ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 березня 2026 року Справа №906/1663/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Левчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Форпост-ПВП" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 (суддя Машевська О.П., повна ухвала складена 18.12.2025)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" про забезпечення позову до подачі позовної заяви у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп"
до 1) Міністерства юстиції України
2) Приватного підприємства "Форпост-ПВП"
про визнання протиправним наказу №3198/5 від 21.11.2025
за участю представників:
позивача - Муравського М.А.,
відповідача-1 - Садовської-Мариніної В.Б.,
відповідача-2 - Пустовіта О.Ю.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" про забезпечення позову до подачі позовної заяви до Міністерства юстиції України та Приватного підприємства "Форпост-ПВП" задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони суб'єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та державним реєстратором прав на нерухоме майно, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації права користування (сервітут), права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій), права оренди (суборенди) та щодо державної реєстрації інших речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1822083200:01:000:0349, площею 0,8684га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у Житомирській області, Житомирському районі, Кам'янській сільській раді та земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1822083200:01:000:0353, площею 7,6017га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у Житомирській області, Житомирському районі, Кам'янській сільській раді.
Мотивуючи свою ухвалу, суд першої інстанції вказав, що при вжитті заходу, передбаченого п.4 ч.1 ст.137 ГПК України, власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Вжитий судом захід забезпечення позову тимчасово унеможливлює вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна, не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності учасників судового процесу та спрямований на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін.
Крім того, господарський суд зазначив, що заходи забезпечення позову, які просить вжити ТОВ "Акріс-Груп" не є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог. Згідно відповідей № 2149262 та № 2148810 від 18.12.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно орендарем земельних ділянок є ТОВ "Діва Агроком".
Таким чином, суд дійшов висновку, що співмірним до предмету спору у цій справі є забезпечення позову шляхом заборони суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з к.н.1822083200:01:000:0349 та к.н.1822083200:01:000:0353, як похідних від права власності, так і щодо інших речових прав на такі земельні ділянки.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Приватне підприємство "Форпост-ПВП" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у повному обсязі.
Апелянт, зокрема, вказує, що оскаржувана ухвала прийнята судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), оскільки заявником в якості відповідача у справі визначено Міністерство юстиції України, а предметом майбутнього позову - оскарження наказу №3198/5 від 21.11.2025 заступника міністра з питань європейської інтеграції Міністерства юстиції України. Відтак, з урахуванням приписів ч.5 ст. 30 ГПК України, заява підлягає вирішенню Господарським судом міста Києва за правилами виключної підсудності та в порядку встановленому ГПК України.
Зауважує, що ухвалою 23.12.2025 суд передав дану справу за виключною підсудністю до Господарського суду м.Києва, а тому, на думку скаржника, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, усвідомлював незаконність своїх дій і те, що заява про забезпечення позову вирішується неповноважним судом, однак постановив незаконне рішення. За наведених обставин розгляд місцевим господарським судом заяви про забезпечення позову з порушенням правил виключної підсудності в цілому нівелює інститут виключної підсудності та ставить під сумнів саму сутність судового розгляду.
Також зазначає, що предметом даного спору буде наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 21.11.2025 №3198/5 "Про задоволення скарг". Водночас, заявник просить суд заборонити державним реєстраторам (нотаріусам) вчиняти реєстраційні дії.
При цьому, апелянт вважає, що реєстрація речових прав на вказані земельні ділянки не є предметом позову, з яким, як вказує заявник, останній має намір звернутись до суду. Позивач у заяві не обґрунтував, яким чином виконання рішення у даній справі в разі задоволенні позову або ефективний захист заявника будуть утруднені або унеможливлені.
У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, посилаючись висновки Верховного Суду за результатами справи №357/10207/21, вказує, що порушення територіальної підсудності саме по собі не може бути самостійною підставою для скасування рішення суду, якщо воно обґрунтоване, мотивоване та правильне по суті справи.
Позивач зазначає, що наведені аргументи щодо необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову повністю відповідають умовам їх застосування, передбачених ст.136 ГПК України, що вірно враховано судом першої інстанції.
Крім того, вказує, що такі заходи не порушать права осіб, що не є учасниками судового процесу, не завдадуть шкоди відповідачу-2 як теперішньому власнику спірного майна, не позбавлять його прав на володіння та користування таким майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів тощо, а лише тимчасово обмежить право розпорядження спірним майном.
Також вважає, що застосований захід забезпечення позову безпосередньо пов'язаний та співмірний з предметом позову. Адже у разі відчуження належного ПП "Форпост-ПВП" нерухомого майна (чи похідних прав від права власності) та у випадку задоволення заявлених вимог щодо поновлення прав позивача у цій справі, останній змушений буде ініціювати додаткові судові спори з метою відновлення незаконно обмеженого права (оренди), а відтак не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження за їх позовом без нових звернень до суду, що може істотно ускладнити поновлення законних прав та/або інтересів позивача.
Позивач просить відмовити ПП "Форпост-ПВП" у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 - залишити без змін.
Відповідач-1, Міністерство юстиції України, також подав відзив на апеляційну скаргу, згідно зі змісту якого зазначає, що на момент винесення ухвали Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025, орендарем земельних ділянок є ТОВ "Діва Агроком". Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, не вбачається, яка мета вжиття заходів щодо забезпечення позову, щоб уникнути можливе порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Зауважує, що предметом даного спору буде наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 21.11.2025 №3198/5 "Про задоволення скарг". Тобто судом буде розглядатись питання дотримання процедури розгляду скарги ОСОБА_1 , ПП "Форпост-ПВП", ТОВ "Агро Ф", ТОВ "Вестер М", ТОВ "Вестер Т" поданою до Міністерства юстиції України на дії державних реєстраторів.
Відтак, позивач у заяві не обґрунтував, яким чином виконання рішення у даній справі в разі задоволенні позову або ефективний захист заявника будуть утруднені або унеможливлені.
Відповідач-1 просить задоволити апеляційну скаргу ПП "Форпост-ПВП", скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Приватне підприємств "Форпост-ПВП" є власником земельних ділянок сільськогосподарського призначення з к.н.1822083200:01:000:0349 (площею 0,8684 га) та з к.н. 1822083200:01:000:0353 (площею 7,6017 га) для ведення особистого селянського господарства, розташованих у Житомирській області, Житомирському районі, Кам'янській сільській раді.
На підставі договорів оренди землі від 14.10.2014 вказані земельні ділянки було передано в оренду ТОВ "Діва Агроком".
Додатковими угодами від 21.10.2020 до договорів оренди землі від 14.10.2014 сторони погодили, що останні укладено на 7 років.
11.10.2021 року інформаційною системою Державного реєстру прав автоматично було продовжено строк дії договорів оренди землі від 14.10.2014 - до 10.10.2028.
У подальшому ТОВ "Діва Агроком" на підставі договору купівлі-продажу права користування (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення №01/01/22 від 01.12.2022 відчужило право оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення з к.н. 1822083200:01:000:0349, к.н.1822083200:01:000:0353 на користь ТОВ "Акріс-Груп".
24.07.2025 року з метою отримати земельні ділянки сільськогосподарського призначення з к.н.1822083200:01:000:0349, к.н.1822083200:01:000:0353 в оренду до їх власника Приватного підприємства "Форпост-ПВП" звернулось ТОВ "ДАФНІС".
ТОВ "ДАФНІС" отримало інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановило, що право оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з к.н.1822083200:01:000:0349, к.н. 1822083200:01:000:0353 зареєстровано за ТОВ "Акріс-Груп".
Приватне підприємство "Форпост-ПВП" як власник наведених земельних ділянок звернулось зі скаргою до Міністерства юстиції України на рішення державних реєстраторів Ходоровської О.М. та Левківської О.М. щодо проведення державної реєстрації права оренди ТОВ "Акріс-Груп" на такі земельні ділянки.
Наказом Міністерства юстиції України №3198/5 від 21.11.2025 рішення державних реєстраторів Ходоровської О.М. та ОСОБА_2 щодо проведення державної реєстрації права оренди ТОВ "Акріс-Груп" на такі земельні ділянки скасовано.
ТОВ "Акріс-Груп" має намір оскаржити в судовому порядку наказ Міністерства юстиції України №3198/5 від 21.11.2025, однак просить забезпечити майбутній позов шляхом встановлення заборони суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з к.н. 1822083200:01:000:0349, к.н.1822083200:01:000:0353, як похідних від права власності, так і щодо інших речових прав на такі земельні ділянки.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з положеннями ст.136, 137 ГПК України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п.4 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначила, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, яка, у разі задоволення, не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (схожа правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного до предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Як вбачається з матеріалів оскарження, предметом майбутнього позову у даній справі є вимоги немайнового характеру - визнання протиправним наказу №3198/5 від 21.11.2025.
Згідно з ч.4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Оцінюючи заявлені позивачем заходи забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, наказом Міністерства юстиції України №3198/5 від 21.11.2025 рішення державних реєстраторів Ходоровської О.М. та ОСОБА_2 щодо проведення державної реєстрації права оренди ТОВ "Акріс-Груп" на земельні ділянки з к.н.1822083200:01:000:0349, к.н. 1822083200:01:000:0353 скасовано.
Апеляційний суд зазначає, що згідно з ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
За змістом абз.2 ч.3 статті 26 вказаного Закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п.1 ч.7 ст.37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до п.1 ч.7 ст.37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін'юсту, прийнятого згідно з п.1 ч.7 ст.37 Закону, посадова особа Мін'юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права (п.9.48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі №910/2546/22).
Апеляційним судом встановлено, що ТОВ "Діва Агроком" на підставі договору купівлі-продажу права користування (оренди) земельних ділянок сільськогосподарського призначення №01/01/22 від 01.12.2022 відчужило право оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення з к.н. 1822083200:01:000:0349, к.н.1822083200:01:000:0353 на користь ТОВ "Акріс-Груп", рішення державних реєстраторів про проведення державної реєстрації на яке було в подальшому скасовано Наказом Міністерства юстиції України №3198/5 від 21.11.2025.
Таким чином, позивач, маючи намір оскаржити у судовому порядку наказ Міністерства юстиції України №3198/5 від 21.11.2025, фактично прагне здійснити захист свого речового права користування спірними земельними ділянками, а саме права їх оренди, а не лише визнання протиправним наказу Міністерства юстиції України в межах адміністративної процедури, про що свідчить звернення з даним позовом до господарського суду та визначення співвідповідачем ПП "Форпост-ПВП" як власника земельної ділянки.
З огляду на положення абз.2 ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", задоволення такого позову матиме наслідком відновлення становища, що існувало до скасування державної реєстрації, шляхом проведення державної реєстрації відповідного речового права за позивачем.
Згідно відповідей №2149262 та №2148810 від 18.12.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно орендарем земельних ділянок є ТОВ "Діва Агроком".
Разом з тим, 24.07.2025 року з метою отримати земельні ділянки сільськогосподарського призначення з к.н.1822083200:01:000:0349, к.н.1822083200:01:000:0353 в оренду до їх власника Приватного підприємства "Форпост-ПВП" звернулось ТОВ "ДАФНІС". У подальшому вказане звернення стало підставою для подання скарги до Міністерства юстиції України на рішення державних реєстраторів та прийняття наказу №3198/5 від 21.11.2025 року.
Колегія суддів вважає, що наведені обставини свідчать про наявність реального інтересу до передачі в оренду спірних земельних ділянок та відповідно існування обґрунтованого ризику подальшої передачі земельних ділянок третім особам. За таких умов невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
Суд також враховує, що відповідач-2, будучи власником спірних земельних ділянок, не обмежений у праві розпорядження ними та може укладати щодо них відповідні правочини, зокрема, передати їх в оренду третім особам. У разі вчинення таких дій та подальшого задоволення позову ТОВ "Акріс-Груп" відновлення порушеного права позивача як орендаря може бути істотно ускладнене.
Крім того, виникнення нових правовідносин щодо спірних земельних ділянок з участю третіх осіб зумовить необхідність звернення позивача до суду з новими вимогами про оскарження відповідних правочинів, що не відповідатиме завданню ефективного судового захисту.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, при вжитті заявлених позивачем заходів забезпечення позову, власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.
Крім того, застосування заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони суб'єктам державної реєстрації здійснювати реєстраційні дії щодо спірних земельних ділянок на період розгляду справи не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "Форпост-ПВП", оскільки не впливає на його господарську діяльність, а лише запровадить певні обмеження на певний період часу, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову, а в разі задоволення позову - сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного судового провадження без нових звернень до суду, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (параграфи 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини", заява №32715/06).
Отже, колегія суддів вважає, що обраний спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а тому існує зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом майбутньої позовної вимоги, відтак вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову, а також спрямований на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги про постановлення оскаржуваної ухвали з порушенням правил юрисдикції (підсудності), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1 ст. 2 ГПК України).
Положення ГПК України визначають предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів (стаття 20 ГПК України). Відповідно господарський суд наділений повноваженнями відмовити у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду господарськими судами України (п.1 ч.1 ст.175 ГПК України).
В той час, коли ухвала господарського суду про відмову у відкритті провадження є предметом апеляційного та касаційного оскарження, відкриття провадження у справі не може бути оскаржено з підстав порушення предметної та суб'єктної юрисдикції (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №495/6724/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №570/3141/17).
Статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
З огляду на викладене, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у п.6.18. постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №903/497/24, згідно якого розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. Це зумовлює обов'язок суду першої інстанції при надходженні заяви про забезпечення позову перевіряти її відповідність приписами статті 20 ГПК України. Водночас, у разі застосування заходів забезпечення позову така ухвала не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті, адже це фактично означатиме оскарження предметної та суб'єктної приналежності справи на стадії її відкриття, що не передбачено приписами ГПК.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки у цій справі заява про забезпечення позову подана до подання позовної заяви, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції правил юрисдикції не можуть бути предметом оцінки під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував підстави вжиття обраного заходу забезпечення позову і надав правильну юридичну оцінку відповідним правовідносинам. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при постановленні ухвали судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого господарського суду постановлена у відповідності до норм ст.136, 137, 234 ГПК України з всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.269, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 18.12.2025 у справі №906/1663/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Форпост-ПВП" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "06" березня 2026 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.