пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
09 березня 2026 року Справа № 903/197/26
Суддя Господарського суду Волинської області Бідюк С.В., розглянувши матеріали заяви Приватного підприємства «Віта-Агро»
до: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Русь»
про видачу судового наказу,
03.03.2026 (сформовано 02.03.2026) через “Електронний суд» надійшла заява Приватного підприємства «Віта-Агро» про видачу судового наказу, в якій заявник просить суд стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Русь» 12310,36 грн, з яких: 9364,80 грн. заборгованості за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб шляхом підписання видаткової накладної № РН-0000523 від 27.09.2023, 2265,19 грн інфляційних втрат та 680,37 грн - 3 % річних.
Розглянувши заяву Приватного підприємства «Віта-Агро» про видачу судового наказу, суд вважає, що вона не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 12 ГПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
За змістом статей 147 і 148 ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають враховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором).
Згідно з пунктом 3 ч. 3 ст. 150 ГПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема, копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Досліджуючи подану ПП «Віта-Агро» заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, господарським судом не виявлено укладеного з Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Русь» у письмовій (в тому числі електронній) формі договору. Більш того, сам заявник в заяві зазначає, що сторони уклали між собою договір у спрощений спосіб.
Твердження заявника про те, що між сторонами даного спору укладено договір у спрощений спосіб, шляхом підписання сторонами видаткової накладної № РН-0000523 від 27.09.2023, не можуть слугувати підставою виконання вимог приписів ч. 1 ст. 148 ГПК України, враховуючи відсутність доказів фактичного укладення між сторонами договору поставки у письмовій (в тому числі електронній) формі.
Суд звертає увагу заявника, що вимоги частини першої статті 148 Господарського процесуального кодексу України передбачають видачу наказу саме за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, а не за договором, що укладений у спрощений спосіб.
Надана заявником видаткова накладна № РН-0000523 від 27.09.2023 є лише первинним документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції на виконання правочину і не може вважатись договором у розумінні ст. 148, 150 ГПК України.
У даному випадку визначальним для правильного застосування норм процесуального права та можливості розгляду справи за правилами наказного провадження, яке законодавець відокремив від інших видів провадження у господарських справах, є саме наявність укладеного між сторонами в письмовій (електронній) формі договору, а не фактичне існування договірних відносин, оскільки така обставина належить до предмета доказування. Тоді як процесуальний закон встановлює, що під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Таким чином, при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу заявник не дотримався вимог пункту 3 ч. 3 ст. 150 ГПК України.
Згідно частин 1, 2 статті 154 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
За змістом пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо, зокрема, заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (частина 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову Приватному підприємству «Віта-Агро» у видачі судового наказу про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Русь» 12310,36 грн.
Також, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 3-6 ч. 1 ст. 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Як вбачається із матеріалів заяви про видачу судового наказу заявник сплатив судовий збір у розмірі 332,80 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5421 від 25 лютого 2026 року. Згідно з ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається.
У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 148, 150, 152, 234, 235 ГПК України, господарський суд, -
Відмовити Приватному підприємству «Віта-Агро» у видачі судового наказу про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Русь» 12310,36 грн.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду підписана 09.03.2026.
Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя С. В. Бідюк