ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.03.2026Справа № 906/1440/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кревель Мойзельбах"
до Державної митної служби України в особі Житомирської митниці
про стягнення 435 840,00 грн
Представники сторін: не викликалися
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кревель Мойзельбах" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Державного бюджету України 435 840,00 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб Житомирської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (далі - ДМС України), які полягають у відмові у прийнятті митної декларації від 05.01.2024, митному оформленні та випуску товарів, що було встановлено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі №240/3236/24, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024, Позивачу було завдано збитків, у формі додаткових витратах, пов'язані із знаходженням транспорту із лікарськими засобами, який був задіяний у перевезенні товару, під митним оформленням та знаходженням у зоні митного контролю.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.11.2025 матеріали позовної заяви Товариства Державної митної служби України в особі Житомирської митниці про стягнення 435 840,00 грн збитків передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
27.11.2025 матеріали вказаної позовної заяви надійшла до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2025 матеріали позовної заяви Товариства Державної митної служби України в особі Житомирської митниці про стягнення 435 840,00 грн збитків передано на розгляд судді Мудрому С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.112.2025 позов Товариства залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
15.12.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
09.01.2026 через систему "Електронний суд" Житомирська митниця подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову у зв'язку з необґрунтованістю суми завданих збитків, нарахованих у період з 18.12.2023 по 31.07.2024, оскільки; по-перше, транспортний засіб Позивача перебував у зоні митного контролю менше одного дня - 18.12.2023 з 8:47 по 13:34; по-друге, Позивач мав можливість здійснити митне оформлення товару після набрання рішенням у справі №240/3236/24 законної сили - 24.07.2024, але звернувся лише 29.07.2024;
- товар не було поміщено у митний режим та не був переданий на тимчасове зберігання під митний контроль;
- грошові кошти у розмірі 435 840,00 грн, сплачені Позивачем Фізичній особі-підприємцю Салтикову Олексію Олександровичу (далі - ФОП Салтиков О.О.), не вважаються вимушеними, обов'язковими витратами та не можуть у розумінні статей 611, 623 ЦК України розцінюватися як збитки;
- Позивачем не надано розрахунків на підтвердження понесених збитків у розмірі 435840,00 грн.
Також Відповідач вказував, що позов Товариства підписано неуповноваженою на те особою, а сам спір не відноситься до юрисдикції господарських судів.
14.01.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 15.01.2026) та 21.01.2026 на адресу суду від Товариства надійшли дві аналогічні відповіді на відзив, в якій просила залишити відзив без розгляду, оскільки була подана поза межами процесуального строку.
23.01.2026 через систему "Електронний суд" Житомирська митниця подала заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві, додатково зазначивши, що Товариство не визначилося з тим, хто є належним відповідачем у даній справі. За твердженнями Житомирської митниці належним відповідачем у даній справі є Державна митна служба України в особі Житомирської митниці (вулиця Перемоги, 25, місто Житомир, 10003; ідентифікаційний код 44005610).
26.01.2026 через систему "Електронний суд" Житомирська митниця подала клопотання про врахування правильного місцезнаходження відокремленого підрозділу як належного відповідача у даній справі.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Щодо доводів Житомирської митниці про те, що позов підписано неуповноваженою на те особою.
Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Відповідно до частини 1 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 58 ГПК України).
Згідно з частиною 4статті 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Судом встановлено, що позов Товариства підписано адвокатом Максимцем Олександром Богдановичем, повноваження якого підтверджуються ордерами серії ВН №1603329 від 31.10.2025 (на представництво інтересів у Господарському суду Житомирської області), ВН №1625706 від 15.12.2025 (на представництво інтересів у Господарському суду містка Києва).
Таким чином, вищезазначені доводи Житомирської митниці відхиляються судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Щодо доводів Житомирської митниці про непідвідомчість даної справи господарських судів.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ст. 124 Конституції України).
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ: ст. 19 КАС України, ст. 20 ГПК України, ст. 19 ЦПУ України.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Звідси можна дійти висновку, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий ї на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до правової позиції, викладеній у п. 28-30 постанови Великої Палати Верховного Суду №823/2042/16 від 04.09.2018 публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно до правової позиції, викладеній у п. 16-19 постанови Великої Палати Верховного Суду 826/10249/18 від 17.06.2020 під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (провадження 12-58гс18, пункти 5.7, 5.8), від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження 11-377апп18, пункти 28-30), від 2 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18)).
Таким чином, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів (постанова Великої Палати Верховного Суду 804/4362/18 від 03.02.2021).
Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.
Ураховуючи ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, та застосовуючи динамічне тлумачення наведених вище норм у контексті цієї справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові 29.02.2024 у справі №580/4531/23 акцентувала на тому, що за загальним правилом спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору про право (щодо інтересу, правочину, зобов'язання), що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Такий загальний підхід не унеможливлює винятків, що ґрунтуються на законі, пріоритеті права на судовий захист порушених прав чи інтересів осіб та аналізі природи правовідносин у спорі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію, що спори про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень, вчиненими ними під час здійснення публічно-владних управлінських функцій, повинні вирішуватися за правилами господарського (або загального) судочинства, якщо позивачі не ставлять вимоги про вирішення публічно-правового спору (постанови від 15.03.2018 у справі №461/1930/16?ц, від 17.10.2018 у справі №464/1874/17, від 27.02.2019 у справі №405/4179/18).
З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикції, суб'єктний склад спору та його предмет, суд дійшов висновку про те, що спір у даній справі підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Аргументи Житомирської митниці щодо належного відповідача у даній справі будуть розглянуті судом під час вирішення спору по суті.
Щодо клопотання Товариства про залишення відзиву без розгляду.
За положеннями статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 встановлено відповідачу строк для подання відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (частина 3 статті 120 ГПК України).
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Судом встановлено, що копія ухвали суду від 18.12.2025 була доставлена ДМС України 23.12.2025, а Житомирській митниці 22.12.2025, що підтверджується квитанцією №5457248 від про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету від 23.12.2025 та повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи від 23.12.2025.
Таким чином, відзив від 09.01.2026 було подано Житомирською митницею через систему "Електронний суд" поза межами процесуального строку, оскільки останнім днем для його подання було 07.01.2026.
У той же час, відповідно до статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Таким чином, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, забезпечення рівності прав та обов'язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, а також, враховуючи подання відзиву з пропуском лише 2 дні, дійшов висновку про необхідність продовження за власною ініціативою строку на подачу відзиву до 09.01.2026.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд. його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства необґрунтованими.
18.12.2023 між ФОП Салтиковим О.О. (за текстом договору - Виконавець) та Товариством (за текстом договору - Замовник) було укладено Договір №1812/2023 про надання послуг з обслуговування транспортних засобів, за змістом якого:
- пункт 1.1.: у порядку та на умовах, визначених даним Договором, Виконавець зобов'язується надавати Замовнику на платній основі, протягом строку дії цього Договору послуги з обслуговування транспортних засобів Замовника з метою забезпечення здійснення митним органом митних формальностей стосовно товарів, що переміщуються ними через митний кордон України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані Виконавцем послуги;
- пункт 1.2.: Послуги вказані в пункті 1.1 даного Договору надаватимуться Виконавцем в зоні митного контролю (далі - ЗМК) за адресою: 11742, Житомирська обл., Звягельський р-н, с. Наталівка, вул. Промислова, 13;
- пункт 2.1.: Вартість послуг визначається тарифами на послуги Виконавця Додатком 1 до даного Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору;
- пункт 2.3.: Розрахунки здійснюються на підставі Договору та/або виставлених Виконавцем рахунків;
- пункт 2.4.: Розрахунки за послуги здійснюються Замовником в гривнях на умовах оплати послуг до моменту виїзду транспортного засобу Замовника із ЗМК, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця, вказаний в цьому Договорі;
- пункт 2.7.: Підписана представником Замовника/водієм транспортного засобу разова перепустка, що надається при в'їзді транспортного засобу в ЗМК та здається при виїзді транспортного засобу з неї, є документом, що підтверджує факт надання послуг по кількості та якості;
- пункт 2.8.: Акт здачі-прийняття послуг складається на підставі разової перепустки, та після підписання Сторонами, засвідчує вартість послуг, наданих Виконавцем.
У Додатку №1 до Договору №1812/2023 від 18.12.2023 Сторони узгодили наступні тарифи на такі послуги, зокрема:
1) Обслуговування транспортного засобу (далі - ТЗ): Разова організаційна послуга СТЗ (В) при митному оформленні вантажів авто більше 3,5 тон (імпорт) - 1 ТЗ - 1 500,00 грн;
9) Перебування ТЗ вантажопідйомністю понад 3-х тон в ЗМК понад 1 добу (більше 24 годин з моменту в'їзду) до моменту виїзду із ЗМК - доба - 300,00 грн;
10) Перебування ТЗ вантажопідйомністю до 3-х тон в ЗМК понад 1 добу (більше 24 годин з моменту в'їзду) до моменту виїзду із ЗМК - доба - 200,00 грн.
18.12.2023 у зону митного контролю представником Товариства було подано транспортний засіб р.н. № НОМЕР_1 н/п р.н.№ НОМЕР_2 з товаром: "валокордин краплі оральні, розчин та крапельниці".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі №240/3236/24 за позовом Товариства до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024 були встановлені такі обставини:
05.01.2024 від декларанта ОСОБА_1 для митного оформлення товару на митний пост "Новоград-Волинський" Житомирської митниці була направлена електронна митна декларація (далі - ЕМД) №UА101090/2024/000125 про розмитнення товару, в графі 31 якої вказано: лікарських засобів, які розфасовані для роздрібної торгівлі, в тому числі:
- Валокордин краплі оральні, розчин, по 50 мл; 104281 шт, для перорального застосування по 50 мл у флаконах;
- крапельниці; по 1 флакону-крапельниці в картонній коробці з маркуванням українською мовою, діючі речовини - 1 мл (20 крапель), розчину містять: фенобарбіталу 18,4 мг, етилбромізовалеріанату 18,4 мг. № серій - 246691, 231401, не в аерозольній упаковці.
Відправник: Кrewel Меuselbach GmbН, Ксавьєр-Форбрюгген-штрассе, 6, 98707 Герен, Німеччина. Отримувач : ТОВ "Кревель Мойзельбах" (ЄДРПОУ 33063895).
До вказаної ЕМД були додані наступні документи: Специфікація № 2; Invоісе 162/2023; СМR 046268; Сертифікат якості 231401; Сертифікат якості 246691; Ухвала Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у справі №757/33728/23-к; Реєстраційне посвідчення на лікарський засіб UА/8462/01/01.
У ході опрацювання та виконання митних формальностей виявлено, що по даній ЕМД спрацювала програма "АСАУР" за кодом 103-1: "Перевірка поданих товаросупровідних та товаротранспортних документів (в тому числі наданих на вимогу митного органу) та/або відомостей про них на предмет розбіжностей у відомостях, що зазначені у цих документах, митній декларації чи документах, що її заміщують, їх електронних копіях, розміщених в ЄАІС Держмитслужби.
За участі суб'єкта ЗЕД (гр.8, 9 МД) наявні протоколи про порушення митних правил. Розглянути питання щодо посилення митного контролю з метою недопущення повторних порушень. Виконання даного профілю ризику визначено як обов'язкове "так".
05.01.2024 від декларанта надійшов лист про зупинення митного оформлення по ЕМД № UА101090/2024/000125 у зв'язку з бажанням надати додаткові документи.
Декларантом додатково були надіслані відповідачу ухвала Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2023 року у справі у справі №757/33728/23-к та специфікація № 3.
08.01.2024 на адресу декларанта відповідачем направлено повідомлення наступного змісту:
"У відповідності до товаросупровідних документів, у склад лікарського засобу валокордин входить психотропна речовина фенобарбітал.
Згідно списку 2 таблиці ІІІ Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770 "Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" фенобарбітал (хімічна назва: 5-етил-5-фенілбарбітурова кислота) є психотропною речовиною.
Відповідно до Постанови КМУ від 03.02.1997 №146 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на право ввезення на територію України, вивезення з території України або транзиту через територію України наркотичних засобів. психотропних речовин і прекурсорів" (із змінами та доповненнями) психотропні речовини, що ввозяться на територію України потребують видачі Дозволу на ввезення в Україну наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлено Пунктом 8 вказаної Постанови передбачено, що наркотичні засоби, психотропні речовини 1 прекурсори, що ввозяться в Україну без дозволу, підлягають затриманню відповідними митницями України.
Пунктом 9 Постанови теж встановлено, що підприємства та фізичні особи, які порушують правила здійснення імпорту наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлені відповідними актами законодавства та цим Порядком, несуть відповідальність згідно із законодавством України.
Пропонуємо вам надати дозвіл на право ввезення (вивезення) чи транзиту наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері обігу наркотичних обігу".
09.01.2024 відповідачем направлено декларанту повідомлення наступного змісту: "З метою виконання митних формальностей у повному обсязі, у цілях митного контролю та митного оформлення прошу надати наявні оригінали дозвільних документів на імпортування та використання даного товару а Україні, або засвідчені в установленому порядку їх копії".
09.01.2024 відповідачем отримано від декларанта копії ліцензій №192370 та №599145.
10.01.2024 Житомирською митницею оформлено картку відмови №UA101090/2024/13, де причиною відмови зазначено: "Митне оформлення товару не може бути здійснено, оскільки декларантом не надано документу за кодом 5066, а саме: Дозволу Держлікслужби на право ввезення на митну територію України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, чим порушено вимоги статей 197, 257, 266, 269 Митного кодексу України, наказу МФУ від 30.05.2012 № 651 та ст.24 Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", а також вимоги постанови КМУ від 06.05.2000 року № 770 "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" та постанови КМУ від 10.10.2007 року № 1203 "Про затвердження гранично допустимої кількості наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі №240/3236/24, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024, позов Товариства задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення №UA101090/2024/000013 від 10.01.2024 про відмову в прийнятті митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0, митному оформленні та випуску товарів, прийняте Житомирською митницею.
Зобов'язано Житомирську митницю прийняти митну декларацію від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0 та здійснити митне оформлення та випуск товарів, відповідно до митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0.
29.07.2024 було прийнято митну декларацію від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0 та здійснено митне оформлення та випуск товарів, відповідно до вказаної митної декларації.
За весь період знаходження транспортного засобу з лікарськими засобами на території зони митного контролю, Товариство сплатило додатково на користь ФОП Салтикова О.О. 435840,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №237 від 31.07.2024, копія якої міститься у матеріалах даної справи. У призначенні платежу вказаної платіжної інструкції зазначено: "розміщення товару, на тимчасове зберігання. Рахунок 0000305, та акт від 31 липня 2024 року. Без ПДВ"
У зв'язку із завданням Товариству збитків внаслідок неправомірної відмови Житомирської митниці в прийнятті митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0, митному оформленні та випуску товарів, Товариство звернулося з даним позовом до суду.
Заперечуючи проти позову, Житомирська митниця вказувала, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див.: постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
Житомирська митниця наголошує, що належним відповідачем є Державна митна служба України в особі Житомирської митниці (вулиця Перемоги, 25, місто Житомир, 10003; ідентифікаційний код 44005610).
Відповідно до частини 4 статті 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Разом із цим, суд зазначає, що за положеннями частини 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу: Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами частин 1-3 статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.
Відповідно до положення про Житомирську митницю, затвердженого Наказом Державної митної служби України №489 від 29.10.2020, Житомирська митниця (далі - Митниця) є митним органом, який у зоні своєї діяльності безпосередньо здійснює митну справу, забезпечує виконання завдань, покладених на митні органи, а також реалізацію делегованих повноважень Державної митної служби України (далі - Держмитслужба) як її відокремлений підрозділ. Зоною діяльності Митниці є територія Житомирської області, Україна.
Відповідно до пункту 5 Положення Митниця з метою виконання повноважень: бере участь у судових справах та судових процесах (у порядку самопредставництва Митниці) через начальника Митниці, а також без окремого доручення начальника Митниці через його заступників та посадових осіб самостійних структурних підрозділів Митниці, відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів Митниці в судах без окремого доручення начальника Митниці (підпункт 21); представляє свої інтереси та інтереси Держмитслужби в усіх без виключення судах (місцевих (цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних); апеляційних (цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних); Верховному Суді (Великій Палаті Верховного Суду, Касаційному адміністративному суді, Касаційному господарському суді, Касаційному цивільному суді, Касаційному кримінальному суді), з усіма відповідними правами та обов'язками наданими законодавством для учасників судового процесу (підпункт 22).
Отже, відокремлений підрозділ, зокрема Житомирська митниця, не може бути відповідачем у судовій справі, а лише здійснює представництво і захист інтересів ДМС України.
Отже, суд звертає увагу вказаного відокремленого підрозділу, що даний позов пред'явлено безпосередньо не до Житомирської митниці, а до Державної митної служби (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11Г; ідентифікаційний номер 43115923) в особі якої діє Житомирська митниця як відокремлений підрозділ (вулиця Перемоги, 25, місто Житомир, 10003; ідентифікаційний код 44005610), оскільки саме дії останньої щодо відмови у митному оформленні товару за митною декларацією №UА101090/2024/000125 зумовили звернення Товариства до суду за захистом своїх прав.
Таким чином, Товариством пред'явлено позов до належного відповідача і склад учасників справи відповідає положенням процесуального закону.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд дійшов таких висновків.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків (такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21).
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: 1) неправомірні дії цього органу, 2) наявність шкоди та 3) причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Враховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).
1. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як було раніше зазначено судом, 05.01.2024 від декларанта ОСОБА_1 для митного оформлення товару на митний пост "Новоград-Волинський" Житомирської митниці була направлена електронна митна декларація №UА101090/2024/000125. Отримувачем товару було Товариство.
10.01.2024 Житомирською митницею відмовлено у митному оформленні товару за митною декларацією №UА101090/2024/000125, що підтверджується карткою про відмову №UA101090/2024/13.
Водночас рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі №240/3236/24, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2024, визнано протиправним та скасовано рішення №UA101090/2024/000013 від 10.01.2024 про відмову в прийнятті митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0, митному оформленні та випуску товарів, прийняте Житомирською митницею, а також зобов'язано Житомирську митницю прийняти митну декларацію від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0 та здійснити митне оформлення та випуск товарів, відповідно до митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0.
Отже, протиправність поведінки Житомирської митниці була встановлена рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі №240/3236/24, яке набрало законної сили 23.07.2024, а тому вказана обставина не доказуються при розгляді даної господарської справи.
2. Перевіряючи заявлений до стягнення розмір збитків, суд виходить з такого.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
За твердженнями Товариства, збитками є витрати останнього, сплачені ФОП Салтикову О.О. за весь період знаходження транспортного засобу з лікарськими засобами під митним оформленням та знаходженням у зоні митного контролю.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі - МК України) зона митного контролю - місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні формальності.
Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 МК України).
Положеннями частини 1 статті 332 МК України визначено, що режим зони митного контролю - це встановлені законодавством України з питань митної справи приписи, заборони та/або обмеження щодо перебування в зоні митного контролю товарів, транспортних засобів комерційного призначення та громадян, розташування в ній споруд та об'єктів, а також проведення у цій зоні господарських робіт.
Забезпечення схоронності товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, дотримання режиму зони митного контролю, забезпечення безпеки громадян, законності та правопорядку у зоні митного контролю покладаються на відповідні митниці (митні пости) (частина 3 статті 332 МК України).
Митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 МК України);
Згідно з частиною 1 статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною 1 статті 255 МК України встановлено, що митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред'явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред'явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 255 МК України строк, зазначений у частині першій цієї статті, може бути перевищений на час виконання відповідних формальностей виключно у випадках, передбачених цією частиною, зокрема: подання заяви декларанта про надання додаткових документів чи відомостей про зовнішньоекономічну операцію або характеристики товару (пункт 2); у разі подання додаткових документів відповідно до частини третьої статті 53 цього Кодексу в межах передбаченого нею строку, перебіг якого припиняється з моменту отримання митницею (митним постом) таких документів чи письмової відмови декларанта у їх наданні (пункт 6)
За частиною 3 статті 255 МК України у разі якщо товар декларується з використанням попередньої або періодичної митних декларацій, митне оформлення за цими деклараціями завершується у строк, що не перевищує чотирьох робочих годин з моменту їх подання.
У відповідності до частини 5 статті 255 МК України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Згідно частиною 6 статті 255 МК України при виявленні порушення митних правил митний орган здійснює випуск товарів до завершення розгляду справи про таке порушення за умови, що: 1) такі товари не підлягають конфіскації і не будуть потрібні надалі у процесі провадження у справі як докази; 2) всі митні платежі сплачено або надано забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.
Положеннями частини 1 статті 256 МК України передбачено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження (частина 2 статті 256 МК України).
Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення. Неприйняття такого рішення протягом зазначеного строку є бездіяльністю, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу (частина 3 статті 256 МК України).
Відповідно до частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у випадках, встановлених вказаною нормою.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 201 МК України товари з моменту пред'явлення їх митному органу до моменту поміщення їх у відповідний митний режим вважаються такими, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем.
Товари, які протягом 30 днів з дня доставлення їх у митний орган призначення не поміщені у митний режим або не розміщені на складі тимчасового зберігання чи складі митного органу, набувають статусу таких, що зберігаються на складі митного органу (частина 3 статті 201 МК України).
Приписами частини 1 статті 238 МК України унормовано, що обов'язковій передачі митному органу для зберігання підлягають, зокрема товари, не пропущені під час ввезення на митну територію України внаслідок установлених законодавством заборон чи обмежень на їх ввезення в Україну або транзит через територію України і не вивезені з території України у день їх ввезення.
Товари, які підлягають обов'язковій передачі для зберігання митному органу (крім валютних цінностей, а також дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння), зберігаються на складах митних органів (частина 2 статті 238 МК України).
За частиною 5 статті 238 МК України крім товарів, зазначених у частині першій цієї статті, на складах митних органів можуть зберігатися, зокрема:
1) товари, що знаходяться на тимчасовому зберіганні під митним контролем відповідно до глави 29 цього Кодексу;
2) товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, якщо їх митне оформлення не може бути завершено у день пред'явлення митному органу, а також в інших випадках за заявою утримувача таких товарів, транспортних засобів;
9) товари, транспортні засоби комерційного призначення, які відповідно до частини третьої статті 263 цього Кодексу набули статус таких, що зберігаються на складі митного органу.
Відповідно до частини 3 статті 263 МК України товари, які протягом 30 днів з дня доставлення їх у митний орган призначення не поміщені у митний режим або не розміщені на складі тимчасового зберігання чи складі митного органу, набувають статусу таких, що зберігаються на складі митного органу.
Згідно з частиною 1 статті 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України (частина 2 статті 321 МК України).
У разі вивезення товарів, транспортних засобів комерційного призначення за межі митної території України митний контроль розпочинається з моменту пред'явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення для митного оформлення та їх декларування в установленому цим Кодексом порядку (частина 3 статті 321 МК України).
Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем до моменту поміщення цих товарів, транспортних засобів у відповідний митний режим не може перевищувати 180 календарних днів (частина 4 статті 321 МК України).
Товари, транспортні засоби комерційного призначення, які перебувають під митним контролем і за якими утримувач товару не звернувся до закінчення граничного строку, встановленого цією статтею, набувають статусу таких, що зберігаються на складі митного органу (частина 5 статті 321 МК України).
Частиною 6 статті 321 МК України врегульовано, що перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем закінчується:
1) у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму;
2) у разі вивезення за межі митної території України - після здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення та перетинання ними митного кордону України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Як було раніше зазначено судом, 18.12.2023 у зону митного контролю представником Товариства було подано транспортний засіб р.н. № НОМЕР_1 н/п р.н.№ НОМЕР_2 з товаром: "валокордин краплі оральні, розчин та крапельниці".
05.01.2024 для митного оформлення товару на митний пост "Новоград-Волинський" Житомирської митниці була направлена електронна митна декларація №UА101090/2024/000125 про розмитнення товару.
10.01.2024 Житомирською митницею оформлено картку відмови №UA101090/2024/13.
Проте вказане рішення Житомирської митниці було скасоване у судовому порядку -рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі №240/3236/24, яке набрало законної сили 23.07.2024.
29.07.2024 було прийнято митну декларацію від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0 та здійснено митне оформлення та випуск товарів, відповідно до вказаної митної декларації.
Отже, з 18.12.2023 по 29.07.2024 товар перебував у зоні митного контролю (під митним контролем) Житомирської митниці та підлягав зберіганню (набув статусу такого, що зберігається) на складі митного органу, а митне оформлення товару було розпочате 05.01.2024 та було завершене 29.07.2024.
Водночас, звертаючись до суду з даним позовом, Товариство просило відшкодувати збитки у формі додаткових витрат у розмірі 435 840,00 грн у зв'язку з перебуванням під митним оформленням та знаходженням у зоні митного контролю автомобіля з товаром.
Як було раніше встановлено судом, 18.12.2023 між ФОП Салтиковим О.О. та Товариством було укладено Договір №1812/2023 предметом якого є надання Замовнику на платній основі, протягом строку дії цього Договору послуги з обслуговування транспортних засобів Замовника з метою забезпечення здійснення митним органом митних формальностей стосовно товарів, що переміщуються ними через митний кордон України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані Виконавцем послуги (пункт 1.1.).
Вартість послуг визначається тарифами на послуги Виконавця Додатком 1 до даного Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору (пункт 2.1.).
У Додатку №1 до Договору №1812/2023 від 18.12.2023 Сторони узгодили вид послуг та тарифи на такі послуги.
Виходячи з фактичних обставин цієї справи та суті спірних правовідносин, які склалися між сторонами, дослідивши вказаний Додаток разом із Додатком №1, суд дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума стосується послуги з перебування ТЗ в зоні митного контролю понад 1 добу (більше 24 годин з моменту в'їзду) до моменту виїзду із зони митного оформлення (пункти 9, 10 Додатку №1).
Так, у призначенні платежу платіжної інструкції №237 від 31.07.2024 зазначено: "розміщення товару, на тимчасове зберігання. Рахунок 0000305, та акт від 31 липня 2024 року. Без ПДВ"
Однак послуга тимчасового зберігання товару не входить до предмету Договору №1812/2023 від 18.12.2023 та згідно вищезазначених положень митного законодавства зберігання та забезпечення схоронності товарів у зоні митного контролю покладається на митницю.
Також судом встановлено, що за обслуговування транспортного засобу НОМЕР_1 н/п НОМЕР_2 (разова організаційна послуга СТЗ (В) при митному оформленні вантажів авто більше 3,5 тон (імпорт) - 1 ТЗ - 1 500,00 грн - пункт 1 Додатку №1) Товариством було сплачено ФОП Салтикову О.О. 1500,00 грн, що підтверджується Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ГР-0000109 від 18.12.2023, рахунком-фактурою №ГР-0000109 від 18.12.2023 та платіжною інструкцією №236 від 31.07.2024.
Водночас, дослідивши наданий Житомирською митницею журнал реєстрації транспортних засобів, судом встановлено, що 18.12.2023 транспортний засіб марки "Scania" р.н. № НОМЕР_1 н/п НОМЕР_2 , який перевозив товар, в'їхав у зону митного контролю 18.12.2023 о 8:47, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, Звягельський район село Наталівка, вул. Промислова,13, та в той же день, 18.12.2023 об 13:34 виїхав з зони митного контролю.
Оскільки вищезазначений транспортний засіб перебував у зоні митного контролю менше однієї доби (менше 24 годин з моменту в'їзду), доводи Товариства про перебування транспортного засобу весь час у зоні митного контролю відхиляються судом у зв'язку з їх безпідставністю.
Таким чином, доводи Товариства про понесення збитків у формі додаткових витрат за перебування транспортного засобу у зоні митного оформлення у розмірі 435 840,00 грн є необґрунтованими.
Крім цього, судом враховано, що матеріали справи не містять належних первинних доказів, передбачених пунктами 2.7., 2.8. Договору, які підтверджують факт надання спірних послуг.
Більше того, суд зазначає, що за змістом статті 86, частини 5 статті 236, статті 237 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, на які посилається скаржник.
Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок шкоди (збитків), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19.
Однак судом встановлено, що матеріали справи взагалі не містять розрахунку спірної суми збитків.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що Позивачем не доведено наявності збитків як одного з елементів господарського правопорушення.
Як було раніше зазначено, у разі відсутності хоча б одного з елементів складу господарського правопорушення, відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Товариства не підлягає задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на Позивача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ