м. Вінниця
09 березня 2026 р. Справа № 120/7960/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 )
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
про: стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь держави в особі НОМЕР_3 мобільного прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) матеріальної шкоди, заподіяної на суму 14 691 грн 71 коп..
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом від 10.03.2023 №42-ОС відповідач зарахований з 10.03.2023 до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. Позивач вказує, що відповідачу було нараховано та сплачено щомісячне грошове забезпечення за періоди з 20.03.2024 по 31.03.2024 та 31.05.2024, протягом яких останній фактично не виконував обов'язки військової служби, оскільки в умовах воєнного стану самовільно залишив місце тимчасової дислокації військової частини, що підтверджується відповідними матеріалами службової перевірки. Загальна сума помилково нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за зазначені періоди становить 14 691 грн 71 коп. Позивач наголошує, що внаслідок бездіяльності та неправомірних дій військовослужбовця, який не виконував службові обов'язки у зазначені дати, у держави виникли майнові збитки, а у відповідача неправомірне (безпідставне) збагачення, що підлягає поверненню. Нарахування та виплата грошового забезпечення за вищезгадані періоди не мають правових підстав, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», грошове забезпечення є формою матеріального забезпечення фактично виконуваних обов'язків військової служби. За наведених обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
11.06.2025, на виконання вимог ч. 3 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом надіслано запит до Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Вінницькій області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача.
На адресу суду надійшла відповідь на цей запит, згідно з якою відповідач значиться за адресою АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду від 24.07.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження доставлена через підсистему "Електронний суд" в електронний кабінет відповідача 25.07.2025.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, відтак суд, керуючись приписами КАС України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 10.03.2023 №42-OC відповідача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
З рапорту коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування №22.3/17103/24-Вн від 21.03.2024 стало відомо про факт самовільного залишення відповідачем місця тимчасової дислокації підрозділу 20.03.2024.
Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 22.03.2024 №331-OC відповідача виключено з усіх видів забезпечення як такого що самовільно залишив місце розташування підрозділу з 20.03.2024 та вважається тимчасово відсутнім з 20.03.2024.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 05.04.2024 №399-ОС відповідача поновлено на всі види забезпечення з 02.04.2024 та він вважається таким, що приступити до виконання обов?язків за посадою з 02.04.2024.
Відповідно до рапорту коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування, від 05.04.2024 №22.3/19861/24-Вн, здійснено доповідь, що близько 04:00, 05.04.2024 виявлено відсутність відповідача за місцем служби.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 08.04.2024 №433-OC відповідача виключено з усіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив місце розташування підрозділу, з 05.04.2024 та вважається тимчасово відсутнім з 05.04.2024.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 15.04.2024 №481-OC відповідача зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, на посаду, згідно пп. 8 п. 127 Положення (коли більше десяти днів відсутні відомості про місце знаходження військовослужбовця, - до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби), з 15.04.2024.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 16.05.2024 №664-OC відповідача поновлено на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад», від 30.05.2024 №731-OC, на підставі відомостей, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024170020003403 від 22.05.2024, відповідачеві призупинено військову службу та звільнено з займаної посади з 22.05.2024; відповідач вважається таким, що не виконує (не несе) обов'язків військової служби з 22.04.2024.
Відповідно до довідок-розрахунків від 31.10.2024 №669 та від 21.05.2025 №612, відповідачу нараховувалось та виплачувалось щомісячне грошове забезпечення за періоди, протягом яких останній фактично не виконував обов'язки військової служби.
Зі змісту вказаних довідок слідує, що в період фактичної відсутності з 20.03.2024 по 31.03.2024 та 31.05.2024, відповідачеві помилково нараховано та сплачено щомісячне грошове забезпечення на загальну суму 14 691 грн 71 коп.
Оскільки дана переплата відбулася внаслідок дій військовослужбовця, які мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, позивач наголошує, що наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих ним коштів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Приписами ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 48-1, 48-2, 48-3 розділу ІІ Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для військовослужбовців призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяв, повідомлень начальників органів Держприкордонслужби про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до якої якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, про що видається наказ начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходив службу. Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яких призупинено, здійснюється наказами по особовому складу посадових осіб, зазначених у пункті 89 цього Положення. Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яких призупинено, здійснюється Президентом України.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 4 ст.. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з п. 3, 4, 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. За службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення, крім іншого, не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Ст. 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Як зазначалось судом вище, відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у ст. 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти в розмірі 14 691,71 грн є грошовим забезпеченням відповідача за березень та травень 2024 року.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем неодноразово самовільно залишено військову частину, а тому суд погоджується з твердження позивача, що нарахування у вказаний період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку відповідача, що є підставою для їх повернення.
Так, відповідач не може вважатися добросовісним набувачем грошових коштів у сумі 14 691,71 грн у розумінні закону, з огляду на те, що він достеменно знав про відсутність у нього права на отримання грошового забезпечення за періоди з 20.03.2024 по 31.03.2024 та за травень 2024 року. Така обізнаність обумовлена тим, що відповідач фактично не виконував службових обов'язків у складі військової частини НОМЕР_1 внаслідок самовільного залишення місця служби, що підтверджується відповідними рапортами коменданта та наказами начальника загону про виключення його з усіх видів забезпечення. Усвідомлюючи зміну свого правового статусу та припинення виконання обов'язків, відповідач мав розуміти, що отримані ним суми не належать йому та не є засобом до існування, на який він має законне право.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 533/934/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 815/5027/15, від 03.10.2018 у справі № 755/2258/17, виходячи з таких міркувань.
У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 734/3102/16-ц та від 22.01.2020 у справі № 813/1045/18.
Суд зауважує, що відповідач на час завдання позивачу шкоди проходив публічну службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлено військовою частиною до фізичної особи про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок ухилення останнього від проходження військової служби.
Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих ним грошових коштів в сумі 14 691 грн 71 коп. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані ними докази, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з тим, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки позивачем не зазначено про інші витрати, зокрема, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз, то підстави для вирішення питання щодо стягнення судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) безпідставно набуті грошові кошти у вигляді грошового забезпечення в сумі 14 691 грн 71 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.03.2026 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна