04 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/157/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 (головуючий - Тихий П. В., судді: Гетьман Р. А., Плахов О. В.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 28.08.2025 (суддя Паламарчук В. В.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»
про стягнення 7 934 749,15 грн
(за участю представників: позивача - Будова Н.М., відповідача - Самоходський Є.О.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. 27.10.2021 при прямуванні поїзду №2820 сталося сходження 12 порожніх вагонів у хвостовій частині поїзда з 49-го по 60-й вагон за напрямком рухом порожнього напіввагону №68001650. Схід вагонів призвів до пошкодження колії, стрілочних переводів, опори контактної мережі, внаслідок чого сталося падіння жорсткої поперечини і з її пошкодженням, тощо.
2. Власником вагону №68001650 є Приватне акціонерне товариство «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ ««Полтавський ГЗК», відповідач).
3. Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», позивач) провело службове розслідування згаданої транспортної події, за результатами якого склало акт від 09.11.2021 та протокол наради по розгляду транспортної події від 19.11.2021, за змістом яких настання транспортної події обумовлено рядом причин, що виникли внаслідок порушення відповідачем вимог нормативних документів з безпеки руху.
4. За висновком від 17.11.2021 №ЦРБ-16/1857, складеним директором Департаменту безпеки руху Кротом В., транспорту подію - сходження з рейок 12 порожніх вагонів на станції Чорнорудка Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» класифіковано аварією, яка стала можливою внаслідок не виконання власником вагону № 68001650 вимог законодавства з безпеки руху, а саме незабезпечення власником технічно справного утримання вагону.
5. Згідно з висновком судової комплексної інженерно-транспортної експертизи №1660-Е від 18.04.2025 безпосередньою технічною причиною сходу з рейок вантажних вагонів поїзда №2820 на 994 км перегону «Фастів - Козятин» є вкочування колеса першої колісної пари вагона №68001650 на праву по ходу руху поїзда головку рейки на пк 10 994 км станції Чорнорудка. Також експерт деталізував сукупність причин та факторів, які призвели до вказаної аварії.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
6. АТ «Укрзалізниця» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Полтавський ГЗК» про стягнення 7 934 749,15 грн збитків.
7. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що схід вагонів на станції Чорнорудка 27.10.2021 стався у зв'язку з несправністю вагона №68001650, власником якого є відповідач. Транспортна подія стала можливою внаслідок не виконання відповідачем вимог статті 68 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут залізниць), пунктів 9.1, 9.4, 9.12 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України №411 від 20.12.1996 (далі - Правила технічної експлуатації), статей 16, 36 Закону України «Про транспорт», статей 3, 10, 11 Закону України «Про залізничний транспорт».
8. У результаті виконання робіт по ліквідації наслідків сходу вагонів було затримано 88 пасажирських поїздів, 35 приміських поїздів, поїзд №2820 затриманий на шляху прямування. З метою усунення наслідків аварії позивач вживав ряд технічних заходів, у тому числі з усунення пошкодження 189 м колії, 3 стрілочних переводи, опору контактної мережі, внаслідок чого сталося падіння жорсткої поперечини і з її пошкодженням. За розрахунком позивача загальні матеріальні витрати, заподіяні йому в результаті транспортної пригоди, склали 7 934 749,15 грн.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
9. Господарський суд Полтавської області рішенням від 28.08.2025, яке залишив без змін Східний апеляційний господарський суд постановою від 10.09.2025, в позові відмовив.
10. Суди обох інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в сукупності, констатували, що наявний у справі висновок комплексної інженерно-технічної експертизи від 18.04.2025 №1660-Е спростовує висновок Департаменту безпеки руху №ЦРБ-16/1857 від 17.11.2021, на який посилається позивач у якості доказу вини відповідача в аварії. Інші докази які б підтверджували вину відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між допущеним відповідачем порушенням та розміром шкоди в матеріалах справи відсутні. При цьому висновок Департаменту безпеки руху за №ЦРБ-16/1857 від 17.11.2021 не може бути належним доказом вини ПрАТ «Полтавський ГЗК», оскільки в ньому викладене лише припущення щодо ймовірності причини сходження рухомого складу.
Касаційна скарга
11. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. Суди не врахували висновків Верховного Суду:
- у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19 щодо застосування принципу змагальності та стандартів доказування; від 07.12.2022 у справі № 159/2179/19, від 17.06.2020 у справі №761/19866/14-ц, від 20 червня 2018 року у справі N161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі N 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі N 311/3823/15, від 10.05.2018 у справі №387/266/17 від 17.06.2020 у справі №761/19866/14-ц, щодо оцінки змісту експертного висновку як доказу, внаслідок чого надали перевагу висновкам судової експертизи над іншими доказами, які були надані позивачем, чим порушили вимоги статей 86, 236 ГПК України.
- в постанові від 10.09.2024 у справі №910/21221/21 про те, що під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду, внаслідок чого помилково вказали на те, що позивач не довів всіх елементів складу правопорушення; не врахували, що спростування вини є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача.
13. У порушення статей 76, 77, 79 86, 202, 236, 238 ГПК України суди проігнорували доводи позивача про те, що висновки експертів за результатами проведених комплексних інженерно- технічних експертиз у кримінальному провадженні №120211060480000658 від 24.03.2023 №5169 та у межах даної справи від 18.04.2025 за №1660- Е не є належними та допустимими доказами, побудовані на припущенням та на доказах, які відсутні в матеріалах справи. Як наслідок, суди встановили обставини відсутності вини відповідача у настанні транспортної події, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
14. Вважає, що доводи касаційної скарги не містять питань права та правозастосування, а зводяться до вимог про переоцінку доказів, тому є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. У зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Позиція Верховного Суду
15. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, покладається на скаржника (постанова Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №910/20309/21).
17. Суди встановили, що позивач твердження про те, що аварія на залізниці спричинена з вини відповідача та, як наслідок, збитки позивачу спричинені внаслідок протиправних дій відповідача, підкріплював власними актами службового розслідування та висновками, складеними посадовими особами позивача.
18. З посиланням на приписи статті 11, 16, 22 Цивільного кодексу України суди обох інстанцій обґрунтовано зазначили, що при заявлені вимог про стягнення збитків позивач повинен довести факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
19. За наслідками дослідження складеного Департаментом безпеки руху позивача висновку від 17.11.2021 № ЦРБ -16/1857 суди констатували, що в ньому викладене лише припущення щодо ймовірності причини сходження рухомого складу; у висновку містяться ряд супутніх причин, що сприяли сходженню вагону з рейок та зазначено що саме сукупність всіх зазначених чинників призвела до сходження вагону; посилання у висновку на порушення ПАТ «Полтавський ГЗК» статті 68 Статуту залізниць, пунктів 9.1, 9.4, 9.12 Правил технічної експлуатації, статей 16, 36 Закону України «Про транспорт» та статей 3, 10, 11 Закону України «Про залізничний транспорт» не відповідають дійсності, оскільки зазначені норми не містять жодних конкретних вимог щодо власників вагонів, які не були виконані відповідачем.
20. При цьому за пунктом 12.1 Правил технічної експлуатації забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
21. Однак, як вбачається з матеріалів службового розслідування позивача, вагон №68001650 проїхав значну відстань і відповідальні працівники Залізниць не встановили технічну несправність вагону і він не був відчеплений від рухомого складу.
22. За висновками проведеної у цій справі комплексної інженерно-технічної експертизи від 18.04.2025 за №1660-Е безпосередньою технічною причиною сходу з рейок вантажних вагонів поїзда №2820 є вкочування колеса першої колісної пари вагона №68001650 на праву по ходу руху поїзда головку рейки на пк 10 994 км станції Чорнорудка. Разом з тим, до сходу з рейок вантажних вагонів призвело одночасно шість першопричин, серед яких, окрім технічної несправності ходової частини вагона №68001650, є також: невідповідність фактичних дій оглядачів ПТО станції Козятин-2 при огляді вагона №68001650 вантажного поїзда №2820 нормативним, що проявилася у допуску до руху даного вагона з несправностями ходових частин; невідповідність фактичних дій машиніста поїзда нормативним, що проявилася в застосуванні прямодіючого гальма для регулювання швидкості руху поїзда.
23. Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
24. За висновком судів попередніх інстанцій вказаний висновок експерта спростовує висновок від 17.11.2021 №ЦРБ-16/1857, на який посилається позивач в якості підстави позову.
25. Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, надали оцінку встановленим у справі фактичним обставинам та зібраним доказам, у тому числі висновку судової експертизи, за правилами статей 86, 104 ГПК України, дійшовши мотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на не доведення позивачем причинно-наслідкового зв'язку між допущеним відповідачем порушенням у сфері безпеки руху та завданою шкодою як необхідної передумови для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
26. Оскаржуючи судові рішення з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач у касаційній скарзі (пункт 12 постанови) вдається до цитування висновків Верховного Суду, які за своїм змістом є загальними вимогами процесуального законодавства, зокрема щодо оцінки доказів, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. При цьому Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у мотивувальних частинах постанов Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
27. Верховний Суд зауважує, що суть доводів позивача, які підкріплені відповідним цитуванням загальних висновків Верховного Суду, не стосується питань права або правозастосування, а зводиться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших фактичних обставин справи. Втім, зазначене виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
28. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
29. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
30. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Отже, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії»).
31. Верховний Суд звертає увагу скаржника на ту обставину, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
32. При цьому колегія суддів наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
33. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
34. Таким чином, визначений скаржником виключний випадок для касаційного перегляду судового рішення не підтвердився.
35. Інша частина доводів касаційної скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України, стосується тверджень позивача про встановлення судом істотних для справи обставин на підставі недопустимих доказів, якими, на переконання скаржника, є висновки інженерно- технічних експертиз у кримінальному провадженні №120211060480000658 від 24.03.2023 №5169 та у межах даної господарської справи від 18.04.2025 за №1660- Е.
36. Верховний Суд зазначає, що згідно з приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (постанова Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19).
37. У той же час згідно із частинами 1, 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
38. Розглядаючи справу, суди з'ясували обставину відсутності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими позивачу збитками із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечили дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.
39. У свою чергу позивач помилково ототожнює правила належності та допустимості доказів, не враховуючи, що відповідно до частини другої статті 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
40. Водночас, слід звернути увагу на те, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону і, відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19).
41. Верховний Суд констатує, що доводи позивача за своїм змістом не стосуються застосування судами попередніх інстанцій положень статті 77 ГПК України, а зводяться до переоцінки доказів, тоді як в силу частини 2 статті 300 ГПК України переоцінка вже оцінених судами доказів виходить за межі повноважень касаційного суду.
42. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного, передбачена пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
43. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
44. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
45. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, в зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Розподіл судових витрат
46. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 і рішення Господарського суду Полтавської області від 28.08.2025 у справі № 917/157/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.