пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
04 березня 2026 року Справа № 903/1033/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу №903/1033/25
за позовом виконувача обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області
в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк,
третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Ліси України», м. Київ,
до Старовижівської селищної ради, с. Стара Вижівка, Ковельський район, Волинська область
про витребування земельної ділянки,
за участю представників:
від позивача: Б'яла І.В. - діє в порядку самопредставництва,
від третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Ліси України»: Шевчук Є. В. - діє в порядку самопредставництва,
від відповідача: н/з,
в судовому засіданні взяла участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури Романішина Т.Л. (службове посвідчення №071758 від 01.03.2023),
04.11.2025 документ сформовано в системі “Електронний суд», а 05.11.2025 зареєстровано в Господарському суду Волинської області позовну заяву виконувача обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Старовижівської селищної ради про витребування земельної ділянки, в якій виконувач обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області просить:
- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Старовижівської селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 площею 1,7541 га.;
- судові витрати у розмірі сплаченого судового збору в сумі 2422,4 грн. стягнути з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури;
- залучити третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Ліси України».
Прокурор клопотання обґрунтовує тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 площею 1,7541 га розміщена у 59-62 виділах 26 кварталу Старовижівського лісництва перебувала у постійному користуванні ДП “Старовижівське ЛГ», однак наказом Державного агентства лісових ресурсів України №596 від 04.10.2021 припинено ДП “Старовижівське ЛГ» шляхом реорганізації, а саме: приєднання до ДП “Ковельського ЛГ». Крім цього, наказом Державного агентства лісових ресурсів України №880 від 28.10.2022 припинено ДП “Ковельське ЛГ» шляхом реорганізації, а саме: приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України».
В результаті реорганізації Державного підприємства "Ковельське лісомисливське господарство" усі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки перейшли до правонаступника - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" і нині усі майнові та немайнові права ДП "Ковельське лісове господарство", як юридичної особи, перейшли до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Виконувач обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області вважає, що спірна земельна ділянка повинна перебувати у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», у зв'язку з цим рішення у справі може вплинути на його права або обов'язки.
Разом із позовною заявою виконувач обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області подав заяву № 52-3505вих-25 від 04.11.2025 про забезпечення позову.
У заяві про забезпечення позову виконувач обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області просить забезпечити позов виконувача обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Старовижівської селищної ради про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, площею 1,7541 га шляхом:
- заборони державним реєстраторам вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, площею 1,7541 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та зміни щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, площею 1,7541 га до набрання законної сили рішенням, яке буде ухвалено судом по суті розгляду позовної заяви;
- заборони вчиняти Старовижівській селищній раді Ковельського району будь-які дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, площею 1,7541 га, в тому числі поділ земельної ділянки, відчуження, передачу в оренду (суборенду), вчиняти будь-які договори, підписувати акти та будь-які інші документи.
Ухвалою суду від 07.11.2025 у задоволенні заяви виконувача обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області №52-3505вих-25 від 04.11.2025 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою суду від 10.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 10.12.2025; постановлено відповідачу до 08.12.2025 подати суду відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; клопотання прокурора про залучення третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Ліси України» розглянути в судовому засіданні 10.12.2025.
09.12.2025 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання, в якому відповідач просив у зв'язку із проведенням аудиту фінансово-господарської діяльності Старовижівської селищної ради проводити підготовче засідання 10.12.2025 без участі представника відповідача.
10.12.2025 в судове засідання представник відповідача не з'явився, ухвала суду від 10.11.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана до електронного кабінету відповідача.
10.11.2025 в судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про залучення до участі у справі третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Ліси України».
19.02.2025 представник позивача в судовому засідання не заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про залучення до участі у справі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою суду від 19.02.2025 було залучено до участі у розгляді справи третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034); відкладено підготовче засідання на 07 січня 2026 року на 12:00 год.; встановлено третій особі на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державному спеціалізованому господарському підприємству “Ліси України» строк до 05.01.2026 для подачі письмових пояснень на заявлений позов.
07.01.2026 в судове засідання представник відповідача - Старовижівської селищної ради не з'явився, ухвала суду від 19.02.2025 була надіслана до електронного кабінету відповідача.
05.01.2026 від Старовижівської селищної ради надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.
04.01.2026 документ сформовано в системі «Електронний суд» та 05.01.2026 зареєстровано в Господарському суді Волинської області письмові пояснення Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Ліси України», в яких зазначено, що позовна заява виконувача обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації підлягає до задоволення у повному обсязі.
В судовому засіданні 07.01.2026 прокурор, представники позивача та третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження і призначення розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 07.01.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 04 лютого 2026 року.
У судовому засіданні з 04.02.2026 до 04.03.2026 було оголошено перерву.
Відповідач про оголошення перерви у судовому засіданні до 04.03.2026 був повідомлений ухвалою суду від 04.02.2026 на підставі ч.2 ст.120 ГПК України.
Відповідач повноважного представника у судове засідання 04.03.2026 не направив.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки відповідач належним чином був повідомлений про судовий розгляд. Свою правову позицію щодо заявлених до нього вимог відповідач виклав у відзиві на позов, а тому на підставі статті 202 Господарського процесуального кодексу України спір було вирішено судом за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, представника третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд встановив, що згідно з витягом №НВ - 0712303072021 від 06.12.2021 з Державного земельного кадастру 26.03.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області на підставі матеріалів інвентаризації земель із землеустрою до Державного земельного кадастру внесено відомості про утворення земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, площею 1,7541 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 15.03.2018 №45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» вирішено провести інвентаризацію на території об'єднаних територіальних громад. За результатами вказаної технічної інвентаризації від 13.03.2019, 26.03.2019 відділом у Старовижівському районі Міжрайонного управління у Ратнівському та Старовижівському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, площею 1,7541 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 23.10.2019 №3-1956/15-19 вказана земельна ділянка передана у комунальну власність.
Згідно з відомостями з реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка зареєстрована на праві комунальної власності за Старовижівською селищною радою.
Разом з цим, земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, площею 1,7541 га, знаходиться у межах земель лісового фонду (земель лісогосподарського призначення) у межах кварталу 26 Старовижівського лісництва Філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України», що підтверджується наступними доказами:
- рішеннями Старовижівської селищної ради №11/2 від 23.06.2000 «Про надання згоди на передачу лісів» та №11/1 від 23.06.2000 «Про припинення права користування земельною ділянкою». Вказаними рішеннями Старовижівська селищна рада припинила право постійного користування КСП «Дружба», в тому числі землями лісового фонду площею 437,4 га та надала згоду на передачу лісів із земель запасу Старовижівської селищної ради площею 437,4 га у постійне користування Старовижівському спеціалізованому лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства;
- рішенням Волинської обласної ради №13/2 від 18.08.2000 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» надано дозвіл на складання проектів відведення земель лісового фонду, які знаходились у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств державним лісгоспам державного лісогосподарського об'єднання «Волиньліс», спеціалізованим лісогосподарським підприємствам - правонаступникам міжгосподарських спеціалізованих лісопідприємств та лісгоспів, Ковельському спеціалізованому акціонерному товариству «Тур» згідно додатків. Згідно з додатком №13 до вищезазначеного рішення обласної ради Старовижівська селищна рада передала 437,4 га Державному об'єднанню «Волиньліс»;
- планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування щодо 26 кварталу Старовижівського лісництва: фрагменти з планшетів, копії таксаційних описів кварталу, копії фрагменту плану лісонасаджень, розробленими у 2004 та в 2012 роках;
- листом з викопіюванням ВО «Укрдержліспроект» №02/772-25, згідно з яким спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 площею 1,7541 га повністю накладається на землі лісового фонду та розташована у кварталі № 26 Старовижівського лісництва;
- листом ДП «Ліси України» №1619/14-25 від 04.04.12025, філії «Ковельське ЛГ» ДП «Ліси України» та листом філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» №14/26.9- 2025 від 05.02.2025, №6174/34.6.3-2025 від 22.05.2025, з яких вбачається що спірна земельна ділянка площею 1, 7541 га згідно матеріалів лісовпорядкування 2004, 2012 та 2022 років знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення у 59,60,61 та 62 виділах 26 кварталу Старовижівського лісництва, Ковельського надлісництва;
- актом обстеження земельних ділянок, які накладаються на держлісфонд Старовижівського лісництва, Ковельського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 24.01.2025, складеного комісією у складі лісничого Старовижівського лісництва Бабій А.М., помічника лісничого Старовижівського лісництва Ляшука Я.А., майстра лісу Ваврищука В.С, згідно з яким спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 розміщена у 59-62 виділах 26 кварталу Старовижівського лісництва. Згідно з актом обстеження на вказаній земельній ділянці є лісові насадження віком 31 та 27 років;
- відомостями Міністерства юстиції України (лист №50741/3874-4-25/9.1.1.2 від 09.04.2025 з додатками), наданими у відповідь на запит Ковельської окружної прокуратури, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка (0725083200:04:000:0138) відноситься до земель лісогосподарського призначення та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходиться в межах 26 кварталу Старовижівського лісництва. Крім цього, вказана земельна ділянка перебуває фактично у постійному користуванні ДП «Ліси України», відповідне право у встановленому законом порядку зареєстроване не було;
- відомостями з Державного земельного кадастру, згідно з якими при використанні інтерактивного шару «Ліси» Публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка позначається зеленим кольором як землі лісогосподарського призначення (відповідні відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру автоматично перенесено з Державного лісового кадастру у відповідності до "Порядку інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами", затвердженого постановою КМУ від 03.06.2013 № 483. Навколо спірної земельної ділянки інші земельні ділянки також автоматично виділяються зеленим кольором як землі лісового фонду - шар "Ліси", оскільки становлять єдиний масив земель лісового фонду, на який розроблено матеріали лісовпорядкування Старовижівського лісництва ДП «Ліси України». Ці відомості отримано прокурором з програмного забезпечення Державного земельного кадастру, доступ до якого надано органам прокуратури згідно з Порядкому його ведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
З огляду на викладене, дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області при затвердженні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 та її передача у комунальну власність призвели до незаконного вилучення земельної ділянки лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, передання земельної ділянки із державної у комунальну власність, а також її неправомірне використання на правах оренди.
Обґрунтування статусу земель лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, а також порядку розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
У ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній і приватній власності.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області про затвердження технічної документації із землеустрою) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц зазначила, що відповідно до пункту 5 розділу VШ «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Таким чином, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної та приватної власності є неправомірною".
Обґрунтування незаконності рішень органів влади щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
Зі змісту ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.
Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.
Відтак, ГУ Держгеокадастру у Волинській області незаконно вилучило спірну земельну ділянку із земель лісового фонду, змінило цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передало із державної власності у комунальну власність Старовижівської селищної ради.
З інформації Державного агентства лісових ресурсів України від 07.04.2025 № 02-33/1952-25 вбачається, що Кабінету Міністрів України про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у приватну земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138, що фактично перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України», стало відомо із запиту Ковельської окружної прокуратури №52-165 вих.25 від 21.03.2025.
Питання про вилучення земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення регулювалось ст.ст. 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) та було виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.
Документи, на підставі яких ГУ Держгеокадастру у Волинській області видало наказ №3-1956/15-19-СГ від 23.10.2019 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України.
У відповідності до ст. 17, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 122 та ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) ГУ Держгеокадастру не було наділене повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.
Незаконне затвердження ГУ Держгеокадастру у Волинській області технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у комунальну власність зумовило незаконну зміну її цільового призначення та вибуття із державної власності, рішення уповноваженим органом держави на підставі ст. 149 Земельного кодексу України не приймались.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
З огляду на викладене, наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-1956/15-19-СГ від 23.10.2019 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», прийнятий в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень), ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не е ефективним способом захисту права власника.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12- 148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 - 01.01 - землі запасу сільськогосподарського призначення, сформована та зареєстрована 26.03.2019.
Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що зумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу у комунальну власність, а також реєстрацію права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, витребувавши зазначену земельну ділянку на користь її власника - Волинської обласної державної адміністрації.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 1,7541 га з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 зареєстрована на праві комунальної власності за Старовижівською селищною радою
Державна реєстрація проведена 16.01.2020 із зазначенням форми власності: комунальна. На час реєстрації земельної ділянки її цільове призначення визначено як землі запасу сільськогосподарського призначення; власником земельної ділянки є Старовижівська селищна рада.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.
Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).
Обґрунтування вимоги про витребування земельної ділянки як належний спосіб захисту.
У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Порушення права (інтересу) пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.
Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.
У цій справі незаконні розпорядження та накази органів державної влади, рішення органу місцевого самоврядування, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття Старовижівською селищною радою права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, їх визнання незаконними та скасування, як окремих позовних вимог, не є належним способом захисту.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Таким чином, обґрунтованою є вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Старовижівської селищної ради земельної ділянки площею 1,7541 га з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138.
Обґрунтування визначення позивача у справі - Волинської обласної державної адміністрації.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від №1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Вказані законодавчі зміни стосуються також і повноважень Кабінету Міністрів України щодо розпорядження земельними ділянками.
Згідно з попередньою редакцією ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу (землі, які перебувають у постійному користуванні, - рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення), то в чинній редакції такі повноваження відсутні.
На час розгляду справи відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративного-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, за чинною на час розгляду справи редакцією Кодексу Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.
За новою редакцією ст. 149 Земельного кодексу України такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до ст. 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021.
Таким чином, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності.
Чинна на час розгляду справи редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Таким чином, на час розгляду справи Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення.
Зміна суб'єкта (власника) земельної ділянки не змінює правовий статус об'єкта (земельної ділянки), оскільки титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель встановлені законодавством (ст. 178 Цивільного кодексу України, ст.ст. 83, 84 Земельного кодексу України) і до внесення відповідних змін до нього є невід'ємними та незмінними.
Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.
У відповідності із ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.
Незаконне заволодіння фізичними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення, які належать державі, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.
Захист від порушень права власності Українського народу належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.
Пред'явлення позову виконувачем обов'язків керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області зумовлено виключно необхідністю поновлення законних інтересів Українського народу та держави, порушених внаслідок неправомірного набуття Відповідачем права приватної власності на земельну ділянку лісового фонду.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави або робить це неналежно.
Бездіяльність компетентного органу означає, що такий суб'єкт знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, окружною прокуратурою 15.09.2025 до Волинської обласної державної адміністрації було направлено лист, у якому повідомлено про незаконне вилучення спірної земельної ділянки з державної власності, а також зазначено про необхідність вжиття ефективних заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
На згаданий лист Волинська обласна державна адміністрація листом від 29.09.2025 проінформувала окружну прокуратуру лише про те, що облдержадміністрація не заперечує проти подання позову в її інтересах в разі виявлення порушень окружною прокуратурою. Наведене свідчить про відсутність у позивача наміру звертатися до суду самостійно.
Окрім цього, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" окружною прокуратурою 20.10.2025 було повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію про намір прокурора звернутися з позовом до суду про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 на користь держави.
Волинською обласною державною адміністрацією на вказаний лист відповіді не надано, в тому числі не повідомлено, чи будуть нею оскаржуватись підстави представництва.
Таким чином, прокурором надано достатній строк Волинській обласній державній адміністрації для самостійного захисту інтересів територіальної громади.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
Вказані обставини, враховуючи приписи ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права представляти інтереси держави у суді.
У зв'язку із задоволенням позову на підставі ст.129 ГПК України на відповідача слід покласти судові витрати у справі у розмірі 2422 грн. 40 коп. сплаченого Волинською обласною прокуратурою судового збору.
Керуючись ст.ст.73, 74, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Старовижівської селищної ради (44401, Волинська область, Ковельський район, селище Стара Вижівка, пл. Миру, 3, код ЄДРПОУ 04333224) земельну ділянку з кадастровим номером 0725083200:04:000:0138 площею 1,7541 га.
3. Стягнути із Старовижівської селищної ради (44401, Волинська область, Ковельський район, селище Стара Вижівка, пл. Миру, 3, код ЄДРПОУ 04333224) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 2422 грн. 40 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне рішення виготовлено і підписано: 09.03.2026.
Суддя І. О. Якушева