ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.02.2026Справа № 910/14191/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «Грей Фурнітур»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бот-Юа»
про стягнення 331.200,00 грн
Представники сторін: не викликались
17.11.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного підприємства «Грей Фурнітур» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бот-Юа» про стягнення 331.200,00 грн штрафу.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу обладнання № 67т/10 від 16.10.2024 позивач здійснив передоплату в розмірі 1.380.000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 29.10.2024. Відповідач, у свою чергу, склав податкову накладну № 4 від 29.10.2024 та зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з умовами договору, продавець зобов'язаний передати покупцю майно протягом 45 робочих днів з моменту здійснення передоплати, тобто до 30.12.2024. Проте, у встановлений строк відповідач свого зобов'язання не виконав. У зв'язку з цим, сторони уклали додаткову угоду № 1 від 17.07.2025 про розірвання договору купівлі-продажу та визначили обов'язок продавця повернути покупцю суму попередньої оплати в розмірі 1.380.000,00 грн. Відповідно, відповідач повернув позивачу зазначені кошти. Згідно з п. 4.3 договору встановлено, що за затримку строку передачі покупцю майна на продавця накладається штраф в розмірі 0,1% від вартості майна за кожний робочий день прострочення передачі майна, але не більше 20% від загальної вартості майна. У зв'язку з цим, позивач направив відповідачу претензію від 17.07.2025, однак у відповідь листом № 0508/1 від 05.08.2025 останній заперечив наявність заборгованості та відмовився у сплаті штрафних санкцій. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача штраф у розмірі 331.200,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/14191/25 від 24.11.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
03.12.2025 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 відкрито провадження у справі № 910/14191/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою суду відповідачу встановлено строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
Ухвалу про відкриття провадження у справі від 10.12.2025 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 10.12.2025 о 12:10 год., що підтверджується наявним у справі відповідним повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на викладене, відповідач мав подати відзив на позов у строк до 25.12.2025 включно.
22.12.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що фактична дата відвантаження виготовленого обладнання відбулася 10.06.2025, що підтверджується копією видаткової накладної. Відтак строк прострочення виконання зобов'язання становить 116 робочих днів, а тому розмір штрафних санкцій відповідно до умов договору складає 266.800,00 грн. Крім того відповідач зазначає, що затримка поставки була зумовлена рядом технічних та логістичних труднощів, про які відповідач неодноразово повідомляв представників позивача у телефонному режимі. Додатково на строки виконання зобов'язання вплинула мобілізація у листопаді 2024 року ключового працівника компанії, що істотно ускладнило виробничий процес, про що було повідомлено та запропоновано відповідачу повернути авансовий платіж, на що отримано відповідь, що відповідач готов чекати готовності обладнання та не квапить зі строком доставки. Вже після поставки товару 17.07.2025 сторони договору дійшли згоди розірвати договір про що укладено додаткову угоду № 1 від 17.07.2025, згідно якої продавець має повернути грошові кошти в сумі 1.380.000,00 грн та власними силами забрати товар. Зазначає, що з 10.06.2025 по 17.07.2025 обладнання перебувало у позивача та було забрано відповідачем, що підтверджується відповідною ТТН від 23.07.2025. Зазначає, що позивачем також допущено порушення умов договору та не було здійснено оплату товару у встановлені строки та за розрахунками відповідача неустойка складає 39.560,00 грн. При розірванні договору сторони усно погоджували не стягувати взаємні штрафні санкції, а лише повернути обладнання та передплату за нього. Зазначає, що з розірванням договору зобов'язання сторін припиняються.
12.01.2026 від позивача через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що за умовами договору факт передачі товару покупцю має підтверджуватися видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками. Відповідач не виконав свого обов'язку з передачі майна та видаткова накладна сторонами не підписана. Отже, в період з 30.12.2024 по 17.07.2025 відповідач не здійснив передачу майна на умовах договору, у зв'язку з чим сторони дійшли згоди розірвати договір та уклали додаткову угоду № 1 від 17.07.2025. Посилання відповідача на ряд певних обставин, що унеможливили виконати поставку у строк, є не доведеними та безпідставними. Крім того, позивач наголошує, що зазначені відповідачем обставини не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності. Для звільнення від відповідальності особа повинна довести наявність обставин непереборної сили, їх надзвичайний та невідворотний характер, а також прямий причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами та неможливістю належного виконання зобов'язання. На переконання позивача, відповідачем таких доказів суду не надано. Позивач вважає, що відповідач укладаючи договір з позивачем під час дії введеного в Україні воєнного стану, приймаючи на себе договірні зобов'язання, мав об'єктивну можливість оцінити усі ризики, передбачити та врахувати настання усіх можливих негативних наслідків, пов'язаних з обставинами, на які він посилається. В діях позивача відсутня вина у невиконанні умов договору, а розірвання договору є ініціативою відповідача, яка була висловлена ним враховуючи повну неспроможність з поставки у стані придатному до використання за цільовим призначенням майна за договором.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва,
16.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бот-Юа» (продавець, відповідач) та Приватним підприємством «Грей Фурнітур» (покупець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу обладнання № 67т/10 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти обладнання (далі - майно або товар) і сплатити за нього визначену цим договором грошову суму.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором передачу майна у визначений строк не здійснив, у зв'язку з чим позивачем пред'явлено вимогу про стягнення 331.200,00 грн штрафу за період з 30.12.2024 по 17.07.2025.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Пунктом 9.1. договору передбачено, що даний договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з п. 1.2 договору майно, що передається, визначається додатком № 1 до цього договору, який є невід'ємною його частиною.
Пунктом 2.1.договору ціна майна та порядок оплати визначені додатком № 1.
Відповідно до п. 2.2. договору покупець зобов'язується оплатити майно згідно порядку вказаному в додатку № 1.
Згідно додатку № 1 до договору сторони визначили майно, яке продавець передає у власність покупця станок для лазерної різки труб IronBot 3кВт, у кількості 1 шт., вартістю 2.300.000,00 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 1.1. додатку № 1 до договору оплата за майно здійснюється покупцем наступним чином:
1.1.1. передоплата 60% - протягом п'яти банківських днів з дня підписання даного договору;
1.1.2. оплата 20% - в день відвантаження майна;
1.1.3. оплата 20% - протягом трьох банківських днів після проведення пуско-налагоджувальних робіт;
Згідно з п. 1.3. додатку № 1 до договору покупець зобов'язується сплатити продавцю за товар грошові кошти в розмірі 2.300.000,00 грн, в т. ч. ПДВ - 383.333,33 грн.
Позивачем на виконання умов договору здійснено 60% передоплати в розмірі 1.380.000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 29.10.2024.
Відповідачем за здійсненими господарськими операціями було складено податкову накладну № 4 від 29.10.2024, яку в установленому порядку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних та надано позивачу, що підтверджується квитанцією про реєстрацію в ЄРПНП від 18.11.2024 за № 9350391507, відповідно до якої документу присвоєно статус «Зареєстрована в ЄРПН».
Відповідно до п. 3.1. договору продавець зобов'язаний передати покупцю майно протягом 45 робочих днів з моменту здійснення передоплати згідно порядку вказаному в додатку № 1.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Позивач вважає, що обов'язок відповідача щодо передачі майна виник з моменту здійснення позивачем попередньої оплати, а саме з 28.10.2024 строком виконання по 30.12.2024 включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Слід зазначити, що відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Судом встановлено, що попередня оплата позивачем здійснена 29.10.2024, тому перебіг строку поставки товару розпочинається з 30.10.2024, який за умовами договору триває 45 робочих днів, а отже закінчується 31.12.2024 включно.
Таким чином, відповідач мав поставити товар позивачу у строк до 31.12.2024 включно, а отже період прострочення розпочинається з 01.01.2025.
В подальшому 17.07.2025 сторони дійшли згоди про розірвання договору купівлі-продажу обладнання № 67т/10 від 16.10.2024, що оформлено додатковою угодою № 1 від 17.07.2025 (далі - додаткова угода № 1) до договору.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 до договору продавець зобов'язується повернути покупцю грошові кошти в розмірі 1.380.000,00 грн протягом двох банківських днів з дати підписання даної додаткової угоди. У разі порушення обов'язку за цим пунктом продавець сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми прострочення за кожен день прострочення.
Позивач зазначає, що відповідач виконав зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 1.380.000,00 грн належним чином, в підтвердження чого позивачем надано банківську виписку за 21.07.2025.
Відповідно до п. 4. додаткової угоди № 1 до договору продавець зобов'язується скласти та направити покупцю розрахунок коригування до податкової накладної протягом 15 днів з дати повернення грошових коштів.
На виконання додаткової угоди № 1 відповідачем було складено розрахунок коригування № 1 від 21.07.2025 до податкової накладної № 4 від 29.10.2024, який в установленому порядку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією про реєстрацію в ЄРПНП від 13.08.2025 за № 9242367459.
Згідно з п. 3 додаткової угоди № 1 до договору продавець зобов'язується самостійно власними силами та за власні кошти забрати товар за адресою: м. Буськ, вул. Довбуша, 14Б протягом 5 робочих днів з моменту виконання п. 2 даної додаткової угоди.
Згідно із п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, єдиним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов'язкові реквізити, визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання додаткової угоди № 1 до договору забрав у позивача обладнання, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 2307/01 від 23.07.2025, згідно якої на замовлення відповідача перевізником - ТОВ «Юнайтед транспорт сервіс» у пункті навантаження м. Буськ, вул. Довбуша, 14б прийнято від позивача станок для лазерної різки труб IronBot 3кВт, вартістю 2.300.000,00 грн та розвантажено у м. Київ, вул. Польова, 21 який прийнято відповідачем.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо поставки товару не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 4.3. договору за затримку строку передачі покупцю майна на продавця покладається штраф в розмірі 0,1% від вартості майна за кожний робочий день прострочення передачі майна, але не більше 20% від вартості майна.
Позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача 331.200,00 грн штрафу, який розраховано позивачем за період з 30.12.2024 по 17.07.2025. Вимога про сплату штрафу була направлена відповідачу у претензії від 17.07.2025.
Відповідач у відповіді на претензію № 0508/1 від 05.08.2025 зазначив, що фактичною датою відвантаження товару є 10.06.2025. У зв'язку з цим, відповідач вважає, що строк прострочення виконання зобов'язання становить 116 днів, а не 142 дня, як зазначено у претензії та штраф становить 266.800,00 грн.
Суд не погоджується з наведеним позивачем розрахунком з огляду на наступне
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо строків поставки товару та не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.
У зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання з поставки товару відповідач у визначений строк не виконав, він повинен сплатити позивачу штраф, розмір якого за розрахунками суду (на суму 2.300.000,00 грн за період з 01.01.2025 по 01.07.2025 (128 робочих днів)) становить 294.400,00 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 294.400,00 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню, та в іншій частині позовних вимог про стягнення штрафу в позові слід відмовити, оскільки нарахований з перевищенням шестимісячного періоду.
Посилання відповідача на те, що товар був поставлений позивачу 10.06.2025, а тому період прострочення слід обраховувати до 09.06.2025 включно не приймаються судом до уваги з огляду на наступне
Згідно п. 3.3. договору передання майна покупцеві оформлюється видатковою накладною, яка підписується сторонами.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що покупець зобов'язаний прийняти майно в обумовлений строк і підписати видаткову накладну. Покупець має право відмовитися від прийняття майна та підписання видаткової накладної у випадку, якщо майно не відповідає умовам цього договору.
Відповідачем до матеріалів справи подано складену ним (підписану та скріплену печаткою позивача) видаткову накладну № 16 від 10.06.2025 про поставку позивачу за договором № 67/10 від 16.10.2024 товару - станка для лазерної різки труб IronBot 3кВт у кількості 1 шт., вартістю 2.300.000,00 грн, яка з боку позивача не підписана та не скріплена печаткою позивача.
Позивач зазначив, що розірвання договору є ініціативою відповідача, яка була висловлена ним враховуючи повну неспроможність з поставки у стані придатному до використання за цільовим призначенням майна за договором.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі № 924/266/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Отже, оскільки видаткова накладна № 16 від 10.06.2025 з боку позивача не підписана та не скріплена печаткою, враховуючи укладення сторонами додаткової угоди № 1 від 17.07.2025 про розірвання договору, наведене свідчить про те, що товар не відповідав умовам договору, а тому зазначена видаткова накладна не підтверджує фактичне виконання відповідачем зобов'язання з поставки 10.06.2025.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Приватного підприємства «Грей Фурнітур» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бот-Юа» (03056, м. Київ, вул. Польова, буд. 21, оф. 504, код ЄДРПОУ 44791435) на користь Приватного підприємства «Грей Фурнітур» (80525, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Соколівка, вул. Широка, буд. 27, код ЄДРПОУ 45440572) 294.400 (двісті дев'яносто чотири тисячі чотириста) грн 00 коп. штрафу, 3.532 (три тисячі п'ятсот тридцять дві) грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова