути об'єднані в одне провадження, оскільки це суперечить імперативним приписам ч.8 ст.30 та ч.5 ст.173 ГПК.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
9. 10.01.2026 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Сократ Інвестментс" та ОСОБА_4 через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.09.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025, у якій просять їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд (для продовження розгляду).
10. Скаржники в касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилаються на те, що:
- суди порушили ч.5 ст.173 ГПК; кожного із позивачів є виключно 1 позовна вимога до відповідача - стягнення грошових коштів, жодних інших позовних вимог з боку позивачів до відповідача заявлено не було; у даному випадку відсутнє об'єднання в одне провадження кількох вимог; у цій справі наявна виключно участь кількох, а саме 5 позивачів згідно з ч.2 ст.47 ГПК, однак з однією і тією ж позовною вимогою - стягнення грошових коштів; підставою стягнення грошових коштів було порушення прав позивачів під час реалізації оферти, сквіз-ауту та виплати дивідендів компаніями, в яких кінцевим бенефіціарним власником був відповідач; суди переплутали підстави позову з предметом позову - позовними вимогами позивачів, а саме: суди не врахували, що кожен із позивачів заявив виключно одну позовну вимогу про стягнення грошових коштів, що становить предмет позову;
- суди першої та апеляційної не врахували висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №757/6159/19; якщо Верховний Суд буде вважати, що суди законно застосували ч.5 ст.173 ГПК, необхідно врахувати зазначений висновок Верховного Суду.
11. Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
12. Верховний Суд ухвалою від 18.02.2026 відкрив касаційне провадження у справі та призначив її розгляд у порядку письмового провадження.
13. 02.03.2026 до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Щодо обґрунтування скаржниками підстав касаційного оскарження
14. Відповідно до п.2 ч.1 ст.287 ГПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на, зокрема, ухвали суду першої інстанції, зазначені в, зокрема, п.25 ч.1 ст.255 цього Кодексу (про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця), після їх перегляду в апеляційному порядку.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абз.2 ч.2 ст.287 ГПК).
16. Помилковим є ототожнення підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-4 ч.2 ст.287 ГПК, які стосуються виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 ст.287 ГПК (зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції), та підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 ч.1 ст.287 ГПК, що врегульовані окремо.
17. Випадки, передбачені пунктами 1-4 ч.2 ст.287 ГПК не застосовуються в контексті підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 ч.1 ст.287 ГПК.
18. За таких обставин не береться до уваги посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду (вказані обґрунтування можуть братися до уваги лише як допоміжні аргументи), оскільки відповідно до ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Щодо повернення позовної заяви
19. У цій справі п'ятеро позивачів (чотири фізичні особи та одна юридична особа) звернулися до відповідача-фізичної особи з позовом про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) відповідно до статей 1212, 1214 ЦК.
20. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачам належали акції низки (14) акціонерних товариств, кінцевим бенефіціарним власником яких на момент виникнення спірних правовідносин був відповідач; у межах передбаченої законодавством процедури примусового викупу акцій відповідач не забезпечив виплату позивачам (як міноритарним акціонерам) справедливої компенсації за належні їм акції; внаслідок цього відповідач як кінцевий бенефіціарний власник акціонерних товариств без достатньої правової підстави набув майнову вигоду шляхом сплати заниженого розміру компенсації вартості акцій в процедурі сквіз-ауту, фактично допустивши безпідставне збагачення за рахунок майнових інтересів міноритарних акціонерів.
21. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, позовну заяву та додані до неї документи повернув позивачам на підставі ч.5 ст.173 і п.2 ч.5 ст.174 ГПК.
22. Рішення мотивував тим, що позивачі подали спільну позовну заяву з об'єднанням вимог, які виникають із правовідносин примусового викупу акцій різних емітентів, що мають різне місцезнаходження, тоді як такі спори підлягають розгляду за правилами виключної підсудності - за місцезнаходженням кожного емітента цінних паперів.
23. Позивачі з такими висновками не погоджуються, стверджують, що суди переплутали підстави позову (порушення прав позивачів під час реалізації оферти, сквіз-ауту та виплати дивідендів компаніями, в яких кінцевим бенефіціарним власником був відповідач) з предметом позову (кожен із позивачів заявив виключно одну позовну вимогу про стягнення грошових коштів).
24. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з таких мотивів.
25. Відповідно до ст.1 ГПК цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
26. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст.2 ГПК).
27. Згідно з пунктами 4, 5 ч.1 ст.20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах.
28. За загальними правилами територіальної підсудності, встановленими ч.1 ст.27 ГПК, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
29. Статтею 30 ГПК встановлено правила виключної підсудності господарських справ.
30. Виключна підсудність означає, що відповідний спір не може бути розглянутий за загальними правилами підсудності або альтернативної підсудності.
31. Відповідно до ч.8 ст.30 ГПК спори, пов'язані з емісією, обігом, викупом або погашенням емісійних цінних паперів, у тому числі деривативних цінних паперів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.
32. Пунктом 2 ч.5 ст.174 ГПК передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст.173 цього Кодексу).
33. Згідно з ч.1 ст.173 ГПК в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
34. Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднані можуть бути вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
35. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
36. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
37. Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об'єднаними можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18).
38. За змістом ч.1 ст.173 ГПК порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
39. Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч.1 ст.173 ГПК, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті (об'єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об'єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).
40. Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на п.2 ч.5 ст.174 ГПК.
41. Отже, оскільки під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права, скаржники правильно вказують на те, що кожен із них заявив виключно одну позовну вимогу про стягнення грошових коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК.
42. Разом з тим, заявлені позивачами в одній позовній заяві вимоги (про стягнення грошових коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК) не пов'язані підставою виникнення (оскільки позивачі обґрунтовують вимоги належністю їм акцій низки різних акціонерних товариств і, відповідно, безпідставним набуттям відповідачем грошових коштів через проведення різних процедур сквіз-ауту).
43. Таким чином, у цій справі має місце порушення позивачами правил об'єднання позовних вимог.
44. Більше того, об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, не допускається.
45. Як вже зазначалося, спори, пов'язані з емісією, обігом, викупом або погашенням емісійних цінних паперів, у тому числі деривативних цінних паперів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.
46. Скаржники не заперечують, що підставою стягнення грошових коштів з відповідача є порушення прав позивачів під час реалізації оферти, сквіз-ауту та виплати дивідендів компаніями, в яких кінцевим бенефіціарним власником був відповідач, тобто що спір про стягнення грошових коштів у цій справі пов'язаний з викупом акцій.
47. Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у п.112 постанови від 15.06.2022 у справі №905/671/19 зазначив, що колишній міноритарний акціонер, який буде розуміти, що під час проведення процедури примусового викупу акцій наглядовою радою не була визначена справедлива компенсація за викуплені в нього акції, у подальшому має вибір - звернутися до товариства та/або мажоритарного акціонера з позовом про стягнення збитків або про стягнення набутого без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення за рахунок недоплати міноритарному акціонеру) за ст.1212 ЦК.
48. Верховний Суд у цій постанові (п.145) також зазначив, що міноритарний акціонер може звертатися з позовом про визначення суми компенсації, стягнення збитків або неправомірної вигоди як до покупця, так і до його афілійованих осіб чи третіх осіб, які брали участь у придбанні пакету акцій міноритаріїв у процедурі сквіз-аут, кінцевого бенефіціарного власника, а також до емітента.
49. У зв'язку із цим обґрунтованим є висновки суду апеляційної інстанції про те, що суть спору від того, що відповідачем є не емітент, а кінцевий бенефіціарний власник, не змінюється, оскільки він стосується саме викупу цінних паперів та пов'язаних із ним порушень; тобто незважаючи на те, що відповідачем є кінцевий бенефіціарний власник, розгляд справи має здійснюватися за місцезнаходженням емітента.
50. У свою чергу, як встановили суди попередніх інстанцій, шість емітентів, викупу акцій яких стосується спір, розташовані у Дніпропетровській області, по три такі емітенти - у Запорізькій та Київській областях, і по одному - у Донецькій та Львівській областях.
51. Відповідно, позовні вимоги, які виникли з правовідносин примусового викупу акцій, емітованих різними акціонерними товариствами (з різним місцезнаходженням), не можуть бути об'єднані в одне провадження.
52. Висновки ж Верховного Суду, на які посилаються скаржники, наведеного не спростовують. Такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до справи, яка переглядається.
53. Так, у справі №757/6159/19 суд першої інстанції повернув позовну заяву фізичної особи про стягнення моральної шкоди, виходячи із того, що позивач не визначив та не вказав спосіб стягнення коштів з відповідачів, не визначив ціну позову та не вказав, які саме документи та докази не можуть бути подані позивачем під час пред'явлення позову до суду, не обрав спосіб захисту, неналежно виклав зміст позовних вимог. Верховний Суд цю ухвалу скасував, вказавши, що не є підставою для визнання позовної заяви неподаною та її повернення позивачу незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин, і що суд першої інстанції припустився надмірного формалізму.
54. З огляду на викладене, доводи скаржників про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
56. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
57. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Судові витрати
58. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Сократ Інвестментс" та ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.09.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 у справі №914/2733/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець