про забезпечення позову
06 березня 2026 року Справа № 915/218/26
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 2868/26 від 04.03.2026) про забезпечення позову по справі
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКІ КАБЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ», вул. 8 Березня (нова назва - вул. Гліба Бабича), будинок 51/7, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54029 (код ЄДРПОУ 39154322)
про стягнення вартості частки учасника в сумі 1 858 459, 63 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
1. Предмет та підстави позову.
До Господарського суду Миколаївської області звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївські кабельні технології» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати вартості частки у статутному капіталі у розмірі 1 858 459, 63 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Підставою позову зазначено наступні обставини.
ОСОБА_1 був учасником та засновником ТОВ «Миколаївські кабельні технології» та володів часткою у розмірі 18, 9 % статутного капіталу товариства.
03.02.2025 позивач звернувся до приватного нотаріуса та подав до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань нотаріально засвідчену заяву про вихід зі складу засновників (учасників) ТОВ «Миколаївські кабельні технології». В той же день, нотаріально засвідчена заява про вихід з товариства з вимогою повідомити про вартість частки та виплатити її була направлена на адресу відповідача та отримана останнім 21.02.2025.
Позивач зазначає, що відповідно до листа відповідача № 74 від 20.03.2025 вартість 18, 9 % корпоративних прав, що належали ОСОБА_1 , розрахована станом на 02.02.2025 року (за день до виходу), складає 1 858 459, 63 грн.
Позивач зазначає, що на даний час позивач не оскаржує розмір виплати та 04.10.2025 направив відповідачу лист та довідку з банківськими реквізитами для перерахування коштів. Проте, виплата не була здійснена у встановлений законом строк, у зв'язку з чим 13.02.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату вартості частки у визначеному самим відповідачем безспірному розмірі 1 858 459, 63 грн. та просив надати копію статуту товариства. Однак, грошові кошти на рахунок позивача так і не надійшли, документ наданий не був.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 24 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 08.04.2026.
2. Заява про забезпечення позову.
04.03.2026 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему “Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява (вх. № 2868/26 від 04.03.2026) про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївські кабельні технології», які знаходяться на всіх рахунках товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївські кабельні технології», у межах суми позову 1 858 459, 63 грн.
Підставами подання заяви про забезпечення позову зазначено наступні обставини.
Зважаючи на значну суму боргу та ухилення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов'язань, існує реальна і доведена загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.
Позивач зазначає, що відповідач у своєму офіційному листі-відповіді вих. № 87 від 18.02.2026 визнав факт наявності значних фінансових труднощів, спричинених зниженням доходів, збільшенням витрат та набуттям статусу платника ПДВ, а також підтвердив, що наразі виставив на продаж кілька об'єктів нерухомості, вивів їх з виробничого процесу і вже знайшов на них потенційних покупців.
За таких обставин, такі активні дії відповідача щодо відчуження своїх ліквідних активів (нерухомого майна) на тлі задекларованих «значних фінансових труднощів» створюють очевидний та невідворотний ризик того, що майно буде продано, а отримані кошти будуть спрямовані на поточну господарську діяльність підприємства або розрахунки з іншими кредиторами, що зробить виконання майбутнього рішення суду про стягнення коштів на користь позивача фізично неможливим.
Запропонований позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову повністю відповідає принципу співмірності та у такому вигляді не несе ризиків надмірного чи надзвичайного втручання у приватне життя відповідача або невиправданого блокування його господарської діяльності. Арешт накладається виключно в межах суми боргу, а обмеження стосуються лише права відчужувати майно - при цьому відповідач продовжує повноцінно користуватися своїми транспортними засобами та нерухомістю у повсякденному житті та підприємницькій діяльності.
Позивач зазначає, що позивачу достеменно невідомо про наявність чи відсутність достатніх грошових коштів на банківських рахунках відповідача, а також невідомо про наявність у нього на даний час конкретного переліку майна (транспортних засобів, нерухомого майна) та його дійсну вартість, оскільки відповідач так і не надав жодних підтверджуючих документів щодо свого майнового стану (для розрахунку вартості активів), незважаючи на відповідні запити позивача (заява та вимога).
Однак наявність у відповідача активів підтверджується його власним листом вих. № 87 від 18.02.2026 р., згідно з яким у власності ТОВ «Миколаївські кабельні технології» перебуває кілька об'єктів нерухомості, які наразі активно готуються до продажу. Конкретний перелік цього майна, а також наявних банківських рахунків може бути встановлений виконавцем під час виконання ухвали суду про забезпечення позову.
На виконання п. 5, 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України позивачем повідомлено, що ціна позову, про забезпечення якої просить позивач, складає 1 858 459, 63 грн., а пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки вжиття заявлених заходів у запропонованій формі (з обмеженням сумою позову) не спричинить відповідачу шкоди чи збитків.
До заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем подано докази сплати судового збору у сумі 1 664, 00 грн. що підтверджується платіжною інструкцією № 2.546568817.1 від 25.02.2026 на суму 1 664, 00 грн.
3. Розгляд заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).
Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про вжиття заходів забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Згідно рішення ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні ЄСПЛ від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 14 ст. 137 ГПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.
За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).
Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанови КГС ВС від 17.09.2021 у справі 910/3547/21, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 06.12.2023 № 917/805/23, постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Об'єднаної палати КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.12.2023 № 917/805/23).
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів та визнання договору розірваним, тобто вимоги майнового та немайнового характеру. Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 06.12.2023 № 917/805/23).
При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509, 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (постанова КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23).
Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами" (постанова КГС ВС від 04.05.2023 у справі № 916/3710/22).
У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанови КГС ВС від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 11.12.2023 № 904/1934/23, постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
Арешт коштів на рахунках означає, що гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21 (постанова КГС ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23).
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Суд дійшов правильного висновку про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24, постанова від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо) (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
Для цілей вжиття заходів забезпечення позову, побудова судового рішення на припущені є допустимою, за умови, що таке припущення було достатньо обґрунтованим (постанова КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать Відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанова ОП КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
5. Висновки суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати вартості частки у статутному капіталі у розмірі 1 858 459, 63 грн.
Отже, позивачем пред'явлено позов, який містить вимогу майнового характеру, тобто судове рішення у випадку задоволення позову підлягатиме примусовому виконанню.
Підставою позову заявником зазначено обставини щодо не виплати відповідачем вартості частки учасника, який вийшов з товариства у встановлений законом строк, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Заявник просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Миколаївські кабельні технології», які знаходяться на всіх рахунках товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ «Миколаївські кабельні технології», у межах суми позову.
Відповідно до інформації з ЄДРЮОФОПГФ статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївські кабельні технології» (код ЄДРПОУ 39154322) становить 1 000, 00 грн.
Відповідно до листа ТОВ "Миколаївські кабельні технології" вих. № 7 від 18.02.2026, адресованого позивачу, відповідач зазначив про наявність фінансових труднощів, спричинених зниженням доходу на господарську діяльність в 2025 році на 659, 8 тис.грн., збільшенням витрат та набуттям статусу платника ПДВ. Крім того, письмово підтвердив, що наразі виставив на продаж кілька об'єктів нерухомості, вивів їх з виробничого процесу і вже знайшов на них потенційних покупців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно в межах ціни позову з огляду на наступне.
Враховуючи, що предметом спору у справі заявлена вимога майнового характеру про стягнення коштів, отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Суд зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
При цьому, суд зазначає, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Також суд зазначає, що об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 дійшла висновку стосовно того, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми спору доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме в межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Отже, оскільки предметом спору є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 858 459, 63 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість та накладення арешту на грошові кошти та належне відповідачу майно в межах ціни позову, що в свою чергу матиме наслідком дотримання принципів розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши наведені позивачем підстави для вжиття заходів для забезпечення позову у цій справі та, відповідно, обґрунтованість зазначеного позивачем припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, зважаючи на значну суму позову (1 858 459, 63 грн.), взявши до уваги незначний розмір статутного капіталу, встановивши безпосередній зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача та накладення арешту на грошові кошти та майно, які належать ТОВ «Миколаївські кабельні технології», в межах суми позову 1 858 459, 63 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх. № 2868/26 від 04.03.2026).
2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/218/26, а саме:
Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКІ КАБЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ», вул. 8 Березня (нова назва - вул. Гліба Бабича), будинок 51/7, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54029 (код ЄДРПОУ 39154322), які знаходяться на всіх рахунках товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКІ КАБЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ», вул. 8 Березня (нова назва - вул. Гліба Бабича), будинок 51/7, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54029 (код ЄДРПОУ 39154322) у межах суми позову в розмірі 1 858 459, 63 грн.
Стягувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКІ КАБЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ», вул. 8 Березня (нова назва - вул. Гліба Бабича), будинок 51/7, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54029 (код ЄДРПОУ 39154322)
Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Строк пред'явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, 257, 258 ГПК України.
Суддя Е.М. Олейняш